#имею_мнение

Я з відразою ставлюся до людей, які розганяють меседж "А у нас-то краще!", але є одна штука, яку, як мені здається, ми маємо берегти, як частину своєї культури. Це те, що випололи у Франції, наприклад - просто вирвали, я серйозно. Те, без чого ми станемо трошки пустішими, якщо вже розглядати мову, як, боже борони, "ДНК нації".

Я зараз кажу про діалекти.

Мені подобаються діалекти, я в захваті від діалектів, тому що вони відображають процес становлення мови, несуть на собі відбиток культури та минулого, у кожного діалекту є своє лице.

До речі, те ж "лице", а не "обличчя" - це діалектизм, як я зрозуміла, Середньої Наддніпрянщини - тобто, Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, який закріпився потім як літературна норма.

І якщо ми, наприклад, відкинемо діалекти, які здаються нам "занадто схожими на російську мову", якщо ми дамо право на існування тільки шлякам та курчим матерям, ми відсічемо від себе шматок.

Добре, щось мене заносить. Мисль у мене одна: бережіть свій рідний діалект, вивчайте його, говоріть ним з гордістю, тому що це скарб, котрий є не тільки лиш у всіх.