Трамп зупинив постачання зброї для України. Це негативно вплине і на наш фронт, і на тил.

Ворог не робить пауз. І ми теж не маємо права.

FPV-дрони – це зброя, яка працює тут і зараз. Вони знищують ворожу техніку, зупиняють наступи та рятують життя наших захисників.

Поки нас примушують капітулювати – ми маємо ще більше, ніж будь-коли, підтримати наше військо.

Час міняти долари на дрони!
Час влаштувати рекордний русоріз!

#інше

Чесно не знаю, що вже витягати з цієї гри і здебільшого втомилась, але хочу написати про неї і з чистою совістю деінсталювати. Slay the Princess.

Відразу почну з мінуса. Гра будується на таймлупах і одна з причин, чому я не люблю цей жанр — повторюваність. На жаль вам доведеться постійно перечитувати одні і ті ж діалоги, програвати одні і ті ж рути і дивитись одні і ті ж опції. З часом це дуже сильно зайобує, я б хотіла, аби була можливість проглянути всі гілки на певному проміжку гри і починати безпосередньо з тих гілок, а не проходити з самого початку. Це кайнда нівелює сенс гри я думаю, але все ж.

На цьому переходимо до приємностей. У гри афігєнний візуальний стиль (і все намальовано в традішці, потім дороблено у диджі, ви знаєте, я таке обожнюю), ефект паралакса та мерехтіння можна відключити, вони опціональні. Окремо відмічу войсовери — і Джонатан Сімс, і Ніколь Ґуднайт дуже сильно постарались і знаєте, коли ви залишаєте все на поталу внутрішнього наратора, атмосфера сильно страждає. Саундтрек неймовірний теж. Я була рада почути Амелію Джонс після Міста Сліз ще раз 😭😭😭.

І так. Без спойлерів, але ця гра... Я не знаю як це описати, але для мене це як вона мене розібрала та зібрала наново. Майже всі мої зайоби втілені в одній речі це було прям..неочікувано навіть. Дуже неочікувано. Власне, на перших кількох годинах гри мене не надто вразило, але потім...демміт. Це була ще та ментальна м'ясорубка, після якої хочеться кайнда...жити???

#нескетч

Метро буде завтра, я вам кажу