Вона б ще жевріти могла,
Та більше жевріть не схотіла, —
Ураз всю міць свою взяла,
Всю ніч осяяла і — стліла…

Погасла іскронька мала,
Рожеве світло більше не ллється…
І шкода сяєва й тепла,
І ніч темнішою здається…

Дарма! Лишивсь від тебе слід…
Заб‘є бенкет колись горою,
І на йому згадає світ
Про ніч, осяяну тобою!
О. Олесь

Твої очі — тиха радість,
Що у душі людські ллється
І несе в яснім спокою
В їхні ночі усміх неба.
О. Олесь, 1905

#Соловки
Слісаренко, як і більшість нас, не жалів за тією так званою «волею». «Мені здається, — говорив він, — що для того, щоб людина стала порядною, чесною і відданою нашій справі, і треба потрапити до цієї обителі. Саме в цих снігах невилазних, нетрях, ущерть набитих благородними кістками наших попередників, що під шелест сумних соловецьких сосен замучені, заснули тут вічним сном, тільки тут збуваємося ми наших забобонів і починаємо дивитись на справу українського буття по-споавжньому».
Соловецький етап Антологія Ю. Винничук

Сумний день, друзі, сумно й мені… щемко, так наче яка довбня згори на мене давить, тисне, налягає. Спроквільно, але невпинно і все стискає, стискає, бере в лабета («в тиски»)…
Не буду про голодоморИ (бо розірвуся зовсім… в інстаграмі купа чудових дописів, мені не стає сили дочитати жоден, такі вони болючі)…
Натомість розповім за родину Крушельницьких. Кілька часу тому робили допис про трагічну долю сім’ї в інстаграмі, зараз знайшов ще матеріал, тож поділюся ним з вами тут.

Сумної слави зажила в очах української громади родина відомого на Західній Україні письменника Крушельницького. «Из прекрасного далека» Крушельницький почав був захоплюватися большевизмом. Повірив у щирість їхнього протегування українській культурі, видавав у Галичині просовєтський журнал «Нові шляхи» і, нарешті, вважаючи совєтську Україну землею обітованою, переїхав туди разом із синами й дочками…

Ще до вбивства Кірова (1 грудня 34р.) їх разом із батьком заарештовано. По вбивству, двох із чотирьох братів (Івана і Тараса) розстріляно (17 грудня 34р.) як «диверсантів і шпигунів».
Батька, двох інших синів (Богдана й Остапа) і доньку (Володимиру) заслано на Сандармох.

Донька Володимира, лікарка, публіцист

«Тяжко зажурений, геть посивілий і змучений батько-Крушельницький, ледве пересуваючи ноги по темній камері, жив у соловецькому Кремлі. Єдиною втіхою для батька була донька, що так само сиділа тут же в Кремлі й працювала за молодшого дікаря в соловецькому госпіталі.

Ніби покутуючи гріхи рідних, донька-Крушельницька була українською сестрою жалібницею, прекрасно ставилася до в‘язнів і в міру сил та можливостей допомагала землякам. Крушельницька, разом з росіянками Брусиловою, Вечорою і Васільєвою, становила зразок політичної зрілости і людської порядности.

Улітку 37р. всі жінки мусили покинути острів, і Крушельницька покинула старого батька. <…> Від того часу про неї немає жодних відомостей, хоч була вона на території Белбалтагу, де, як стало відомим, розстріляно Брусилову і, за неперевіреними даними, Вечору.» Соловецький етап Антологія

Крушельницьку розстріляно 8 грудня 37р. в урочищі Сандармох.
Старого Антона Крушельницького там же розстріляно 3 листопада

Трагедію цеї родини списав у своїй драмі «Земля обітована» О. Олесь

«Был случай, когда во времена царизма царские жандармы явились к Ефремову с целью ареста и производства у него обыска. Стоя на пороге его кабинета, жандармы робко спросили его, есть ли у него оружие, если есть, они предлагают ему это оружие выдать. На этот вопрос Ефремов ответил – у меня есть оружие, и, подошедши к своему письменному столу, он взял перо, вручил им, говоря – вот мое оружие.»

Салют, друзі! Поросить сніжком❄️, час для читання📚

Почав роман Гуляйпільський батько Клима Поліщука (1891-1937рр.), ділитимусь тут словами, гарними уступами та й іншим, що нагряне, читаючи.

Сюжет розвивається під час Громадянської війни і напочатку в селі Гуляй Поле, що на Запорізьких степах.

З 1️⃣ розділу
🖋 Тривога й непевність наповнювала міліони сердець сіртх людей і вже ніхто не знав — де початок правди, де кінець брехні, а тільки з огнистою вірою в сліпий керунок долі, дивилися на свої червоні прапори й терпеляче ждали якогось кінця…

#словотека
Сновія = сновида, снохода
Були ж і такі, що вже нічого не хотіли ждати, а як сновії, пленталися полями й лісами у глибінь країни, де всі п‘яніли красою весни й радістю Революції.
Борня – боротьба
Бачили ще їх і на барикадах у Січеславі в часи революційної борні 1906р…

Далі буде)👇

Розділ 3, Гуляйпійський батько, Клим Поліщук
Опис Сибіру:
Духотно-темна липнева ніч остудилася і стомлено стелилася сивими туманами. Мовчазна досі, сувора сибірська тайга повільно заворушилася і враз загомоніла незліченними голосами пташок, які весело заметушилися між густими вітами кедрини та ялини. Продираючись крізь віти вікових дерев, зазирнуло у лісовій хащі блідо-рожеве світло світанку й переливним перламутром заграло в срібній поверхні струмка, який самотньо буркотав свою безконечну пісню.

Отож, Батько з товаришами втекли з Сибіру, зараз ховаються у лісах, кладучи шлях на Україну. Їс треба грошей. Знаходять золоту копальню, що добре охороняється уральцями (уральськими козаками). Роблять кілька нічних вилазок з грабежами. Нарешті начальник охорони, старий «вовк» сам їде по ватагу. Уральці опиняються у засідці, відкривається вогонь, охорона відступають, «вовка» смертельно ранять, але й один з махновців поранений на смерть:
«Батько» кинувся до раненого.
— Що з тобою?! — спитався стривожено.
— Гину… Будь здоров, батьку-товаришу!.. Щасливої тобі дороги!.. – через силу, запинаючися, заговорив Грива. – У кущах Щуць… Молодий… Рятуй його… Месник буде… Перехрести мене… Легше стане… Бог простить…
«Батько»схвильовано нахилився над ним і невміло, тричі перехрестив його.

Їсти/купувати/продавати витрішки — to window-shop, to do window-shopping, тобто облизувати вітрини.

Вперше побачив у Квітки. Взагалі всім раджу погортати його повісті — знаменита штука👍

Принагідно і про катма😂😂
Катма, друзі, це те саме, що нема. Дослівно це "кат має", а що має кат, то не маю я😱
Також існують варіації, як от чортма чи бігма (= бог має [а значить не я]).

Світла катма..)

Продовжую з Гуляйпільським батьком, юнацтва Батька:
На хвилину перед ним стало давно минуле, страшне і незабутнє дитинство, коли батько завіз його до Маріуполя і віддав на "науку" жорстоко-побожному крамареві Гуркові, який збиткувався над ним, як сам хотів, і хто знає, чи жив би навіть досі, якби не Грива, який зацікавився ним і забрав його до друкарні, де сам працював.
Довга низка важких днів завзятої праці над самим собою,...наглий арешт,... висилка на село. Потім учителювання в глухому, як лісова печера, селі... Ота дивна дівчина, а ще дивніша любов... Противилася... Зборов... Така вже вдача, щоби бороти... Частина І