"Зрив виробництва російських систем протиповітряної оборони: повернення контролю над небом" - детальний та об'ємний звіт The Royal United Services Institute (RUSI) по системам ППО рф, від технічних характеристик до ланцюгів виробництва. Ось його основні висновки.

Повний текст звіту можна скачати 👉🔗 тут

Росія виробляє одні з найпотужніших у світі систем протиповітряної оборони та розгортає їх у великих кількостях. Вони становлять загрозу для повітряних сил НАТО та для системи звичайного стримування в Європі. Водночас ці системи перехоплюють більшість українських боєприпасів, спрямованих по російській інфраструктурі та промисловості, і тим самим сприяють збереженню доходів, що лежать в основі російської агресії проти України.

Попри ці сильні сторони, комплексний аналіз виробничого процесу російських систем ППО виявляє суттєві вразливості в їхньому виробництві, які можна використати для зриву модернізації та зменшення обсягів випуску. У цьому дослідженні показано, що Україна та її міжнародні партнери можуть:

🛑перешкодити модернізації російського виробництва мікроелектроніки та зірвати закупівлю критично важливих матеріалів, що використовуються в цій галузі. Це матиме значний вплив на виробництво командно-керівних і обчислювальних блоків у системах ППО Росії;

🛑запровадити санкції проти компаній, залучених до постачання в Росію сировини та оброблених матеріалів, зокрема кераміки з оксиду берилію, яка є критично важливою для виробництва радарів;

🛑застосувати експортний контроль для запобігання постачанню західного вимірювального обладнання та калібрувальних інструментів, необхідних для контролю якості та сертифікації систем ППО;

🛑використати вразливості програмного забезпечення, критично важливого для проєктування та розробки російських систем ППО, шляхом кіберпроникнень з метою отримання інформації, що дозволить скомпрометувати комплекси ППО та порушити виробничі процеси;

🛑надати пріоритет кінетичному ураженню критичних вузлів виробництва систем ППО, вразливих до цілеспрямованих атак;

🛑запровадити санкції для ускладнення ремонту та відновлення об’єктів виробництва ППО, пошкоджених ударами України та залежних від західних верстатів і обладнання.

З огляду на виявлені вразливості, міжнародним покупцям російських систем ППО слід переглянути їхню стійкість до атак, зокрема кіберударів, технічної компрометації та збоїв у ланцюгах постачання.

Наразі росія витрачає перехоплювачів ППО більше, ніж здатна виробляти. Якщо вдасться зірвати розширення виробництва цих перехоплювачів, масштаб шкоди, якої Україна зможе завдати росії у 2026 році, зросте, що посилить інші зусилля з примусу москви припинити збройну агресію проти України.

❤️‍🩹 Підписатися | Пошук росіян | Сайт | YouTube | Зв'язок

☝️📝 «Імперська пастка: чому війна Росії проти України повторює провалені завоювання минулого» — оптимістичний погляд War on the Rocks

Після появи американського «мирного плану» наприкінці 2025 року знову заговорили про можливе перемир’я. Поширюється наратив, що Україна нібито програє: тиск на економіку, удари по інфраструктурі, кадрові проблеми. Москва підкріплює цю тезу аргументом, що «час працює на Росію», а отже Київ має погодитися на мир на кремлівських умовах.

Але ця картина оманлива. Те, що Росія погоджується на переговори вперше з 2022 року, радше свідчить не про її силу, а про зростання внутрішніх ризиків. Війна дедалі більше нагадує інші невдалі імперські кампанії Росії — від Кримської та російсько-японської воєн до Першої світової й Афганістану.

У всіх цих випадках Москва:
🛑 недооцінювала супротивника;
🛑 ігнорувала масштаби західного втручання;
🛑втягувалася у затяжну війну, яку не могла економічно витримати;
🛑зрештою стикалася з політичною кризою вдома.

Сьогодні Кремль повторює ті самі помилки. Росія очікувала швидкої капітуляції України, але отримала четвертий рік виснажливої війни. Санкції виявилися жорсткішими, ніж прогнозували в Москві, а західна підтримка України — стійкішою.

Так, Росія адаптувалася краще, ніж її імперські та радянські попередники: утримала макростабільність, наростила оборонне виробництво, перебудувала логістику, залучила Іран, КНДР і Китай. Але ці успіхи мають межу.

Втрати перевищують 25 тисяч на місяць, загальні — ймовірно понад мільйон убитих і поранених. Демографічна криза поглиблюється, резерви рекрутингу вичерпуються, а повернення до масової мобілізації загрожує соціальним вибухом. Економіка входить у стагнацію: дефіцит бюджету зростає, фондовий ринок падає, оборонні витрати перевищують 7% ВВП, а санкції пришвидшують деградацію цивільних галузей.

Паралельно посилюється персоналістський характер режиму: репресії, націоналізації, перерозподіл ресурсів «ручним режимом». Умов для стабільного післявоєнного балансу стає дедалі менше. Залежність від Китаю — ще один стратегічний ризик: Росія виходить з війни слабшою і більш підпорядкованою Пекіну.

Навіть припинення вогню не вирішить проблеми. Кремлю доведеться пояснювати суспільству, заради чого були жертви, реінтегрувати мільйони ветеранів і згортати мобілізаційну економіку — все це на тлі санкцій, дефіциту ресурсів і внутрішньої боротьби еліт.

Історія не повторюється буквально, але римується. І саме історія провалених імперських війн — а не міфи про Другу світову — найкраще пояснює, чим може завершитися російська авантюра в Україні.

❤️‍🩹 Підписатися | Пошук росіян | Сайт | YouTube | Зв'язок

🇨🇳🇮🇳«Індійський океан стає небезпечнішим: ядерне стримування входить у фазу ризиків» — висновки The Chatham House

Можливе випробування Індією підводної балістичної ракети K4 та активність китайських дослідницьких суден в Індійському океані демонструють зростання ризиків ескалації між ядерними державами. На початку грудня Індія кілька разів змінювала повідомлення NOTAM про ракетні тести з дальністю до 3500 км — характерна ознака випробувань SLBM. Паралельно Китай розгорнув дослідницькі судна, оснащені сенсорами для відстеження запусків ракет.

Це не нове протистояння, але поєднання стратегічних ракетних тестів Індії та розширеної морської присутності Китаю вказує на загострення та брак взаємодії в регіоні. Головна небезпека — не навмисна агресія, а ризик неправильного тлумачення дій і ненавмисної ескалації.

Хоча Китай дедалі активніше присутній в Індійському океані, він радше є підсилювачем ризиків, ніж їхнім головним джерелом. Пекін став ключовим торговельним партнером регіону й дедалі частіше розгортає військово-морські сили та проводить навчання в Індійському океані, але його політика залишається фрагментованою. Державні компанії, фінансові інституції та ВМС КНР часто діють без єдиної централізованої стратегії.

Втім, така децентралізація створює «сіру зону» між цивільною та військовою діяльністю. Дослідницькі судна, порти й логістичні угоди можуть швидко набути воєнного значення. Приклади — база КНР у Джибуті або побоювання щодо доступу Китаю до бази Реам у Камбоджі. Навіть економічні проєкти й кредити сприймаються конкурентами як потенційні елементи військової експансії, що підвищує рівень недовіри.

Водночас Індійський океан стає перенасиченим військовими акторами. У регіоні діють Індія, Китай, Пакистан, Іран, США, Велика Британія, Франція та Росія. У 2025 році тут уже відбувалися прямі зіткнення, погрози ударами по базах, навчання з бойовими стрільбами та транзити ядерних підводних човнів. Регіональні конфлікти, суперництво великих держав і ядерне стримування дедалі більше накладаються одне на одне.

Зниження ризиків не потребує вирішення всіх конфліктів, але вимагає кращого управління ескалацією. Ключовими є надійні канали кризової комунікації на морі, адаптовані до інцидентів у «сірій зоні»: за участі підводних човнів, дослідницьких суден і платформ подвійного призначення.

Без розширеного діалогу між ядерними державами навіть стримування може стати джерелом нестабільності. Наступна криза в Індійському океані може виникнути не через свідоме рішення, а через помилкові сигнали та провали комунікації.

❤️‍🩹 Підписатися | Пошук росіян | Сайт | YouTube | Зв'язок