🖼Ханський палац в Бахчисараї 1950-х та 1960-х років, у роботах Юрія Химича (1928- 2003), українського художника, архітектора та неповторного майстра міського пейзажу. Улюбленим містом Юрія Химича був Київ, але він також створював прекрасні етюди Львова, Кам`янця-Подільського, Черніговова та Бахчисарая. З Криму почалась рання творчість художника. Сюди він потрапив у 1950 році, під час служби в радянській армії. У вільний від служби час він малював пейзажі та історичні пам`ятки Криму, які (зокрема) репрезентували спадщину ханської доби. Згодом ці роботи були представлені на його перших персональних виставках: «Севастополь-Бахчисарай» (1952) та «Пам`ятники архітектури Криму» (1953). Дивлячись на ці чудові картини, не полишає думка про те, що вони були створені незадовго після депортації кримських татар 1944 р. А отже, художник зміг побачити і відтворити лише спогади про унікальний спадок півострова.
#Крим #Бахчисарай

Нещодавно пройшла цікава зустріч з Радомиром Мокриком в #НМІУ, на якій зокрема говорили і про «солідарність поневолених». Якщо точніше – як український рух за права людини в СРСР знаходив спільні цінності та порозуміння з іншими жертвами радянського режиму. Не менш важливим є усвідомлення колоніального становища та відносин «метрополія-колонія» в СРСР - не лише в інфраструктурному чи політичному, але й культурному сенсі. У тих же Василя Симоненка, Миколи Руденка, Олекси Тихого, Івана Дзюби та інших є чимало рефлексій на тему порівняння радянської політики з британським, французьким, іспанським, російським (часів імперії) колоніальним досвідом, тощо. І це супроводжується цілим рядом аналогій на тему становища підкорених народів в Азії, Африці та Південній Америці.
Незабаром плануємо в музеї окрему презентацію книги «Культурна колонізація», із ширшою розмовою про постколоніальний вимір радянської спадщини. Так що поки можете прочитати книгу й подумати над потенційними запитаннями. І слідкуйте за анонсами.

Барви японських пейзажів, у роботах Давида Бурлюка (1882-1967), екстравагантного українського художника-футуриста, поета й теоретика мистецтва. До Японії Давид Бурлюк мігрував у жовтні 1920 р. Кілька років проведених тут стали дуже продуктивними у його творчості - подорожі, видання, виставки, а також близько 300 картин, з яких 125 залишились в японських музеях та приватних колекціях. Ця доба була сплеском інтересу до модернізму у японських мистецьких колах, що виражалось у творчих пошуках та спробах осмислити власну спадщину в нових реаліях. Тож для сміливих ідей українського турбо-футуриста у цій країні також знайшлось чинне місце.
#Японія #мистцетво