https://youtu.be/vdzQ5LGxO3o

Раджу послухати цю бесіду з о. Мартинюком. Гарно говорить і слушні речі.
Про війну, зло, дух і опір.
Приємно бачити, як українська церква НЕ тримається осторонь державних переживань.

Частина 1
Про Лавру й наказ залишити святиню. Репортаж з місця подій.
https://telegra.ph/Velikij-Vih%D1%96d-chi-v%D1%96dbudetsya-03-29

Частина 2
Про Лавру, о. Лаврентія з ПЦУ
https://telegra.ph/Velikij-vih%D1%96d-SHCHo-bude-z-Lavroyu-03-30

Перший поверх першого під'їзду — мешкання Леоніда Чернова-Малошийченка. Оце той поет Леонід, на якого ми, діти, кидали завжди заздрісні погляди, коли він у соняшні дні грівся на сонечку на своєму бальконі першого поверху. Заздрити було чому — він же ж бував і Індії... Прочитайте його книжку "125 днів під тропіками".
Я ж її мав, подарував через тато Чернов спеціяльно для мене, написавши на книжці так: "Малому Вовці на спомин від Леоніда Індійського".
В. Куліш, Слово про будинок "Слово"

Тетяна Терен про культурну пам‘ять, шістдесятників, 90-ті.
Надзвичайно цікава промова.

У Харків, навесні 33-го, зустрічаються два письменники: Любченко та Хвильовий і вирішують їхати на село...

https://telegra.ph/Jogo-tayemnicya-Arkad%D1%96j-Lyubchenko-04-05

Друзі!
Відкриваємо збір на дрон Мавік-3 для аеророзвідки 127 бригади 228 батальйону. Хлопці зараз у Бахмуті!
Дрони необхідні для калібрування вогню нашої арти.
Втрати дронів великі: за 11 днів команда втратила 5 дронів.

Мета: 80 000
Долучаємося, друзі!🙏
https://send.monobank.ua/jar/3qc6vGZ2jk

5375411205298768

Екскурсією Часів Яром разом із військовим.

https://telegra.ph/CHas%D1%96v-YAr-Vech%D1%96r-04-10

"Я може згадував про нашого Джоя, англійського сетера, подарунок Хвильового. Наш Джой був надзвичайно розумний і прив'язаний до нашої родини песик. Під час голоду 1933 р. ми віддали його одному старшому лейтенантові, що жив у будинку напроти "Слова" для командного складу летунства. Однієї ночі почули ми як наш Джой тоскно заводить. Думали ми, що він тужить за нами. Звичайно, що пес тужив, хоч лейтенант його й розкішно годував. Але це голосіння було таке пригноблююче, що я витримав і пішов глянути, хоч це й було заборонено, одним оком на нашого Джоя. Він, побачивши мене, кинувся до мене і я його забрав з собою. Лейтенант тієї ж ночі застрелився, залишивши дружину і двоє діточок. Залишив теж записку — "Більше витримати не можу. Рятуй дітей і себе". Казали, що мав якісь неприємності на службі, але згодом ми дізнались, що він не міг пережити того, як його батьки на селі повмирали з голоду, а двох братів було розстріляно."
В. Куліш, Слово про будинок "Слово"

#Слово
І
"В Нагірному р-ні Харкова, тоді ще на кінці міста...стоїть огрядний, п'ятиповерховий будинок. Коли б на нього можна було поглянути згори, він нагадував би велику літера "С", вістря якої спрямовано у великий двір.

Названо будинок "Словом" і почав він своє недовге існування зимою в місяці грудні 1930 року.

"Слов'янами" були в першу чергу письменники поети, драматурги, малярі, композитори, актори. Поза людьми тих професій, попало туди й кілька людей відволіклих від культури, "по блату". Їх було небагато й жили вони непомітно, не звертаючи на себе спеціяльної уваги." В. Куліш (син Миколи Куліша)

Ніколи не забуду, як проходив попід його балконом Йогансен і гримів на весь двір:
— Здоров, Чернов!
У відповідь лунало:
— Здоров, Йогансен!
За хвилину проходив хтось інший, от хоч би Вишня, і знову грімке:
— Здоров, Чернов!
І на цей привіт відповідав Чернов обов'язково:
— Здоров, Йогансен! — хоч Чернову було видно, що то не він.

Ми тоді не знали, що Леонід догоряє від туберкульозу, який і поклав в могилу цього прекрасного письменника. Довго по його смерті (23 січня 33-го), проходячи попід отой балкон, нам вчувалося лунке... "Здоров, Йогансен!" Це був перший смертний випадок у "Слові".

Пропустимо кілька поверхів зі "случайно попавшими" і зустрінемо на четвертому поверсі Михайла Биковця, "Мишка" серед друзів. Був він здебільшого журналістом і літзнавцем, але найголовніше — директором бібліотеки ім. В. Блакитного на Каплунівській у відомому літбудинку Блакитного. Про будинок завтра, а от про Мишку кілька слів зараз. 👇

"Велетенської працездатності людина. Останні роки до арешту працював над біо-бібліографічним словником, склав величезну картотеку, яка займала цілу шафу. Після арешту хтось все це викинув у підвал «Слова». Йшли люті арешти. Тероризовані люди, перед якими маячили постаті філерів, що з усіх боків оточували «Слово», і «чорні ворони» мовчазно проходили повз тих повних цупко і дбайливо пов’язаних папок. Не до того було. Та що сирові неопрацьовані папки! Загинула величезна колекція портретів передових діячів мистецтва й культури кінця 20-х років геніального Анатолія Петрицького! І це в мистецькому сховищі, на очах у всього суспільства, якому, проте, теж не було ніякого діла до того бузувірства — над кожним висів дамоклів меч, невідомо було тільки, коли він впаде... Кажуть, що начебто розпорядження про знищення колекції віддав культпроп ЦК і пізніше — міністр освіти Андрій Хвиля, що, звісно, не врятувало його." Іван Сенченко (із сайту proslovo.com)👇

Одмітимо, що в тій бібліотеці не було жодної книжки російською: "Биковець просто викидав їх. Українська література була тут заступлена майже всеціло, зокрема відділ сучасної української літератури, яку кожний український письменник поповняв своїм черговим твором. Як і інших, його заарештували, заслали, і по ньому слід пропав." В. Куліш

Насправді ж, його розстріляли 23 жовтня 1937 р.

Учора, друзі, в Освітарні в інсті я розповідав вам, кому належав у 70-ті рр. ХІХ ст. псевдонім Українець (напишіть у коментах, якщо знаєте😜👇).
Історія та мала відомих діячів: Зерова та Єфремова, а переказав її Григорій Костюк. Ось іще одна історія з його спогадів. Вона трагічна, але дуже показова.
Приємного читання📚

https://telegra.ph/Ostannya-zustr%D1%96ch-%D1%96z-Zerovim-04-15

Часом питаємо себе: чому так склалося, що Україна ніколи не була Україною (за виїмком останніх 30 років)?
Пропоную відповідь М. Драгоманова за 78ий рік. Окрім думок цікавий і правопис. Остаточно то він уставився лише після революції 17го року. А доти чітких правил не було, і кожен регіон писав по-своєму.

"Ніхто не може перечити, шчо така сила народу (українського — АБ), коли б була на своjij волі j в спільці, то здоліла б шчо небудь зробити дльа себе j стати в пригоді дльа сусід. Тільки ж од давна усе те, шчо робилось на нашіj землі j навколо, вело не до того, шчоб міцнішче звести наші громади в спілку, а шчоб розбити j ту спільність, jака j була сама по собі j поміж громадами j поміж льудьми в кожніj громаді. Перша причина j тут, звісно, була — місце, на котрому довелось жити нашим громадам: на великіj дорозі, через котру перлись в Європу степовики — воjаки з Азіjі і через котру до них добірались великі царства, сусідні з нашоjу Украjіноjу."

Далі йде про те, хто коли загарбав Україну. Якщо цікаво дізнатись, поставте + у коментах. Що скажете за правопис?)

«Наські українські казки запорожця Іська Матиринки», 1835 р.
Перше видання українських казок!

Цікаво, що про нього сказав критик Бєлінський:
«Сочинение отличается самым чистым малороссийским языком, который совершенно недоступен для нас, москалей, и потому лишает нас возможности оценить его по достоинству.»

— Дивись! дивись! Ось-ось і наші з музиками!… Се щось да не просте: або-ж весілля, або-ж яка німецька чудасія! Запорожець з казками!… Чи не з неба оце, пане куме, він до нас звалився?