Momenti
Колись про важливість Криму для нас, українців, я мельки читав у Драгоманова в листах "на Україну" Грінченкові. Там він казав, що російськими війнами за Крим, в яких провідну участь брали українські козаки, велико мірою пояснюється віра нашого народу в імперський уряд: поки Крим був у турків, Україна не мала спокою.
У цараті наш народ зрештою зневірився (правда, на це таки пішло чимало часу), а зараз за Крим ми воюємо не з Туреччиною, а з Росією.

#словотека #освітарня

#література #розстріляневідродження #нашідвадцяті #Куліш
Гурович💔
Тут мав би бути ще його вірний собака Джой, та його світлини не знайшов.
"Коли Микола приходив додому після ворожої критики, я, одчиняючи йому двері, зразу бачила по обличчі, що настрій у нього страшний. Значить, нічого не треба питати... Микола тоді йшов до свого кабінету, де йому назустріч кидався Джой... У такі моменти Микола часто казав уголос: "Джой, мій гарний пес, нас бʼють!"
Антоніна Куліш, Спогади

Не "Українське відродження чи ренесанс" той період має називатися, а "Українська трагедія". Сприяння влади митцям, письменникам ніколи не було. Натомість завжди була програмовість, завжди "шори", завжди партійні межі дозволеного до писання. Спершу письменники приймали це, підлаштовувалися (а вони підлаштовувалися!). І цього було замало... А тоді їх як зайвину, як баласт, просто вкинули -- як ми викидаємо непотріб у смітник, -- у тюрму. А що тюремні стіни вже від перелюду тріщали, їх розстріляли...щоб на їх місце привезти нових.
Тому ніяке це не відродження. Старі замовкли, ні -- старих замовкли, і продовжили на чужині (а як там на чужині, почитайте в Тараса), а нові і слова вільного не написали.

Вступ

Навколо радощів так мало…
Який у чорта "днів бадьор",
Коли ми крила поламали
У леті марному до зорь.
І гнів, і муку неозору
Співаю я в ці дні журби,
Коли лакеї йдуть угору
Й мовчать раби…
Німій, одуреній, забитій,
Невже не встать тобі від ран?
Москві та Жечі Посполитій
Колись жбурнув тебе Богдан.
А потім хтів тобі Мазепа
Від серця щирого добра…
Його ж ти зрадила і степом
Пішла рабинею Петра.
Хіба не жах: своєї зброї
Не маєш ти в ці скорбні дні…
У тебе так: два-три герої,
А решта — велетні дурні.
У тебе так: все безголов'я,
Що на багно кричить: "Блакить!"
Якби я міг, якби зумів я
Тебе, Вкраїно, воскресить…
Твої шляхи — відчай і камінь,
Така прекрасна й, мов на гріх,
Ти плодиш землю байстрюками —
Багном і гноєм — для других.
У голові твоїй — макуха!
Хіба ж ти можеш жить сама,
Російсько-польська потаскуха,
Малоросійськая тюрма.

Веди ж, безумна, до загину
Мене на розстріли і жуть…
Ах, я люблю тебе, Вкраїно,
І сам не знаю, що кажу.
Я ж син твій, син, що йшов за тебе
На смерть і реготи не раз,
Той, що прокляв і Бога й небо,
Аби тобі був слушний час.
Я йшов кривавими житами
І знов піду, де гул і мла,
Лиш одного я хочу, мати,
Щоб ти щасливою була.

#поезія #Багряний #освітарня
В час вечірний, час печальний
я тебе чекаю в храм мій, —
у кімнаті сонця сальви
і махорки тиміями.

Ти прийди, моя далека,
через хащі вечорові,
обернись хоч в тінь лелеки
і розправ крилаті брови.

Проболіло серце груди,
простромили думи далі.
Навівають перегуди
біль в задуманій печалі.

Навівають перегуди,
перебори, тони вітру, —
ніби хтось за ніжні груди
зачепив забуту цитру…
Зі збірки «До меж заказаних», 1927-8

#освітарня #словотека

#освітвечір
Друзі, запрошуємо всіх охочих на літвечір цього четверга о 17:00 у книгарню Закапелок на Верхньому ВАЛУ 62.

Говоритимем про Івана Багряного, його вірші, життя та різне літературне)

Вхід вільний, для запису ставте + у коментарях😊

#література #розстріляне_відродження
У 26 році Багряний (йому тоді лише 20!) пише сатиричний вірш-поему "Батіг". Взагалі, аж до 43 року (коли він написав "Тигроловів") Багряний сливе виключно поет.
"Батіг" -- це славень цьому предмету, нагаю або канчуку (все це синоніми до "батога"), а ширше -- це інвектива проти сучасного йому "канчукового" або "поліційного" режиму.
Приємного читання)

БАТІГ
І
Його із шкіри зроблено простої
Руками людськими. Давно. В старі часи.
О майстре перший з ери кам'яної!
Чолом тобі, найбільшому з усіх!
Чолом! Чолом!!.— кричить це твій нащадок
Через мільйони літ, вклоняючись до ніг,
За вічне те, що залишилось в спадок,—
За те єдине, що тримає ладу,—
За цей шедевр —
батіг!
Пройшли віки — геть-чисто все змінилось,
Ти чуєш? — все! І сонце вже не те.
А твій батіг ні тлінь, ні смерть не з'їли.
Ба, ні! Його ще навіть доточили,
І руків'я у ньому золоте.
Збагнув? Ге-ге! — Ти ж геній геніальний!
Та проти тебе лялька Стефенсон!
Тобі б от пам'ятник, єдиний і останній,
У нас!.. Не тут, а, скажем, десь в Лозанні..
Чи снивсь тобі цей сон?!.
Чи думав ти, що прилад твій для муки
Переживе геть ряд мільйоноліть?!
Чи думав ти, що ним твої правнуки
Так геніально будуть володіть?!
Це вже не те, що мотуз біля палки.
У нас він тут і там, етцетера...
І того пужална, чи то простої сталки,
Не відрізнити часом від пера.
Ні, не збагнеш ти, пращуре немудрий,
Куди тобі? Куди?!. Ти в небутті.
Ти варвар був, а ми боги — не люди,—
Нам коней мучити ганебно на батіг.
Тепер не те, тепер у нас "культура",
"Цивілізація" і тисячі ідей!
Тепер у нас...
Та що ти тямиш, мурий!
Тому й батіг у нас із дроту, а не з шкури,
Що спеціально для людей!
О, як він б'є!.. Я знаю, як він б'є...
Проклятий день! Гей, предку огрубілий!
Чи тямиш ти, як ніжних він жує? —
Так елегантно,
з свистом б'є!
Здирає пас
На серці і на тілі.

Гарне визначення мистецтва:
На мистецтво ж дивимось так, що воно nовинно бути засобом для nередачі nочувань від людини до людини, бути мостом між іх душами, бо мистецтво є діяльність людини, в якій остання зовнішніми npoявaми передає свої почування другим людям поза мe.нca.ttu місця й часу, або, кажучи инакше, мистецтво є знаряддя для зносин людей між собою в сфері nочувань, як слово є знаряддя для зносин людей у сфері абстрактної думки.
З Маніфесту Ґроно

Чи, на вашу думку, визначення вдале?

#Азовсталь #Маріуполь
Сьогодні річниця виходу в полон захисників і захисниць Азовсталі. На заводі були різні підрозділи: азовці, нацгвардійці, прикордонники, тероборонці. Більшість з них досі в полоні. Прошу згадати про них!