«Білий лебідь» - ТУ-160 – стратегічний надзвуковий літак-ракетоносій. Лише у 1987 він став на озброєння в СРСР. У 1991 році у спадок ми отримали 19 таких літаків.

Це були унікальні машини, майже без пробігу – за мірками літаків абсолютно нові. Але далі почалася традиційна українська «зрада».

Ми відмовилися від ядерного потенціалу, але по факту стратегічні бомбардувальники не підлягали під утилізацію. В угоді говорилося лише про ядерні боєголовки та міжконтинентальні балістичні ракети.

Так, їх було дуже дорого утримувати, десятки тон палива для молодої і нестабільної економіки – непросте завдання. Плюс росіяни не хотіли допомагати з ремонтом. Це ж лише українці такі добрі, що до 2014 обслуговували стратегічну ядерну зброю росіян.

Літак унікальний, бо може підніматися вгору на 17 км і розвивати швидкість 2200 км\год. Додаємо до цього 12 крилатих ракет і навіть візуально він має вигляд чогось космічного і нелюдського.

Чого зрада? Бо складно зрозуміти, як з 19 літаків у нас лишився 1 - і той у полтавському музеї. У 1999 році 8 літаків ми передали росії, як частина газової угоди. Зараз це половина парку цього типу бомбардувальників на болотах. Ще 9 новеньких Ту-160 просто порізали, як брухт та утилізували.

На початку вторгнення нас часто обстрілювали ракетами саме з цих літаків, зараз зазвичай використовують інші машини. Бо з ТУ-160 є багато проблем.

Щоб підготувати до вильоту, потрібно 64 людино-години підготовчих робіт і 15-20 спецавтомобілів різного призначення, зокрема автомобілі з мобільними кондиціонерами.

Як думаєте, чи потрібно було позбуватися нам цих літаків?

Що там з українською космічною програмою?

У випуску про зброю, не вистачило місця, щоб розповісти як ми будемо підкоряти космос). Особливо і не було чого розказувати. Пам’ятаєте, як Сергій Притула збирав на супутник? Це насправді дуже важлива річ. Ще маємо дані від іноземних партнерів. А що там з нашими супутниками?

Плани були грандіозні: Державне космічне агентство України планувало запуск не менше семи супутників в рамках космічної програми на 2021-2025 роки. У січні 2022 року Україна запустила супутник «СІЧ-2-30». Загальна вартість робіт склала 245 млн грн.

Запуск супутника мав відбутися на ракетоносії американської компанії Ілона Маска SpaceX, що коштувало $1 млн. Українська сторона вчасно не внесла авансовий платіж, контракт скасували. Згодом у схемі з’явився нідерландський посередник: він гарантував місце для супутника на ракетоносії SpaceX, але вартість послуги зросла майже вдвічі — до $1,8 млн.

Далі ще веселіше. З супутником втратили зв'язок майже одразу, він працював не коректно і фактично ніякої користі не приніс. Потужність «Січі» не дозволяє його використовувати у військових цілях, але швидше усього він не годиться для будь якого застосування. Ось такі от ми космонавти🙃

Найзагадковіший корабель в історії України⚓️

СРСР та Штати змагалися не лише на землі, а й у космосі. У 1960-х роках поставили завдання перегнати Америку в освоєні космосу. Ключову роль у цьому мав зіграти «Космонавт Юрій Гагарін» - щоправда не людина, а корабель із такою назвою.

У 1968 році максимально швидко створили проект, через рік його реалізували – для кораблів це справді космічна швидкість.

Він міг працювати у будь-якій зоні усіх світових океанів та безперервно тримати зв'язок із міжпланетними апаратами. Союз мав найбільший у світі космічний флот, а «Гагарін» став його флагманом.

Сам корабель, ніби з фільмів фантастики: майже 300 науковців на борту, бібліотека, два басейни, волейбольний майданчик, клініка, навіть сауни. До 1991 він здійснив 20 рейсів, але потім правила освоєння космосу змінилися.

Цифровізація і супутники на орбіті зробили свою справу: кораблі виявилися не потрібними і померли усі, крім одного. «Космонавт Віктор Пацаєв» перетворився на музей.

«Гагаріна» спочатку хотіли орендувати китайці, але не домовилися. У 95-му виставили на тендер, перемогла австрійська компанія, яка порізала його на метал: $170 за тонну.

Так помер найбільш загадковий корабель України.