БАТІГ
І
Його із шкіри зроблено простої
Руками людськими. Давно. В старі часи.
О майстре перший з ери кам'яної!
Чолом тобі, найбільшому з усіх!
Чолом! Чолом!!.— кричить це твій нащадок
Через мільйони літ, вклоняючись до ніг,
За вічне те, що залишилось в спадок,—
За те єдине, що тримає ладу,—
За цей шедевр —
батіг!
Пройшли віки — геть-чисто все змінилось,
Ти чуєш? — все! І сонце вже не те.
А твій батіг ні тлінь, ні смерть не з'їли.
Ба, ні! Його ще навіть доточили,
І руків'я у ньому золоте.
Збагнув? Ге-ге! — Ти ж геній геніальний!
Та проти тебе лялька Стефенсон!
Тобі б от пам'ятник, єдиний і останній,
У нас!.. Не тут, а, скажем, десь в Лозанні..
Чи снивсь тобі цей сон?!.
Чи думав ти, що прилад твій для муки
Переживе геть ряд мільйоноліть?!
Чи думав ти, що ним твої правнуки
Так геніально будуть володіть?!
Це вже не те, що мотуз біля палки.
У нас він тут і там, етцетера...
І того пужална, чи то простої сталки,
Не відрізнити часом від пера.
Ні, не збагнеш ти, пращуре немудрий,
Куди тобі? Куди?!. Ти в небутті.
Ти варвар був, а ми боги — не люди,—
Нам коней мучити ганебно на батіг.
Тепер не те, тепер у нас "культура",
"Цивілізація" і тисячі ідей!
Тепер у нас...
Та що ти тямиш, мурий!
Тому й батіг у нас із дроту, а не з шкури,
Що спеціально для людей!
О, як він б'є!.. Я знаю, як він б'є...
Проклятий день! Гей, предку огрубілий!
Чи тямиш ти, як ніжних він жує? —
Так елегантно,
з свистом б'є!
Здирає пас
На серці і на тілі.

Гарне визначення мистецтва:
На мистецтво ж дивимось так, що воно nовинно бути засобом для nередачі nочувань від людини до людини, бути мостом між іх душами, бо мистецтво є діяльність людини, в якій остання зовнішніми npoявaми передає свої почування другим людям поза мe.нca.ttu місця й часу, або, кажучи инакше, мистецтво є знаряддя для зносин людей між собою в сфері nочувань, як слово є знаряддя для зносин людей у сфері абстрактної думки.
З Маніфесту Ґроно

Чи, на вашу думку, визначення вдале?

#Азовсталь #Маріуполь
Сьогодні річниця виходу в полон захисників і захисниць Азовсталі. На заводі були різні підрозділи: азовці, нацгвардійці, прикордонники, тероборонці. Більшість з них досі в полоні. Прошу згадати про них!

Привіт, друзі!
Запрошую всіх на черговий #освітвечір😊📚
Цього разу говоритимем про літконтекст наших двадцятих: основні літобʼєднання, центральні постаті, важливі етапи.

Вхід за записом у формі: https://forms.gle/Gcy7oq411UknMyNs8

Чекатиму на вас цього четверга о 18:30)

#захалявний_Сосюра #Сосюра #поезія
Частина І
У хаосі наших розмов, хтось сказав:
- Володя, прочитай щось з "Мазепи". 3 тих пасусів, що псують нерви цензорам.
- Та ви то вже чули, - відповідає ніби дитячим тоном Сосюра.
- Я, наприклад, ніколи не чув, - кидаю відразу.
- Я не чув,- каже Фомін. - А як хтось і чув, то радо послухає
вдруге.
- Володя, давай. Не задавайся, - каже Первомайський. І Сосюра почав читати:

Мазепа дума, як на крицю
Знайти ще дужчу силу - гнів...
Щоб будувать свою столицю,
Петро все просить козаків.
Вони в болоті там втопають,
Ллючи в Неву і піт, і кров,
І на кістках їх виростають
Гранітні велетні будов...

Петру ж все мало... Ще, Мазепо!
Все ще і ще... Прокляте "ще"
Терзає серце без потреби,
І серце, як вогонь, пече...
І йдуть на північ діти півдня
Й своє офірують життя,
Ідуть під спів прощальний півня
Без вороття, без вороття...

"Не як йому заткнути пельку?" -
Мазепа дума. Пелька ж та
Все ширше зуби розгорта
Й ковта чуби, шлики, петельки -
І вже назад не поверта.

#сосюра #освітраня #наші20ті
Обличчя в тумані... Чиє?...
І хто з ким на сонячнім герці?..
Я стримаю серце своє,
українське
розхристане
серце...
В. Сосюра, "Серце"

... Рвали душу мою
два Володьки в бою,
і обидва, як я кароокі,
і в обох ще незнаний,
невиданий хист.
Рвали душу мою --
комунар
і
націоналіст
В. Сосюра, "Два Володьки"

В. Сосюра, як і М. Хвильовий, як і більшість "розстріляного відродження" являють собою цікавий і характеристичний тип підсовєтської людини -- тип психічно роздертої навпіл людини з комуністичною думкою і націоналістичним серцем.
Так було й з обивателями, але вони нас не цікавлять, бо пересічні людини пасивні й майже не впливають на інших. Натомість творці (поети, художники, музиканти) -- то інша річ. Вони глибоко індивідуальні творчості, що своїми творивами впливають на інших і творять культурне тло нації.
Трагедія в тому, що вони добровільно й щиро обрали комуністичну ідеологію, якій залишались вірними навіть після її жаских метаморфоз. Опріч до цього, вони глибоко вірили, що зможуть узгодити ці дві стихії: свій розум і серце, комунізм із націоналізмом, любовʼю до батьківщини, а тому не лише не крились зі своєю природою, а й постійно наївно-довірливо її виявляли.
У цьому полягала суть трагедії Хвильового, цього безперечного, щирого ідейного комуніста, але й, безсумнівно, також щирого ідейного українця. Фінал цієї трагедії відомий: Хвильовий-українець дійшов до заперечення Хвильового-комуніста, і тоді перестав жити Хвильовий взагалі.
Подібно виглядає й трагедія Сосюри. Різниця тільки в тому, що Сосюра-українець не дійшов до заперечення Сосюри-комуніста і лишився жити далі з тягарем своєї двоїстости.
Взято з "Замість передмови" Василь Гришко

#освітарня #Підмогильний #українськапроза #наші20ті #розстріляне_відродження
З оповідання Валерʼяна Підмогильного "Гайдамака", 1918 р.

Визвольні битви 1917-1919 рр. Вночі більшовики нагло оточили приміщення з загоном гайдамаків (українська армія), почалась перестрілка, зрештою, командир гайдамаків Дудник дає наказ здатися в полон.

"— За що це вони його?—спитав Олесь
гайдамаку, котрий стояв поруч з ним.
— Та він, як усі здались, ще стріляв із
кулемета й забив їхніх чоловіка з шість.
А тим часом червоногвардійці почали
гукати:
— До стовба його, до стовба!
Отамана потягли й поставили біля стін­ки. Чоловіка з десять червоногвардійців одійшло від його кроків на кілька й націлились. Олесь зрозумів, що отаман уже загинув, і він нічим не може допомогти йому. Він подивився на Дудника й здивувався його спокою й байдужности. Жадний м'яз не рушився на його облич­чі, тільки очі дивились похмуро-похмуро. Не хапаючись, Дудник хрипучим голосом проказав:
— ХлопціІ Не забувайте мене й Україну! Гайдамаки поскидали шапки.
— Не забудем, — гукнув Олесь з запалом,
підносячи руку з шапкою вгору.
Грюкнув залп, і отаман, незграбно сту­пивши вперед, важко впав навколюшки, кілька хвилин залишився в цій позі, а потім простягся лицем до землі.”

#сороміцьке
Сьогодні порозважаємося сороміцьким фольклором🫢😉

Спершу, про назви
🙍‍♀️Жіночий статевий орган має класичну українську назву: піхва
А також низку синонімів:
Поцька, ступка, кунка, вишенька (і ще кілька).

🙎‍♂️Чоловічий — це: прутень, щупак (як критик, до речі😂), товкач, смичок, плуг (як збірка віршів Тичини) і ще чимало.

Які з цих ваші улюблені? Які знаєте ще?

У Києві на дзвіниці
Лежить чернець на черениці:
Та так чернець спасається,
Аж дзвіниця хитається.

— Що ти робиш, ченче?
— Спасаюся, серце:
Всередину гріхи пхаю,
Щоб не вийшла душа з раю😍