«Халепі стало боляче від нахилу шиї й від її рук, що надушували на хворі мускули, але він зараз же забув і про біль, і про все, — щось гаряче, густе, душне вдарило йому в голову й все тіло сповнилось солодким дзвоном, палом і знемогою.
– А на це ти будеш відповідати? – одірвавши губи, – будеш?
– Буду… – машинально прошепотів він, обхоплюючи її й жадно, рвучко притягаючи до себе. Вона вся подалася впереді майже повисла йому на шиї. Він підняв її й поніс до канапи, не зводячи ока з її зблідлого лиця, що ледве посміхалось знайомим йому, нахабно-похотливим, що доводить до сказу, посміхом.
– Почекай… – прошепотіла вона біля канапи – капелюх…
Але він не чув, він тільки знав, що вона говорить про якусь перепону. Ніяких перепон, нічого він не може чекати!
– Почекай же! – знову шепнула вона й схопила його за голову й одштовхнула від свого лиця.
Різкий, колючий біль пронизав Халепу з голови до ніг, занивши навіть на кінці ніг.
<…>
Я вас прошу піти собі. Чуєте?» Хочу, В. Винниченко
– А на це ти будеш відповідати? – одірвавши губи, – будеш?
– Буду… – машинально прошепотів він, обхоплюючи її й жадно, рвучко притягаючи до себе. Вона вся подалася впереді майже повисла йому на шиї. Він підняв її й поніс до канапи, не зводячи ока з її зблідлого лиця, що ледве посміхалось знайомим йому, нахабно-похотливим, що доводить до сказу, посміхом.
– Почекай… – прошепотіла вона біля канапи – капелюх…
Але він не чув, він тільки знав, що вона говорить про якусь перепону. Ніяких перепон, нічого він не може чекати!
– Почекай же! – знову шепнула вона й схопила його за голову й одштовхнула від свого лиця.
Різкий, колючий біль пронизав Халепу з голови до ніг, занивши навіть на кінці ніг.
<…>
Я вас прошу піти собі. Чуєте?» Хочу, В. Винниченко
❤1
#словотека #словонабори #військовий
Гай-гай, друзі! Катма синонімів, чи як?!
Підострожити вас тре' бути активнішими😁
Ось, на-те один синонім, хто зна ще?😏
Що таке, до речі, підострожити, і звідки походить?
Гай-гай, друзі! Катма синонімів, чи як?!
Підострожити вас тре' бути активнішими😁
Ось, на-те один синонім, хто зна ще?😏
Що таке, до речі, підострожити, і звідки походить?
👍6
Освітарня
#моє https://telegra.ph/CHii-mi-d%D1%96ti-12-15
Telegraph
Чиї ми діти?
Частина 2 Що ще всмоктує дитина разом із молоком матері? Мову, пісню, казки, легенди, свою історію, своїх героїв, так, героїв… Були колись греки, великий народ, підкорили всіх збройно й розумово. Кожен маленький грек разом із молоком матері всмоктував героїчні…
🔥2👍1
Дещо про Андрія Ніковського, літкритика, історика літератури, ерудита, політичного діяча УНР, щирого патріота, укладача словників, пережильця Соловків.
1920р видає збірку есеїв про тодішніх футуристів П Тичину, Я Савченка, М Семенка “Vita nova”, ось враження сучасника Тодося Осьмачка про ту книгу, невкличку розміром, об‘ємну змістом:
«Пригадую, це було весною 1922р. Я прийшов на посаду, на працю. Ранок був хмарний, і в тому відділі, дк я працював, нависла пітьма. Тому, засвітивши електрику і вилізши по драбині до найвищої полички з книжками, я став дочитувати «Vita nova” А. В. Ніковського. Коли це входить моя начальниця, Ніна Борисівна Заглада, родичка академіка, тоді ще живого, Біляшевського і каже: «А я для вас щось маю…» а я відповідаю: «А я нічого не хочу, бо читаю книгу над всі українські книжки!» І показав.
— Чим же вона так сподобалась?
— Це книга, — кажу їй, — така прекрасна стилістично, така зворушливо правдива своєю оригінальністю… А головне, елегантно натхненна і їй по красі рівної не було ще, мабуть, в нашій літературі… Цю книгу писав поет поетів!..
А вона:
— Я дуже рада, що у вас смак не розбігається з смаком наших академіків…”
1920р видає збірку есеїв про тодішніх футуристів П Тичину, Я Савченка, М Семенка “Vita nova”, ось враження сучасника Тодося Осьмачка про ту книгу, невкличку розміром, об‘ємну змістом:
«Пригадую, це було весною 1922р. Я прийшов на посаду, на працю. Ранок був хмарний, і в тому відділі, дк я працював, нависла пітьма. Тому, засвітивши електрику і вилізши по драбині до найвищої полички з книжками, я став дочитувати «Vita nova” А. В. Ніковського. Коли це входить моя начальниця, Ніна Борисівна Заглада, родичка академіка, тоді ще живого, Біляшевського і каже: «А я для вас щось маю…» а я відповідаю: «А я нічого не хочу, бо читаю книгу над всі українські книжки!» І показав.
— Чим же вона так сподобалась?
— Це книга, — кажу їй, — така прекрасна стилістично, така зворушливо правдива своєю оригінальністю… А головне, елегантно натхненна і їй по красі рівної не було ще, мабуть, в нашій літературі… Цю книгу писав поет поетів!..
А вона:
— Я дуже рада, що у вас смак не розбігається з смаком наших академіків…”
👍2
Чому ми любимо поезію? Бо вона «в незначному з‘явищі бачить важне й цікаве для всіх, в маленькім факті відбиває цілий світ», як казав А Ніковський. І далі: «Вся сила й привабливість поетичного образу залежить од синтезу речей, який він дає в яскравій точці фокуса цілого кола вражень, – дає наочно, конкретно. І тим дужчий, вразливіший та принадніший поетичний образ, чим ширше коло пристосувань він має, чим більше окремих речей, випадків можна підвести під цю поетичну формулу.» То кращий поетичний образ, сказали б ми, що він прикладніший до більшої кількості життєвих явищ.
Цікава думка, що неодмінно потребує прикладів, спробую пошукати у Рильського та Олеся на вихідних😉
Друзі, поділіться своїм улюбленими віршами, те стисло сказано багато)
Цікава думка, що неодмінно потребує прикладів, спробую пошукати у Рильського та Олеся на вихідних😉
Друзі, поділіться своїм улюбленими віршами, те стисло сказано багато)
👍1
Що робить твір вічним?.. вічні теми роблять, їх загальний характер +
усе сказане👆👆
Ось приклад, О. Олесь, Айстри (1905р):
Опівночі айстри в саду розцвіли,
Убралися в роси, вінки одягли
І стали рожевого ранку чекать
І в райдугу барвів життя наряжать.
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про соняшні дні —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в‘януть, де вічна весна.
«Але це було восени, сонця не було, холодні дощі та вітер показали, що «вколо — тюрма», що «жити дарма», — схилились і вмерли вони.
Так марили айстри в саду восени, Так марили айстри і ждали весни… А ранок стрівав їх холодним дощем, І плакав десь вітер в саду за кущем…
І вгледіли айстри, що вколо — тюрма… І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли… І тут, як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!..
Поезію цю помічено 1905 роком і не трудно було по виході її відгадувати в айстрах тих людей, що в часи політичного гнітузневірилися в житті й покинули його…» А Ніковський, Вічна казка
Від себе додам: хто читав цей вірш у 30-х, бачив у ньому знищене покоління кінця 20-х, але не лише знищене покоління, а й понівечине майбутнє… Хто читав його в голодомор міг думати про діточок, що не переживуть осені, бо … нічим буде прокормитися… Хто читав його в шістдесятих, думав про себе: погромлені надії відлиги… Хто читав у 90-ті, думав про Україну: вона здобула волю, але більшістю свого населення лишалась невільна… і так далі.
«Читач побачить в цій поезії просто смуток за тим, що мрії й надії справджуються занадто пізно…» там же.
усе сказане👆👆
Ось приклад, О. Олесь, Айстри (1905р):
Опівночі айстри в саду розцвіли,
Убралися в роси, вінки одягли
І стали рожевого ранку чекать
І в райдугу барвів життя наряжать.
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про соняшні дні —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в‘януть, де вічна весна.
«Але це було восени, сонця не було, холодні дощі та вітер показали, що «вколо — тюрма», що «жити дарма», — схилились і вмерли вони.
Так марили айстри в саду восени, Так марили айстри і ждали весни… А ранок стрівав їх холодним дощем, І плакав десь вітер в саду за кущем…
І вгледіли айстри, що вколо — тюрма… І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли… І тут, як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!..
Поезію цю помічено 1905 роком і не трудно було по виході її відгадувати в айстрах тих людей, що в часи політичного гнітузневірилися в житті й покинули його…» А Ніковський, Вічна казка
Від себе додам: хто читав цей вірш у 30-х, бачив у ньому знищене покоління кінця 20-х, але не лише знищене покоління, а й понівечине майбутнє… Хто читав його в голодомор міг думати про діточок, що не переживуть осені, бо … нічим буде прокормитися… Хто читав його в шістдесятих, думав про себе: погромлені надії відлиги… Хто читав у 90-ті, думав про Україну: вона здобула волю, але більшістю свого населення лишалась невільна… і так далі.
«Читач побачить в цій поезії просто смуток за тим, що мрії й надії справджуються занадто пізно…» там же.
👍4
Ті слова про обіцяний край
Для їх слуху – се казка;
М‘ясо стад їх, і масло, і сир –
Се найвищая ласка.
<…>
На пророцькі слова їх одвіт:
«Наші кози голодні!»
<…>
І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті».
На обіцянки слави й побід:
«Там войовники люті».
На принади нової землі:
«Нам і тут непогано».
А на згадку про божий наказ:
«Замовчи ти, помано!»
Мойсей, І. Франко
Для їх слуху – се казка;
М‘ясо стад їх, і масло, і сир –
Се найвищая ласка.
<…>
На пророцькі слова їх одвіт:
«Наші кози голодні!»
<…>
І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті».
На обіцянки слави й побід:
«Там войовники люті».
На принади нової землі:
«Нам і тут непогано».
А на згадку про божий наказ:
«Замовчи ти, помано!»
Мойсей, І. Франко
❤1
А. Ніковський з «Українська л-ра в 1911 році», in fine:
Багато було зроблено минулого року для шкільної молоді і для самоосвіти — окрім книжок М. Грушевського («Ілюстрована історія України» – А. Б.) і С. Єфремова («Історія українського письменства» – А. Б.), — можна назвати ще <…>. Так, ніби готовий уже стоїть український будинок шкільний, але пусткою стоїть, бо невільно дітей туди пускати.»
Багато було зроблено минулого року для шкільної молоді і для самоосвіти — окрім книжок М. Грушевського («Ілюстрована історія України» – А. Б.) і С. Єфремова («Історія українського письменства» – А. Б.), — можна назвати ще <…>. Так, ніби готовий уже стоїть український будинок шкільний, але пусткою стоїть, бо невільно дітей туди пускати.»
Освітарня
А. Ніковський з «Українська л-ра в 1911 році», in fine: Багато було зроблено минулого року для шкільної молоді і для самоосвіти — окрім книжок М. Грушевського («Ілюстрована історія України» – А. Б.) і С. Єфремова («Історія українського письменства» – А. Б.)…
Продовження:
Мусять де бути українські діти — про це нічого казати, бо виховуються ж якісь батьки на українській науковій літературі, розкуповуються ж в якісь сім‘ї «Історія» (Грушевського себто – моя примітка) і «Історія письменства», читають же і Лесю Українку, і Коцюбинського, і Винниченка, і Олеся, і Чупринку… Коли єсть письменство такої високої вартости, то єсть і широка інтелігенція, яка з того письменства користується. Зараз нема змоги уявити кількість тієї свідомої маси, але знати, що серед неї шириться українське слово, художньо, виразно, гарно й певно сказане — воно зробить гарні наслідки. Сіється зерно чисте, виборне, сильні робітники працюють коло рідної ниви — бути доброму врожаєві! А. Ніковський
Мусять де бути українські діти — про це нічого казати, бо виховуються ж якісь батьки на українській науковій літературі, розкуповуються ж в якісь сім‘ї «Історія» (Грушевського себто – моя примітка) і «Історія письменства», читають же і Лесю Українку, і Коцюбинського, і Винниченка, і Олеся, і Чупринку… Коли єсть письменство такої високої вартости, то єсть і широка інтелігенція, яка з того письменства користується. Зараз нема змоги уявити кількість тієї свідомої маси, але знати, що серед неї шириться українське слово, художньо, виразно, гарно й певно сказане — воно зробить гарні наслідки. Сіється зерно чисте, виборне, сильні робітники працюють коло рідної ниви — бути доброму врожаєві! А. Ніковський
https://telegra.ph/Pro-spogadi-01-02 from Telegra.ph iOS App
#моє
Раджу до прочитання, друзі😉 (і коментування теж))
#моє
Раджу до прочитання, друзі😉 (і коментування теж))
Telegraph
Про спогади
Життя лине, дні, як хвилі, в’яжуться один в одного, доки не дістануться берега і назавжди розв’яжуться. Життя має лиш один напрям – вперед – і рух його невпинний. Навіть коли нам здається, що руху нема, що ми стоїмо, що все завмерло, життя наше не стоїть…
#Грінченко #листи_з_наддніпрянської_україни
Вступ
Привіт, друзі, хочу познайомити вас з одною вартою-знати річчю 👇
У 1892-3рр. між Б. Грінченко (псевд. П. Вартовий) та М. Драгомановим у буковинських часописах відбувається обмін листами. Листування це ввійшло в історію під назвою "Діалог про українські національні справи".
Грінченковий лист №2
План
Інтелігенція не зна мови - про виховання дітей - старше покоління писало краще
Основна частина 1
У Наддніпрянській Україні лагодили до друку один український альманах, куди хотіли додати кілька наукових статей та коментарів до альманаху (але по-російськи).
"Гарно було б, — промовлено до них, — якби хоч коментарі до сих етнографічних матеріалів були по-вкраїнському. Чому ви сього не зробили? Хіба боїтесь, що так цензура не дозволить?
— Ні, — каже патріот, — цензура б, може, й дозволила, та в нас, бачте, ніхто настільки мову не знає, щоб змогти висловити все те по-вкраїнському."
Я наводжу сі слова по-вкраїнському, але сказано їх було по-московському, бо сей патріот, як і більшість наших патріотів, балакає, звісно по-московському. Дітей теж учать по-московському..."
Далі буде😊
Став 👍коли хочеш продовження😘
Вступ
Привіт, друзі, хочу познайомити вас з одною вартою-знати річчю 👇
У 1892-3рр. між Б. Грінченко (псевд. П. Вартовий) та М. Драгомановим у буковинських часописах відбувається обмін листами. Листування це ввійшло в історію під назвою "Діалог про українські національні справи".
Грінченковий лист №2
План
Інтелігенція не зна мови - про виховання дітей - старше покоління писало краще
Основна частина 1
У Наддніпрянській Україні лагодили до друку один український альманах, куди хотіли додати кілька наукових статей та коментарів до альманаху (але по-російськи).
"Гарно було б, — промовлено до них, — якби хоч коментарі до сих етнографічних матеріалів були по-вкраїнському. Чому ви сього не зробили? Хіба боїтесь, що так цензура не дозволить?
— Ні, — каже патріот, — цензура б, може, й дозволила, та в нас, бачте, ніхто настільки мову не знає, щоб змогти висловити все те по-вкраїнському."
Я наводжу сі слова по-вкраїнському, але сказано їх було по-московському, бо сей патріот, як і більшість наших патріотів, балакає, звісно по-московському. Дітей теж учать по-московському..."
Далі буде😊
Став 👍коли хочеш продовження😘
👍5
#Грінченко #листи_з_наддніпрянської_україни
Основна частина 2
Про виховання
«Дітей теж учать по-московському. Спитайте, нащо так робить, то відмовить:
— Та, знаєте, ніяково якось... Підростуть, то самі навчаться.
А діти підростуть та й зовсім одкинуться від рідного краю через своє московське виховання. А коли й не відкинуться, то все ж мови не знатимуть (як зараз: я люблю Україну, но язика нє знаю... — АБ). Вони звикли змалку балакати тільки по-московському, вчились по-московському; живучи в місті, чують круг себе саму московську мову, — все це вкупі робить їм московську мову ріднішою за українську. І якщо людина почне потім навіть учити рідну свою мову, то засіди — і в розмові, і в писаннях — вона хоч і вдиватиме вкраїнські слова, але становитиме їх по-московському, конструкція фрази буде московська, через те, що дух мови української тій людині чужий, через те, що та людина хоч і балакає, хоч і пише по-вкраїнському, але думає по-московському. Винятків у нас дуже небагато.»
Далі буде😉
Основна частина 2
Про виховання
«Дітей теж учать по-московському. Спитайте, нащо так робить, то відмовить:
— Та, знаєте, ніяково якось... Підростуть, то самі навчаться.
А діти підростуть та й зовсім одкинуться від рідного краю через своє московське виховання. А коли й не відкинуться, то все ж мови не знатимуть (як зараз: я люблю Україну, но язика нє знаю... — АБ). Вони звикли змалку балакати тільки по-московському, вчились по-московському; живучи в місті, чують круг себе саму московську мову, — все це вкупі робить їм московську мову ріднішою за українську. І якщо людина почне потім навіть учити рідну свою мову, то засіди — і в розмові, і в писаннях — вона хоч і вдиватиме вкраїнські слова, але становитиме їх по-московському, конструкція фрази буде московська, через те, що дух мови української тій людині чужий, через те, що та людина хоч і балакає, хоч і пише по-вкраїнському, але думає по-московському. Винятків у нас дуже небагато.»
Далі буде😉
👍5😢1
#Грінченко #листи_з_наддніпрянської_україни
Основна частина 3
Мова перших письменників натуральніша
Ось через віщо мова у наших сьогочасних письменників часто й густо вкраїнська тільки зверху. Старі наші письменники писали краще від нас. Правда, вони вживали чимало москалізмів у лексиці (їм не ставало слів), зате конструкція фрази, синтаксис був у них кращий.
Се й зрозуміло. Здебільшого ті письменники були або попи, або пани — себто люди, що жили досі серед народу і, самі не помічаючи того, так звикли до вкраїнської ходи в мові, що вже не могли сього позбутися часом і в своїх московських писаннях. Тепер же трохи інакше. Наша вкраїнська інтелігенція живе здебільшого по містах, село бачить інколи та не надовго, чує круг себе саму московську мову — се все робить такий вплив, що людина й сама не помічає, як форми чужі, московські стають їй мов своїми (як от по містАМ замість по містАХ — АБ), вона починає вважати їх за свої і вживати в рідній мові. Через се мова, звісно, не кращає.
Основна частина 3
Мова перших письменників натуральніша
Ось через віщо мова у наших сьогочасних письменників часто й густо вкраїнська тільки зверху. Старі наші письменники писали краще від нас. Правда, вони вживали чимало москалізмів у лексиці (їм не ставало слів), зате конструкція фрази, синтаксис був у них кращий.
Се й зрозуміло. Здебільшого ті письменники були або попи, або пани — себто люди, що жили досі серед народу і, самі не помічаючи того, так звикли до вкраїнської ходи в мові, що вже не могли сього позбутися часом і в своїх московських писаннях. Тепер же трохи інакше. Наша вкраїнська інтелігенція живе здебільшого по містах, село бачить інколи та не надовго, чує круг себе саму московську мову — се все робить такий вплив, що людина й сама не помічає, як форми чужі, московські стають їй мов своїми (як от по містАМ замість по містАХ — АБ), вона починає вважати їх за свої і вживати в рідній мові. Через се мова, звісно, не кращає.
❤5👍2🤔1