But why, you ask me, should this tale be told
To men grown old, or who are growing old?
It is too late! Ah, nothing is too late
Till the tired heart shall cease to palpitate.
Cato learned Greek at eighty; Sophocles
Wrote his grand Oedipus, and Simonides
Bore off the prize of verse from his compeers,
When each had numbered more than four score years,

And Theophrastus, at four score and ten,
Had but begun his Characters of Men.
Chaucer, at Woodstock with the nightingales,
At sixty wrote the Cantenbury Tales;
Goethe and Weimar, toiling to the last,
Completed Faust when eighty years were past.
These are indeed exceptions; but they show
How far the gulf-stream of our youth may flow
Into the arctic regions of our lives,
Where little else than life itself survives.
Longfellow’s Morituri Salutamus

Поганці-діти батьків-геніїв?

Пригадайте Коцюбинського-батька, генія рашої літератури, патріот, Українця, — який у нього був син?.. покидьок Юрій, що про нього так міцно висловився Єфремов (завтра, до речі, перепишу виривки).

Візьміть Незламного Стуса, хто його син..?
Ще приклади? Молодший син Хмельницького — Юрко — нездара.
А що відомо про дітей інших письменників/діячів? Пустир… бо їх або катбуло (чому так, згодом поміркую), або були тихіші води, нижчі трави. Подейкують, природа спочиває на синах, немов поле, що відновлює сили по рясному врожаю. Не знаю, чи спочиває природа, чи чогось не допильновують батьки (я схиляюсь до другого).

Кілька прикладів зі старовини (про це геніяльно [як завше в нього] Еразм у Похвалі глупоти). У Платона син — ледащиця, як, власне, й у Ціцерона. Про Сенеку нічого не звісно; Марк Аврелій, імператур-філософ, виростив синка, що страх божий, «свят-свят-свят» сказали б наші бабці, — звірського Коммода (див. Гладіатора) на цьому станемо.

Звісно, були й інші приклади: Ю. Цезар і Октавіан Август;
з наших зразковими були сини Франка (у всіх трагічна доля…), а також син О. Олеся.

За к-ка годин долучу думку Винниченка (або героя його роману Хочу).
Що ви на це скажете?

Що ж друзі, дві години мутували у 6... Але ось Винниченко👇

"Хочу"
— Ніколи не родіть дітей. Не треба. Чуєте!
— Через що?
— Через те, що коли ви розумні, то діти ваші неодмінно будуть дурні. Це вже закон, що діти розумних і ідейних людей — бездари й паршивці. Коли ви прожили життя в якійсь ідеї, все оддали за неї, — ваші діти неодмінно заплюють її. Коли були бідні й страшенними зусиллями добилися багацтва, діти без усякого зусилля будуть марнотратити його. Дітям, розумієте, надокучає те, що вони з малих літ бачуть і через те завсігди повстають проти батьків. Так, так, коли батьки релігійні, — діти будуть запальними атеїстами. Коли батьки атеїсти, — діти потай молитимуться богові, носитимуть хрестики й т. і. Тут прокляття якесь. Запевняю вас. І нічого з цим не вдієш.

Що скажете?✍️👇
#література#освітраня#українськалітература#мова#українськамова

«Халепі стало боляче від нахилу шиї й від її рук, що надушували на хворі мускули, але він зараз же забув і про біль, і про все, — щось гаряче, густе, душне вдарило йому в голову й все тіло сповнилось солодким дзвоном, палом і знемогою.
– А на це ти будеш відповідати? – одірвавши губи, – будеш?
– Буду… – машинально прошепотів він, обхоплюючи її й жадно, рвучко притягаючи до себе. Вона вся подалася впереді майже повисла йому на шиї. Він підняв її й поніс до канапи, не зводячи ока з її зблідлого лиця, що ледве посміхалось знайомим йому, нахабно-похотливим, що доводить до сказу, посміхом.
– Почекай… – прошепотіла вона біля канапи – капелюх…
Але він не чув, він тільки знав, що вона говорить про якусь перепону. Ніяких перепон, нічого він не може чекати!
– Почекай же! – знову шепнула вона й схопила його за голову й одштовхнула від свого лиця.

Різкий, колючий біль пронизав Халепу з голови до ніг, занивши навіть на кінці ніг.
<…>
Я вас прошу піти собі. Чуєте?» Хочу, В. Винниченко

#словотека #словонабори #військовий

Які синоніми знаєте😏

#словотека #словонабори #військовий
Гай-гай, друзі! Катма синонімів, чи як?!
Підострожити вас тре' бути активнішими😁
Ось, на-те один синонім, хто зна ще?😏

Що таке, до речі, підострожити, і звідки походить?

#моє
Частина 2
https://telegra.ph/CHii-mi-d%D1%96ti-12-19

Дещо про Андрія Ніковського, літкритика, історика літератури, ерудита, політичного діяча УНР, щирого патріота, укладача словників, пережильця Соловків.

1920р видає збірку есеїв про тодішніх футуристів П Тичину, Я Савченка, М Семенка “Vita nova”, ось враження сучасника Тодося Осьмачка про ту книгу, невкличку розміром, об‘ємну змістом:

«Пригадую, це було весною 1922р. Я прийшов на посаду, на працю. Ранок був хмарний, і в тому відділі, дк я працював, нависла пітьма. Тому, засвітивши електрику і вилізши по драбині до найвищої полички з книжками, я став дочитувати «Vita nova” А. В. Ніковського. Коли це входить моя начальниця, Ніна Борисівна Заглада, родичка академіка, тоді ще живого, Біляшевського і каже: «А я для вас щось маю…» а я відповідаю: «А я нічого не хочу, бо читаю книгу над всі українські книжки!» І показав.
— Чим же вона так сподобалась?
— Це книга, — кажу їй, — така прекрасна стилістично, така зворушливо правдива своєю оригінальністю… А головне, елегантно натхненна і їй по красі рівної не було ще, мабуть, в нашій літературі… Цю книгу писав поет поетів!..
А вона:
— Я дуже рада, що у вас смак не розбігається з смаком наших академіків…”

Чому ми любимо поезію? Бо вона «в незначному з‘явищі бачить важне й цікаве для всіх, в маленькім факті відбиває цілий світ», як казав А Ніковський. І далі: «Вся сила й привабливість поетичного образу залежить од синтезу речей, який він дає в яскравій точці фокуса цілого кола вражень, – дає наочно, конкретно. І тим дужчий, вразливіший та принадніший поетичний образ, чим ширше коло пристосувань він має, чим більше окремих речей, випадків можна підвести під цю поетичну формулу.» То кращий поетичний образ, сказали б ми, що він прикладніший до більшої кількості життєвих явищ.
Цікава думка, що неодмінно потребує прикладів, спробую пошукати у Рильського та Олеся на вихідних😉
Друзі, поділіться своїм улюбленими віршами, те стисло сказано багато)

Що робить твір вічним?.. вічні теми роблять, їх загальний характер +
усе сказане👆👆

Ось приклад, О. Олесь, Айстри (1905р):
Опівночі айстри в саду розцвіли,
Убралися в роси, вінки одягли
І стали рожевого ранку чекать
І в райдугу барвів життя наряжать.

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про соняшні дні —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в‘януть, де вічна весна.

«Але це було восени, сонця не було, холодні дощі та вітер показали, що «вколо — тюрма», що «жити дарма», — схилились і вмерли вони.

Так марили айстри в саду восени, Так марили айстри і ждали весни… А ранок стрівав їх холодним дощем, І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма… І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли… І тут, як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!..

Поезію цю помічено 1905 роком і не трудно було по виході її відгадувати в айстрах тих людей, що в часи політичного гнітузневірилися в житті й покинули його…» А Ніковський, Вічна казка

Від себе додам: хто читав цей вірш у 30-х, бачив у ньому знищене покоління кінця 20-х, але не лише знищене покоління, а й понівечине майбутнє… Хто читав його в голодомор міг думати про діточок, що не переживуть осені, бо … нічим буде прокормитися… Хто читав його в шістдесятих, думав про себе: погромлені надії відлиги… Хто читав у 90-ті, думав про Україну: вона здобула волю, але більшістю свого населення лишалась невільна… і так далі.

«Читач побачить в цій поезії просто смуток за тим, що мрії й надії справджуються занадто пізно…» там же.

#моє
Про уміння слухати, та чим грозить невміння.
https://telegra.ph/Um%D1%96nnya-sluhati-12-24

Новий набір готовий, друзі) пишіть, кому цікаво)

Ті слова про обіцяний край
Для їх слуху – се казка;
М‘ясо стад їх, і масло, і сир –
Се найвищая ласка.
<…>
На пророцькі слова їх одвіт:
«Наші кози голодні!»
<…>
І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті».
На обіцянки слави й побід:
«Там войовники люті».

На принади нової землі:
«Нам і тут непогано».
А на згадку про божий наказ:
«Замовчи ти, помано!»
Мойсей, І. Франко