Доброго ранку!
Не забувайте дякувати Господу та ЗСУ!

Якщо вже сьогодні день мілоти, можете трохи повдивлятися в лице нашої кішки Кіари.
Що вона вам каже?

Свято жінок-мироносиць - це ж не якась лівацько-феміністична восьмеберезнева дрянь, що принижує жінку.
День вшанування жінок-мироносиць - це свято Тих, Кому Бог Довіряє Явити Своє Воскресіння.
За тогочасними звичаями, жінка була майже безправною, не могла навіть свідчити в судах.
Христос являє Свою довіру до жінок, благовіствуючи їм першим про воскресіння.
Християни співають про Жінку: "чесніша від херувимів та незрівнянно славніша від серафимів".
Апостоли вчаться довіряти жінкам.
Ми вшановуємо жінок-мироносиць як благовісниць.
Зі святом, найкращі наші!

#Подзаборноебогословие
Было очень жарко. Веселый поп Дрочка ел мороженое и ждал автобус чтобы поехать к себе в село. Оглядываясь по сторонам, он заметил как недалеко в сквере на траве лежал человек и что-то невнятно бормотал. Гуляющие мамочки с колясками брезгливо обходили его, а одна даже прикрикнула, мол, напьються, а потом детей пугают. 
Отец Василий решил убрать пьяного, благо до автобуса оставалось еще немало времени. Подошел и сказал:
- Ну, раб Божий! Я розумію, що зараз тепло, не замерзнеш, але іди краще до дому, бо якось некрасиво оце тут валятися. Діти на тебе дивляться.
Раб Божий щось пробулькотів у відповідь, підняв очі на священника та спробував посміхнутися. Це в нього вийшло лише наполовину, дуже криво та непевно. 
Отец Василий прищурился, покачал головой и сказал:
- А ну-ка, дорогенький, присядь, будь ласка, ось так, я тебе ззаду за спину потримаю. Молодець, а тепер зроби ласку, дотягнись підборіддям до ключиці. Вправо чи вліво - неважливо. Не виходить? Погано це. Руку можеш підняти та потримати?
Человек руку смог лишь приподнять, и тут его голова упала и он сразу же уснул. Отец Василий окончательно все понял. Достал телефон, набрал 103, сказал, что у человека инсульт. "Скорая" приехала достаточно быстро. Они подтвердили подозрения и увезли больного. 
Прошло несколько недель. Батюшка тогда дал свой телефон врачам на случай если вдруг не найдут родственников того человека, но ему никто не звонил, ну значит нашлись родные, да и ладно. 
Когда отец Василий уже практически забыл про этот случай, зазвонил телефон и мужской голос в трубке спросил:
- Здравствуйте, это Вы вызывали "Скорую" человеку с инсультом месяц назад?
- Так, це я.
- А как я могу к Вам обращаться?
- Ну звіть мене отцем Василем, як майже всі звуть.
- Так Вы священник?
- Так.
- А можно с Вами встретиться?
- Звичайно.
На следующий день, сын спасенного отцем Василием человека приехал в храм и рассказал, что с отцом могло быть все гораздо хуже, если бы его так и оставили лежать на земле. Очень благодарил, а потом сказал:
- А можно еще один вопрос? Понимаете, у отца отказала левая сторона, его ничего не радует, а я даже не знаю что делать. Пару раз возил его в ресторан, в парк на коляске, а он все сидит грустный. Можете приехать причастить больного?
- Звичайно можу. Тільки Вам треба ще одну річ буде мені сказати. А що Вашого батька насправді втішало? 
Тут мужчина замялся и смущенно произнес:
- Да ничего особо. Могу сказать, что он ходил в бар с друзьями, они там пили пиво и делали ставки.
Веселій поп Дрочка многозначительно улыбнулся и пошел собирать требник и Св. Дары.
После причастия, когда батюшку уже отвозили назад, он сказал:
- Знаєте, що я Вам скажу. Пройде пару днів і Ви відвезіть батька в його улюблений бар. Хай посидить зі своїми друзями. Розважиться.
Через неделю поздно вечером, когда отец Василий уже заканчивал вечернее правило, раздался звонок. Знакомый и очень возбужденный голос почти кричал в трубку:
- Я не знаю что делать!!! Вначале не решался, но потом по Вашему совету отвез отца в бар. Он был грустный как всегда, а потом выиграл 20 тысяч! Теперь смеется и у него начала работать кисть левой руки!
- Так це ж чудово, - сказал веселый поп Дрочка.
- Да, я согласен с Вами, отче, но, понимаете, я не знаю что делать с деньгами, как человек верующий, я ж не могу ими воспользоваться, зная такое их происхождение...
- Так Ви і не можете ними скористатися, бо вони не Ваші, а батька. Отже лише він може розпорядится ними. Але не переживайте. Незабаром йому стане легше, і Ви нагадаєте, що наш небагатий сільський храм живе виключно на пожертвування...
До осені у вівтарі вже стояли нові пластикові вікна і вітер на службах більше не заважав.

​​Дуже хочеться невгамовним златоустом вдарити по вигаданій грішниками реальності. Розчулити, навчити і пробудити до сліз, крику, розпачу, радості та метанойї.
Але ти той, хто є. Простий священик з невеликого храму. І іноді в тебе виходить глаголом запалити, розбурхати, а потім заспокоїти і просвітити. Але не тому, що в тебе такий могутній дух, просто люди, які прийшли до тебе, пасіонарні та горять Духом. У їхньому горінні твоєї заслуги особливо немає. 
Але з іншого боку, - дуже добре, що ти гарний лише в тому, що у всіх цих пасіонаріїв на думці, у тебе на язику. Так спокійніше і смиренніше. Так правильніше, бо джерело вогню, що поїдає, аж ніяк ні в тебе чи когось іншого, а лише в Ісуса Христа. Він вогонь, Він вода, Він буря, Він віяння тихого вітру, Він досконалий розкидач каменів та абсолютний Творець обителів, будинків та країн.
А ми всі - лише ті, кому Він Сам, з великої милості Своєї дав можливість сміливо наближатися до Престолу Його, брати жар у серце та уста і передавати далі: від душі до душі, від серця до серця.
Одного разу Він спустився з небес, щоб показати Шлях. Сьогодні Він передає небесний дар через Причастя, щоб могли ступити на Його Небеса. З радістю, сміливо, але сповнившись смирення, у вогню Божественної прохолоди.

​​Я думаю мабуть вже немає сенсу просити у вас, моїх підписників, донати на «Справу Громад». У більшості вони налаштовані щомісяця і автоматично. Але я дуже попрошу про репост, бо ви самі знаєте, що, не зважаючи на величезну кількість допомоги від нас з вами, про цю допомогу не скажуть ні у телемарафоні, ні на телеграм-каналах мільйонниках. Бо ми в певному інформаційному вакуумі. Тому можливість пробитися в інфопростір є знов лише за допомогою тих, хто зі своїх невеликих зарплат, мізерних пенсій складають мільярди гривень допомоги. Інформаційно ви теж можете допомогти. Репостом, вподобайкою, коментом.
Отже, вчора черговий вантаж переданий до авіаційних бригад та бригад радіотехнічної розвідки.
4 прально-душових комплекси;
2 рухомих пункту відпочинку;
1 пересувну авторемонтну майстерню;
екскаватор;
генератори;
60 колес для вантажівок КРАЗ.
Ми пишемо історію, ми переможці, але перемога складається з дрібниць, які зливаються у велику річку.
💳 ПРИВАТ24
5169330520686400

💳 ІНШІ БАНКИ
5375411501778331

🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com

Дійсно хочеться жувати та мовчати, а щоби спілкуватися з гарними людьми є недільна школа.

Істерика тг-каналів офісу президента, пропагандистки 1+1 і ручного спікера Стефанчука у параноїдальній боротьбі з вигаданими «ворогами» мені нагадує анекдот останніх місяців перед рашистським вторгненням:

Їде маршрутка. Раптом голос:
-Зупиніть дебіла!
-А шо, ваш Порошенко был лутше?
-Водій, біля супермаркету Billa зупиніть!
(С) Володимир Ар'єв

#Подзаборноебогословие
Коли веселий піп Дрочка помер, Ісус Христос спростував це, і отець Василь пішов на службу.

І знов на ту ж тему анекдот.

Вирішив якось один вуйко стільця полагодити. Взяв цвяха, взяв молотка, приладився, вдарив - і по пальцю. Репетує:
- А бодай би над тобою попи колискову співали, а щоб тебе підняло та й гепнуло, а най у тебе вранці Дніпро зі сраки ллється!!!
Раптом чує з вулиці:
- Ой, можна падумать, при вашем Парашенке лучче было!

Смирення та терпіння - це стан переможців, форма мужності.
Це стан вільних.
Коли не обставини визначають нас, а ми визначаємо світ навколо.
Терпіння та смирення - це не компроміс зі злом, а вміння зберігати незворушність духу коли, здавалося б, все проти нас.
Ми терпимо та смиренно ідемо до мети, не зважаючи на різні перепони.
Отже, якщо ви маєте насправді гарну ідею, не дозволяйте якимось мудакам, падлам та нікчемам відмовляти вас від неї.

Ще в ІІІ ст. до Р.Х. учень Діонісія Ареопагіта та прихильник Кіркегарда Еразм Троянській в відомому трактаті "Трансцендентне і фонема" писав:
"Кожна думка, що сказана тобою, вже не імманентна лише тобі, коли вона сприйнята іншим, тепер це є вже і його достояніє, і якщо громадянин найшов час, щоби прочитати твої недостойні висловлювання в інтернеті - він їм вже причастний. На добро, чи на зло - залежить від того, що ти сказав. Тому коли він буде повторювати твої думки, або демонструвати своїм підписникам твої картинки, не гнівайся, але радій, бо ти зумів згенерувати щось настільки цінне, що воно живе повз тебе, трансцендентне тобі."
Керуючись настановами цього мудреця, я не дуже переймаюся коли мої ідеї гуляють по вашим інтернетам, або де. Слава Богу, коли добром юзери інтеріорізуються, а не якимись телемарахфоном насраним.

Серед міст України моє улюблене - Харків. Я розумію, що це досить ірраціонально, але так є. Для мене він завжди квітнув серед сірих будинків та пилюки.
Але головним було навіть не це. Головними в Харкові для мене завжди були люди, які здавалися найближчими та найкращими. І це не змінювалося ніколи. Ні тоді, коли ми їздили гуляти по Харкову у мирні часи, ні тоді, коли харків'яни їхали до нас від обстрілів. Тепло, добро та щирість харків'ян мене завжди вражала.
За роки війни та щоденних некрологів вже оте співчуття просто затоплено болем та смутком. Хочеться просто десь приткнутися, уткнуться, заткнутися та сховатися. Але я знаю, що це не можливо. Війна дістане всіх. Тому вже завтра доведеться знов працювати на перемогу, молитися та ставати прикладом для інших.
А поки що чергові хвилі болю від чергових терактів накривають та намагаються втопити.
Не захлинемось, з Божою допомогою, переможемо, а загиблим Царство Небесне.

Що б не відбувалося, як би не хиталися підвалини світу цього, якою б складною ситуація не була навколо, це абсолютно не означає, що ви повинні шукати на кого витратити свої душевні сили і час.
Кому це справді необхідно, самі знайдуть вас. Важливо від Бога не ховатися.
А щоби краще бачити Бога потрібно відпочивати від брєнності буття, висипатися та розслаблятися, а не оте все, що ви задумали з цього понеділка.
Любіть себе і будьте Боговидцями.

Ми хвилюємося, обурюємось, плачемо, бентежимось, перебуваємо у розпачі, відчаї, зневірі...
Нас накривають хвилі житейського моря, війни і болю...
Але іноді потрібно просто озирнутися по сторонам, згадати, що на все Його воля і тоді обов'язково побачимо Того, Хто серед хвиль і бурі іде до нас. А від нас, насправді, не так вже й багато потрібно.
Просто ступити на тверду воду.
Просто піти Йому на зустріч.
Просто шукати Його лице.
Головне не відволікатися та не відвертатися.
І ми пізнаємо волю Його.