«Що твої пословиці? Я у дорозі чула: «Не один пес Гривко — є їх чимало.»
З листа Марковички (Марка Вовчка) до чоловіка Опанаса Марковича, що сам збирав матеріали для цієї збірки👆

#Збір

«Моєму побратиму з добровольчого підрозділу Фрайкор потрібна ґвинтівка для роботи на далеких дистанціях. Якщо можеш десь розповсюдити, то будемо вдячні)»

Треба пособити бійцю, друзі!👇

https://send.monobank.ua/jar/4y1W56yFrt

https://youtu.be/BEzER2Au1bE?si=nTViFbArS5DDqPYU

Цікавий подкаст від першого літературного радіо — Радіо Слухавка 📞

Час розставання, коли хочеться сказати багато, а не говориться нічого, коли передумується і… перехочується щось говорити — нащо, зрештою, говорити, коли слова не здатні того, що хочеться, висловити?

Сцена розлуки між батьком і сином. Цей лишається вчитися в місті, той повертає назад до села. Приблизно 100 років тому.

«Федір зібрався і поїхав. На прощання Василь поцілував велику шорстку і брудну батькову руку. Якось хотілося б щось батькові сказати. Якесь тепле добре слово, щось приємне. Ні. Батько нічого такого не потребує. Сів на воза — вьйо, коні рушили, віз покотився, батькова спина по часі зникла. Василь стоїть хвилинку… Чи не побігти йому за батьком? А хто буде орати, скородити, водити на пашу коні, зносити їм на ніч?
— Васька! — крикнув на нього Євген.
Василь швидко повертається і біжить… до ґанку, на сходи.»
У. Самчук

#Настя_і_Василь
Част. І
Настя Мединська була незнаною плянетою на небозводі Василя Шеремети. Бачив її і то в різних місцях. Була це велика жіноча сила.
Навіть Ігор Круп, твердої вдачі і стоїк, що на цілий світ дивився з неймовірної висоти, благально домагався знайомства з нею. Відкинула.

З такої віддалі Василь Ш. знав і розумів Настю Мединську. Він і не думав скорочувати між нею і собою відстань. Він її трошки обожнював, але так, здалека, обережно, несміливо. Легенди про Венеру, яка ніби вийшла з морської піни, він переносив чомусь на ту струнку, юну, русяву дівчину в блакитному капелюшку.
Далі буде…

#Настя_і_Василь
Част. ІІ
— А ви, Василю, заходьте до мене частіше. В неділю чи в свято… Підемо в наші гори…
— З приємністю, — буркнув Василь.

Того самого вечора Василь Шеремета вписав до свого щоденника: «Вперше ближче пізнав Н. М. Тішуся!»

#Настя_і_Василь
Част. ІІІ
На перерві він бачить Настю Мединську, що йде через їхню клясу до виходу. Вона ледь помітно на нього зиркає, і його серце від цього падає десь далеко вниз. Він швидко відвертається і ховає в тінь барву свого лиця. Це його кат — та барва. Це виказує його. Це вічне його нещастя. Чому інші спокійно дивляться на дівчат і не червоніють, а він мусить червоніти та ще таким демонстративно ганебним способом?

Читаю зараз "Юність Павла Шеремети" Уласа Самчука. Роман про Волинську молодь у часи Революції 17 р. та одразу по ній. Написав він його 1946 року, себто переживши страшну війну 39-45-го та спостерігаючи за знищенням у підсовєтській Україні її інтелектуальної еліти.
Може здатися дивним (мені здалося) по цих всіх подіях повертатися настільки назад і писати про молодь на Волині (сам автор родом звідти). Але читаючи, розумієш, що на прикладі тодішньої молоді він змальовує еволюцію Радянського Союзу. Ось як це відбувається.
З першого року навчання в місті діяльніші юнаки створюють гурток "Юність". Там вони пишуть вірші, діляться думками, займаються деякою громадсько-політичною діяльністю (агітація за українських висуванців на виборах) -- усе заради українців серед польського правительства.
Та, раптом, на ґрунті якоїсь пустоти, у гуртку починаються чвари. Вигулькують кілька демагогів, що беруться в своїх промовах правити за якусь "загірну комуну", а всіх, хто думає поміркованіше і практичніше, призро таврують "міщанами"... Це вже нагадує радянську критику, особливо з 28 року.
Минає рік-два, влаштовуються загальні збори "Юності", на яких виключають засновників самого гуртка... Це вже вам репресії проти самих же борців за більшовистську владу, "заперечення заперечення", пожирання самого себе... Чудово цей парадокс, на прикладі репресій 37-39 рр., змалював Багряний у "Саду Гетсиманському".
Далі кілька цитат для ілюстрації вищесказаного.
"Каналії! Це тактика... Затягнути немилу людину і скомпрометувати... Ну скажи сам? Ти ж бачив... Але що я їм зробив? Що? Я маю враження, що вони просто ненавидять. Усе ненавидять. Усе чисто. Мене, тебе, Настю, директора [...] Більше. Я тобі скажу: вони ненавидять самих себе..."
"Чому ми їм не потрібні? І то кому "їм"? Ці питання дуже важливі. Хочу на них дати передовсім собі відповідь. Ми їм не потрібні, бо я гордий. Ми їм не потрібні, бо Шеремета розумний. Гордих і розумних наш народ органічно не любить."
"Так. Наш народ... У масі... Одиниці -- ні. У нас є люди, що шанують розум... Але "їм" -- це значить масі. [...] І як боляче, що у нас немає виховників. Вони ж ложки не вміють тримати в руках. Ця трагедія змушує їх шукати еманації. Вони лізуть читати великі і грубі книги, щоб вперто і трагічно для них їх не розуміти."
Дуже нагадує мені ця мініатюра "Ферму тварин" Орвела. Субтильна, тонка метафора, але ж до чого влучна!

Дмитро Фальківський

Новий підкаст, друзі)

Spotify https://podcasters.spotify.com/pod/show/osvitarnya/episodes/ep-e297fjg

Apple https://podcasts.apple.com/us/podcast/osvitarnya/id1702997130

Діліться враженнями у коментарях)

До біографії Фальківського Дмитра

На останньому етапі польсько-совєтської війни доля пов’язала Дмитра Левчука (Фальківського) з ЧК. Саме Совєтська Росія після поразки українських визвольних змагань багатьом західним українцям могла удаватися тією позитивною силою, яка врятує українство від поглинення панською Польщею ті ж вимушені ілюзії, що пізніше переманювали на схід десятки недосвідчених інтелігентів та тисячі рядових громадян, «зачарованих» легкодумно на диктатуру пролетаріату і соціальний прогрес. Доля всіх «зачарованих» відома.

Служба в ЧК передбачала участь у всіх страхітливих акціях цієї людиноненависницько: організації, повинної в смерті багатьох мільйонів людей, — в обшуках, арештах, допитах, у розстрілах.
Служба в ЧК поклала похмурий відбиток на все подальше життя Левчука — на вдачу, на репутацію, на здоров’я, на поетичну філософію Про своє свояцтво з ЧК, за спогадами знайомих Фальківський згадувати не любив.

Демобілізація Д. Левчука з ЧК нагадує скоріше втечу.
Залишив рушницю і махнув до Києва. І навіть прізвище своє питоме, від батьків успадковане, залишив разом з остогидлою службою, ставши на новому місці Фальківським — у поезії, в житті, і в передчасній загибелі. І в посмертному бутті в українській літературі.

Незважаючи на моральні і фізичні травми, спричинені кошмарною службою в ЧК, Фальківський належав до категорії життєлюбів, жартунів. Людина контактна, товариська він легко й охоче спілкувався з новим оточенням, обростав приятелями і друзями, більшість яких (О. Довженко, М. Зеров, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Рильський, Т. Осьмачка, П. Тичина, Ю. Яновський) належала до елітного цвіту української культур».

Був меломан. В кінці 20-х почав вчитися грати на піяніно. За взірець мав Шопена. Обожнював українську піяністку Любку Колессу (львівʼянка). 1929 року під час її гостролей Україною подарував їй збірку своїх поезій із підписом: «Любій моїй краянці — славетній Любці Колессі з пошаною автор. 1929. 29.11. Київ».

А він стояв тоді понуро;
І руки зв’язані іззаду...
І тільки місяць коло муру
Скликав сестер своїх на раду.
В очах байдужість і покора...
І тихо:
— Дайте докурити. —
А ще за мить — лицем угору
Лежав він, кулею забитий...

Дм. Фальківський

#cловотека
Нарешті побачив це слово в тексті: Юрій Шовкопляс “Проникливість лікаря Піддубного. Пробудження вночі”:
“Холодним похапцем написав уникливу записку: з грішми, мовляв, вийшла якась загайка… бо його присутність потрібна для ліквідації цієї загайки, а повернеться він, мабуть, до десятої години.”

Чи ви знали це слово?🤔

«Черево Михайла Григоровича Піддубного, санаторійного лікаря, давно вже почало виявляти настирливу й дуже неприємну тенденцію: чимраз більше, чимраз помітніше висувалося воно вперед, псуючи йому колись струнку й сильну постать. А людині , якій минуло лише 32 роки і яка почуває себе ще зовсім молодою, це завдає чимало турбот.»
Ю. Шовкопляс

Ще з наших детективів. Той же Ю. Шовкопляс дає неабияк слушний опис днів бугалтера…

Привіт усім)
Новий підкаст про пʼєсу Т. Шевченка «Назар Стодоля» та слова з нього вже доступний на платформах👇👇
https://osvitarnya.podlink.to/osv