#Азовсталь #Маріуполь
Сьогодні річниця виходу в полон захисників і захисниць Азовсталі. На заводі були різні підрозділи: азовці, нацгвардійці, прикордонники, тероборонці. Більшість з них досі в полоні. Прошу згадати про них!

Привіт, друзі!
Запрошую всіх на черговий #освітвечір😊📚
Цього разу говоритимем про літконтекст наших двадцятих: основні літобʼєднання, центральні постаті, важливі етапи.

Вхід за записом у формі: https://forms.gle/Gcy7oq411UknMyNs8

Чекатиму на вас цього четверга о 18:30)

#захалявний_Сосюра #Сосюра #поезія
Частина І
У хаосі наших розмов, хтось сказав:
- Володя, прочитай щось з "Мазепи". 3 тих пасусів, що псують нерви цензорам.
- Та ви то вже чули, - відповідає ніби дитячим тоном Сосюра.
- Я, наприклад, ніколи не чув, - кидаю відразу.
- Я не чув,- каже Фомін. - А як хтось і чув, то радо послухає
вдруге.
- Володя, давай. Не задавайся, - каже Первомайський. І Сосюра почав читати:

Мазепа дума, як на крицю
Знайти ще дужчу силу - гнів...
Щоб будувать свою столицю,
Петро все просить козаків.
Вони в болоті там втопають,
Ллючи в Неву і піт, і кров,
І на кістках їх виростають
Гранітні велетні будов...

Петру ж все мало... Ще, Мазепо!
Все ще і ще... Прокляте "ще"
Терзає серце без потреби,
І серце, як вогонь, пече...
І йдуть на північ діти півдня
Й своє офірують життя,
Ідуть під спів прощальний півня
Без вороття, без вороття...

"Не як йому заткнути пельку?" -
Мазепа дума. Пелька ж та
Все ширше зуби розгорта
Й ковта чуби, шлики, петельки -
І вже назад не поверта.

#сосюра #освітраня #наші20ті
Обличчя в тумані... Чиє?...
І хто з ким на сонячнім герці?..
Я стримаю серце своє,
українське
розхристане
серце...
В. Сосюра, "Серце"

... Рвали душу мою
два Володьки в бою,
і обидва, як я кароокі,
і в обох ще незнаний,
невиданий хист.
Рвали душу мою --
комунар
і
націоналіст
В. Сосюра, "Два Володьки"

В. Сосюра, як і М. Хвильовий, як і більшість "розстріляного відродження" являють собою цікавий і характеристичний тип підсовєтської людини -- тип психічно роздертої навпіл людини з комуністичною думкою і націоналістичним серцем.
Так було й з обивателями, але вони нас не цікавлять, бо пересічні людини пасивні й майже не впливають на інших. Натомість творці (поети, художники, музиканти) -- то інша річ. Вони глибоко індивідуальні творчості, що своїми творивами впливають на інших і творять культурне тло нації.
Трагедія в тому, що вони добровільно й щиро обрали комуністичну ідеологію, якій залишались вірними навіть після її жаских метаморфоз. Опріч до цього, вони глибоко вірили, що зможуть узгодити ці дві стихії: свій розум і серце, комунізм із націоналізмом, любовʼю до батьківщини, а тому не лише не крились зі своєю природою, а й постійно наївно-довірливо її виявляли.
У цьому полягала суть трагедії Хвильового, цього безперечного, щирого ідейного комуніста, але й, безсумнівно, також щирого ідейного українця. Фінал цієї трагедії відомий: Хвильовий-українець дійшов до заперечення Хвильового-комуніста, і тоді перестав жити Хвильовий взагалі.
Подібно виглядає й трагедія Сосюри. Різниця тільки в тому, що Сосюра-українець не дійшов до заперечення Сосюри-комуніста і лишився жити далі з тягарем своєї двоїстости.
Взято з "Замість передмови" Василь Гришко

#освітарня #Підмогильний #українськапроза #наші20ті #розстріляне_відродження
З оповідання Валерʼяна Підмогильного "Гайдамака", 1918 р.

Визвольні битви 1917-1919 рр. Вночі більшовики нагло оточили приміщення з загоном гайдамаків (українська армія), почалась перестрілка, зрештою, командир гайдамаків Дудник дає наказ здатися в полон.

"— За що це вони його?—спитав Олесь
гайдамаку, котрий стояв поруч з ним.
— Та він, як усі здались, ще стріляв із
кулемета й забив їхніх чоловіка з шість.
А тим часом червоногвардійці почали
гукати:
— До стовба його, до стовба!
Отамана потягли й поставили біля стін­ки. Чоловіка з десять червоногвардійців одійшло від його кроків на кілька й націлились. Олесь зрозумів, що отаман уже загинув, і він нічим не може допомогти йому. Він подивився на Дудника й здивувався його спокою й байдужности. Жадний м'яз не рушився на його облич­чі, тільки очі дивились похмуро-похмуро. Не хапаючись, Дудник хрипучим голосом проказав:
— ХлопціІ Не забувайте мене й Україну! Гайдамаки поскидали шапки.
— Не забудем, — гукнув Олесь з запалом,
підносячи руку з шапкою вгору.
Грюкнув залп, і отаман, незграбно сту­пивши вперед, важко впав навколюшки, кілька хвилин залишився в цій позі, а потім простягся лицем до землі.”

#сороміцьке
Сьогодні порозважаємося сороміцьким фольклором🫢😉

Спершу, про назви
🙍‍♀️Жіночий статевий орган має класичну українську назву: піхва
А також низку синонімів:
Поцька, ступка, кунка, вишенька (і ще кілька).

🙎‍♂️Чоловічий — це: прутень, щупак (як критик, до речі😂), товкач, смичок, плуг (як збірка віршів Тичини) і ще чимало.

Які з цих ваші улюблені? Які знаєте ще?

У Києві на дзвіниці
Лежить чернець на черениці:
Та так чернець спасається,
Аж дзвіниця хитається.

— Що ти робиш, ченче?
— Спасаюся, серце:
Всередину гріхи пхаю,
Щоб не вийшла душа з раю😍

“Але справа така. В одному темному завулкові до мене приступила жінка й запропонувала свої послуги в справі кохання. Я ввічливо відмовився, стараючись не образити її запобігливості. Ми розбалакались; вона довго скаржилась на підупадок попиту й головне обвинувачення клала на соціальні умови.
— Цей комунізм, — казала вона, — призвів до того, що жінки до краю розсобачились. Кожна й без грошей оддається. Забули Бога, по канцеляріях вінчаються… Хто ж платитиме?

Вона призналась, що не дивується з моєї одмови, бо я можу й задурно дістати потрібне.”

#Сосюра #освітарня #освітарня_поезія

І знов Сосюра, одна з найкращих увертюр!
Що скажете?✍🏻👇

#освітарня #наші20ті #проза #Підмогильний

33-го року доля Валерʼяна, як і більшості його друзів і однодумців, висіла на волосині. Він це відчував, але йти на зговір із совістю і запобігати ласки в режиму він не хотів. Навесні 33-го року у Харкові, де він тоді жив у будинку "Слово", доходять перші захарчовані від голоду селяни. Йому нестерпно боляче бачити голод на селі й визнавати свою безпорадність, тож він пише коротесеньке оповідання про примусове виселення старої жінки з її квартири в одному ЖК у підвальну непристосовану до життя кімнатку.
Чому? Бо вона дворянського роду, а відтак -- класово ворожа!