Що ж друзі, дві години мутували у 6... Але ось Винниченко👇

"Хочу"
— Ніколи не родіть дітей. Не треба. Чуєте!
— Через що?
— Через те, що коли ви розумні, то діти ваші неодмінно будуть дурні. Це вже закон, що діти розумних і ідейних людей — бездари й паршивці. Коли ви прожили життя в якійсь ідеї, все оддали за неї, — ваші діти неодмінно заплюють її. Коли були бідні й страшенними зусиллями добилися багацтва, діти без усякого зусилля будуть марнотратити його. Дітям, розумієте, надокучає те, що вони з малих літ бачуть і через те завсігди повстають проти батьків. Так, так, коли батьки релігійні, — діти будуть запальними атеїстами. Коли батьки атеїсти, — діти потай молитимуться богові, носитимуть хрестики й т. і. Тут прокляття якесь. Запевняю вас. І нічого з цим не вдієш.

Що скажете?✍️👇
#література#освітраня#українськалітература#мова#українськамова

«Халепі стало боляче від нахилу шиї й від її рук, що надушували на хворі мускули, але він зараз же забув і про біль, і про все, — щось гаряче, густе, душне вдарило йому в голову й все тіло сповнилось солодким дзвоном, палом і знемогою.
– А на це ти будеш відповідати? – одірвавши губи, – будеш?
– Буду… – машинально прошепотів він, обхоплюючи її й жадно, рвучко притягаючи до себе. Вона вся подалася впереді майже повисла йому на шиї. Він підняв її й поніс до канапи, не зводячи ока з її зблідлого лиця, що ледве посміхалось знайомим йому, нахабно-похотливим, що доводить до сказу, посміхом.
– Почекай… – прошепотіла вона біля канапи – капелюх…
Але він не чув, він тільки знав, що вона говорить про якусь перепону. Ніяких перепон, нічого він не може чекати!
– Почекай же! – знову шепнула вона й схопила його за голову й одштовхнула від свого лиця.

Різкий, колючий біль пронизав Халепу з голови до ніг, занивши навіть на кінці ніг.
<…>
Я вас прошу піти собі. Чуєте?» Хочу, В. Винниченко

#словотека #словонабори #військовий

Які синоніми знаєте😏

#словотека #словонабори #військовий
Гай-гай, друзі! Катма синонімів, чи як?!
Підострожити вас тре' бути активнішими😁
Ось, на-те один синонім, хто зна ще?😏

Що таке, до речі, підострожити, і звідки походить?

#моє
Частина 2
https://telegra.ph/CHii-mi-d%D1%96ti-12-19

Дещо про Андрія Ніковського, літкритика, історика літератури, ерудита, політичного діяча УНР, щирого патріота, укладача словників, пережильця Соловків.

1920р видає збірку есеїв про тодішніх футуристів П Тичину, Я Савченка, М Семенка “Vita nova”, ось враження сучасника Тодося Осьмачка про ту книгу, невкличку розміром, об‘ємну змістом:

«Пригадую, це було весною 1922р. Я прийшов на посаду, на працю. Ранок був хмарний, і в тому відділі, дк я працював, нависла пітьма. Тому, засвітивши електрику і вилізши по драбині до найвищої полички з книжками, я став дочитувати «Vita nova” А. В. Ніковського. Коли це входить моя начальниця, Ніна Борисівна Заглада, родичка академіка, тоді ще живого, Біляшевського і каже: «А я для вас щось маю…» а я відповідаю: «А я нічого не хочу, бо читаю книгу над всі українські книжки!» І показав.
— Чим же вона так сподобалась?
— Це книга, — кажу їй, — така прекрасна стилістично, така зворушливо правдива своєю оригінальністю… А головне, елегантно натхненна і їй по красі рівної не було ще, мабуть, в нашій літературі… Цю книгу писав поет поетів!..
А вона:
— Я дуже рада, що у вас смак не розбігається з смаком наших академіків…”

Чому ми любимо поезію? Бо вона «в незначному з‘явищі бачить важне й цікаве для всіх, в маленькім факті відбиває цілий світ», як казав А Ніковський. І далі: «Вся сила й привабливість поетичного образу залежить од синтезу речей, який він дає в яскравій точці фокуса цілого кола вражень, – дає наочно, конкретно. І тим дужчий, вразливіший та принадніший поетичний образ, чим ширше коло пристосувань він має, чим більше окремих речей, випадків можна підвести під цю поетичну формулу.» То кращий поетичний образ, сказали б ми, що він прикладніший до більшої кількості життєвих явищ.
Цікава думка, що неодмінно потребує прикладів, спробую пошукати у Рильського та Олеся на вихідних😉
Друзі, поділіться своїм улюбленими віршами, те стисло сказано багато)

Що робить твір вічним?.. вічні теми роблять, їх загальний характер +
усе сказане👆👆

Ось приклад, О. Олесь, Айстри (1905р):
Опівночі айстри в саду розцвіли,
Убралися в роси, вінки одягли
І стали рожевого ранку чекать
І в райдугу барвів життя наряжать.

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про соняшні дні —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в‘януть, де вічна весна.

«Але це було восени, сонця не було, холодні дощі та вітер показали, що «вколо — тюрма», що «жити дарма», — схилились і вмерли вони.

Так марили айстри в саду восени, Так марили айстри і ждали весни… А ранок стрівав їх холодним дощем, І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма… І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли… І тут, як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!..

Поезію цю помічено 1905 роком і не трудно було по виході її відгадувати в айстрах тих людей, що в часи політичного гнітузневірилися в житті й покинули його…» А Ніковський, Вічна казка

Від себе додам: хто читав цей вірш у 30-х, бачив у ньому знищене покоління кінця 20-х, але не лише знищене покоління, а й понівечине майбутнє… Хто читав його в голодомор міг думати про діточок, що не переживуть осені, бо … нічим буде прокормитися… Хто читав його в шістдесятих, думав про себе: погромлені надії відлиги… Хто читав у 90-ті, думав про Україну: вона здобула волю, але більшістю свого населення лишалась невільна… і так далі.

«Читач побачить в цій поезії просто смуток за тим, що мрії й надії справджуються занадто пізно…» там же.

#моє
Про уміння слухати, та чим грозить невміння.
https://telegra.ph/Um%D1%96nnya-sluhati-12-24

Новий набір готовий, друзі) пишіть, кому цікаво)

Ті слова про обіцяний край
Для їх слуху – се казка;
М‘ясо стад їх, і масло, і сир –
Се найвищая ласка.
<…>
На пророцькі слова їх одвіт:
«Наші кози голодні!»
<…>
І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті».
На обіцянки слави й побід:
«Там войовники люті».

На принади нової землі:
«Нам і тут непогано».
А на згадку про божий наказ:
«Замовчи ти, помано!»
Мойсей, І. Франко

А. Ніковський з «Українська л-ра в 1911 році», in fine:
Багато було зроблено минулого року для шкільної молоді і для самоосвіти — окрім книжок М. Грушевського («Ілюстрована історія України» – А. Б.) і С. Єфремова («Історія українського письменства» – А. Б.), — можна назвати ще <…>. Так, ніби готовий уже стоїть український будинок шкільний, але пусткою стоїть, бо невільно дітей туди пускати.»

Продовження:
Мусять де бути українські діти — про це нічого казати, бо виховуються ж якісь батьки на українській науковій літературі, розкуповуються ж в якісь сім‘ї «Історія» (Грушевського себто – моя примітка) і «Історія письменства», читають же і Лесю Українку, і Коцюбинського, і Винниченка, і Олеся, і Чупринку… Коли єсть письменство такої високої вартости, то єсть і широка інтелігенція, яка з того письменства користується. Зараз нема змоги уявити кількість тієї свідомої маси, але знати, що серед неї шириться українське слово, художньо, виразно, гарно й певно сказане — воно зробить гарні наслідки. Сіється зерно чисте, виборне, сильні робітники працюють коло рідної ниви — бути доброму врожаєві! А. Ніковський

https://telegra.ph/Pro-spogadi-01-02 from Telegra.ph iOS App

#моє
Раджу до прочитання, друзі😉 (і коментування теж))