#болото_історії

Крім реально великого свята Великодня, до нас наближається трохи менш важлива дата День памʼяті і примирення/ака Перемога над нацизмом.

У зв'язку з цим крім біблійних фрагментів, спробував сформувати позицію по якимось ключовим моментам Другої світової.

Буду спамити вас цим можливо ще кілька разів. Але зараз скажу з того, з чим досі розбираюся.

В чому, власне, проблема постаті Георгія Жукова? Загальна відповідь - Жуков м'ясник. Але спробувавши дати конкретну відповідь чому м'ясник, я трохи зав'яз в нюансах.

Тож, всі історії про "баби нових нарожают" та ідею депортації українців - історичні міфи. Більшовистські погляди - так купа людей, які знаходяться в пантеоні українських героїв мали ті ж погляди. Власне, Жуков взагалі багато зробив для десталінізації. Подавлення угорської революції? Армія є армія, наказ є наказ.

Можливо проблема в специфічному стилі командування? Так, але яким був стиль командування Жукова?

Історію про надвтрати залишимо для окремого посту. Скажемо для початку, що причиною там могли бути системні недоліки самої армії СРСР, які я розгляну пізніше, і які прив'язані до системних проблем командно-адміністративної вертикалі. А ще згадаємо, що в 1943 нем'ясні антинімецькі союзники втрачали в 10 разів більше убитими ніж німці в умовній висадці в Італії. Втрати союзників поменшали пізніше, але й і Жуков в 1944 почав воювати менше людозатратно (операція Багратіон, Ясько-Кишинівська операція).

Тож, одна з небагатьох книжок, яка добре розповідає про полководський стиль Жукова - це пересипані коментарями мемуари генерала Бєлова. Бєлов - один з найкращих радянських генералів, що визнає його візаві по боям 1942 року начштабу німецької сухопутки Гальдер.

В книжці описані бої доби Ржевсько-В'яземської операції 1942 року, коли группа Бєлова (кавалерійський корпус і придані підрозділи) за наказом Жукова прорвався в німецький тил і 5 місяців вів там бої, за наказом - вийшовши з оточення. Розповідь Бєлова відштовхується від директив, які він отримує він Георгія Жукова, командира Західного фронту, їх оцінки, недоліків, виправданості. Жуков дає наказ, Бєлов описує, як намагається його виконати, оцінює доцільність наказу і результати. Також, час від часу з'являються фрагменти з щоденників Гальдера, де той теж реагує на те, що відбувається і фактичні дані.

Коротше - безцінне джерело, яке доповнює інші відомі нам факти. Яким постає стиль командування Жукова в цій книжці?

1. Жуков лізе в найдрібніші справи, вважаючи, що краще знає як саме має бути виконаний його наказ. Якщо Бєлов, оціюючи ситуацію з "землі", бачить певний спосіб виконання поставленої задачі, то Жуков вважає, що йому зі штабу краще видно і ясно що і як робити.

Спроби командувати одразу всіма і лізти в мікроменджмент призводять до порушення військової вертикалі. В книжці партизанський ватажок на позивний "Жабо" користується цим. До Жабо приходить наказ від генерала N. Він дзвонить в ставку і доповідає "Я зараз у зоні Бєлова, можете підпорядкувати мене йому". Жуков робить це. Тоді Жабо отримує наказ від Бєлова. Але повідомляє нагору, що поряд вже генерал N, і він має підпорядковуватися йому, а не Бєлову. При чому в генералів Жуков нічого не питає. Іоводиться обом генералам ловити Жабо по всій зоні відповідальності і окремо просити командування якось стабілізувати хитрого ватажка.

2. Жуков не довіряє власним підлеглим. Його направленці приходять до комкорів і комполків з маузером, як до дезертирів чи "отказників". І це до Бєлова - одного з тих, хто провів свій корпус через 1941 успішно б'ючись проти ворога і уникаючи оточень.

3. Жуков цілком логічно вважає, що потрібно «грати» від ініціативи і наступу, проте наступ у нього надто часто тримається двох китах "натиск" і "вольове зусилля". Дуже симптоматично, що Бєлов, власне, на початку книжки згадує проблемність досвіду Громадянської, яка і була взірцем для багатьох у військовому керівництві СРСР. Жуков надто мало враховує потенційні можливості великої маси німецьких військ.

Так, наприклад, група Бєлова потрапляє в оточення, після того, як німці швидко заповнюють прорвані бойові порядки, і так само важко їй даються все нові і нові вимоги Жукова - наступати, просочуватися між порядками і т.д. Складається відчуття, що маршал вважає, що навколо досі Громадянська, в якій нещасні десятки тисяч людей ганяються одне за одним на тачанках.

Жуков - це ж той самий автор убивчих десантів в оточеному Ленінграді та інших планів "вперед-впередщини".

4. Жуков нормально ставиться до ідеї боїв в оточенні і розпорошення зусиль, що взагалі невластиво, наприклад, німецьким воєначальникам. Це не є саме по собі проблемою, але, здається, Жуков взагалі погано розуміє наскільки потужнішим може бути удар цілого кулаку військ. Його спосіб битися з ворогом - це стратегія тисячі порізів. Але, тисяча порізів - це дуже не завжди тисяча ран, а дуже часто - тисяча прогавлених можливостей.

Як це все пояснює Жуков? Як він змінився з того важкого 1942? Дуже хочу хоча б трохи пролити для себе світло на це питання. Але масштаб подій такий, що навряд чи вийде.

Да, до речі, це не робить Жукова мʼясником. Жукову не гірше вас відомо, що мобрезерви обмежені, а в СРСР населення лише в 2 рази більше ніж в Німеччині - і воно геть не безкінечне.

Це робить Жукова, принаймні на початку війни, авторитарним генералом, який досі не відійшов від досвіду Громадянської і не готовий швидко адаптовуватися під нові умови.

Таке визначення, як мені здається, достатньо коректне.

Але цікаво почитати що про це думав він сам. Ну і Бєлов міг вигороджувати себе частково.

#болото_ідеологічне

Христос воскрес!

Близкий товариш отримав призначення на фронт, тому збираємо великий збір для потреб його роти в 241 бригаді.

З самого початку війни проявив себе як серйозний і вправний офіцер, брав участь у запеклих боях у Київській області, поблизу Ірпеня та інших важливих знакових місць, був нагороджений Сталевим хрестом наказом Залужного. Після чого служив на командних посадах у штабних структурах, а тепер отримав призначення відбути на Донбас.

Для потреб його механізованої роти на закупівлю наступних засобів:

РЕБ Синиця-1т - 3 шт в модифікаціях в діапазонах 750-1050 МГц
РЕБ UNWAVE серії STR50
Аналізатори спектру TinySA ULTRA
балістичний захист — коміри, напашники та інш.
Індивідуальне спорядження: активні навушники, засоби зв'язку, підсумки.
Позаплановий ремонт автотранспорту.

Загальна сума: 400 тисяч гривень.

Посилання на банку:

https://send.monobank.ua/jar/9cC8gmdzaD

#болото_новинне

День піхоти. Піхотну службу трохи тянув, добре знаю, що служба - гівно. За те і поважаєм царицю полів.

#болото_ідеологічне

Нардеп Веніславський.

1. Відправляти в бойові підрозділи, захищати Батьківщину на найскладніших ділянках це… задача для тих хто порушив права людини.

2. Як виглядає порушення прав з боку ТЦК? Бусифікація людей - так а яку альтернативу пропонує держава? Нагадаю, саме держава ставить задачі з набору ОС для воєнкомівських.

Звичайно, це не задача військових пакувати людей в буси - це задача структур МВС за сприяння місцевих органів влади та роботодавців. Але чомусь вони цю задачу не виконують.

3. Внутрішні армійські правила мало підходять для цивільного життя. Військовий, що не стріляє по агресивному натовпу тіток - юридично неправий. Військовий, якому поставлено наказ доставити особу в певне місце будь якими силами - навпаки, юридично правий. Якщо ми вбачаємо тут якісь порушення будь-чого, то давайте змінювати правила гри.

#болото_новинне

Через несподівані зміни, не зміг довести до ладу свій план по серії постів по Другій світовій.

Але це я, дай Боже зроблю потім. Сьогодні - День памʼяті і примирення.

Ця війна дає нам зрозуміти багато що про ту війну. Наразі відзначу одне: повага українському солдату, сьогодні, завтра і вчора. На плечах цих не завжди приємних мені людей стоїть земля.

Режими і влади змінюються, а солдат завжди стоїть в своєму небесному караулі і хитро посміхається.

Царство небесне полеглим.

#болото_новинне

Пісня «Путь дальок у нас з тобою» (та, де «єслі надо повторім», яке зараз стало «можем повторіть») вперше прозвучала в фільмі «Максим Перепелиця». Там же вперше продемонстрували АК.

Фільм взагалі-то про українського хлопця з села Яблунівка, якого армія мʼяко перевиховує з шибайголови на пристойну трудящу людину.

Насправді, мій дід служив в той же час, і відзначав феноменальну жорстокість тодішнього військового розпорядку. Згадував як полковник-перевіряючий змушував його зʼїсти бруд з невеликої щілини для підносів на кухні. По частині можна було пересуватися виключно бігом. Гаупвахта була буквально бетонною ямою - без даху. Тих самих дідоветеранів з орденами могли принижувати перед строєм.

Проте офіційна пропаганда все ж намагалася говорити мовою гуманізму та високих соціальних задач. Пісня про «єслі надо повторім», також містила строфу «не грозім, а говорім».

До моменту, коли на рівні держави, правонаступник СРСР розказуватимуть про «ядерний попіл» і кричатимуть про «свінорєз» залишилось геть трошки. Минулі трохи посиділи під Сталінградом, а ще знали ціну розповідям про «войну малой кровʼю на чужой території».

Це я до чого: держапарат РФ багато в чому це не СРСР, це найгірше в СРСР 50-х, яке і не намагається не просто стати, або хоча б виглядати краще.

До Брежневських часів їм ще рости і рости.

#болото_новинне

Навколо фортифікацій під час наступу на Харківщині розгорається цілий срач. Як людина дотична до теми скажу кілька своїх думок. Почну з позицій, які мені здаються проблемними в самій дискусії.

По-перше, якщо ви прочитаєте будь-яке офіційне повідомлення про тактику ворога, ви зустрінете термін «просочування» - рух невеликих піхотних груп ярами, лісами і балками. В цей час позиції піхоти рівняють чугунієм. Яким чином цій тактиці могли б всерйоз завадити фортифікації - не знаю. Я більше скажу, фортифікації взагалі існують для допомоги в обороні- самі вони зупиняти ворога не вміють.

По-друге, у суспільства багато де відсутнє розуміння відповідальних за фортифікацію в певних зонах. Безумовно, захоплені території фортифікувалися, переважно силами бригад, які утримували район оборони. Фірми за підрядами ВЦА могли працювати і працювали багато де дуже близько до переднього краю, але знову ж - основну роботу там вели лінійні бригади.

По-третє, зведення фортифікацій бойовими підрозділами ведеться згідно з бойовим задумом. Тобто фортифікації зводяться там, де зручно вести бій, а не так, аби прикрити селище Стрілеча.

По-четверте, наявність підготовлених фортифікацій не означає, що піхоті не доведеться копати. Ще й як доведеться, адже план фортифікації розробляється відповідно задуму бою, а задум може змінюватися в процесі.

Тепер по суті ролі фортифікацій.

Викопано і побудовано на рубежі багато чого. Питання в тому, що на рубежі мусять стояти солдати. Дізнайтеся по знайомим наскільки зараз комплектні піхотні роти 125-ї бригади, яка стояла на рубежах в районі Липців.

Можна багато ставити питання стосовно якості і специфіки фортифікацій, тобто того, наскільки схеми умовних опорних пунктів відповідають задачам сучасної війни. Певні подвижки у вищих командуваннях в цьому плані є. Але це у командування - за весь час я знаю рівно одну редакцію ЗМІ, яка спробувала розібратися - а чи відповідає та траншея, на яку відвезли її журналіста принципам і потребам сучасної війни.

Проте аби будувати потрібна техніка. Якось детальніше розкажу вам, про те, як один бізнесмен забрав в нашого підрозділу ескаватор в самий розпал робіт з фортифікації.

Ах да. Важливу роль в зупинці піхоти виконують не скільки фортифікація, скільки дротяні загородження і мінування. Спитайте чи вистачає інженерів, які це все мають встановлювати в існуючих бригадах.

А ще я отаке вам свого часу писав. Так от, адресною допомогою саме тим, хто захищає наше місто по більшій частині ніхто не займався.

Ну не бігали навколо мого взводу і інженерної служби дядьки-бізнесмени з пропозицією дати трактор. І до дронщиків наших ніхто з фпв-шками не бігав. І черга рити траншеї не будувалась ніяк.

Почитайте кста тут.

Це теж цікаве питання. Розширимо його ще більше: хто має відповідати за оборону і на яких ділянках по глибині.

Не зовсім згоден з тим, як автор посту оцінив розподіл відповідальності, сил та засобів зараз, але питання організації будівництва дуже цікаве.

Тут тобі і окремі батальйони, і придані підрозділи, і бригадні штаби, і вищі штаби, і цивільні підрядники, і ВЦА - багато змінних між якими треба правильно нарізати і задачі, і засоби їх виконання.

Я тут, до речі, за колючку статтю написав. Читайте.

#болото_новинне

У Києві знесли незаконний МАФ УПЦ МП біля Музею історії України.

Вау, це так круто - церкву знесли, ви раді шановні? Дуже круто, чи не правда?

До речі, виглядала вона гарно і відносно скромно.

#болото_новинне

Перший протест проти мобілізяки, який бачив. Цікаво.

#болото_новинне

Перша наша сучасна методичка по фортифікаціям з того шо бачив. Ану-ану.

Пишуть, що ІПСО. От, Суспільне ж писало про це, ніби не ІПСО.

Питають позицію автора. Автора мало обходить питання мобілізації, бо я і так мобілізований. Що можу сказати по суті.

Моральних підстав мобілізувати людину, яка готова на мир за будь-яку ціну - немає. Правові є - і це влаштовувало більшість населення усю історію країни.

Проте будь-хто, хто розказував про необхідність виходу на кордони 91-го і власний патріотизм, може і має бути мобілізований і з моральної, і з правової точки зору- якщо він не має законних підстав для відстрочки.

Чому? Бо погана ідея всією сорокамільйонною країною з мобрезервом в 6-12 мільйонів (за різними оцінками) воювать руками мільйона вояк.

Військово-політичне керівництво можна лаяти скільки завгодно. Я це рідко роблю, бо маю замало інформації, аби не закінчувати кожну тезу застереженням «але ж хто його зна, може там видніше».

Але без всяких застережень, я можу чітко сказати, що армія потребує людей, а військові - заміни.

Що можна було б порадити вам з цього приводу? Що хочте, то й робіть, як то кажуть, це ваше життя і ваші правила.