Бляяяя...
Ну народ... ну народ! Ну бля!
(моя тяга к плохим стихам пробуждается ото сна; её зов всё соблазнительнее)

Да, ребят, я люблю литературный и поэтический кринж. Перловки - очень люблю, прям дайте ещё. Я себе когда-то целый стикерпак сохранила. Ща покажу.
Поэтому, если у вас есть очень плохо написанные стихи и тексты (не которые бред городского сумасшедшего, а просто очень плохо написанные, фанфики в том числе), то бросайте их в комменты.

А, не, стикерпак удалила. Не покажу. Прям как Лукашенко.

#попурри

Якщо вже казати за українську поезію, то ту ж Ліну Костенко я не люблю. Ні, звісно, велика постать, бронзовий прижиттєвий пам'ятник самій собі... В цьому і проблема.
Але менше з тим.

Ось вам український футурист у стрічку. Забитися готова, що ви про нього не знали. Це Ґео Шкурупій.

Очі твої підо мною,
перса
і тіло твоє...
Руки в траві розкинуті,
вогкі долоні
в долонях моїх.

Очі твої свічада,
і я величезний,
безумний
ніжно вдивляюся в них.

Тіні пахучого вечора,
вогні недалекого міста,
чорний, тихий кажан,
що поринає в присмерк...

Тиша.
Задумливість.
Пахне земля,
пахнемо ми...

Близько, близько обличчя.
Ти бачиш, як падають зорі,
неба сліпучі дарунки.
Я ніжно торкаюся рани
запашних і вабливих вуст.
Поцілунок.

Чуєш?
Б'є барабан.
Навіть тепер,
як близько...

Коли очі твої підо мною,
перса
і тіло твоє...
Б'є барабан печалі,
серце моє світове...

Навіть тепер,
так близько,
ти не можеш збагнуть барабанщика,
коли зорі накреслюють риску,
знаходять в етері смерть.

Він барабанить про світову печаль,
за ясність твоїх очей...
Ти не можеш збагнуть барабанщика,
ти здивуєшся,
коли він не візьме тебе.

Бий,
бий,
одбивай похоронні такти,
барабане печалі!
Стукай, серце,
про скорий кінець!
Оплесків не буде
засміяному барабанщику,
велетенському барабанові
всіх сердець.

1922

Такскзть, "ну і де тебе носило? І шо ти тепер приперсь?"