На тему контрнаступу 2023 року можна писати докторську дисертацію. І назва в неї була б проста - «Як не треба воювати, маючи достатній ресурс, але недостатньо підготовлений особовий склад, погане планування, невдало обраний напрямок основного удару та недостатню гнучкість у прийнятті військових рішень». І окремий розділ - про те, як підрозділи, сформовані на основі рекрутингу та добровільності, вкотре показують ефективність і мотивацію вищу, ніж бригади, укомплектовані на 98% мобілізованими без належної підготовки, але забезпечені в повному обсязі технікою та озброєнням.

Але я напишу коротко. У двох частинах. Про те, що боляче згадувати.

Перекладання відповідальності на «обставини», «сильного противника» чи «нестачу ресурсу» — у мене викликає тригер.
Тому що цим можна виправдати будь-яку помилку: слабке рішення, провальне планування, відсутність досвіду, нерозуміння характеру сучасної війни навіть з боку партнерів, які «допомагали» планувати.
Так, противник сильний.
Але сильний противник — це константа війни.
Питання не в цьому. Питання — у наших рішеннях, наших прорахунках і здатності їх визнавати.
У 2024 році активно розганяли критику президента щодо відсутності оборонних споруд. Але якщо кошти та ресурс виділялись, то будівництво рубежів, планування розташування, ешелонування, інженерне обладнання, утримання і підрив при відході — це зона відповідальності ЗСУ. Це військова функція. Як і ведення бойових дій.
При цьому я особисто бачив, як наприкінці 2024 — на початку 2025 року деякі інженерні начальники будували відкриті «яйцеподібні» РОПи у чистому полі. Тому проблема знову ж таки — у системі управління, контролю та відповідальності всередині армії.
Сьогодні прочитав коментарі колишнього Головнокомандувача в Associated Press про недостатність ресурсу і його не виділення політиками.
При всій повазі до пана Залужного — а є речі, за які я його щиро поважаю, і є проблеми, які я на нього особисто не покладаю (зокрема в частині управління ОСУВ «Таврія» генералом Тарнавським) — вважаю за необхідне повторити свою позицію щодо наступальної операції 2023 року.
Про план операції я знав заздалегідь. Наш підрозділ планували застосувати разом із ДШВ на одному з напрямків. Після того як я доповів про відсутність достатньої бронетехніки та наявність великої частки «зеленого» особового складу, ми залишились в обороні (на чому я наполягав). Через наші бойові порядки проходили сили основного удару.
З самого початку я вважав обраний напрямок основного удару недоцільним.
Близько шести повноцінних ліній оборони, плюс підготовлена кругова оборона Токмака — це пряма ознака того, що противник чекає удар саме там. Військове мистецтво не каже «бий там, де тебе чекають». Воно каже навпаки.
Я був присутній на командних пунктах під час підготовки й реалізації операції. Перші дні бачив особисто.

Я бачив, як новосформовані підрозділи (до 98% мобілізованих), отримавши «Leopard» і YPR без належної підготовки та управлінської ланки, заганяли техніку в наші окопи й кидали її , паралельно кидаючи бронетехніку також в міжпозиційному просторі після перших прильотів міномета за метрів 100 від машин. Кидали все: техніку, зброю, засоби зв’язку, карти командирів рот.
Особисто привозив на ГШ карти цього підрозділу, де наші позиції були позначені як позиції противника. Це показник рівня взаємодії.. Попередньої взаємодії не було. На моє прохання провести нараду або направити представника на наш КП — було відмовлено без пояснень. Це насправді настільки стандартна і логічна практика, що згадуючи її відсутність в той момент в мене в думках тільки ненависть до генералів старшого покоління, які люблять розповідати які вони геніальні, а в бойових ситуаціях просто кидають управління і шукають цапа відбувайла. Особисте «вітання» пану Тарнавському за «геніальне» командування. Але по факту що ми мали:
Фактично за три доби одна з бригад навіть не дійшла до ЛБЗ. ( Відмічу і буду відмічати 47 бригаду – порівняно з сусідом який все просрав, вони показали себе як боги війни)


По ресурсу:
• тижнева артпідготовка без оперативного ефекту — артилерію клали по полях навколо посадок;
• справна техніка, кинута через відсутність злагодженості;
• втрата документів управління;
• фактична відсутність управління;
• заборона евакуації техніки із сірої зони.
Ту техніку, яку нам вдалося витягнути, потім із конфліктом вилучала ВКР. Я просив дозволити нам витягти іншу при умові що вона хоча б тимчасово лишиться в нашому підрозділі на час, поки ми на цьому напрямку — відмовили. Через кілька днів противник спокійно знищив її мінометним вогнем.
Тому твердження про критичну нестачу ресурсу, з мого досвіду, не відображає реальної картини.
Ресурс був. Проблема — в його розподілі та застосуванні.
Основні помилки наступальної операції 2023 року (контрнаступу), на мою думку:
1. Невдало обраний напрямок основного удару і слабке планування.
2. Нераціональний розподіл техніки й особового складу без урахування досвіду та морального стану військовослужбовців підрозділу.
3. Відсутність гнучкості після втрати темпу.
Коли стало очевидно, що напрямок буксує, потрібно було змінювати задум і перекидати резерви туди, де є динаміка. Війна — це адаптація. Це маневр блять! Це здатність визнати, що початковий план не працює. Але впертість тих самих генералів затьмарює розум як тоді, так і в ситуації з наступальною операцією на Курському напрямку – «ДОЖМЬОМ».
АЛЕ лобове продавлювання противника, який має кратну перевагу в людському ресурсі, — це не мистецтво війни. Це дурість, яка нажаль вартує нам життя найкращих синів та доньок України, і не приносить жодного результату.
Кожен повинен відповідати за свої прорахунки. І кожен повинен відповідати за свої здобутки.
Поразки не можна списувати на «обставини».
Тож погони не мають давати імунітет від помилок а посада немає знімати відповідальності за наслідки рішень.