Гулак-Артемовський
Част.ІІІ

Фрагмент чудо-прози, напиши скільки нових слів натрапиш😄

Писулька до того, котрий щобожого місяця...
Бажав єси казки? На!.. от тобі "Солопій та Хівря"! Не дивуй сам, та нехай вибачить і громада, коли казка не до шмиги і не вподобається. Сам бачив єси, а деяким і не повилазило, що я закляк та захирів так, що й голови не підведу [...] А вже сам здоров, Йовграпе, знаєш, що, лежачи, не в Юрусалим заїдеш: лежачи, я ж кажу, яка вже там у хріна робота! Воно, Йовграпе, лежачи добре тільки панам: їм скрізь спірно (успішно) йде робота; бо хоч і лежні часом нападуть, то вони все таки дарма години не згають. [...] Та ще й пани не всі такі робочі та трудящі; бо інший, сором і казать...і клезнУть (дати по пиці) мужика не вміє!.. Отака чудасія!.. і в картах нічого не шупить (не тямить), і мужиків чубить не втне (не здолає)! А я таки пришелепкуватий удався, а в картах трохи слебезую (розумію), бо таки з першого погляду, як тільки побачу, що з одним оком, то таки зараз і вгадаю, що мабуть дурень🤣

СИНОНІМИ

"Я не зможу..."
Як це можна по-іншому сказати?
Спинись ЗАРАЗ, ЗАРАЗ ЖЕ😄, подумай і напиши в коментарях👇

Подумав? Тепер скажу я)
1) я не здужаю;
2) я не посилю;
3) я не здолаю
4) мені не сила

Сподіваюся на тебе, друже😜, сподіваюся, ти знаєш ще і поділишся зі мною😊

👋👋
Допис про #синоніми до "ПОСПІШАТИ"/ "СПІШИТИ"

Як завше, спиніться на хвилю і подумайте, скільки нарахуєте. ✍️✍️ у коментах 👇😊

І так, є
КВАПИТИСЯ,
а ще:
ХАПАТИСЯ.
Цього я сливе не чую від людей, а яке ж чудослово!
"Не хапайся, ще встигнеш."

Якщо знаєте фразеологізми, пишіть нижче, залюбки почитаю та й усім корисно буде)

Увечері ще допишу дещо)
Миру!

Ет ви..., де ВАШІ пропонови, дідько?🧐🧐😝

Гаразд, ось мої:
1) затятий;
2) запеклий;
3) зашкарублий;
4) затверділий;
5) задубілий;
6) непоступливий;
7) незгідливий.

Не всі, звісно, цілковиті синоніми, але ти більше буде з чого обирати)

Гайда освічуватися)

Чим більше слів знаємо, ти тоншу думку можемо висловити, вимовити, передати😊

Що маємо до кИдати (увага❗наголос на И)?
👉жбурнути
👉метнути
👉швиргонути
👉шпурнути
👉пожбурити

Усе, що на -нути, означає одноразову радше сильну дію.

Кілька корисних виразів на додачу:
✍️Кинути/закинути кого до в'язниці
✍️Закинути якір/кітву (подвійний наголос)
✍️Скинути на когось очима = зиркнути, блимнути на кого
✍️Кинути (метнути) злим оком на кого = бликнути.

Для першого допису доста, продовжимо перегодом😊

Сьогодні познайомлю вас з Пархомом і Гараськом, а також відомою настановою другого різним писакам. Це кугутство розбавимо й жіноцтвом – Ліною Костенко😍

Бувайте здорові!

У вірші "Тюхтій та Чванько" Г.- його настанову, який припис поетам... Про що саме Артемовський згадує Гараська😝 (Горація) та якусье йдеться?
Гайда дізнаватися)
Ось те місце👇
Наш віршомаз Тюхтій старих людей шанує:
Гарасько [10] як звелів,— він так і компонує.
Чи справжки, чи на жарт що тільки написав,
То так на дев'ять рік те в бодню і запхав;
А на десятий рік, як вийме й прочитає,-
Побачить сам здоров, що там ладу біс має,
То в грубу так-таки і впре шпаргалля все!..

Ось, що раяв Горацій у поемі Про поетичне мистецтво:
А коли вже дещо напишеш –
Мецію те покажи, хай оцінить; дай прочитати
Батькові, врешті, й мені, а потому літ хоча з дев'ять
Хай та писання полежить: у книзі невиданій можна
Креслити зайві слова, а пустиш у світ їх – не вернеш.

А ось, що про в Записках..., було, написала Ліна Костенко:
Література зробилася, як блошиний ринок – хто що маєч несе на продаж. Хоч зі смітника витягне, а виставить на загальний показ. Як Моніка Левінські синеньке платтячко з підозрілими плямами😂

Який висновок?🤔👇

Про АСИНДЕТОН в українській мові

❓Що це таке?
Асиндетон — це безсполучникові звороти, себто коли поєднані однорідні члени без «і», «та».

Це дуже властивий вираз народній мові (дорадянського, звісно, часу), та кілька вжитків залишилися й досі, наприклад:
🔹Хліба-солі вживати = їжу вживати, їсти.
🔹Батька-мати слухати = батьків слухати.
🔹Піду поїм = піду й поїм/піду поїсти.

Це все АСИНДЕТОН (ασύνδετος - несполучений, нез‘єднаний-зв‘язаний (ось ще один 😃)

❓Навіщо він?
- творить нові поняття (батько-мати = батьки);
- підсилює сказане (гадки-думки на папері виливати > ніж просто «думки» чи «гадки»)
- уточнює сказане (як-от у «набратися слави-поговору» пояснюється якої слави).

📍Буває:
іменниковий, прикметниковий, числівниковий тощо

Приклади іменникового:
🔸Ой піду я ступом-лугом.
🔸Загубив я щастя-долю (=щасливу долю — уточнення).
🔸Будеш у мене до смерті-віку хліб-сіль заживати (більше ніж «до смерті»).
🔸Степом-полем трава зеленіє (і там, і там — усюди).
🔸Смуток-жаль обняв мене (більше ніж смуток).

Ще приклади коли «другий член специфікує те, що перший висловлює загально»:
🔸діточки-дівчата;
🔸робота-каторга;
🔸тим неситим очам, земним БОГАМ-ЦАРЯМ.

📍Простий перелік проти асиндетона
Перелік: Мої літа, моє добро, мою нудьгу, мої печалі.
Асиндетон: А ти, задрипанко-шинкарка, перекупко п‘яна.

📍Різниця
«У чистому переліку сприймається КОЖНЕ СЛОВО ОКРЕМО, а в асиндетоні — УСІ спливаються В ОДНЕ, НОВЕ ПОНЯТТЯ.

Маю ще про інші варіянти асиндетона (прикметниковий, дієслівний тощо), чи цікаво дізнатися?
Голосуйте нижче👇

Дяка, друзі за вотум🙏 (votum [лат.] - голосування), продовжу пізніше трохи, а зараз РÓЗРИВКА 😜👇👇

Ох, така ж моя доля,
Що єдина в батька доня:
Маю воли і корови
Ще й до того чорні брови!

Дарма ходиш, козаче,
Дарма плачеш, небораче:
Не на те вже я здалася,
Щоб з тобою понялася!

Та яке ж мені діло,
Що тебе я уразила?
Мусиш мати більше гарту,
Бо моргнула тільки з жарту!

Ой, лихо! Набік, хлопці, —
Я в гаптованій сорочці,
І в намисті, і в коралях,
Бо таки я справжня КРАЛЯ!
«Різдвяна ніч», М Старицький

Різдвяна ніч, М. Старицький
Смійся, смійся! Я й сам з себе сміюся! І де заподів я свій розум? Не любить вона мене… Ну й бог з тобою! Хіба тільки світа, що в вікні? Є вашого брата багато! Та й що — Оксана? Яка з неї господиня буде: тільки до жартів та приборів! Кинути зараз, та й годі!

Як вам чоловіче серденько змальовано?😉 схоже, чоловіки?)

З Монтеня, Проби, кн І, 3, част. 1
"Чого ми так пнемося до прийдешності, замість удовольнятися сьогоднішніми здобутками (бо прийдешність нам
підвладна ще менше, аніж навіть минувшина)?
Це найпоширеніша з людських помилок, якщо тільки можна назвати помилкою те, до чого нас штовхає, аби зробити своїми співучасниками, сама
природа.
Ми НІКОЛИ не
перебуваємо В СОБІ; ми завжди десь ПОЗА СОБОЮ; побоювання,
прагнення, надія ваблять нас у майбутнє; тож ми перестаємо сприй-
мати і розуміти те, що існує, і тільки й думаємо про те, що буде, ба
навіть тоді, як нас самих більше не буде."
"Нещасна душа, прибита клопотом про будущину". Сенека, Листи, 98
Сенека, Листи, 98

Із Сенекиного листа👆:
"Пригніченою є душа, що тривожиться завтрашнім; нещасний ще перед усіма нещастями той, хто переживає, аби все те, чим насолоджується, залишилося при ньому до кінця. Ні хвилини спокою для нього; зазираючи в майбутнє, втратить теперішнє, що могло б його втішити." (переклад Содомори)

Жити з собою, жити СОБОЮ, слухати тишу, любити життя) гарного перегляду)

Залишайте свої враження під відео👇

Куліш про зачатки українського письменства та дві мовні стихії в Україні: рідну – затлумлену (українську), штучну – занесену (російську):

«Декотрі письменні люде думають, що се недавніми часами земляки заходились коло своєї мови, а десятків зо два чи що назад усяке силкувалось, як би покарамзинувати або що, до смаку академікам (петербурзцям, себто; це про спроби українців творити по-російськи й працювати на їхній ниві). Огулом (=загалом) воно таки й правда сьому, як уважати на друкованих (=освічених, «одукованих»😜) городян. Як же придивишся до людців маленьких і незначних по хуторських закапелках (=закутках), то виявиться інша істина.

А зараз, дивіться, як поетично😍👇
«Текла бистрою річкою академічна словесність (російська, тобто), взявши початок із крутих, холодних гір, — се так, се річ відома; рвала вона береги і засипала пісками зелені сіножаті (образна метафора, як ялова [безплідна, як пісок] мова [бо чужа] душила [«засипала»] родючу стихію [«зелені сіножаті»], тобто рідну мову і тим-то родючу, що вона рідна), — се все так було справді. А тим часом (ось і друга стихія) то сям то там, серед степу або в глибокому байраці, з-під похилого дуба, дивись — пробивалась криничина; тихенько дзюркотала з неї вода, чиста, погожа (вода – метафора мови, епітети прикладаються природньо й до мови: чиста мова, (по)гожа тощо), і хто напав на свіже джерело (свіже!), залюбки з його напивався. Безвідні, кажуть, безвідні тії степи далекії (українські степи)! а тим часом Божа роса кропить їх щоранку, і дзюркотить то сям то там водиця з криниць невичерпаних. Оттак же (розв‘язок метафори) й слово наше рідне таїлось і таїться (бо «друковані» гребували тоді по-рідноау писати, а все по-російськи; Котляр, Квітка і ШЕВЧЕНКО справді першими заявили про права української, а слідком і сам Куліш, М. Вовчок тощо) по степах криничинами живущими, тілько ще не кожному давалося його нагИбати (=знайти, тобто).»

Чи можна ту саму думку прикласти до сьогодні? Що думаєте, ✍🏻👇

Післявродинові розважання)
#філософія_освітарня#філософія_життя
Живемо у миті, тобто живемо зараз, НЕ завтра, НЕ вчора.
Багато живуть завтрашнім днем і думкою мчать туди, де їм нічого не відомо; не менше потурають собі кохаючись у минулому, пестять себе або колишніми радощами, або ще 'кою марою… Одиниці живуть у моменті. А тільки в нім і життя, тут і зараз, hic et hoc.
⠀
Ставте 👍, пишіть свої враження, бувайте здорові!