Добривечір товариство!
Отож, смоква — це інжир.
А ось кінець того Франково вірша:

Як я люблю тебе, мій рідний краю,
Як я люблю красу твою, твій люд,
Як гаряче молюся і бажаю
Для твого щастя свій віддати труд!

Як радо я життя свого зречуся,
І щастя, і вдоволення, й житла,
Прийму все горе, в муках і скінчуся,
Щоб тільки ти не знав руїни й зла!

Що я? Черв’як, марная порошина.
Життя моє – листок, що ріс і зв’яв.
Коб лиш цвіла й пишалась деревина,
Листок собою дорожити б мав?

Це слово☝️, друзі, допоможе вам зрозуміти цей вірш👇

«вільний» Бажан

Дорога несходима

Нехай слова мої жмаковані і куці,
Та інших слів я не знайшов.
У рік дев'ятий революцій
Ось тільки трохи про любов.

Бо очі зламано у муці
І розпанахано кривавий рота шов.
Я на любовному позбиваному луці
Так змучено й невпевнено пройшов.

Замало днів ішли ми поруч,
Замало сном ми марили одним.
Шляхом розірваним своїм

Ти йдеш наліво, я — праворуч,
І встане мрії нестворенний дим
Над половінням молодим.

Чи бачите яку алюзію у виділенім жирним рядку?🤔

Ти йдеш наліво, я – праворуч…

Зів‘яле листя, перший жмуток

Як на вулиці зустрінеш,
То мене обходиш ти.
Добре робиш! Спільним шляхом
Не судилось нам іти.

Йди направо, я наліво
Шлях верстатиму в тумані,
І не здиблемось ніколи,
Як дві краплі в океані.

Як в дорозі здиблю горе,
Що тобі несе удар,
Сам його до себе справлю
І прийму його тягар.

А як щастя часом схоче
В мою хату загостить,
Я його до тебе справлю,
Най голубочком летить.

Що мені без тебе щастя?
Звук порожній і мана!
Що мені без тебе горе?
Щезла і йому ціна.

Наче крапля в океані,
Розпливусь я, потону;
Ти гуляй на сонці, пані,
Я ж спадатиму ік дну.
І. Франко

Чи знаєте, друзі, що таке байрак?
"Ой так, таки-так,
Оженився козак,
Кинув хату
І кімнату
Та й потяг у байрак."

«Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.

До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! чом ви нам
Платить за сонце не повинні! —
Та й тілько ж то! ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!..

*чурек — кавказький хліб у формі коржа.
*сакля — житло кавказьких горян.

З передмови до зібрання творів О Олеся.
Зі скількома прізвищами знайомі?

«Роздути все можна, але роздуте завжди лопається.»
О Олесь про популярність своє другої поспіль збірки віршів.

Навіть язичник - римський імператор, вигнавши в заслання Овідія, не заборонив йому складати скорбні елегії.

Прощай, убогий Кос-Арале,
Нудьгу заклятую мою
Ти розважав-таки два літа.
Спасибі,друже, похвались,
Що люди і тебе знайшли
І знали, що з тебе зробити.
Прощай же, друже! Ні хвали,
Ані ганьби я не сплітаю-
Твоїй пустині; в іншім краю,
Не знаю,може, й нагадаю
Нудьгу колишнюю колись!

...Десь наприкінці вересня 1849 року Шевченко прощається з Кос-Аралом - пустельним убогим островом в північно-східнній частині Аральського моря, з островом, який був базою дворічної Аральської описової експедиції відомого російського мореплавця й географа адмірала Олексія Бутакова. Саме за його клопотанням до складу експедиції взяли рядового третьої роти Оренбурзького лінійного полку Тараса Шевченка - "для снимания видов в степи и на берегах Аральского моря".

Звичайно, з боку Бутакова це було пряме порушення "височайшої волі" царя Миколи щодо заборони Шевченкові-солдату писати й малювати, Ту заборону, зокрема щодо малювання, Шевченко сприймав як винятково несправедливу, незаслужену і - неприродну. Мовляв, навіть язичник - римський імператор, вигнавши в заслання Овідія, не заборонив йому складати скорбні елегії, а тут цар-християнин не дозволяє художникові малювати!

"Я тепер, - пише він 9 травня 1848 року до Андрія Лизогуба в Седнів, - веселий іду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тільки, але йду, їй богу, веселий. Прийшло мені розрішення малювать, а на другий день приказаніє у поход виступать, Вибач мені, їй богу. ніколи і сухар той з"їсти, а не те, щоб лист написать до ладу".

Аральська експедиція - то надзвичайно цікавий і важливий період у його житті і творчості. У вірші поет називає Кос-Арал убогим, але на тому убогому острові він провів, в перервах між плаванням, два надзвичайно врожайні роки. Перш за все, як художник.

Для нас Шеченкові картини асоціюються лише з Катериною та перехнябленою хатинкою і аж ніяк не з цим☝️… Так само, як і українство — з шароварами, п‘яними козаками та галушками… Чи такі асоціяції випадковість, залумаймось🤔

І наостанок логічне питання автора статті Василя Глинчака: «Коли нарешті наші сучасники зможуть помилуватися тою красою, маючи можливість придбати в галереях високоякісні, на окремих аркушах, репродукції тих і багатьох інших Шевченкових творінь?»

Інфу почерпнуто з https://wz.lviv.ua/life/366980-hotovo-parus-rozpustyly

Чого хочуть українці у трьох рядках від Драгоманова:
«Хотять тільки, щоб ніхто не гарбав чужого добра та щоб ніхто не неволив другого, щоб кожний жив у своїм краї, хазяйнував, говорив, думав вільно, як собі сам хоче.» Про українських козаків, татар та турків

Вергілій про невблаганну смерть та здобуття слави
Stat sua cuique dies: breve et irrevocabile tempus
Omnibus est vitae; sed famam extendere factis
Hoc virtutis opus.
Кожному визначен день; у всіх коротке життя і його не повернеш; та славу продовжити подвигами — ось справа доблесті. Енеїда, кн10