👋 Нещодавно допоміг опосередковано долучився до написання статті у фр Le Parisien про азовців. Ось її переклад, кому цікаво глянути. Відкривайте режим чернетки, тоді буде зручно)

#словотека
👋 друзі, давненько не бачились
Осьдечки слівце дня)

Якщо знали, з вас 👍
якщо ні — тим паче)

Одур — нестяма, шаленство.
До одуру — до нестями

"Я був до одуру вражений від... чогось там)"

Що для мене щастя?

Пам'ятаєте Франкове (Зів'яле листя):
Що мені без тебе щастя —
Звук порожній і мана;
Що мені без тебе горе —
Зникла і йому ціна.

Тут говорило хоре його серце, немічне від незворотньої любові (и😏?)

Ось інша концепція щастя від А. Кримського, що, правду сказати, мені дрібку ближча: "Одна відрада — праця: вона заповнює життя, дає насолоду".

А також і у вірші:
Мудросте науко! Гарная перлино!
Хоч сама безцінна, всім даєш ти ціну.

Що мені з тобою бідність і харпацтво?
Що мені без тебе скарби та багатство?

Сам на сам з тобою — я не на безлюдді.
А без тебе — дико в тисячному гурті.

Яке щастя ближче вам? Любовне чи творчо-трудове?

#вірші
Зустрітися, щоб зразу розлучитись,
Щоб бідне серце отруїть,
Щоб більш ніколи не зустрітись,
І вічно втратою боліть.

Зустрітися, щоб скрізь тебе шукати,
Для чогось жить, не маючи мети,
Складать пісня тобі і знати,
Що їх повік не вчуєш ти.

#віршочитання
О. Олесь, Зустрітися, щоб зразу розлучитись

Вона б ще жевріти могла,
Та більше жевріть не схотіла, —
Ураз всю міць свою взяла,
Всю ніч осяяла і — стліла…

Погасла іскронька мала,
Рожеве світло більше не ллється…
І шкода сяєва й тепла,
І ніч темнішою здається…

Дарма! Лишивсь від тебе слід…
Заб‘є бенкет колись горою,
І на йому згадає світ
Про ніч, осяяну тобою!
О. Олесь

Твої очі — тиха радість,
Що у душі людські ллється
І несе в яснім спокою
В їхні ночі усміх неба.
О. Олесь, 1905

#Соловки
Слісаренко, як і більшість нас, не жалів за тією так званою «волею». «Мені здається, — говорив він, — що для того, щоб людина стала порядною, чесною і відданою нашій справі, і треба потрапити до цієї обителі. Саме в цих снігах невилазних, нетрях, ущерть набитих благородними кістками наших попередників, що під шелест сумних соловецьких сосен замучені, заснули тут вічним сном, тільки тут збуваємося ми наших забобонів і починаємо дивитись на справу українського буття по-споавжньому».
Соловецький етап Антологія Ю. Винничук

Сумний день, друзі, сумно й мені… щемко, так наче яка довбня згори на мене давить, тисне, налягає. Спроквільно, але невпинно і все стискає, стискає, бере в лабета («в тиски»)…
Не буду про голодоморИ (бо розірвуся зовсім… в інстаграмі купа чудових дописів, мені не стає сили дочитати жоден, такі вони болючі)…
Натомість розповім за родину Крушельницьких. Кілька часу тому робили допис про трагічну долю сім’ї в інстаграмі, зараз знайшов ще матеріал, тож поділюся ним з вами тут.

Сумної слави зажила в очах української громади родина відомого на Західній Україні письменника Крушельницького. «Из прекрасного далека» Крушельницький почав був захоплюватися большевизмом. Повірив у щирість їхнього протегування українській культурі, видавав у Галичині просовєтський журнал «Нові шляхи» і, нарешті, вважаючи совєтську Україну землею обітованою, переїхав туди разом із синами й дочками…

Ще до вбивства Кірова (1 грудня 34р.) їх разом із батьком заарештовано. По вбивству, двох із чотирьох братів (Івана і Тараса) розстріляно (17 грудня 34р.) як «диверсантів і шпигунів».
Батька, двох інших синів (Богдана й Остапа) і доньку (Володимиру) заслано на Сандармох.

Донька Володимира, лікарка, публіцист

«Тяжко зажурений, геть посивілий і змучений батько-Крушельницький, ледве пересуваючи ноги по темній камері, жив у соловецькому Кремлі. Єдиною втіхою для батька була донька, що так само сиділа тут же в Кремлі й працювала за молодшого дікаря в соловецькому госпіталі.

Ніби покутуючи гріхи рідних, донька-Крушельницька була українською сестрою жалібницею, прекрасно ставилася до в‘язнів і в міру сил та можливостей допомагала землякам. Крушельницька, разом з росіянками Брусиловою, Вечорою і Васільєвою, становила зразок політичної зрілости і людської порядности.

Улітку 37р. всі жінки мусили покинути острів, і Крушельницька покинула старого батька. <…> Від того часу про неї немає жодних відомостей, хоч була вона на території Белбалтагу, де, як стало відомим, розстріляно Брусилову і, за неперевіреними даними, Вечору.» Соловецький етап Антологія

Крушельницьку розстріляно 8 грудня 37р. в урочищі Сандармох.
Старого Антона Крушельницького там же розстріляно 3 листопада

Трагедію цеї родини списав у своїй драмі «Земля обітована» О. Олесь

«Был случай, когда во времена царизма царские жандармы явились к Ефремову с целью ареста и производства у него обыска. Стоя на пороге его кабинета, жандармы робко спросили его, есть ли у него оружие, если есть, они предлагают ему это оружие выдать. На этот вопрос Ефремов ответил – у меня есть оружие, и, подошедши к своему письменному столу, он взял перо, вручил им, говоря – вот мое оружие.»

Салют, друзі! Поросить сніжком❄️, час для читання📚

Почав роман Гуляйпільський батько Клима Поліщука (1891-1937рр.), ділитимусь тут словами, гарними уступами та й іншим, що нагряне, читаючи.

Сюжет розвивається під час Громадянської війни і напочатку в селі Гуляй Поле, що на Запорізьких степах.