Сумної слави зажила в очах української громади родина відомого на Західній Україні письменника Крушельницького. «Из прекрасного далека» Крушельницький почав був захоплюватися большевизмом. Повірив у щирість їхнього протегування українській культурі, видавав у Галичині просовєтський журнал «Нові шляхи» і, нарешті, вважаючи совєтську Україну землею обітованою, переїхав туди разом із синами й дочками…

Ще до вбивства Кірова (1 грудня 34р.) їх разом із батьком заарештовано. По вбивству, двох із чотирьох братів (Івана і Тараса) розстріляно (17 грудня 34р.) як «диверсантів і шпигунів».
Батька, двох інших синів (Богдана й Остапа) і доньку (Володимиру) заслано на Сандармох.

Донька Володимира, лікарка, публіцист

«Тяжко зажурений, геть посивілий і змучений батько-Крушельницький, ледве пересуваючи ноги по темній камері, жив у соловецькому Кремлі. Єдиною втіхою для батька була донька, що так само сиділа тут же в Кремлі й працювала за молодшого дікаря в соловецькому госпіталі.

Ніби покутуючи гріхи рідних, донька-Крушельницька була українською сестрою жалібницею, прекрасно ставилася до в‘язнів і в міру сил та можливостей допомагала землякам. Крушельницька, разом з росіянками Брусиловою, Вечорою і Васільєвою, становила зразок політичної зрілости і людської порядности.

Улітку 37р. всі жінки мусили покинути острів, і Крушельницька покинула старого батька. <…> Від того часу про неї немає жодних відомостей, хоч була вона на території Белбалтагу, де, як стало відомим, розстріляно Брусилову і, за неперевіреними даними, Вечору.» Соловецький етап Антологія

Крушельницьку розстріляно 8 грудня 37р. в урочищі Сандармох.
Старого Антона Крушельницького там же розстріляно 3 листопада

Трагедію цеї родини списав у своїй драмі «Земля обітована» О. Олесь

«Был случай, когда во времена царизма царские жандармы явились к Ефремову с целью ареста и производства у него обыска. Стоя на пороге его кабинета, жандармы робко спросили его, есть ли у него оружие, если есть, они предлагают ему это оружие выдать. На этот вопрос Ефремов ответил – у меня есть оружие, и, подошедши к своему письменному столу, он взял перо, вручил им, говоря – вот мое оружие.»

Салют, друзі! Поросить сніжком❄️, час для читання📚

Почав роман Гуляйпільський батько Клима Поліщука (1891-1937рр.), ділитимусь тут словами, гарними уступами та й іншим, що нагряне, читаючи.

Сюжет розвивається під час Громадянської війни і напочатку в селі Гуляй Поле, що на Запорізьких степах.

З 1️⃣ розділу
🖋 Тривога й непевність наповнювала міліони сердець сіртх людей і вже ніхто не знав — де початок правди, де кінець брехні, а тільки з огнистою вірою в сліпий керунок долі, дивилися на свої червоні прапори й терпеляче ждали якогось кінця…

#словотека
Сновія = сновида, снохода
Були ж і такі, що вже нічого не хотіли ждати, а як сновії, пленталися полями й лісами у глибінь країни, де всі п‘яніли красою весни й радістю Революції.
Борня – боротьба
Бачили ще їх і на барикадах у Січеславі в часи революційної борні 1906р…

Далі буде)👇

Розділ 3, Гуляйпійський батько, Клим Поліщук
Опис Сибіру:
Духотно-темна липнева ніч остудилася і стомлено стелилася сивими туманами. Мовчазна досі, сувора сибірська тайга повільно заворушилася і враз загомоніла незліченними голосами пташок, які весело заметушилися між густими вітами кедрини та ялини. Продираючись крізь віти вікових дерев, зазирнуло у лісовій хащі блідо-рожеве світло світанку й переливним перламутром заграло в срібній поверхні струмка, який самотньо буркотав свою безконечну пісню.

Отож, Батько з товаришами втекли з Сибіру, зараз ховаються у лісах, кладучи шлях на Україну. Їс треба грошей. Знаходять золоту копальню, що добре охороняється уральцями (уральськими козаками). Роблять кілька нічних вилазок з грабежами. Нарешті начальник охорони, старий «вовк» сам їде по ватагу. Уральці опиняються у засідці, відкривається вогонь, охорона відступають, «вовка» смертельно ранять, але й один з махновців поранений на смерть:
«Батько» кинувся до раненого.
— Що з тобою?! — спитався стривожено.
— Гину… Будь здоров, батьку-товаришу!.. Щасливої тобі дороги!.. – через силу, запинаючися, заговорив Грива. – У кущах Щуць… Молодий… Рятуй його… Месник буде… Перехрести мене… Легше стане… Бог простить…
«Батько»схвильовано нахилився над ним і невміло, тричі перехрестив його.

Їсти/купувати/продавати витрішки — to window-shop, to do window-shopping, тобто облизувати вітрини.

Вперше побачив у Квітки. Взагалі всім раджу погортати його повісті — знаменита штука👍

Принагідно і про катма😂😂
Катма, друзі, це те саме, що нема. Дослівно це "кат має", а що має кат, то не маю я😱
Також існують варіації, як от чортма чи бігма (= бог має [а значить не я]).

Світла катма..)

Продовжую з Гуляйпільським батьком, юнацтва Батька:
На хвилину перед ним стало давно минуле, страшне і незабутнє дитинство, коли батько завіз його до Маріуполя і віддав на "науку" жорстоко-побожному крамареві Гуркові, який збиткувався над ним, як сам хотів, і хто знає, чи жив би навіть досі, якби не Грива, який зацікавився ним і забрав його до друкарні, де сам працював.
Довга низка важких днів завзятої праці над самим собою,...наглий арешт,... висилка на село. Потім учителювання в глухому, як лісова печера, селі... Ота дивна дівчина, а ще дивніша любов... Противилася... Зборов... Така вже вдача, щоби бороти... Частина І

Обабитися або обабити кого, це не бабіти. А що таке бабіти?🤔

Не так пани, як…😉
І варіанція на тему)

Ранок🌅, друзі)
Зазоріло кажемо, щойно на обрії займається дня провісниця зоря🌠

«Удосвіта встав я… темно ще надворі…
Де-не-де по хатах ясне світло сяє,
Сяє ясне світло, як на небі зорі…
Дивуюсь, радію, у серця питаю:
«Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?»

«Ой скоро світ буде,
Прокинуться люде,
У всяке віконце
Засіяє сонце…» П. Куліш

#поезія
Не зашумлять столітні верби,
Не зашумлять…
Не зацвітуть пожовклі луки,
Не зацвітуть.
Не вернем ми літа дитячі
Повік, повік…
Не підем ми волошки рвати
Ніколи вже.
На призьбі ти сидиш совою
І серце рвеш,
А я іду в крові і ранах,
Сліпий іду…
Дурна надія мене тернами
Кудись веде.
О. Олесь