У вірші "Тюхтій та Чванько" Г.- його настанову, який припис поетам... Про що саме Артемовський згадує Гараська😝 (Горація) та якусье йдеться?
Гайда дізнаватися)
Ось те місце👇
Наш віршомаз Тюхтій старих людей шанує:
Гарасько [10] як звелів,— він так і компонує.
Чи справжки, чи на жарт що тільки написав,
То так на дев'ять рік те в бодню і запхав;
А на десятий рік, як вийме й прочитає,-
Побачить сам здоров, що там ладу біс має,
То в грубу так-таки і впре шпаргалля все!..

Ось, що раяв Горацій у поемі Про поетичне мистецтво:
А коли вже дещо напишеш –
Мецію те покажи, хай оцінить; дай прочитати
Батькові, врешті, й мені, а потому літ хоча з дев'ять
Хай та писання полежить: у книзі невиданій можна
Креслити зайві слова, а пустиш у світ їх – не вернеш.

А ось, що про в Записках..., було, написала Ліна Костенко:
Література зробилася, як блошиний ринок – хто що маєч несе на продаж. Хоч зі смітника витягне, а виставить на загальний показ. Як Моніка Левінські синеньке платтячко з підозрілими плямами😂

Який висновок?🤔👇

Про АСИНДЕТОН в українській мові

❓Що це таке?
Асиндетон — це безсполучникові звороти, себто коли поєднані однорідні члени без «і», «та».

Це дуже властивий вираз народній мові (дорадянського, звісно, часу), та кілька вжитків залишилися й досі, наприклад:
🔹Хліба-солі вживати = їжу вживати, їсти.
🔹Батька-мати слухати = батьків слухати.
🔹Піду поїм = піду й поїм/піду поїсти.

Це все АСИНДЕТОН (ασύνδετος - несполучений, нез‘єднаний-зв‘язаний (ось ще один 😃)

❓Навіщо він?
- творить нові поняття (батько-мати = батьки);
- підсилює сказане (гадки-думки на папері виливати > ніж просто «думки» чи «гадки»)
- уточнює сказане (як-от у «набратися слави-поговору» пояснюється якої слави).

📍Буває:
іменниковий, прикметниковий, числівниковий тощо

Приклади іменникового:
🔸Ой піду я ступом-лугом.
🔸Загубив я щастя-долю (=щасливу долю — уточнення).
🔸Будеш у мене до смерті-віку хліб-сіль заживати (більше ніж «до смерті»).
🔸Степом-полем трава зеленіє (і там, і там — усюди).
🔸Смуток-жаль обняв мене (більше ніж смуток).

Ще приклади коли «другий член специфікує те, що перший висловлює загально»:
🔸діточки-дівчата;
🔸робота-каторга;
🔸тим неситим очам, земним БОГАМ-ЦАРЯМ.

📍Простий перелік проти асиндетона
Перелік: Мої літа, моє добро, мою нудьгу, мої печалі.
Асиндетон: А ти, задрипанко-шинкарка, перекупко п‘яна.

📍Різниця
«У чистому переліку сприймається КОЖНЕ СЛОВО ОКРЕМО, а в асиндетоні — УСІ спливаються В ОДНЕ, НОВЕ ПОНЯТТЯ.

Маю ще про інші варіянти асиндетона (прикметниковий, дієслівний тощо), чи цікаво дізнатися?
Голосуйте нижче👇

Дяка, друзі за вотум🙏 (votum [лат.] - голосування), продовжу пізніше трохи, а зараз РÓЗРИВКА 😜👇👇

Ох, така ж моя доля,
Що єдина в батька доня:
Маю воли і корови
Ще й до того чорні брови!

Дарма ходиш, козаче,
Дарма плачеш, небораче:
Не на те вже я здалася,
Щоб з тобою понялася!

Та яке ж мені діло,
Що тебе я уразила?
Мусиш мати більше гарту,
Бо моргнула тільки з жарту!

Ой, лихо! Набік, хлопці, —
Я в гаптованій сорочці,
І в намисті, і в коралях,
Бо таки я справжня КРАЛЯ!
«Різдвяна ніч», М Старицький

Різдвяна ніч, М. Старицький
Смійся, смійся! Я й сам з себе сміюся! І де заподів я свій розум? Не любить вона мене… Ну й бог з тобою! Хіба тільки світа, що в вікні? Є вашого брата багато! Та й що — Оксана? Яка з неї господиня буде: тільки до жартів та приборів! Кинути зараз, та й годі!

Як вам чоловіче серденько змальовано?😉 схоже, чоловіки?)

З Монтеня, Проби, кн І, 3, част. 1
"Чого ми так пнемося до прийдешності, замість удовольнятися сьогоднішніми здобутками (бо прийдешність нам
підвладна ще менше, аніж навіть минувшина)?
Це найпоширеніша з людських помилок, якщо тільки можна назвати помилкою те, до чого нас штовхає, аби зробити своїми співучасниками, сама
природа.
Ми НІКОЛИ не
перебуваємо В СОБІ; ми завжди десь ПОЗА СОБОЮ; побоювання,
прагнення, надія ваблять нас у майбутнє; тож ми перестаємо сприй-
мати і розуміти те, що існує, і тільки й думаємо про те, що буде, ба
навіть тоді, як нас самих більше не буде."
"Нещасна душа, прибита клопотом про будущину". Сенека, Листи, 98
Сенека, Листи, 98

Із Сенекиного листа👆:
"Пригніченою є душа, що тривожиться завтрашнім; нещасний ще перед усіма нещастями той, хто переживає, аби все те, чим насолоджується, залишилося при ньому до кінця. Ні хвилини спокою для нього; зазираючи в майбутнє, втратить теперішнє, що могло б його втішити." (переклад Содомори)

Жити з собою, жити СОБОЮ, слухати тишу, любити життя) гарного перегляду)

Залишайте свої враження під відео👇

Куліш про зачатки українського письменства та дві мовні стихії в Україні: рідну – затлумлену (українську), штучну – занесену (російську):

«Декотрі письменні люде думають, що се недавніми часами земляки заходились коло своєї мови, а десятків зо два чи що назад усяке силкувалось, як би покарамзинувати або що, до смаку академікам (петербурзцям, себто; це про спроби українців творити по-російськи й працювати на їхній ниві). Огулом (=загалом) воно таки й правда сьому, як уважати на друкованих (=освічених, «одукованих»😜) городян. Як же придивишся до людців маленьких і незначних по хуторських закапелках (=закутках), то виявиться інша істина.

А зараз, дивіться, як поетично😍👇
«Текла бистрою річкою академічна словесність (російська, тобто), взявши початок із крутих, холодних гір, — се так, се річ відома; рвала вона береги і засипала пісками зелені сіножаті (образна метафора, як ялова [безплідна, як пісок] мова [бо чужа] душила [«засипала»] родючу стихію [«зелені сіножаті»], тобто рідну мову і тим-то родючу, що вона рідна), — се все так було справді. А тим часом (ось і друга стихія) то сям то там, серед степу або в глибокому байраці, з-під похилого дуба, дивись — пробивалась криничина; тихенько дзюркотала з неї вода, чиста, погожа (вода – метафора мови, епітети прикладаються природньо й до мови: чиста мова, (по)гожа тощо), і хто напав на свіже джерело (свіже!), залюбки з його напивався. Безвідні, кажуть, безвідні тії степи далекії (українські степи)! а тим часом Божа роса кропить їх щоранку, і дзюркотить то сям то там водиця з криниць невичерпаних. Оттак же (розв‘язок метафори) й слово наше рідне таїлось і таїться (бо «друковані» гребували тоді по-рідноау писати, а все по-російськи; Котляр, Квітка і ШЕВЧЕНКО справді першими заявили про права української, а слідком і сам Куліш, М. Вовчок тощо) по степах криничинами живущими, тілько ще не кожному давалося його нагИбати (=знайти, тобто).»

Чи можна ту саму думку прикласти до сьогодні? Що думаєте, ✍🏻👇

Післявродинові розважання)
#філософія_освітарня#філософія_життя
Живемо у миті, тобто живемо зараз, НЕ завтра, НЕ вчора.
Багато живуть завтрашнім днем і думкою мчать туди, де їм нічого не відомо; не менше потурають собі кохаючись у минулому, пестять себе або колишніми радощами, або ще 'кою марою… Одиниці живуть у моменті. А тільки в нім і життя, тут і зараз, hic et hoc.
⠀
Ставте 👍, пишіть свої враження, бувайте здорові!

Дві гарні слові)) прямцем з філософії причимчикували:
Пасіювати та іритивутися

Привіт друзі👋👋

Кілька міркувань про стереотипи про українців і Україну.

Що ви думаєте? Цікаво знати)

1. В українській після порівняльного ступеня ТРЕБА вживати прийменника, а не просто родового, як російською («он старше меня»; «этот дом выше того»).
На це у нас є кілька варіянтів:
І. Від: він старанніший ВІД свого брата.
ІІ. За: не знайшов дівчини кращої ЗА цю.
ІІІ. Як: не було кращої людини, як вона=від неї/за неї/ніж вона.

УВАГА❗️у нас НЕМАЄ сполучника ЧИМ – це російський («чем»)! Натомість його часто-густо чути!(

2. Тавтологічні звороти з прикметниками
Підсилити прикметника можна вживши однокорінневого прикметника з наростком -енний, -енький, -есенький:
«Побачите, якого нароблять колоту, читаючи про наші давнезні давна.»
Сила силенна чого
Старенна старість
Безліченна безліч
Ранком ранесеньким
Було це давнього давна

Голем-голісінький, босим-босісінький

Ще буде продовження. Чи дізналися чогонового? Коментуйте👇)

Продовжуємо з прикметниками, Прорівень😊💪

І. Російські наростки -подобный, - образный, -видный (шарообразный, шаровидный, крючкообразный тощо) зазвичай можна передавати нашими -уватий/ - устий/, -астий. Усі вони означають "подібний до", наприклад:
зеленуватий, барИлькуватий (як барило=бочка), діжкуватий, горбкуватий/горбистий, звірюватий (звероподобный) тощо.
Не з усіма словами так зробиш, але з багатьма, тож пам'ятаймо😉

ІІ. Наросток -ісіньк- – найвища міра прикметника:
Прямий > дуже прямий = прямісінький
Чистий > дуже чистий = чистісінький
Даремно > зовсім даремно = даремнісінько
Він (а)нічогісінько не знає😂
Ну він і дурнісінький у тебе🤣
На самісінькому кінці.
Він тут зовсім чужий > він тут чужісінький.

Гадаю, достатньо)
Чи було вам цікаво, друзі? Чи ви знали це? ✍🏿👇

Доброї ночі, друзі! Нагибав неймовірну статтю про Шістдесятників, радянське задушення нашої культури тощо, раджу до прочитання: https://zaxid.net/prozrila_tilki_nevelichka_kogorta_n1546764)

Тиша й втечище спонукає чи всипляє думку ?🤔
З Проб Монтеня:

«Знайшовши віднедавна втечище у хатньому затишку, я повзяв собі намір не братися ні до чого і провести у спокої та самоті той
недовгий час, що мені залишається ще прожити. Здавалося мені, що для мого духу нема і не може бути більшого призвілля, ніж байдикувати, аби мати змогу тішитися на самоті, зосередитися і замкнутися в собі. Я сподівався, що тепер легше йому буде добитися цього, бо з роками він постатечнішав і змужнів. Але я бачу, що
у неробстві думка тільки дармує
Лукан, IV, 704
і що, навпаки, розум мій, ніби з порваною гнуздечкою кінь, у сто разів шпаркіше ганяє самохіть, ніж робив це на звичній службі. Справді-бо, він плодить стільки химер одну за одною, без ладу і складу, стільки фантастичних монстрів, що, забажавши тверезо зважити, наскільки вони дивацькі та безглузді, я заходився списувати їх на папері, в надії, що згодом глузд мій, поглянувши на них свіжим оком, може, засоромиться і схаменеться.»

Неодназначний уступ, правда?)
Грається з читальником Монтень🤣 Врешті, як я розумію уривок, то втечище сприяє «плодити химери й дивацтва», а це неодмінні складники творчості, хіба ні?)
Зрештою про який папір і думки говорить Монтень, як не про свої роздуми-проби?)

Що ви думаєте з цього? Коли ви найбільш творчі?

До речі, довго шукав перекладу на англ retreat, ось і воно: втечище, як лат. refugium 😍😍

Дещо з Жака-Жана😝

Про "хибу мистецтв і наук", що яскраво видніє на предметах наук і мистецтва (себто на тому, що вони вивчають):
"Що б ми робили з мистецтвами без розкошелюбства тих, хто їх годує? Без людських несправедливостей пощó існувало б право? Що стало б з історією, коли б не було ні тиранів, ні війн, ні змовників? Одним словом, хто б хотів прожити життя у ялових спогляданнях, якби кожен, пильнуючи лише коло обов’язків людини та природніх потреб, мав час тільки на батьківщину, знедолених та своїх друзів? Чи ми, далебі, створені, щоб померти, прикуті до краєчків криниці, куди втекла правда? Одне оце міркування повинне відвернути, з перших же кроків, всякого, хто всерйоз намірятиметься/задумуватиметься виховати себе вивчаючи філософію."

Тут, знов таки, є частка гри, але ж і правди, ні?

Читаю зараз Стусові листи, подобаються ж мені вони, друзі! Скільки стійкості, скільки стоїчної криці!
Ось взяла хіть поділитися — думка не ух яка, та цікава:
"Поздоровляю тебе з сином. Я радий і з того, що син — у мого друга. Оця повнота життя нарешті відвідала мого товариша. Вітаю від щирого серця. Бажаю йому доброго здоров’я, а тобі — виростити чесного і щирого синочка. Я, навіть не бачивши його, уже починаю йому симпатизувати. Бо ж діти моїх товаришів — це щось особливо ваговите, особливо знаменне."

Ось яка вона — "повнота життя": на майна нажити, не жінку-красуню мати, а батьком сина стати...👇👇