Новий Рік завжди сприймається як новий життєвий параграф. Починаєш дещо переосмислювати та робити висновки. І виявилося, що в моєму життєвому досвіді є багато цікавих історій, які для декого можуть стати корисними. Вирішив розповідати про них не в хронологічному порядку. Так може бути цікавіше.

25 років тому нас викупили з ефіру, якраз напередодні Нового Року. Нас – це команду програми «Післямова».
Тому ця історія про – про вибір полишати місця спокою та м’яку силу супротиву.

1994 рік. П’ятий рік моєї роботи в агентстві Reuters у Києві. Починав там ще до незалежності, створюючи його бюро в Україні. Тоді ми були першими, хто повідомляв світу про результати референдуму, про призначення Леоніда Кучми прем’єром, хто змінював ставки на біржах через інформацію про майбутній врожай в Україні та перебіг переговорів щодо долі Чорноморського Флоту в Україні...

З одного боку – вже комфортно та спокійно. Цікава робота в закордонному агентстві, що познайомила мене з крутими журналістами та відкрила шлях до власних статей в Financial Times, Economist, The New York Times.

З іншого – шансів стати міжнародною зіркою, коли вся твоя експертиза в Україні, – нуль.

Так і почав думати про власний проект – щотижневу аналітичну програму про події в Україні. Трохи згодом вона отримає свою назву – «Післямова».

Першим був пілот, знявши який я почав ходити по банках та компаніях у пошуках інвесторів. Демонстрував їм потенційно успішну модель заробляння коштів через рекламу. Хоч шанси «вистрілити» у нас були 50/50, зрозумів це вже, озираючись назад. Врешті решт, ТОВ з кількома засновниками було створено. І ми з командою розпочали думати над регулярними випусками програми.

Колеги з Reuters з подивом дізналися на початку 94-го, що я йду у вільне плавання. Тим більше, створювати приватний продакшн у часи тотального впливу державного телебачення. Для них це було ризиковано та незрозуміло.

І буду відвертим, на початку я сам боявся цього нового нестабільного життя. Особливо, коли твоєю відповідальністю стає ще й бухгалтерія, звітність, виплати зарплат найнятим працівникам. Вчитися доводилось на бігу.

Чим я досі пишаюсь – командою. Об’єднанні спільним бажанням робити свою справу якісно і круто – ми постійно стукалися в усі двері. І нам пощастило.

Так ми уклали угоду з УТ-1 і восени 94-го на екрані вийшла «Післямова» – унікальне явище для пострадянської України, де об’єдналися кращі професійні таланти нової європейської країни. Не секрет, щоб без зміни президента в країні на Леоніда Кучму – навряд це було б можливим.

«Післямова» почала збирати нагороди, вийшла на прибутковість, стала улюбленою програмою як для українців, так і для західних посольств, і тоді ще демократичного телеекрану РФ.

Але тодішні реалії пострадянського українського телебачення та придворні ігри перемогли – нас закрили через абсолютно інформативний матеріал про відставку Олександра Разумкова. І ті, хто ще вчора радо піднімали слухавку, щоб дати цікаву інформацію – зникли з радарів.

Незалежність та економічна автономія «Післямови» дратувала багатьох у привладній верхівці. Тому ми перейшли мовити на регіональні канали, І тут вже кожному з команди стало непросто, тепер фінансово. Пам’ятаю, як пішки йшов пів-Києва до нашого офісу на Нивках, бо на проїзд у тролейбусі банально не вистачало коштів. Або як ми їли бульбу в офісі – бо інших варіантів не було. Тоді ми вистояли і нас запросили на новий канал «1+1». Там ми створили ТСН, продовжили «Післямову», але... ненадовго. Тоді переді мною вибір був непростий: або піти, або продовжувати супротив, але від цього вже залежали долі у рази більшого колективу та бізнес, якими тоді і були приватні канали. І я прийняв рішення піти. Частина команди вирішила піти зі мною, що згодом вилилося вже у новий проект – інше ризиковане плавання під назвою «Обличчя світу».

Але в пам’яті та кар’єрі залишилося головне – я досі згадую ті три роки «Післямови» в різних ефірах, ночівлі за монтажним столом та пригоди у відрядженнях, які поєднувалися з яскравим та щирим захопленням від того, що давалося зробити з текстами та картинкою. Тому всі на фото щасливі – ми кайфували від того, що робили.

І ось тепер, озираючись назад, усідомлюю, що довгий час міг працювати в Reuters, але обравши свого роду невизначеність – не помилився. Що, покинувши Плюси – теж. Чому? Бо коли віриш в те, що можна зробите щось круте та нове, та у вас є певні цінності – треба дослухатися до себе. Тим більше, коли поруч «запалені» ідеєю однодумці. І ми тоді це зробили.

Тому якщо знаєте і вірите в свої сили – прагніть більшого, дійте та не сумнівайтесь. Перед вами завжди буде спокуса компромісів, але все ж важливіше спробувати, йти вперед, аніж потім шкодувати. Оберігайте однодумців, тримайтесь цінностей та вірте в свою країну.

Ось таке воно #минулемайбутнє. Далі буде)

⚡️Читав новини та розглядав світлини в соцмережах, як українці проводили свої вихідні. Натовпи без масок та соціальної дистанції. Це стосується і курортів і звичайних місць новорічного відпочинку, на кшалт, ярмарків.

Хочу звернутися до українців від імені закладів культури, креативних індустрій. Наразі кінотеатри, театри, виставкові зали, креативний бізнес чи не найбільше потерпають від жорсткого карантину. Саме тому, що вони законослухняні і дотримуються постанови.

Щоб сфера культури запрацювала 25 січня – потрібна ваша підтримка. Я не закликаю вас сидіти вдома. Навпаки! Просто дотримуйтесь соціальної дистанції. Візьміть каву на виніс, поїдьте в заповідник (вони, до речі, працюють), сходіть з родиною у парк. Важливо: не збирайтеся компанією в одному місці – занадто великі ризики захворіти.

Я розумію, кожному хочеться зустрітися з друзями та рідними. І саме тому напередодні вже неіснуючого свята – «старого нового року», який все одно хтось відзначатиме, подумайте про тих, хто вас оточує. А також про українську культуру і її працівників, про мільйони людей, що працюють у малому бізнесі. Саме вони зазнають збитків від локдауну чи не найбільше.

І від вашої відповідальності, в тому числі, залежить, як культура вийде з цієї кризи. І коли.

Весь світ обговорює блокування Дональда Трампа у Twitter. Хтось підтримує, хтось – виступає проти. Але факт є фактом: після його декількох твітів, зокрема про невизнання легітимності виборів, стався штурм Капітолію прибічниками Трампа. Чи може ще поки діючий президент писати подібне, маючи аудиторію понад 80 млн? Чи відповідає це правилам використання? І чи можуть у соцмережах обмежувати свободу слова?

Особисто я вважаю, що соцмережі частково самі спровокували такий розвиток подій, адже протягом багатьох років казали, що зміст контенту не їх справа. Соцмережі ставляться до дописувачів, як до юзерів, заробляючи на них кошти, не надто переймаючись до останнього результатом такого підходу. Що, у свою чергу, привело до найстрашнішого – формування середовища ненависті, коли онлайн-повідомлення і підбурювання – переходять в офлайн.

Так, у мереж є правила і модерація: заборонено пропагувати мову ворожнечі, екстремізм, закликати до насильства та дискримінації. Але і це не застерігло від подібних випадків, які ми, на жаль, сьогодні вже спостерігаємо.

З чим насправді маємо справу – гарно ілюструють дві документалки на Netflix – «Social Dilemma» та «Death to 2020». Якщо ще не бачили – рекомендую подивитись, але також не забувайте про критичне мислення. І про всяк випадок ще раз перегляньте достовірність своєї стрічки новин.

❗️А ми ж у міністерстві зовсім згодом піднімемо тему медіаграмотності та боротьби з fake news на державному рівні. Адже важливість цього питання очевидна.

🚀 Намагалися з Миколою Гоголем, тепер дісталися Сергія Корольова. Присвоювати собі чужу історію, культуру, території та видатних людей Росії не вперше. І сьогодні – наступне підтвердження інформаційної війни, що ведеться проти України.

Аккаунт Росії у Twitter відзначив День народження видатного українського радянського вченого – основоположника космонавтики Сергія Корольова. Росіяни приписали собі досягнення українця. На що отримали гідну відповідь від аккаунта України у Twitter.

Адже Сергій Корольов народився в Україні, виріс в Україні, навчався в Україні та називав себе українцем. А от у Радянській Росії його заарештували, піддали тортурам і помістили у в’язницю. Нагадаю, в ті роки йшло велике протистояння Радянського Союзу та США, хто ж перший полетить у космос. І велике питання, хто переміг би, якщо б не українець Сергій Корольов. 🇺🇦

Жорсткий карантин почався лише п’ять днів тому. А Максим Степанов вже виступив із заявою продовжити локдаун в Україні після 24 січня.

Перед тим, як приймати такі рішення, хочу запитати у колеги – чи не зарано із висновками?

Хотілося б побачити конкретні факти, що є підставою для цього. Бо інакше це стане вирішальним ударом по сфері культури та креативним індустріям, які, я наголошую, суворо дотримуються вимог обмежень. Так і загалом ударом по всьому малому і середньому бізнесу.

Якщо така дискусія буде піднята на Уряді, за таких умов – МКІП її не підтримає.

Спостерігав за хорошими відгуками про американський мультфільм «Душа». І хоч сам ще не встиг його подивитися – це наштовхнуло на роздуми про українську анімацію. У нас є потужні анімаційні студії, продукт яких цілком конкурує з Disney та Pixar. Взяти б хоча б «Викрадену принцесу», що номінувалася на численних міжнародних фестивалях та здобула перемогу в Ірландії за «Кращий художній фільм».

Робота над мультфільмом – кропіткий і тривалий процес, над яким працюють десятки аніматорів, режисер, монтажери… Такі студії, як Animagrad, «Червоний собака», «Новаторфільм», «КАПІ» та інші створюють якісний контент, який не лише показує свою конкурентноспроможність на світовому ринку, а і є дійсно прибутковим.

Ми намагаємося активніше підтримувати авторську та комерційну анімацію і сприяти її розвитку.

Наразі у виробництві Держкіно – повнометражна робота «Азарт», три анімаційних серіали, авторська анімація Микити Лиськова, роботи Анатолія Лавренішина і Степана Коваля та інші. Усі вони побачать світ цього року. Також у роботі «Мавка» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та «33 образи Петрика П'яточкіна» про улюбленого дитячого героя.

Ще три угоди з числа переможців 14-го пітчингу будуть укладені протягом 2021-го. До їх числа увійшли короткометражні фільми «Сад переїхав», «Тигр блукає поруч» і телесеріал «Чорна-чорна курка».

Щодо підтримки та залученості у нас проходять фестивалі: «Крок», Linoleum, а також «Чілдрен кінофест».

Потенціал для подальшої дистрибуції маємо неабиякий. Наприклад, мультсеріал «Ескімоска» показували у Південній Кореї, Індонезії, Шрі-Ланці, Канаді, США, Казахстані, Литві. Це доводить, що історії – універсальні.

Серед достойних повнометражних робіт, які можна переглянути – «Клара та Чарівний Дракон», «Микита Кожум’яка», «Викрадена принцеса». Не можу не згадати і про мультсеріал «Козаки», який вже став класикою, та короткометражну анімацію «Кохання».

Цього року на екрани також вийдуть «Гулівер» та «Віктор-робот». Тож обираючи мультфільм – не оминайте українське 🙂

Сьогодні ще трохи про кіно. На Netflix вийшов перший повнометражний фільм одночасно із українським дубляжем і з субтитрами – «Outside the Wire». І навіть події фільму відбуваються в нашій країні.

Озвучуванням займалася студія «Postmodern Production». Наприкінці минулого року «Postmodern» разом із «Tak Treba Production» стали офіційними партнерами стрімінгу. Ось і бачимо перші результати 👏🏼

Ще як голова комітету ВР обговорював з Netflix можливі плани по виходу на український ринок. Впевнений, динаміка йде до збільшення співпраці з нами, тож чекаємо на поповнення бібліотеки Netflix українською. І на нові зйомки в Україні. Особливо стрічок про Україну в Україні. А зараз дивімося новинку 😉

❗️Відсьогодні, зайшовши до закладу – обов’язково чутимете вітання українською, бо з 16 січня сфера обслуговування в Україні переходить на нові правила. Що змінюється для закладів цієї сфери та чому громадянам не варто хвилюватись (а навіть навпаки) – пояснив у відео 🇺🇦

⚡️Обговорили з Прем’єр-Міністром заяву щодо можливого карантину до кінця 2021 року.

Прем’єр запевнив, як тільки Україна знову повернеться до адаптивного карантину (попередньо, з 25 січня), сфери культури, гостинності та креативні індустрії зможуть працювати. Звісно з дотриманням усіх правил карантину. І дивлячись на статистику захворюваності в країні.

Нагадаю, що режим надзвичайної ситуації, яким обумовлюються карантинні правила – і більш суворі як зараз, і полегшені – як у минулі місяці, зараз діє до 28 лютого. І очевидно, що питання продовження карантину вирішуватиметься впродовж весни. Однак, у будь-якому випадку обмеження будуть сталими, що дозволить бізнесу прогнозувати і планувати свою діяльність.

Надзвичайно важливо розширювати культурне охоплення за межі великих міст.

Наприклад, через розвиток внутрішнього туризму у регіонах. З одного боку, це підтримка якісних інноваційних культурних продуктів, а значить, розвиток саме регіональних проектів. А з іншого – це зміцнення партнерства культури та бізнесу через залучення недержавних інвестицій.

✌️Одним із шляхів для підсилення цього є програма «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду.

У рамках програми громади зможуть отримати фінансову підтримку для своїх культурних проектів. Термін подачі заявки – до 1 лютого 2021.

Програма має 3 лоти:

🚴1. Культурно-туристичний маршрут;
🎨2. Локальний музей;
🎸3. Локальний фестиваль.

Бо крутий локальний фестиваль стає магнітом для туристів з усієї країни. Якщо локальний музей цікавий та сучасний, є бажання його відвідати у якому куточку України ти б не жив. Адже грамотно прокладений культурно-туристичний маршрут може не тільки познайомити з місцевістю, а й стати ефективним поповненням бюджету місцевих громад для подальшого розвитку.

Впевнений, що у громад є такі проекти. Тож обов’язково подавайтесь!

Детальніше: https://ucf.in.ua/m_programs/5f8048d50aa0bb6e4665c9b3

Зі святом Богоявлення та Водохреща!

Бажаю затишку у кожну українську оселю. Нехай свята вода змиє всі незгоди та принесе мир.

Дотримуючись традицій – обов’язково бережіть здоров’я. Це надважливо.

Картина Андрія Наконечного «Хрещення», 1930-ті роки, колекція Національного музею у Львові ім. А Шептицького