Близько 1000 підвісок характерної форми, що представляють молот Тора, було знайдено в країнах Північної Європи , Англії, північній Німеччині, країнах Балтії та на руських землях. Близько сотні з них мають деталізацію орнаменту.
Зростання популярності цього оберега в епоху вікінгів і деяких варіантів його форми, можливо, було відповіддю на використання християнських підвісок-хрестиків, які частіше з’являлися в регіоні під час процесу християнізації.

Зображення - малюнок срібного позолоченого молота Тора, знайденого в Сканії , Швеція

ЯВ #Громовержець #Тор

Славянскій контентъ

Підбірка дружніх каналів присвячених слов'янській культурі, міфології, історії, народним звичаям та навіть кулінарії

ПІДПИСАТИСЯ
ПІДПИСАТИСЯ
ПІДПИСАТИСЯ

Slovjansky kontent

Podbratka edukcijnyh kanalov slovjanskogo směra ☀️

Věsti, mitologija, kuharstvo, arheologija, jezykovědstvo, avtentični izdělija i duže vsakogo, od slovjan k slovjanam

SUBSKRAJBNUTE SE
SUBSKRAJBNUTE SE
SUBSKRAJBNUTE SE

У міфах Сонце є непереможним (Sol Invictus), безсмертним і/або подолавшим смерть через відродження. Герої і царі уподібнюються Сонцю. Подібно до Сонця, ініційований бореться з темрявою, спускається в Царство Смерті і виходить звідти переможцем. У Річному Колі рух Сонця до темряви відображається як рух до Зимового Сонцестояння, яке вже незабаром і до якого ми духовно готуємося.

фото: штампований срібний диск із зображенням Sol Invictus. Рим, 3 ст. (Британський музей)

ЯВ

Як тюркським і балто-слов'янським, так і фінно-угорським народам відомий дуалістичний космогонічний ("пірнальний") міф. Так у ханти-мансійській міфології Світлий Творець Нумі-Торум поручає Своєму братові Темному Творцю Куль-Отиру дістати з дна первинних вод глину/пісок/мул - матеріал для Творіння (відомо чимало варіантів цього міфу на фінно-угорськомі просторі і у ханти й мансі зокрема). Куль-Отир за допомогою Свого посоху (символ Світового Дерева) відкриває прохід у Царство Мертвих, Нижній Світ.

ЯВ

Найціннішу тварину в багатьох етнічних релігіях приносять у жертву Небесному Батьку. В угорців цією твариною був білий кінь, він вважався цінною жертвою в обсько-угорських народів (сучасні ханти і мансі) навіть у ХІХ ст.
Жертвоприношення білого жеребця, яке зустрічалося вже у ведичній релігії (ашвамедха) і в давньоперській релігії, стало поширеним серед скіфів. В угорців ця форма жертвопринесень існувала аж до короля Людовика Великого. Ритуал принесення в жертву коня Небесному Богу Ульгеню відомий також і тюркам, зокрема алтайцям, у яких цей може тривати протягом трьох днів.

ЯВ

У день жертвоприношення предки угорців збиралися біля вівтаря, зробленого з білого каміння, на ранній зорі, коли тремтлива пісня талтів (угорські шамани) лунала по тихій місцевості. Коли перші промені сонця виходили з-за гір, на додаток до загального вітального вигуку підпалювали величезний меч на честь Рідних Богів. Тоді виводили білосніжного коня, на спину якого ще ніхто не сідав, і жрець тримав однією рукою тварину за гриву, а іншою встромлював кинджал їй у горло. Після цього одні частини тварини спалювали на вівтарі, а інші, такі як жовч та кишки, ховали для підземних духів.

ЯВ

Подібно до міфологічного образу Велеса, місцем перебування тюркського Рогатого Бога Потойбіччя Ерлік-Хана у міфах могла бути водна стихія. Як відомо, в традиційній культурі хакасів вода (суг) сприймалася як субстанція, пов'язана з Нижнім світом. Вона часто наділялася амбівалентними властивостями (вода може і оживити, і погубити, пор. зі слов'янськими поняттями жива і мертва вода). Цікаво, що в хакаській мові джерело позначається як хара суг - «чорна вода». Семантика цієї лексеми вказує на зв'язок води, що витікає з під землі, із водами Світу померлих.

ЯВ

У міфообрядовій практиці хакасів Ерлік-Хана часто називали Ада(зи) — «Батько, Патрон», Адам — «мій Батько», Хара-хан «Чорний Хан», Апсах — «Старий», Хайрахан «Господар», і при зверненні до Нього нерідко використовували епітет «Добрий», що знову підкреслює складність і амбівалентність міфо-релігійного образу Рогатого Віщого Бога (пор. із теонімами Вотана, такими як Всебатько, Старий, Вождь). Вірили, що в значній мірі від Його Волі залежить неперервність і благополуччя життя не тільки окремої людини, але й його родини, роду тощо. Ерлік-Хан шанувався всіма південно-сибірськими шаманами, незалежно від їх родової приналежності.

ЯВ

Культ Предків пов'язаний із особливим ставленням до кісток померлих. Скелет представляє собою частину чогось онтологічно іншого (і Священного), того, що вже не належить Світу живих, але перебуває у ньому очищеним від гнилої плоті і залишків життя. Кістки, особливо череп, сприймаються як джерело сакрального і вмістилище душі.
У дуалістичному космогонічному міфі Темний Творець створює людську душу, а потім відкриває шлях у Світ померлих крізь власне саможертвопринесення (пор. германській міф про жертву Одіна), стаючи водночас і Творцем людини, і першим Предком - Володарем Потойбіччя.
Варто відзначити шаманський характер такої міфології: Віщий Бог Смерті відкриває шлях у Нижній Світ через Світове Дерево (Одін приносить Себе у жертву Собі ж на Світовому Дереві; Ерлік у тюркському міфі, Велняс у балтійському, Культ-Отир у ханти-мансійському відкриває шлях у Смерть через свій посох - символ Світового Дерева).

ЯВ

Як ми вже неодноразово відзначали, християнські уявлення про диявола, як про носія зооморфних атрибутів (роги, копита, хвіст і т.д.) походить від міфо-релігійного образу Рогатого Бога Потойбіччя - Володаря Смерті і Життя, Творця тварин, гір, боліт, печер і людської душі. При цьому християнізатори негативізували не лише образи дохристиянських Богів, а й теоніми. Так на балтійських мовах диявола почали називати іменем Велніаса, а протестантські проповідники у 80-х роках нав'язували нехристиянізованим тюркським народам (в тому числі й хакасам) асоціацію Ерліка з Сатаною. І, врешті решт, Сатану почали називати Люцифером - персоніфікацією ранкової зорі, планети Венери.

ЯВ

У писемних джерелах культ Велеса достовірно зустрічається лише у балтійських народів та східних слов'ян, що не означає, що слов'яни на заході і півдні його не мали. З Велесом у західних слов'ян пов'язується назва племені велет. У південних слов’ян македонське місто Велес, хутір Велес на заході Сербії, село Велесниця на Дунаї, село Велесово в Чорногорії, село Велестово в Македонії, сербські пагорби Велеш і Вілінац, і, ймовірно, також словенське місто Веленьє.

ЯВ #Велес

Найбільш точний опис слов'янського храму міститься в чотирнадцятій главі «Історії Данії», складеній Саксоном Грамматиком у 1208 році. Храм у поселенні Аркона на острові Рюген був найбільшим культовим центром і останнім бастіоном західнослов'янського язичництва, що протистояло християнізації. Внутрішній устрій храму було встановлено в 1921 році після розкопок німецького археолога Карла Шухардта.

Арконський храм, присвячений Богу Святовиту, розташовувався на укріпленому городищі на північному кінці острова Рюген. Ззовні його оточували земляні вали. Храм мав форму квадрата, площею понад 20 квадратних метрів. Його дах спирався на чотири колони, стіни, зроблені з вертикальних плит, і єдині двері були покриті різьбленим орнаментом. Ідол Святовита знаходився на кам'яному постаменті в середині святині.

на фото: позначена штриховкою територія була зайнята будинками, на відкритому просторі проводилися свята.
Джерело фото: М. Гимбутас - "Славяне. Сыны Перуна".

ЯВ

Після руйнування Аркони данська армія захопила святиню поблизу Гарца, також на острові Рюген. Саксон Грамматик описує укріплений замок, який знаходився на пагорбі, з усіх сторін оточений болотами. На ньому було три храми, аналогічні арконському. У найбільшому було внутрішнє приміщення зі стінами, прикрашеними пурпуровим драпіюванням, і дахом, що спирався на чотири стовпи. У середині приміщення розташовувалася вирізьблена з дуба статуя Ругевита. Саксон пише, що його ім’я означає «Бог Рюгена» і Він є покровителем острова. У Ругевита сім голів, з Його поясу звисають сім шабель, а восьму Бог тримає в руці. Саксон згадує, що два інші храми були присвячені Поревиту і Перуну.

ЯВ

Титмар наводить опис подібного храму, що датується 1014 роком. Він розташований на укріпленому пагорбі в Радегості (Ретра). Храм квадратної форми був збудований з колод, покритих різьбленням. Навколо храму стояли скульптури, прикрашені рогами тварин. Всередині нього розташовувалося кілька дерев'яних антропоморфних ідолів. На них були надягнуті металеві шоломи та повішене озброєння. Кожен ідол був присвячений певному Богу, найзначнішим вважався Бог Сварожич. Шухардт, який проводив розкопки у Ретрі в 1922 році, зробив висновок, що, ймовірно, храм був збудований близько 1000 року, а приблизно в 1068 році згорів під час пожежі. Новий храм був збудований на старому фундаменті, збереглися його розміри та квадратна форма. Титмар пише, що Радегост був найзначнішим із усіх місцевих храмів.

ЯВ

В наближенні Головної Містерії Року обговоримо традиції деяких язичницьких релігійних систем, пов'язані із Зимовим Сонцестоянням. Почнемо з германців.

ЙОЛЬ
Германське слово hwelaz (зимове сонцестояння) означає колесо, круглий диск або коло, окружність, закруглення, сонячний диск і сонячне колесо (свастика). Сьогодні ми називаємо це свято Йоль (jul), від слова «колесо» (hjul), давньоскандинавською hjol і jol. Інша назва Йоля — це англійське Yule (від wheel), яке походить від англосаксонського hweol. Від слова hwelaz походять також такі слова, як фризьке joli («красивий»), давньофризьке jolif («веселий») та англійське jolly («веселий», «жизнерадісний»).

Пора Йоля — це найтемніша пора року, коли ночі найдовші, а дні найкоротші. Йоль відзначається тому, що в цей час сонце змінює напрямок свого руху. Це свято означає повернення світла, сонця.

ЯВ

В звичаї святкування Йоля входить запалення колеса і скочування його з пагорбу як символ подорожі Сонця через зиму. В дім потрібно принести для прикрашання гілки вічнозелених хвойних дерев. Вони символізують Світове Дерево, Дерево Життя. Прикраси, які нині вішають на ялинки, є згадкою про пожертви, які вішали на дерева во славу Богів, Духів і Предків. Прикрашене верхів'я ялини символізує спис Вотана.

Для Духів зі Світу Померлих пеклися круглі пироги, які прикрашалися свастичними символами, зоо- та антропоморфними зображеннями. Ці пироги ставили прямо стіл, однак не вживали аж до закінчення Йолю (святковий час триває з 21 грудня по 1 січня включно), щоб ті мертві, які відзначали свято, могли насититися в першу чергу.
В ніч Йолю залишали відкритими двері та вікна, господиня тричі обходила дім, щоб покликати ельфів і мертвих: «Приходьте, хто хоче, і приїжджайте, хто хоче, без перешкод з нашого боку». Так, з піснями, починався Йоль.

ЯВ

Йоль - час Дикого Полювання. З інших світів приходят очолювані Вотаном і/або Хеймдалем Духи.
Дике Полювання, Асґардрейд, приносить удачу, богатство і родючість для людей і тварин, допомогу і покровительство в найнебезпечніший час року, коли згущується морок і Сонце дуже далеко. Хеймдаль з мертвими подорожує небом на санях, запряжених північними оленями. Як Милостивий Бог, Хеймдалль винагороджує своїх дітей — людей, які були добрими і вірними. Інші отримують лише сажу і попіл з вогнища і димаря.
Народне уявлення про Одіна трансформувало образ зимового Дикого Мисливця на Батька Різдва, а потім на Санта-Клауса, який став найбільш відомим різдвяним фольклорним персонажем на Заході.

ЯВ