#сосюра #освітраня #наші20ті
Обличчя в тумані... Чиє?...
І хто з ким на сонячнім герці?..
Я стримаю серце своє,
українське
розхристане
серце...
В. Сосюра, "Серце"

... Рвали душу мою
два Володьки в бою,
і обидва, як я кароокі,
і в обох ще незнаний,
невиданий хист.
Рвали душу мою --
комунар
і
націоналіст
В. Сосюра, "Два Володьки"

В. Сосюра, як і М. Хвильовий, як і більшість "розстріляного відродження" являють собою цікавий і характеристичний тип підсовєтської людини -- тип психічно роздертої навпіл людини з комуністичною думкою і націоналістичним серцем.
Так було й з обивателями, але вони нас не цікавлять, бо пересічні людини пасивні й майже не впливають на інших. Натомість творці (поети, художники, музиканти) -- то інша річ. Вони глибоко індивідуальні творчості, що своїми творивами впливають на інших і творять культурне тло нації.
Трагедія в тому, що вони добровільно й щиро обрали комуністичну ідеологію, якій залишались вірними навіть після її жаских метаморфоз. Опріч до цього, вони глибоко вірили, що зможуть узгодити ці дві стихії: свій розум і серце, комунізм із націоналізмом, любовʼю до батьківщини, а тому не лише не крились зі своєю природою, а й постійно наївно-довірливо її виявляли.
У цьому полягала суть трагедії Хвильового, цього безперечного, щирого ідейного комуніста, але й, безсумнівно, також щирого ідейного українця. Фінал цієї трагедії відомий: Хвильовий-українець дійшов до заперечення Хвильового-комуніста, і тоді перестав жити Хвильовий взагалі.
Подібно виглядає й трагедія Сосюри. Різниця тільки в тому, що Сосюра-українець не дійшов до заперечення Сосюри-комуніста і лишився жити далі з тягарем своєї двоїстости.
Взято з "Замість передмови" Василь Гришко

#освітарня #Підмогильний #українськапроза #наші20ті #розстріляне_відродження
З оповідання Валерʼяна Підмогильного "Гайдамака", 1918 р.

Визвольні битви 1917-1919 рр. Вночі більшовики нагло оточили приміщення з загоном гайдамаків (українська армія), почалась перестрілка, зрештою, командир гайдамаків Дудник дає наказ здатися в полон.

"— За що це вони його?—спитав Олесь
гайдамаку, котрий стояв поруч з ним.
— Та він, як усі здались, ще стріляв із
кулемета й забив їхніх чоловіка з шість.
А тим часом червоногвардійці почали
гукати:
— До стовба його, до стовба!
Отамана потягли й поставили біля стін­ки. Чоловіка з десять червоногвардійців одійшло від його кроків на кілька й націлились. Олесь зрозумів, що отаман уже загинув, і він нічим не може допомогти йому. Він подивився на Дудника й здивувався його спокою й байдужности. Жадний м'яз не рушився на його облич­чі, тільки очі дивились похмуро-похмуро. Не хапаючись, Дудник хрипучим голосом проказав:
— ХлопціІ Не забувайте мене й Україну! Гайдамаки поскидали шапки.
— Не забудем, — гукнув Олесь з запалом,
підносячи руку з шапкою вгору.
Грюкнув залп, і отаман, незграбно сту­пивши вперед, важко впав навколюшки, кілька хвилин залишився в цій позі, а потім простягся лицем до землі.”

#сороміцьке
Сьогодні порозважаємося сороміцьким фольклором🫢😉

Спершу, про назви
🙍‍♀️Жіночий статевий орган має класичну українську назву: піхва
А також низку синонімів:
Поцька, ступка, кунка, вишенька (і ще кілька).

🙎‍♂️Чоловічий — це: прутень, щупак (як критик, до речі😂), товкач, смичок, плуг (як збірка віршів Тичини) і ще чимало.

Які з цих ваші улюблені? Які знаєте ще?

У Києві на дзвіниці
Лежить чернець на черениці:
Та так чернець спасається,
Аж дзвіниця хитається.

— Що ти робиш, ченче?
— Спасаюся, серце:
Всередину гріхи пхаю,
Щоб не вийшла душа з раю😍

“Але справа така. В одному темному завулкові до мене приступила жінка й запропонувала свої послуги в справі кохання. Я ввічливо відмовився, стараючись не образити її запобігливості. Ми розбалакались; вона довго скаржилась на підупадок попиту й головне обвинувачення клала на соціальні умови.
— Цей комунізм, — казала вона, — призвів до того, що жінки до краю розсобачились. Кожна й без грошей оддається. Забули Бога, по канцеляріях вінчаються… Хто ж платитиме?

Вона призналась, що не дивується з моєї одмови, бо я можу й задурно дістати потрібне.”

#Сосюра #освітарня #освітарня_поезія

І знов Сосюра, одна з найкращих увертюр!
Що скажете?✍🏻👇

#освітарня #наші20ті #проза #Підмогильний

33-го року доля Валерʼяна, як і більшості його друзів і однодумців, висіла на волосині. Він це відчував, але йти на зговір із совістю і запобігати ласки в режиму він не хотів. Навесні 33-го року у Харкові, де він тоді жив у будинку "Слово", доходять перші захарчовані від голоду селяни. Йому нестерпно боляче бачити голод на селі й визнавати свою безпорадність, тож він пише коротесеньке оповідання про примусове виселення старої жінки з її квартири в одному ЖК у підвальну непристосовану до життя кімнатку.
Чому? Бо вона дворянського роду, а відтак -- класово ворожа!

В оповіданні стикаються дві протилежні думки щодо правочинності її виселення. Один партійник -- за, інший -- проти. У другому, можна припустити, говорив і сам Валерʼян, приміром тут:
"Класово-ворожий! — скрикнув голова ревізкому.— Класово-ворожий, та спам’ятайтеся, товаришу Вивірко! Ота жебрачка — класовий ворог! Це надто смішно. А втім, маєте рацію: класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати. І ви висуваєте на цю посаду Веледницьку
— непогано."

Стара довго не протягла. Перед тим, як переставитися, вона лишила передсмертну ноту по-французьки, де бажала й вимагала суду всіх провідних партдіячів:
"І дав голові ревізкому невеличкий аркушик, де стояло: "Після звільнення Росії, в ім’я найвищої справедливості і щоб виконати волю народну, пропоную..." Далі йшов докладно опрацьований проект кошмарних тортур і кар видатним представникам партії, переліченим від номера першого до двадцятого."

Так само, вочевидь, думав і Підмогильний. Оповідання називається "З життя будинку", написане 33-го року.

Я — розпусник.
І ось чому:
«Мислити про себе він не любив і лише зрідка дозволяв собі цю розпусту.
Атож — іншої назви він не мав для того пристрасного самоспоглядання, що не містить
у собі ніякої здорової критики, ні нових аргументів на користь зміни чи ствердження обраної поведінки, а тільки зворушує всю істоту, доводить розумові сили до вищого
напруження, гримить і блискає, але проминає, як марна хмара, все сполохавши і не зронивши на ґрунт ні краплі плодющого дощу, йому, людині з уявою і темпераментом,
аж надто відомі були ці гарячки душі, що могли б його зовсім розхитати, якби він не вмів чинити їм постійного опору, протиставляючи їм волю й звичку панувати над собою, здавна вироблену.»

«Але разом з тим, будучи щодо себе обачним, він розумів усю
небезпеку безоглядного стримування своїх нахилів і вважав за доцільне поступатися їм
інколи, щоб потім тим певніше над собою владувати. Тому він давав часом хвилинну волю всій жагучій поривності своєї приборканої натури, всій глибині свого затамованого почуття любові й ненависті до себе, поринав у цей кошлатий вир, що раз у раз викидав його, трохи стомленого й пошарпаного, на твердий ґрунт ще більшої певності.»
В. Підмогильний, Повість без назви, 1934р.
Хто знає долю автора, здивується датою твору…

Друзі, вже кілька тижнів, як ми закрили збір на дрон для 127 бр, бат 228. Повний звіт опубліковано у ФБ, прошу переходити, кому цікаво https://www.facebook.com/osvitarnya

Усім щира дяка за донати🙏

Не знаю, що б ми, сьогоднішні, робили без тої щопти наших літераторів і вчених, що їм пощастило вирватися з облади кривавої Лети більшовиків…

Багато дечого вони зробили на чужих теренах, може, не стільки, як хотілося б нам, нині живущим, але ж чи ми знаєм, які виклики були на їхнім шляху?..
А Хвильового повного видали вони… А Плужника “Три збірки” теж вони, ми на неї лиш от зараз зугарилися..
Кожному творові передувала цікавезна передмова. І позаяк писано її сучасниками подій і діячів, вона тим цікаііша для нас, що ані тих подій, ані діячів не знаємо.
До прикладу, передмова до “Невеличкої драми” Валерʼяна Підмогильного👇

“Валеріян Підмогильний… Коли вимовляємо це імʼя, мені згадується делікатне, але енергійне обличчя, струнка постать в легенькому пальті, що міцно облягає фігуру, фетровий капелюх, в совєтських умовах річ не зовсім звичайна початку 30-х рр.
…
“Невеличка драма” В. Підмогильного належить до числа кращих творів української прози 20-х - 30-х років. Це повість проблемна. Хвильовий показав своїми “Вальдшнепами” шлях до проблемного роману. За ним пішли Іванченко (“Робітні сили”) і Підмогильний.”

Про Вальдшнепів я чув. А от хто такий Іванченко..?🙊

#Плужник #освітарня_вірші
Зі збірки Пізня осінь 1927р.

…Ах, досвіде, розраднику немилий,
Навіть запізнений — завжди дочасний ти!
Є. Плужник, Рівновага
#Плужник #поезія

Привіт усім)
По павзі до діла!

Кілька гарних речень з «Алая»
Ол. Досвітнього:

1️⃣«Відповів, мовляв, то грецькі віршики. Невже він не метекує по-грецькому?»

2️⃣«Вже тиждень Шешель нічого не читав. Жадоба друкованого слова прикувала його позір до цього застарілого замурзаного шматочка.
О, диво!.. у скроню загепали прудкі хвилі крови…»

3️⃣«Шешель знає, що ось вона [мишка] поїсть кашу і, присівши на задні лапки, почне копирсати собі в носі, вичищаючи замурзану мордочку.»

Чи знали всі слова?
Яке речення найбільше припало до 👍?
Пишіть у коментах)

“Його пришелепуватий вигляд щось міркував, коли ця пришелепа взагалі могла щось міркувати.” О. Досвітній

#спогади #Підмогильний

Зі "Розповідей" Юрія Смолича. Перше знайомство. Валерʼянів шарм.

Був це, приблизно 25-26 р. "Мешкав він (Підмогильний -- А.Б.) тоді в будинку на розі Сінного базару й вулиці Великої Житомирської. В першому поверсі цього будинку і тоді було кіно, Підмогильний мешкав на поверсі третьому. [...] На столі посередині височіла пузата карафка з рідиною зовсім прозорою. І Валерʼян відіткнув її, нахилившись до моєї чарки.
-- Ні, ні! Я взагалі майже не пʼю горілки, а вранці, натщесерце, ще ніколи не наважувався.
-- Я теж, -- мило і якось навіть студкувато посміхнувся Підмогильний. -- Думав, може, ви споживаєте, та й взагалі, знаєте, між людей ведеться...
Валерʼян одразу завів мову про справу, для якої мене запрошено." Валерʼян виклав завдання, і Смолич "тут же дав згоду.

Валерʼян раптом потягнуся назад до буфета і взяв карафку з горілкою:
-- Ну, -- мовив він з тією ж таки соромливою посмішкою, -- тупер уже, хочемо не хочемо, а мусимо зачаркуватися з цієї нагоди: на добрий скуток справи!"

Чи хотіли б прочитати ще кілька штрихів з життя Валерʼяна, пишіть у коментарях👇😊

Більше дописів про Підмогильного в
Інстаграм https://www.instagram.com/osvitarnya/
та Фейсбук https://www.facebook.com/osvitarnya
Долучайтесь, буде купа цікавого😄