Освітарня
494 subscribers
523 photos
96 videos
7 files
143 links
Тут, в ОСВІТАРНІ, вчимо нашу мову, л-ру, історію та багато дечого іншого.
https://www.youtube.com/channel/UCCpiroqLt0WifzjDZFb3ClQ
https://www.instagram.com/osvitarnya/
Download Telegram
#архів
Цей текст Улас Самчук написав 1943 року, коли ще плекали надію у завірюсі війни здобути перемогу для України й українців, не для совєтів, не для німців, а для себе. Тоді вже він постає протиставлення Шевченка і Пушкіна, української літератури й російської.

80 років потому ми, здається,на тому ж місці… Воюємо знову задля своєї перемоги, свого існування, насправді, але вже з іншим ворогом — нашим справжнім ворогом. І знову постає питання наших дороговказів: Пушкін чи Шевченко?
Цього разу ми вже не вагаємося, а перейменовуємо пл. Льва Толстого на Українських героїв і вилучаємо тонни російської макулатури з наших бібліотек.

Та все ж і досі ця стаття тривожить і скаламучує нутро!.. і досі вона лишається актуальною… Меншою мірою ніж 10 років тому, але все ж лишається…

А що ви думаєте?
👍1🤔1
#Сповідь_стукача
Віктор Андрійович, професор, якого забурвувало КДБ. Це 1965 рік. Дзюба щойно пише свій Інтернаціоналізм чи русифікація. Думки Віктора до читання памфлету й під час.

«Доти я досить спокійно ставився до національного питання. А якщо сказати по правді, то й зовсім байдуже. Ну яке це має значення, якою мовою ти послуговуєшся? Ми ж простуємо до повного злиття націй, створення історичної спільності — радянського народу. Де будуть стерті всі національні ознаки, а мовою спілкування буде російська — як найбагатша, найбільш розвинена мова. […] Це обʼєктивний історичний процес, який не зупинити ніякими потугами, і галасувати про якусь там русифікацію наївно та смішно.»

Продовження далі👇
👍1
Освітарня
#Сповідь_стукача Віктор Андрійович, професор, якого забурвувало КДБ. Це 1965 рік. Дзюба щойно пише свій Інтернаціоналізм чи русифікація. Думки Віктора до читання памфлету й під час. «Доти я досить спокійно ставився до національного питання. А якщо сказати…
#Сповідь_стукача
Продовження👇

«Я сам, хоча й навчався колись в українській школі і за національністю українець, давно користуюся лише російською, тим більше що в нашому інституті не лунає жодне українське слово, хіба що серед студентів-селюків, та й то першокурсників, і лише по гуртожитках. Красномовна деталь: зайдеш до них, привітаєшся, щойно ж розмовляли поміж собою по-українському, моментально заговорять російською. А дівчата спалахнуть так, наче я застукав їх на чомусь негарному.
[…]
А дочку ми віддали до престижної англо-російської школи, де українською мовою й не пахне. Навіть мої родичі, які зрідка навідуються з села, і ті намагаються розмовляти по-російському. Що то за мова — не почуєш і в цирку!
Тож я з великою часткою скепсису почав читати рукопис Дзюби. І мушу зізнатися, що скепсис мій розвіявся з перших же сторінок.»
👍1
#Сповідь_стукача
— То як тобі Дзюба?
— Знаєте, я й досі ходю як у тумані. — Він так сказав: «ходю». — Все думаю, думаю: чого ми такі нещасні?
— Хто нещасний?
— Ми… Україна, народ… За віщо нас так ненавидять, що хочуть знищити? Щоб од нас не лишилося й сліду?
— Побійся Бога, хто нас знищує?
— Знищують, — по-старечому похитав голою. — Ми вже не люди. Ми руськоязичний непотріб… Закриваються українські школи… А дитсадки?.. А наш інститут?.. Хоч одне рідне слово почуєте?.. На вулиці й то рота не смієш розтуляти: одразу ж — бандерівець…
— Тебе ж не обзивали?
— Обзивали, ще й як! Як що, так: «Говорите по-человечески!» Наша мова, виходить, уже й не людська… І що воно за народ такий страшний?
— Бачиш, Сашко, то все міщани. Не треба на них звертати увагу.
— Еге, не звертати! А ви московські газети читаєте? Русскіє виграли Отєчествєнную… Русскіє спаслі весь мір… Достіженіє русской наукі… Русского спорта… Культурт… Всьо русскоє!.. А де українці, білоруси, грузини? Всі давно уже русскіє… Та молитись треба на Дзюбу, що він одкрив нам очі!
2😢1
— Чужинцю, тобі доведеться скоритися найсправедливішому в світі законові нашої країни, що його ще ніхто не смів порушити.
— Що це за закон?
— Згідно з цим законом кожному чужинцеві звʼязують руки і відводять до вʼязниці. Але утішся, чужинцю. Позаяк я заступився за тебе, тебе відведуть до елітарної вʼязниці для круглоголових.
— Але що ж я таке вчинив, що мені треба неодмінно вʼязати руки?
— Такий наш закон, чужинцю. Раджу не протестувати, бо інакше тобі вставлять кляпа до рота.
Ан. Дімаров
👍1
#антиутопія
— Тут кується майбутнє покоління трударів комунізму. Заходь і дивися!
І ми ступили до ясел. Це я одразу зрозумів по тому, що всі діти, всі до одного, сиділи на горщичках. А поміж ними походжали виховательки, не зводячи поглядів із секундомірів, що тиртмали в руках.
На підвищинні на золотому горщечку сидів один-єдиний малюк, і над ним теж застигла вихователька з секундомром.
— Він завоював почесне звання Павлика Морозова. Його попередній рекорд 10 хвилин і 10 секунд.
— Але для чого все це?
— Для того, щоб привчити змалечку миттєво заскакувати ц вискакувати з туалетів. Ви знаєте, скільки набігає туалето-годин протягом робочого дня?
😁3
#антиутопія
Учених теж зібрали докупи, як і письменників, художників, композиторів. Основна маса вчених трудилася над розробленням нових видів зброї. Від стрілецької до бактеріологічної, від наземної до космічної.
— Навіщо вам космічна зброя? У вас же немає космосу.
— Зате космос є у вас, — відповів злорадно юнак.
— Ну, добре. А для чого вам стільки зброї? З ким ви збираєтесь воювати?
— З усім вашим світом. Ми понесемо всеперемагаюче знамено комунізму в найвіддаленіші закутки земної кулі, де нас ждуть не діждуться уярмлені народи.
👍2😐1
#інтернаціоналізм_чи_русифікація?

У здійсненні своєї плянової політики русифікації ра­дянські лідери користуються «таємними союзниками»; найвпливовіший серед них — численна російська меншість у не­російських республіках, або, як називає Дзюба, російське шовіністичне міщанство. Вони не визнають ще й досі, що їхні життєві інтереси тісно повʼязані з українським ґрунтом і долею України, але далі орієнтуються на Москву. Не менш важливий союзник Москви в її русифікаційній політиці — малороси: численні елементи українського населення, що воліють пристосуватися до вимог влади, аби вона їм лише за­безпечила соціяльно-економічні побутові потреби та задоволь­
нила етнографічні прагнення. «Малоросіянство» в найкращо­му вигляді це — безвільна, байдужа, пасивна маса; в найгіршому — активісти, що інколи перевищують своїх володарів-росіян у служінні великодержавницьким інтересам Москви і в плямуванні своїх патріотичних земляків як «буржуазних націоналістів».
👍4😁1
https://youtube.com/shorts/tS0beSjbOIM?si=0jgaTZqP73R-ls7c

Чи робите цю помилку?🤔

До речі, у нас вийшло нове велике відео про слова з творів Квітки, позирайте на каналі)
👍4
Третій вже раз перечитаю Місто Підмогильного, і все ще цікаво, а в книжці малюю ще більше, як першого-другого разу..)

Що ближчав він до заповідного будинку (будинку критика — А. Б.), то більше прокидалось у ньому — не хвилювання, — неприємне почуття жінки, що мусить роздягатись перед лікарем. Він похапцем добирав слів, що мав сказати:
🔥21
«Вибачте, я написав оповідання і прийшов до вас, щоб ви послухали його».
Ні, краще:
«Вибачте, що я турбую вас, але я хочу знати вашудцмку про оповідання, що я написав».
👍1