#Квітка
Як і всі перші наші письменники, Квітка був під добрим впливом Сковороди, а той — під Горацієвим та інших латинців. Тож мотив минущості життя і всюдисощості смерті присутній і у першого Григорія (Сковороди, себто), і у другого Грицька (Основʼяненка).
Надто це визирає на початку «Марусі», що є своєрідним авторовим переднім словом:
«Перше усього подумаймо: чи ми ж на сім світі вічні?
Ні, нема тут нічого вічного! Та й ми самі що? Сьогодні жив, завтра — що Бог дасть!»
«Памʼятуй, що й вони на сім світі такі ж гості, як ти і усякий чоловік, — чи цар, чи пан, чи архиєрей, чи салдат, чи личман.»
Ув останній цитаті виразно проглядається нута рівності всіх людей незалежно від класу й чину. Цей демократизм був у нашому новому письменстві від самого початку і ніколи не зникав.
Як і всі перші наші письменники, Квітка був під добрим впливом Сковороди, а той — під Горацієвим та інших латинців. Тож мотив минущості життя і всюдисощості смерті присутній і у першого Григорія (Сковороди, себто), і у другого Грицька (Основʼяненка).
Надто це визирає на початку «Марусі», що є своєрідним авторовим переднім словом:
«Перше усього подумаймо: чи ми ж на сім світі вічні?
Ні, нема тут нічого вічного! Та й ми самі що? Сьогодні жив, завтра — що Бог дасть!»
«Памʼятуй, що й вони на сім світі такі ж гості, як ти і усякий чоловік, — чи цар, чи пан, чи архиєрей, чи салдат, чи личман.»
Ув останній цитаті виразно проглядається нута рівності всіх людей незалежно від класу й чину. Цей демократизм був у нашому новому письменстві від самого початку і ніколи не зникав.
👍2❤🔥1
Комизитися — вередувати; бришкати; норовитися.
«Свахо, не комизься, іди в хату!»
«Коли б вона та не бісилась,
Замовкла і не комизилась.»
(зміщено наголос, Енеїда)
«Жінка у купця вродлива і сумирна, й незлостива, і вночі не комизиться.»
Є ще похідні від цього, які це?🤔Пишіть у коментарях👇
«Свахо, не комизься, іди в хату!»
«Коли б вона та не бісилась,
Замовкла і не комизилась.»
(зміщено наголос, Енеїда)
«Жінка у купця вродлива і сумирна, й незлостива, і вночі не комизиться.»
Є ще похідні від цього, які це?🤔Пишіть у коментарях👇
Повідаю вам, друзі, як-то колись, у сиву давнину, як звірі ще говорили😂, відбувався обряд сватання. Вона мало свій закон, старости казали визначені слова, батьки дівчини — сталі відповіді. Література донесла до нас ці традиції, отож, нужбо дивитися, далі з “Марусі” Квітки Основʼяненка.
Старости стукали тричі по тричі, і лиш тоді хазяїни одчиняли, кажучи такеє👇
Старости стукали тричі по тричі, і лиш тоді хазяїни одчиняли, кажучи такеє👇
❤1👍1
— Коли добрi люди та з добрим словом, то просимо до господи! Насте! iди ж сiдай i ти
[а Настя тим часом вбирала Марусю, упоравшись, сіла до батька].
Увіходять старости:
Зараз Наум (хоч i знав їх дуже добре, а тiльки для закону) пита:
— Що ви за люди й вiдкiля, i за чим вас бог принiс?
Старший староста й каже:
— Прежде усього подозвольте вам поклонитись i добрим словом прислужитись. Не позгнушайтесь вислухать нас; i коли буде теє, то ми i онеє; коли ж наше слово буде невлад, то ми i пiдемо назад. А що ми люди чеснiї i без худої науки, то от вам хлiб святий у руки.
[а Настя тим часом вбирала Марусю, упоравшись, сіла до батька].
Увіходять старости:
Зараз Наум (хоч i знав їх дуже добре, а тiльки для закону) пита:
— Що ви за люди й вiдкiля, i за чим вас бог принiс?
Старший староста й каже:
— Прежде усього подозвольте вам поклонитись i добрим словом прислужитись. Не позгнушайтесь вислухать нас; i коли буде теє, то ми i онеє; коли ж наше слово буде невлад, то ми i пiдемо назад. А що ми люди чеснiї i без худої науки, то от вам хлiб святий у руки.
👍2❤1
Освітарня
— Коли добрi люди та з добрим словом, то просимо до господи! Насте! iди ж сiдай i ти [а Настя тим часом вбирала Марусю, упоравшись, сіла до батька]. Увіходять старости: Зараз Наум (хоч i знав їх дуже добре, а тiльки для закону) пита: — Що ви за люди й вiдкiля…
Хліб узявши, батько класично питав, з якого вони царства, з якого государства. На що була давно одповідь:
— Ми є люди нiмецькiї, а йдемо з землi турецької. Ми собi ловцi, удалiї молодцi. Раз дома, у нашiй землi, випала пороша… Я i кажу товаришу: "Чого нам дивитись на таку шквирю, ходiм ськать усякого звiрю", — i пiшли, їздили, слiдили i нiчого не получили. Назустрiч нам якраз їде на вороному коню отсей князь (а Василь устав та й кланяється, бо се про нього говорили). От пiсля зустрiчi вiн каже-говорить нам такiї речi: "Ей ви, ловцi, добрi молодцi! услужiть менi службу, покажiте дружбу: ось якраз попалась менi лисиця або куниця, а трохи чи не красна дiвиця, їсти-пити не жалаю, достати її жалаю. Поможiте, пiймайте; чого душа захоче, усього вiд мене бажайте. Десять городов вам дам i скирту хлiба". От ловцям-молодцям того i треба. Пiшли ми по слiдам, по усiм городам. Перш слiд пiшов у Нiмеччину, а далi у Туреччину; ходимо, шукаємо, а її не пiймаємо. Усi царства-государства пройшли, а її не знайшли; от i кажемо князю: "Не тiльки звiра в полi, що куниця; пошукаємо деiнде, найдеться й красная дiвиця". Так наш князь затявсь, при своїй думцi зоставсь. "Скiльки, — каже-говорить, — по свiту не їжджав, у яких царствах-государствах не бував, а такої куницi, нiби красної дiвицi, не видав". От ми усе по слiду йшли та в се село — як зоветься, не знаємо, — прийшли. Тут вп’ять пала пороша, ми, ловцi-молодцi, давай ходить, давай слiдить; сьогоднi рано устали й зараз на слiд напали. Пiшов наш звiр та до вас у двiр i з двора до хати; тепер жалаємо його пiймати. Певно, вже наша куниця — у вас у хатi красна дiвиця. Нашому слову кiнець, а ви зробiте нашому дiлу вiнець. Вiддайте нашому князю куницю, вашу красную дiвицю! Чи вiддасте, чи нехай пiдросте?
— Ми є люди нiмецькiї, а йдемо з землi турецької. Ми собi ловцi, удалiї молодцi. Раз дома, у нашiй землi, випала пороша… Я i кажу товаришу: "Чого нам дивитись на таку шквирю, ходiм ськать усякого звiрю", — i пiшли, їздили, слiдили i нiчого не получили. Назустрiч нам якраз їде на вороному коню отсей князь (а Василь устав та й кланяється, бо се про нього говорили). От пiсля зустрiчi вiн каже-говорить нам такiї речi: "Ей ви, ловцi, добрi молодцi! услужiть менi службу, покажiте дружбу: ось якраз попалась менi лисиця або куниця, а трохи чи не красна дiвиця, їсти-пити не жалаю, достати її жалаю. Поможiте, пiймайте; чого душа захоче, усього вiд мене бажайте. Десять городов вам дам i скирту хлiба". От ловцям-молодцям того i треба. Пiшли ми по слiдам, по усiм городам. Перш слiд пiшов у Нiмеччину, а далi у Туреччину; ходимо, шукаємо, а її не пiймаємо. Усi царства-государства пройшли, а її не знайшли; от i кажемо князю: "Не тiльки звiра в полi, що куниця; пошукаємо деiнде, найдеться й красная дiвиця". Так наш князь затявсь, при своїй думцi зоставсь. "Скiльки, — каже-говорить, — по свiту не їжджав, у яких царствах-государствах не бував, а такої куницi, нiби красної дiвицi, не видав". От ми усе по слiду йшли та в се село — як зоветься, не знаємо, — прийшли. Тут вп’ять пала пороша, ми, ловцi-молодцi, давай ходить, давай слiдить; сьогоднi рано устали й зараз на слiд напали. Пiшов наш звiр та до вас у двiр i з двора до хати; тепер жалаємо його пiймати. Певно, вже наша куниця — у вас у хатi красна дiвиця. Нашому слову кiнець, а ви зробiте нашому дiлу вiнець. Вiддайте нашому князю куницю, вашу красную дiвицю! Чи вiддасте, чи нехай пiдросте?
❤1😱1
Ну а далі усе залежало від батька… Якщо він пропонував чарку, значить “усе пропало”, якщо ж казав дочці іти вʼязати сватів (рушниками, що вона собі надбала), то все добре.
Це з Квітки. Приблизно так само старости кажуть і в “Назарі Стодолі”, єдиній, що до нас дійшла, пʼєсі Шевченка.
Прошу реакціями відповісти))
Це з Квітки. Приблизно так само старости кажуть і в “Назарі Стодолі”, єдиній, що до нас дійшла, пʼєсі Шевченка.
Прошу реакціями відповісти))
❤2👍1
«Дорога, зранена мати, наша Україно…»
Лучилося бути на похороні Андрія Пільщикова, більш відомого як Джус. Це був один з наймедійніших і найдіяльніших наших воїнів. Отримання літаків F-16, наприклад, була багато в чому його заслуга та його товаришів.
Він марив цими літаками, торік їздив у Штати, зустрічався з сенаторами, представниками уряду, пояснював їм необхідність надати нам ці літаки.
Опріч цього, безнастанно займався волонтерством. Завозив сюди екіпіровку для літунів. Сьогодні в церуві зустрілися з побратимом-літуном, який саме був в костюмі, що придбав для нього Джус.
Командувач повітряних сил Микола Олещук, даючи слово над труною, сказав: «Краще б він поїхав навчатися у Штати з першою групою»… він мав їхати в другій.
«Не нове для тебе, — кінчаючи слова отця, — що віддаєш у ці часі своїх найкращих синів…»
Лучилося бути на похороні Андрія Пільщикова, більш відомого як Джус. Це був один з наймедійніших і найдіяльніших наших воїнів. Отримання літаків F-16, наприклад, була багато в чому його заслуга та його товаришів.
Він марив цими літаками, торік їздив у Штати, зустрічався з сенаторами, представниками уряду, пояснював їм необхідність надати нам ці літаки.
Опріч цього, безнастанно займався волонтерством. Завозив сюди екіпіровку для літунів. Сьогодні в церуві зустрілися з побратимом-літуном, який саме був в костюмі, що придбав для нього Джус.
Командувач повітряних сил Микола Олещук, даючи слово над труною, сказав: «Краще б він поїхав навчатися у Штати з першою групою»… він мав їхати в другій.
«Не нове для тебе, — кінчаючи слова отця, — що віддаєш у ці часі своїх найкращих синів…»
Далі було заховання на Аскольдовій горі, коло памʼятника крутівцям — сто років потому Україна і далі віддає на заклання дітей своїх за свободу свою. Тут вже лави порідшали, журналісти сюди не доїхали. В цьому, насправді, і великий мінус цеї роботи: вона поверхова і майже ніколи не йде до кінця (є, звісно, виїмки, та це лиш виїмки). Коло церкви були всі провідні канали та газети України та світу, Меланію, дівчину Джуса, його маму, товаришів журналісти обступали, як бджоли вулики; на похованні з них майже нікого не було. Для статті, репортажу тощо достатньо й церкви, далі — для чого?.. А вже завтра про них (Джуса, Меланію, мати) повністю забудуть. Будуть нові події, нові герої, нові смерті…
Так було і з найпершим посмертним героєм цієї вітчизняної війни Віталієм Скакуном, хто про нього знає зараз?..
Невблаганний часе, аж лють бере на тебе,
бо все стираєш ти бігом своїм невпинним.
Так було і з найпершим посмертним героєм цієї вітчизняної війни Віталієм Скакуном, хто про нього знає зараз?..
Невблаганний часе, аж лють бере на тебе,
бо все стираєш ти бігом своїм невпинним.
💔3👍1
👍4🔥1
Дещо цікаве виношується про Квітку:
— дитинство, релігійний вплив;
— перші проби: Фалалєй Повінухін;
— Грицько Основʼяненко;
— характерні риси в повістях;
— межі свідомості.
Поділюся завтра🥱
Добраніч)
— дитинство, релігійний вплив;
— перші проби: Фалалєй Повінухін;
— Грицько Основʼяненко;
— характерні риси в повістях;
— межі свідомості.
Поділюся завтра🥱
Добраніч)
#Квітка
1833 року Квітка видає свою першу повість українською мовою “Салдацький патрет”. Основою цієї, як він каже, “побрехеньки по-нашому переказаної” є греко-римські анекдоти (властиво грецькі, римляни лиш їх передали нам) про Зевксідів виноград та Апеллесове “Ne sutor ultra crepidam”. Спершу розкажу вам про ці два анекдоти, а тоді про Квітчину інтерпертацію.
1833 року Квітка видає свою першу повість українською мовою “Салдацький патрет”. Основою цієї, як він каже, “побрехеньки по-нашому переказаної” є греко-римські анекдоти (властиво грецькі, римляни лиш їх передали нам) про Зевксідів виноград та Апеллесове “Ne sutor ultra crepidam”. Спершу розкажу вам про ці два анекдоти, а тоді про Квітчину інтерпертацію.
Побрехенька перша. Зевксіс
Був колись у Греції у 5 ст. до н.е. славний маляр Зевксіс. Відомий він був передусім правдоподібністю своїх малюнків, так що часто-густо людям здавалося, немов намальоване, то зовсім не малюнок, а справжня річ.
Та в тодішній талановитій Греції був він не без конкуренції. Другим таким же жиповисцем був собі Парразій. І от одного разу вони зійшлись на конкурсі кращого маляра. Зевксіс так живо списав виноградне ґроно, що злетілися пташки і стали клювати виноград, неначе він був справжній. Радісний Зексіс повертається до Парразія і каже: “Піднімай-но полотно і показуй, що там у тебе.” На що той: “Полотно, φίλε μου, це і є картина.”
На це Зевксіс з гідністю відказує: “Моя робота омилила пташок, а твоя — мене, людину і митця”, — визнаючи таким робом першість Парразія.
Був колись у Греції у 5 ст. до н.е. славний маляр Зевксіс. Відомий він був передусім правдоподібністю своїх малюнків, так що часто-густо людям здавалося, немов намальоване, то зовсім не малюнок, а справжня річ.
Та в тодішній талановитій Греції був він не без конкуренції. Другим таким же жиповисцем був собі Парразій. І от одного разу вони зійшлись на конкурсі кращого маляра. Зевксіс так живо списав виноградне ґроно, що злетілися пташки і стали клювати виноград, неначе він був справжній. Радісний Зексіс повертається до Парразія і каже: “Піднімай-но полотно і показуй, що там у тебе.” На що той: “Полотно, φίλε μου, це і є картина.”
На це Зевксіс з гідністю відказує: “Моя робота омилила пташок, а твоя — мене, людину і митця”, — визнаючи таким робом першість Парразія.
🏆2
Освітарня
Побрехенька перша. Зевксіс Був колись у Греції у 5 ст. до н.е. славний маляр Зевксіс. Відомий він був передусім правдоподібністю своїх малюнків, так що часто-густо людям здавалося, немов намальоване, то зовсім не малюнок, а справжня річ. Та в тодішній талановитій…
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Освітарня
Sticker
Підпис: Парразій обманює полотном, як пташка обманулась виноградом.
Побрехенька друга. Апеллес
“Ne sutor ultra crepidam.”
“Знай, шевче, шевство, а в кравецтво не мішайся.”
Другий анекдот також із славної Еллади. Цього разу мова про, можливо, найславетнішого маляра всієї Греції Апеллеса. Жив і творив він у IV cт. до н.е., був придворним художником володаря Олександра Македонського. Кажуть, він часто виставляв свої роботи на вулиці перед майстернею, а сам, сховавшись за перегородкою, слухав, що кажуть перехожі про його картини. Раз проходить повз швець, дивиться і, спинившись, каже щось про сандалі, мовляв, і те не так у них, і се не до шмиги. Маляра це штрикнуло, та він уважив зауваги і підправив сандалі.
“Ne sutor ultra crepidam.”
“Знай, шевче, шевство, а в кравецтво не мішайся.”
Другий анекдот також із славної Еллади. Цього разу мова про, можливо, найславетнішого маляра всієї Греції Апеллеса. Жив і творив він у IV cт. до н.е., був придворним художником володаря Олександра Македонського. Кажуть, він часто виставляв свої роботи на вулиці перед майстернею, а сам, сховавшись за перегородкою, слухав, що кажуть перехожі про його картини. Раз проходить повз швець, дивиться і, спинившись, каже щось про сандалі, мовляв, і те не так у них, і се не до шмиги. Маляра це штрикнуло, та він уважив зауваги і підправив сандалі.