Отож, Батько з товаришами втекли з Сибіру, зараз ховаються у лісах, кладучи шлях на Україну. Їс треба грошей. Знаходять золоту копальню, що добре охороняється уральцями (уральськими козаками). Роблять кілька нічних вилазок з грабежами. Нарешті начальник охорони, старий «вовк» сам їде по ватагу. Уральці опиняються у засідці, відкривається вогонь, охорона відступають, «вовка» смертельно ранять, але й один з махновців поранений на смерть:
«Батько» кинувся до раненого.
— Що з тобою?! — спитався стривожено.
— Гину… Будь здоров, батьку-товаришу!.. Щасливої тобі дороги!.. – через силу, запинаючися, заговорив Грива. – У кущах Щуць… Молодий… Рятуй його… Месник буде… Перехрести мене… Легше стане… Бог простить…
«Батько»схвильовано нахилився над ним і невміло, тричі перехрестив його.

Їсти/купувати/продавати витрішки — to window-shop, to do window-shopping, тобто облизувати вітрини.

Вперше побачив у Квітки. Взагалі всім раджу погортати його повісті — знаменита штука👍

Принагідно і про катма😂😂
Катма, друзі, це те саме, що нема. Дослівно це "кат має", а що має кат, то не маю я😱
Також існують варіації, як от чортма чи бігма (= бог має [а значить не я]).

Світла катма..)

Продовжую з Гуляйпільським батьком, юнацтва Батька:
На хвилину перед ним стало давно минуле, страшне і незабутнє дитинство, коли батько завіз його до Маріуполя і віддав на "науку" жорстоко-побожному крамареві Гуркові, який збиткувався над ним, як сам хотів, і хто знає, чи жив би навіть досі, якби не Грива, який зацікавився ним і забрав його до друкарні, де сам працював.
Довга низка важких днів завзятої праці над самим собою,...наглий арешт,... висилка на село. Потім учителювання в глухому, як лісова печера, селі... Ота дивна дівчина, а ще дивніша любов... Противилася... Зборов... Така вже вдача, щоби бороти... Частина І

Обабитися або обабити кого, це не бабіти. А що таке бабіти?🤔

Не так пани, як…😉
І варіанція на тему)

Ранок🌅, друзі)
Зазоріло кажемо, щойно на обрії займається дня провісниця зоря🌠

«Удосвіта встав я… темно ще надворі…
Де-не-де по хатах ясне світло сяє,
Сяє ясне світло, як на небі зорі…
Дивуюсь, радію, у серця питаю:
«Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?»

«Ой скоро світ буде,
Прокинуться люде,
У всяке віконце
Засіяє сонце…» П. Куліш

#поезія
Не зашумлять столітні верби,
Не зашумлять…
Не зацвітуть пожовклі луки,
Не зацвітуть.
Не вернем ми літа дитячі
Повік, повік…
Не підем ми волошки рвати
Ніколи вже.
На призьбі ти сидиш совою
І серце рвеш,
А я іду в крові і ранах,
Сліпий іду…
Дурна надія мене тернами
Кудись веде.
О. Олесь

Доброго ранку, друзі)

Січеславом у період визвольних війн називали Дніпро.

Коротко про історію назви

До 1776р на місці сучасного Дніпра було чимале й живе місто Новий Кодак (від назви фортеці Кодак, що стояла трохи нижче по Дніпру).
З 1776 р. Катерина ІІ на другому березі річки закладає місто, якому дає назву Катеринослав (славлю Катерину). Іншою датою його заснування є 1787р.
1918р. Центральна Рада перейменовує місто на Січеслав (слава Січі). Цю назву широку вживали націоналістичні кола вж до 26р.
З 1926 - 2016р місто називається Дніпропетровськ (Дніпро+Петровський – совєтський діяч, що жив там)
По Майдану, пропонується вернути місту назву Січеслав, втім щось да пішло не так, і просто залишено Дніпро.

#невідомігерої
...щоб з вірою в перемогу записати:
Нехай від кулі ворога умру,
Солдатом невідомим у степу, —
Земля прийме хоч труп благословенний...

Спокійно, повний віри в майбутнє, в себе і в силу своєї нації, Степан Запорований, кинувши погляд, сповнений зневаги й презирства, красивим почерком підписує повідомлення УРЧ про продовженння терміну ще на п'ять років.
Соловецький етап Антологія, Юрій Винничук

#відео
Данило Мордовець На Крашанку —писанка
Про Куліша та його праці

«На Крашанку – Писанка»
In fine:
Маю надію, що обидві «стороны» мене зрозуміють і дадуть віру моїй щирості й прихильності до правди — тільки до правди. А з якого боку правда — чи з русинського, чи з кулішівського, чи-то з польського — нехай кожен здоров собі знає. Що в Куліша було не до ладу — я вказав, не лізучи йому осою у вічі; що русини не гаразд казали — я й на те натякнув і яко мога показав, хоч не пальцем; поляки ж і самі до ката розумні — їм нічого карти показувати: вони й самі знають, у кого козирі.
А все ж таки не зможу положити каламар, поки не гукну з батьком Тарасом:
«Не сварьтесь!»
Простіть мене всі, коли що не до ладу сказалось: окрім добра — я нічого не бажав вам, добродії русини і панове поляки.
І ви, добродію Пантелеймоне Олександровичу, не гнівайтесь на мене: я до вас оце писав може з жорстокостю трохи, але ж я ніколи не забував та й не забуду, чим ви були колись для України.
Прийміть же-ж тепер од мене замість вашої панської артстократичної «Крашанки» з під цицарської (царський, тобто) курочки мою мужичу, просту «Писанку» з-під нашої простої курки.
Д. Мордовець, 1882р.

Про Петра Ніщинського

Слова самого Ніщинського:
"Мені мабуть таки на роду було написано ввесь вік проблукати по світу, бо й справді в 1850 році пішов я блукати по всіх геть усюдах, стеменісенько ніби от-той πολύτροποσ Одіссей, — ба ні: це було б задля мені надто великою повагою, а просто сказати пішов я тинятися по білому світу, як те перекотиполе, що котиться та й котиться за вітром, поки доля або лихо не спинить. Тим часом, р. 1875 занесла мене нечиста мати в один непутящий закапелок розлогої Русі, по йменню Ананьїв, правдивіше сказати — Вонянів, як мітко охрестив це місто один високоіменитий муж... З первих же днів мого мешкання в цьому бакаю (=баюрі, болоті) я занедужав якось на диво химерною хворобою. Вогкий болотяний клімат оцього повітового села надгородив мене проказою самою, мабуть справжньою, що впала мені на очі: люті болі переносив я й півтора місяця повинен був сидіти в темній кімнаті та ще із зав'язаними очима, бо часом навіть ненароком пронесений повз мене засвічений ліхтар причиняв нестерпучі судороги у висках. Нудьга незвитяжна для чоловіка звиклого раз-у-раз шпортатись у книжках і скрипіти пером по папері! Що було робить? Думав я, думав, як часами нервова хворість мозку дозволяла, і надумав от що. Гостював у мене мій зять, дожидаючись священства на парафію по скінченню курса богословія в духовній семінарії одеській.
— А що, П. Ів-чу, ще ти не забув читати по-грецькому? — запитав я зятя.
— Ба ні ще, — відповів той.
— Ну, так бери ж папір, чорнило, перо, бери й "Одіссею" — он там десь у накнижнику, — і читай мені "Одіссею".
Потрібні для писання шпаргали незабаром появились і під зводом мого зовсім вогкого, мов хлющ, кабінету зазвучав божественний гекзаметр..."

«Поюзана» скаже молодь, потерта скажу я. А терта тому, що часто вживана)
Нате випробку
Чи розумієте ви цей перл, від Котляра?😉😉
Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
І в буркоті закендюшить.
Коли ж що напхом з‘язикаєш
І в тереб добре зживотаєш,
То на веселі занутрить;
Об лихо вдаром заземлюєш,
І ввесь забуд свій зголодуєш,
І біг до горя зачортить.

Пишіть в опитуванні чи даємо другу частину?😆