Привіт, друзі))
Нове слово☝️☝️, ділюся з вами, чи знаєте?

Коли знаєте/маєте здогадки – пршіть у коментах👇

Ґустувати
Ґуст

Об‘ява мене )
Я тут, друзі)

Вірите, друзі, а я ніколи не читав од краю до краю Шевченкового Кобзаря…(

От зараз ізнову сів, розгорнув, гляну.., зомлів… од краси😍
якою ділюся з вами, це з перших кількох віршів, гайда!👇👇

До слова, чи прочитали ви Кобзаря?

#шевченко
#душевне
«Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума — заблудив.»

«Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
«Журись, — каже думка, далю завдає.»»
Тут «жити» = журитися; cf.: жити – страждати.

А ось уривок ну аж-аж як ліричний:
«І квіткою й калиною
Цвісти над ним буду,
[..]
Я ввечері посумую,
А вранці поплачу.
Зійде сонце — утру сльози, —
Ніхто й не побачить.»
Тут сум – асоціюється з заходом сонця, вечором; сльози дівочі – це ранкова роса, що на квітці; а їх витирання – то сонечко, що сушить росу🥰

І насамкінець:
«Згадай лихо, та й байдуже…
Минулось… пропало…
Згадай добре, — серце в‘яне:
Чому не осталось?»

Хіба, пак, не правда?

Надвечір кілька слів докину – цікаво, кілько знаєте😃 – та виразів)

Гарного вечора, який з уступів найпаче вподобали?✍🏻👇

#Тарас
Привіт👋 друзі!
Словотека з кількох перших віршів Кобзаря:
Нічичирк = тиша, ані звуку:
« Мов скажені,
Летять до дуба… нічичирк…»
Аж гульк – аж ось:
«Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
«Ходімо гріться! — закричали. —
Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь;
З осоки коси, бо дівчата).
Шелеснути (куди) — упасти з глухим звуком; кинутися куди:
«Треті півні: кукуріку! —
Шелеснули в воду.»
Сердега = бідолаха, нетяга:
«Встануть сердеги працювать,
Корови підуть по діброві,
Дівчата вийдуть воду брать,
І сонце гляне, — рай та й годі!»

Чи всі знали, друзі, які ні?✍🏻👇

#фразеологія про те, хто як говорить

Ні, друзі, заголовок то не книга Антоненка-Давидовича (лайка👍 хто протямив😀)

Добірка приповідок про зто як говорить від Номиса.
Перша кварта:
- Який розум, така й бесіда.
- Слюни не підіймеш, а слово назад не вернеш.
- Будь добрим вислухачем, будеш добрим повідачем.
- Говорити — не горох молотити🤣

«Лий шанкарко, ріж музико!»
Друга кварта:
- Більше роби та менше говори.
- Побільше їж, а поменше говори.
- Хто багато говорить, той мало творить.
- За вашим шепотом нашого крику не чутно…

«Лий шанкарю, нарізую музико!»
Третя кварта:
- Теревені/баляси/баляндраси точить/запустив.
- Десь у нього язик поза вухами мотається/літа.
- Язик без костей в кого.
- Язик в роті — мели, що хóті.

Налили шинкарі, нарізали музики — от в мені кінець😝
Ваш улюблений?🤨👇👇

👋👋
Різне зі збірки, гайда !

Маленький хутір серед лук і нив
На горбику над річкою шумною —
Отам я в простій хаті жив,
І самота і сум жили зо мною.

[…]
Він [ліс] тяг мене в свою таємну тінь,
І свіжий подих віщував розраду,
І листя, знай, мені шептало: «Скинь

Із серця всі згадки про зваду й зраду!
Природі-мамі до грудей прилинь
І тут знайдеш нову, святу принаду».

Звада, до речі, це сварка, а звідси звадливий = сварливий.

Лишайте реакції, аби я розумів, як вас😉

Живий опис панського двора:
Крізь браму вглиб двора мій зір проник:
Увитий ганок диктм виноградом
Дрімає в тіні, як віддавна звик;

Поперед вікна в‘ється білим гадом Доріжка, всипана піском дрібним
Та цвітом, що з акацій стплесь градом.

Далі не все так миролюбно буде, та не про те — написав, мов змалював, ні?

Відти ж:
Мамо-природо!
Хитра ти з біса!
Вказуєш серцю безмірні простори,
А життя замикаєш у клітку тісненьку,
Мікроскопійну клітку.
Уяву вабиш вічності фантомом,
А даєш нам на страву моменти,
Самі короткі моменти.

Там же кінцівка:
Нехай життя — момент
І зложене з моментів,
Ми вічність носимо в душі;
Нехай життя — борба ,
Жорстокі, дикі лови,
А в сфері духа є лиш різнородність!
Різні тони, різні фарби,
Різні сили і змагання,
Мов тисячострунна арфа, —
Та всім струнам стрій один.
Кождий тон і кождий відтінь —
Се момент один, промінчик,
Але в кождому моменті
Сяє вічності брильянт.

“Semper tiro” 1906
Життя коротка, та безмежна штука — ars longa, vita brevis.
Так Франко починає нову збірку віршів, видану вже на схилі літ, а названу по-молодечому: «завше стажер/новак». «Штука» тут полонізм і означає «мистецто».

Життя коротке, та безмежна штука
І незглибиме творче ремесло;
Що зразу, бачиться тобі, було
Лиш оп‘яніння, забавка, ошука,
Те в необнятний розмір уросло,
Всю душу, мрії всі твої ввіссало,
Всі сили забира і ще говорить: «Мало!»

Ось таке воно, мистецтво.
Як вам опис?

#щоденникстоїка
#день1
На англійському каналі почав річний марафон (або – краще? – випробу): щодня публікувати припис від стоїків.

Сьогоднішній: пантрувати, себто піклуватися тре‘ про те, що в наших руках, що нам до снаги (=під силу) контролювати і змінювати; про решту ж дарма праця й думати.

Наприклад:
- хтось запізнюється на зустріч, нема чого дратуватися, скажіть собі: «що я можу змінити? що мені робити далі: чекати чи йти (ось це вже від вас залежить)?»;
- зламалася машина: чого лаятися, слід просто полагодити її, а коли катма грошей – пересісти на метро😌🤨

#філософія_освітарня
А от іще кілька настанов, що зараз під руку трапили, від Сенеки (XIV лист), me eum legente (як я його читав, латина далеко коротша від нашої😔):
Nudum latro transmittit: etiam in obsessa via pauperinpax est.
Супервідома цитата (в якійсь сатирі Ювенал її обігрує): ланця (дослівно: голого) розбійник проминає: навіть на шляху, що кишить харцизяками, бідному буде безпечно. Це можна до будь-чого прикласти, обертайте самі😇
Ceterum philosophia ipsa tranquille modesteque tractanda est.
До того ж самою філософію займатися належить спокійно та скромно.
Замініть тут «філософію» на будь-яке інше заняття, на будь-що в житті взагалі, і вийде «бути належить спокійним і скромним». Хіба не гідний припис?
Consilium omnium rerum, non exitum spectat [philosophus]. Initia in potestate nostra sunt: de eventu fortuna iudicat, cui de me sententiam non do.
«На задум (замисел) усіх речкй дивиться філософ. Початок у нашій волі (=владі), про кінець судить фортуна, якій я щодо себе присуду не даю.»
А це вже близенько до того, що ми ось-ось говорили в минулому дописі😉

Обертаймо в голові ці думки, а наразі – бувайте здорові!👋

— Слідчий!.. — (так спокійно, сердечно).
— Ну? — зрадів той.
— Дозвольте слово мовити...
— Ага, надумав... Ну давай. Говори... Нарешті... — (аж посміхнувся...)
[...]
—... Мені Вас жаль... Скільки Вам років? Ну все одно... Ви — юнак, і життя Ваше ще не жите... Так, так... І мені Вас жаль... Ви думаєте, що ви є дириґентом тут... А ви лише коліщатко в "Чортовому Колесі" і теж приречене. Гм... Ви кажете, що я "ворог народу"... Добре... І той, на горі, — теж... Добре... Сотні нас — добре... Тисячі — теж може бути... Але сотні тисяч, але мільйони — НІ!!. Це бо вже народ!.. НАРОД!!. Ви розумієте? Мільйони нас, що отак кричать, захлинаючись власною кров'ю, і скавулять в муках, під хряскіт власних кісток, — це вже народ? НАРОД!..

І от Ви... ДИВІТЬСЯ МЕНІ В ВІЧІ! Так... Ви чалапаєте по наших суглобах кованими, тяжкими і великими не по номеру чобітьми... І ніби стираєте нас з землі... Ніби...
Але Ви ніколи не матимете щастя!.. Чуєте? Ви, коли навіть зітрете нас, однаково ніколи не матимете щастя, — ми переслідуватимемо вас все ваше життя!..
Ви от говорили про дівчину. Так от:
Ви закохаєтесь — і не матимете щастя. Ви цілуватимете її — а МИ кричатимем, кричатимем ось так!.. Ви дивитиметесь їй в очі — а ми скавулітимем... і ви не матимете щастя... Ви одружитесь — і прокленете той день: в шлюбну ніч ми обступимо ваше щастя і КРИЧАТИМЕМ, і РЕВТИМЕМ, і СКАВУЛІТИМЕМ... і ви не здібні будете оволодіти коханою...

Ви будете жити з дружиною і серед ночі покидатимете ложе, утікаючи геть, утікаючи з дому переслідувані нашим криком... Ви, нарешті, матимете сина і при його народженні МИ ревтимем і кричатимемо, й стогнатимемо так, що геть зблідне і щезне радість отцівства... на все життя... Ви дивитиметесь і очі дітей — і втікатимете геть, бо з тих очей дивитимемось МИ своїми закривавленими зіницями...
І. Багряний, Морітурі

Край шляху смокви листям тихо мають,
І тамариски любі пахи ллють,
В пекучім сонці цвіркуни співають,
Йордан шумить, і скелі воду п‘ють.