Відти ж:
Мамо-природо!
Хитра ти з біса!
Вказуєш серцю безмірні простори,
А життя замикаєш у клітку тісненьку,
Мікроскопійну клітку.
Уяву вабиш вічності фантомом,
А даєш нам на страву моменти,
Самі короткі моменти.

Там же кінцівка:
Нехай життя — момент
І зложене з моментів,
Ми вічність носимо в душі;
Нехай життя — борба ,
Жорстокі, дикі лови,
А в сфері духа є лиш різнородність!
Різні тони, різні фарби,
Різні сили і змагання,
Мов тисячострунна арфа, —
Та всім струнам стрій один.
Кождий тон і кождий відтінь —
Се момент один, промінчик,
Але в кождому моменті
Сяє вічності брильянт.

“Semper tiro” 1906
Життя коротка, та безмежна штука — ars longa, vita brevis.
Так Франко починає нову збірку віршів, видану вже на схилі літ, а названу по-молодечому: «завше стажер/новак». «Штука» тут полонізм і означає «мистецто».

Життя коротке, та безмежна штука
І незглибиме творче ремесло;
Що зразу, бачиться тобі, було
Лиш оп‘яніння, забавка, ошука,
Те в необнятний розмір уросло,
Всю душу, мрії всі твої ввіссало,
Всі сили забира і ще говорить: «Мало!»

Ось таке воно, мистецтво.
Як вам опис?

#щоденникстоїка
#день1
На англійському каналі почав річний марафон (або – краще? – випробу): щодня публікувати припис від стоїків.

Сьогоднішній: пантрувати, себто піклуватися тре‘ про те, що в наших руках, що нам до снаги (=під силу) контролювати і змінювати; про решту ж дарма праця й думати.

Наприклад:
- хтось запізнюється на зустріч, нема чого дратуватися, скажіть собі: «що я можу змінити? що мені робити далі: чекати чи йти (ось це вже від вас залежить)?»;
- зламалася машина: чого лаятися, слід просто полагодити її, а коли катма грошей – пересісти на метро😌🤨

#філософія_освітарня
А от іще кілька настанов, що зараз під руку трапили, від Сенеки (XIV лист), me eum legente (як я його читав, латина далеко коротша від нашої😔):
Nudum latro transmittit: etiam in obsessa via pauperinpax est.
Супервідома цитата (в якійсь сатирі Ювенал її обігрує): ланця (дослівно: голого) розбійник проминає: навіть на шляху, що кишить харцизяками, бідному буде безпечно. Це можна до будь-чого прикласти, обертайте самі😇
Ceterum philosophia ipsa tranquille modesteque tractanda est.
До того ж самою філософію займатися належить спокійно та скромно.
Замініть тут «філософію» на будь-яке інше заняття, на будь-що в житті взагалі, і вийде «бути належить спокійним і скромним». Хіба не гідний припис?
Consilium omnium rerum, non exitum spectat [philosophus]. Initia in potestate nostra sunt: de eventu fortuna iudicat, cui de me sententiam non do.
«На задум (замисел) усіх речкй дивиться філософ. Початок у нашій волі (=владі), про кінець судить фортуна, якій я щодо себе присуду не даю.»
А це вже близенько до того, що ми ось-ось говорили в минулому дописі😉

Обертаймо в голові ці думки, а наразі – бувайте здорові!👋

— Слідчий!.. — (так спокійно, сердечно).
— Ну? — зрадів той.
— Дозвольте слово мовити...
— Ага, надумав... Ну давай. Говори... Нарешті... — (аж посміхнувся...)
[...]
—... Мені Вас жаль... Скільки Вам років? Ну все одно... Ви — юнак, і життя Ваше ще не жите... Так, так... І мені Вас жаль... Ви думаєте, що ви є дириґентом тут... А ви лише коліщатко в "Чортовому Колесі" і теж приречене. Гм... Ви кажете, що я "ворог народу"... Добре... І той, на горі, — теж... Добре... Сотні нас — добре... Тисячі — теж може бути... Але сотні тисяч, але мільйони — НІ!!. Це бо вже народ!.. НАРОД!!. Ви розумієте? Мільйони нас, що отак кричать, захлинаючись власною кров'ю, і скавулять в муках, під хряскіт власних кісток, — це вже народ? НАРОД!..

І от Ви... ДИВІТЬСЯ МЕНІ В ВІЧІ! Так... Ви чалапаєте по наших суглобах кованими, тяжкими і великими не по номеру чобітьми... І ніби стираєте нас з землі... Ніби...
Але Ви ніколи не матимете щастя!.. Чуєте? Ви, коли навіть зітрете нас, однаково ніколи не матимете щастя, — ми переслідуватимемо вас все ваше життя!..
Ви от говорили про дівчину. Так от:
Ви закохаєтесь — і не матимете щастя. Ви цілуватимете її — а МИ кричатимем, кричатимем ось так!.. Ви дивитиметесь їй в очі — а ми скавулітимем... і ви не матимете щастя... Ви одружитесь — і прокленете той день: в шлюбну ніч ми обступимо ваше щастя і КРИЧАТИМЕМ, і РЕВТИМЕМ, і СКАВУЛІТИМЕМ... і ви не здібні будете оволодіти коханою...

Ви будете жити з дружиною і серед ночі покидатимете ложе, утікаючи геть, утікаючи з дому переслідувані нашим криком... Ви, нарешті, матимете сина і при його народженні МИ ревтимем і кричатимемо, й стогнатимемо так, що геть зблідне і щезне радість отцівства... на все життя... Ви дивитиметесь і очі дітей — і втікатимете геть, бо з тих очей дивитимемось МИ своїми закривавленими зіницями...
І. Багряний, Морітурі

Край шляху смокви листям тихо мають,
І тамариски любі пахи ллють,
В пекучім сонці цвіркуни співають,
Йордан шумить, і скелі воду п‘ють.

Хіба це не геніяльно?👇

Лежить на марах ночі день минулий… Б. Ігор-Антонич

Добривечір товариство!
Отож, смоква — це інжир.
А ось кінець того Франково вірша:

Як я люблю тебе, мій рідний краю,
Як я люблю красу твою, твій люд,
Як гаряче молюся і бажаю
Для твого щастя свій віддати труд!

Як радо я життя свого зречуся,
І щастя, і вдоволення, й житла,
Прийму все горе, в муках і скінчуся,
Щоб тільки ти не знав руїни й зла!

Що я? Черв’як, марная порошина.
Життя моє – листок, що ріс і зв’яв.
Коб лиш цвіла й пишалась деревина,
Листок собою дорожити б мав?

Це слово☝️, друзі, допоможе вам зрозуміти цей вірш👇

«вільний» Бажан

Дорога несходима

Нехай слова мої жмаковані і куці,
Та інших слів я не знайшов.
У рік дев'ятий революцій
Ось тільки трохи про любов.

Бо очі зламано у муці
І розпанахано кривавий рота шов.
Я на любовному позбиваному луці
Так змучено й невпевнено пройшов.

Замало днів ішли ми поруч,
Замало сном ми марили одним.
Шляхом розірваним своїм

Ти йдеш наліво, я — праворуч,
І встане мрії нестворенний дим
Над половінням молодим.

Чи бачите яку алюзію у виділенім жирним рядку?🤔

Ти йдеш наліво, я – праворуч…

Зів‘яле листя, перший жмуток

Як на вулиці зустрінеш,
То мене обходиш ти.
Добре робиш! Спільним шляхом
Не судилось нам іти.

Йди направо, я наліво
Шлях верстатиму в тумані,
І не здиблемось ніколи,
Як дві краплі в океані.

Як в дорозі здиблю горе,
Що тобі несе удар,
Сам його до себе справлю
І прийму його тягар.

А як щастя часом схоче
В мою хату загостить,
Я його до тебе справлю,
Най голубочком летить.

Що мені без тебе щастя?
Звук порожній і мана!
Що мені без тебе горе?
Щезла і йому ціна.

Наче крапля в океані,
Розпливусь я, потону;
Ти гуляй на сонці, пані,
Я ж спадатиму ік дну.
І. Франко

Чи знаєте, друзі, що таке байрак?
"Ой так, таки-так,
Оженився козак,
Кинув хату
І кімнату
Та й потяг у байрак."

«Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.

До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! чом ви нам
Платить за сонце не повинні! —
Та й тілько ж то! ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!..

*чурек — кавказький хліб у формі коржа.
*сакля — житло кавказьких горян.

З передмови до зібрання творів О Олеся.
Зі скількома прізвищами знайомі?

«Роздути все можна, але роздуте завжди лопається.»
О Олесь про популярність своє другої поспіль збірки віршів.