Я всё ждала!
Серьёзно, я ожидала. Но не думала, что предложение прозвучит так скоро.

#своё

Не розумію чому, ну з якого дива
Хтось увійшов до нас в дім, і сказав нам - ви ось,
Ви молодці, а там, де я був - поганці
І у моїй сім'ї хтось радіє цьому
Так, ніби батько руку до нього тягне,
Ніби матуся його до себе горне,
Ніби прийшов чужинець - й одразу сонце
Нашу осяяло хату, до того темну.

Не розумію, друже. Чи то дурна я?
Чому кричати маю, зривати горло,
Чому себе не слухаємо, чекаєм
Досі, коли прийде в пурпурових лахах
Новий пройдисвіт, і витягне свої ваги,
І витягне наші душі, і їх покладе
На одну сторону, ну а на іншу - голос

Тільки свій голос, один свій єдиний голос
Ніби він важить стільки, як важить небо.
Ми - у своєму домі! - цьому радієм!
Пурпур його кривавий, криваві руки
Ніби для нас білісіньки, як полотна,
Вивішені на сонці.
І ось він з нами.
Поки - лиш гість, що його ми до себе взяли.

Чи то уперше люди із цього роду
До нас приходять, ніби якісь пророки?
Чи то уперше, коли сидять гостями
А через тиждень лізуть в голови столу
І говорять, що дім наш, ти бач, поганий,
Зараз вони розкажуть, як треба краще
Бо ми хороші, але, всім відомо, дурні.

Друже, ми знаємо, що тут робити треба.
Скинути це закляття, підняти очі
Лахи оці - не пурпур, вони у крові
Кожен пророк у них ходить від дому к дому
Трупами хазяїв вистилаючи шлях для себе.

Бери рушницю, друже.
Ідем встрічати
Нових святих гостей - їм уже недовго.

Це ж було вже!

#видео

Сюжет про героїв не в пікселі :) Усього сім хвилин відео. Подивіться обов'язково, і приготуйте носовички.

https://youtu.be/OFt_rjVxbyA