«Письменні українці мусять заректися не йти з України, мусять упертись на тому, що кожний чоловік, вийшовший з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українському — єсть видаток з української скарбниці, видаток, котрий не повернеться в неї нізвідки.» М. Драгоманов

Друзі, є половина
Але треба ще стільки ж!
Донатимо!🙏

https://send.monobank.ua/jar/3qc6vGZ2jk

5375411205298768

#Костюк #спогади #Драй-Хмара
Утретє ім’я його мені прозвучало трагічно в листопаді 35 року, коли мій колега Доценко повідомив мене про арешти Филиповича і Драй-Хмари. То був похмурий час у моєму житті. За кілька днів заарештували й мене. І ось тут, у темних тюремних коридорах наші шляхи перетинаються знову — вчетверте. Під час першої моєї слідчої процедури, у в‘язничній почекальні ТЮРПОД (Тюремного підвідділу) НКВД на Інститутській вулиці, я зустрів Ананія Лебедя, який мене поінформував, що закінчилось слідство над «націоналістично-терористичною» групою проф. Зерова, до якої інтенсивно тулять і Драй-Хмару.

Все це було для мене приголомшуючою вісткою. Страшною, незрозумілою і несподіваною. Про арешти Филиповича і Драй-Хмари, як я вже загадував, я довідався за кілька днів до свого арешту. Але про арешт Зерова я не знав. Тому, вістка, що його не тільки заарештовано, а й звинувачено в готуванні терористичних актів, була така невідповідна, разюче дика й провокативна, що я не міг отямитися.

Ананій Лебідь, відомий у 20-их роках літературознавець, зокрема редактор, коментатор і видавець творів М. Коцюбинського.
Гр. Костюк, Зустрічі і прощання

#відео
То, що воно таке — Пилип з Конопель?😜

#проза #Сосюра #ТретяРота
"Зима. Яскрава, пухнаста, місячна зима в селі. Я вибіг за ворота, а до мене підійшли дві гарненькі дівчинки. Одна в шубці з хутряним комірцем, смуглява, чорноока й ласкава. Місяць над нами срібно сміється, а ми дивимося одне на одного, це смугляве дівча і я; мені солодко і [приємно] дивитися на неї. Серце моє тремтливо й співучо стискується, і я, як срібна радісна пташка, лечу в чорнії і повнії зірок моря її очей...
У мене не було ґудзиків на пальті, і дівчинка витягла голку з своєї шубки і сколола мені пальто, щоб я не простудився. Коли вона до мене доторкалася, я ввесь завмирав
від солодкого і страшного захоплення. Мені хотілося, щоб вона ніколи не відпускала своїх рук від мене... Ще в мене не було носової хусточки, і вона мені подарувала свою, таку духмяну і чистеньку."

Ставимо 👍 чи ❤️, якщо сподобалось)

Ще долучаємося до збору, друзі🙏🙏

https://send.monobank.ua/jar/3qc6vGZ2jk

5375411205298768

З “Третьої Роти” В. Сосюри
І от я на третьому триместрі робітфаку ХІНО (Харківський Інститут Народної Освіти).
До класу входить викладач української літератури т. Єрофеїв. Між іншим, тоді вийшла хрестоматія з укрлітератури проф. Плевако, і основники-студенти вивчали мене по всій Україні, а я вчився на робітфаці.
Цікаво?
Такі "казуси" могли бути тільки за диктатури пролетаріату.
Єрофеїв почав за списком знайомитись з робітфаківпями.
Коли він дійшов до мене і назвав моє прізвище, я підвівся.
— Сидіть, сидіть! Я сів.
— Ви не родич того Сосюри, що пише вірші?
— Ні, це — я.
— А може, ви його брат?
— Та ні! Це — я.

Друзі)
Запрошую всіх охочих на наш другий освітвечір у кав‘ярні Урбаністи в Києві.
Говоритимемо цієї неділі про В. Сосюру)
Для запису, пишіть у приватні)

Гарного вечора😉

Здорова всім!

Апдейт по збору!
Ми зібрали 82000, але цього замало. Нова мета: 95000.

Долучайтеся хто скільки може. І поширюйте друзі, разом ми сила!

https://send.monobank.ua/jar/3qc6vGZ2jk

5375411205298768

Привіт, друзі!
Онова щодо збору

Наразі збір закрито. Зараз вирішуємо питання «як» і «звідки» купити дрона.
Триматиму в курсі.

Усім щиро дякую за донати!

Де?

“Ще колись, здається, М Драгоманів казав, що коли б хтось зумів написати історію загублених, конфіскованих та лютими обставинами знищених мистецьких творів українських, то це була б чи не найцікавіша і чи не найбільш хвилююча історія у світі. Але найфатальніші, найжахливіші сліди конфіскувань та знищень високих мистецьких цінностей полишила за собою доба пореволюційна.

Хто знає, чи хто-небудь і коли-небудь скаже нам, де поділися надзвичайні речі М. Філянського, що він їх читав друзям та знайомим і частково друкував у місячнику “Шлях” за 1917 р.? Де глибокі, пророчі візії і памфлети Д. Загула? Де надзвичайні речі Миколи Хвильового — його “Іраїда”, “Вальдшнепи”, “Україна чи Малоросія”, “Коммольці” та інші? Де романи “Незнані гості”, “Вірую”, оповідання “Несправедливий хрест” та інші, знані лише з переказів знайомих або з уривків, твори Арк. Любченка?

Де перші, неспотворені цензурою, редакції геніяльних п’єс М. Куліша? Де його “Закут”, “Зона”, “Маклена Граса” та інші? Де сила-силенна недрукованих речей Гр. Косинки? Нарешті, де “Соловецькі сонети” неповторного М. Зерова? Де його переклади Вергілієвої “Енеїди”, що він їх робив у холодному і брудному бараці соловецького концентраційного табору? Де роман з життя каторжан Гр. Епіка, що, як знаємо з листів до дружини, він писав у тому ж соловецькому концентраку? Де великий роман Бориса Тенети, що його він викінчив 1933 року, але який, у зв’язку з арештом і трагічною смертю автора світу так і не побачив*? Де великий роман Б. Антоненка-Давидовича “Січ-Мати”, що року 1933 попав у пазурі цензорів? Ні, я не можу і не хочу ставити більше оце “де” і згадувати ще десятки наших визначних митців слова, що їх твори загинули, і очевидно назавжди, для нашої літератури.”
Борис Подоляк, передмова до “Золотого Бумерангу” Багряного, 1946 р.

*Про смерть Боба Тенети буде далі.

Забавно

Читаю спогади Костюка, де він переповідає зустріч з Багряним у Києві 43 року… “Заходив — каже Іван, — одразу по моєму звільненню до Смолича, він саме голував тоді в Харківській філії (гадаю, ідеться про Спілку письменників — АБ), читав йому з пам’яті “Золотого бумеранга”, що я склав і запам’ятав на засланні. Він був захоплений.”

Постать Багряного мене вже давно цікавить, дещо про нього (переважно зі спогадів Костюка) я вже знав. Але про цей епізод зі Смоличем прочитав уперше. На тижні мені прийшов 8 томник Смолича. У 7 томі опубліковані його “Розповіді про неспокій” — спогади у трьох частинах про 20-30 роки. Беру томик, переглядаю зміст, чи нема там ніде про Багряного. Нема. Тоді продовжую Костюка. І от, що читаю:

Цікаво зауважити, що Юрій Смолич у своїх спогадах (“Розповідь про неспокій триває”, Частина друга, Київ, 1969: 156-60) не замовчав Багряного. Більше того, він досить яскраво розповів про свою зустріч із ним і як Багряний читав йому з пам’яти розділи з “великого віршованого роману”. Це був, звичайно, “Золотий бумеранг”. Юрій Корнійович прикидається, що не пам’ятає ні назви, ні змісту поеми. Пересипаючи свою розповідь лайливими епітетами на адресу Багряного, він, проте, визнає талант і не може заховати того сильного враження, яке на нього справило Багрянове читання великої поеми з пам’яти.

Тож, треба буде таки повернутися до Смолича і чим скорше😁

Тріюмф. Ювілей ак. М.С. Грушевського 1926 року

Це було 3 жовтня 12:00 в червоному корпусі тодішнього ІНО. Грушевський святкував 40 років наукової праці, а заразом і своє 60-річчя (народився він 29 вересня 1866 року).

Натоді Грушевський вже два роки як працював у Києві в академії, де розгорнув масштабну історично-науково працю. Втім цей ювілей став не просто святом визначного нашого історика, він святом українського народу! Ось як це було.