друже,
хочемо тобі нагадати, що поетичний вечір до дня народження Івана Світличного відбудеться вже сьогодні.
адреса: вул. Волинська 9/21
час: 17:00
квиточок: будь-яка книга (для бібліотеки в селі Ільниця на Закарпатті)
додаємо мапу з автобусами та станціями метро, з яких можна до нас сьогодні дістатися.
чекатимемо на тебе 💛
хочемо тобі нагадати, що поетичний вечір до дня народження Івана Світличного відбудеться вже сьогодні.
адреса: вул. Волинська 9/21
час: 17:00
квиточок: будь-яка книга (для бібліотеки в селі Ільниця на Закарпатті)
додаємо мапу з автобусами та станціями метро, з яких можна до нас сьогодні дістатися.
чекатимемо на тебе 💛
друже,
ось і минув Світличник 2.0, а отже час пригадувати, як це було. (підказка: світло, тепло, поетично).
ми вдячні Світлані Довгань за цей захід, ініціативу співпраці та історичну довідку, з якої почався наш вечір. а також хочемо подякувати Центру урбаністичних студій та Платформі "Острів" за підтримку, приміщення й затишну атмосферу.
сьогодні пропонуємо зазирнути в спогади зі Світличника, задокументовані Уляною Ільніцькою✨
love,
o.poetry
ось і минув Світличник 2.0, а отже час пригадувати, як це було. (підказка: світло, тепло, поетично).
ми вдячні Світлані Довгань за цей захід, ініціативу співпраці та історичну довідку, з якої почався наш вечір. а також хочемо подякувати Центру урбаністичних студій та Платформі "Острів" за підтримку, приміщення й затишну атмосферу.
сьогодні пропонуємо зазирнути в спогади зі Світличника, задокументовані Уляною Ільніцькою✨
love,
o.poetry
друже,
спогадів не буває забагато, а тим більш спогадів про Світличник. сьогодні ми вирушимо в подорож прекрасними світлинами Анни Єльцової і перенесемося в теплий простір минулої суботи✨
love,
o.poetry
спогадів не буває забагато, а тим більш спогадів про Світличник. сьогодні ми вирушимо в подорож прекрасними світлинами Анни Єльцової і перенесемося в теплий простір минулої суботи✨
love,
o.poetry
друже,
дякуємо тобі за цю сторінку у вересневому розділі: за посмішки, вірші, спілкування, танці - за відчуття спільноти.
окрема подяка всім, хто взяв участь у благодійній акції та приніс книжки, які вже на шляху до бібліотеки в Ільниці - ви дивовижні!
вже скоро ми повернемося з новинами й свіжими проєктами, тож стеж за нами в соцмережах. вже з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі з тобою❤️
love,
o.poetry
дякуємо тобі за цю сторінку у вересневому розділі: за посмішки, вірші, спілкування, танці - за відчуття спільноти.
окрема подяка всім, хто взяв участь у благодійній акції та приніс книжки, які вже на шляху до бібліотеки в Ільниці - ви дивовижні!
вже скоро ми повернемося з новинами й свіжими проєктами, тож стеж за нами в соцмережах. вже з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі з тобою❤️
love,
o.poetry
«ми проросли крізь темінь
ми проросли крізь камінь
в дірах де ми цвітемо
тлін затуляють нами»
— Ірина Шувалова
До павучих сплетінь, дощової застави та застиглої пам’яти — ми повертаємося в осінь разом. Ірина Шувалова — провідниця до «дому вітру» своїх віршів, де «нам постелено сутінь», «бабусині склянки» наповнені заснулими спогадами і чекає книга, написана «ожиновим чорнилом».
«каміньсадліс» — збірка віршів, які поетка писала сливе п’ять років у рідних містах та в містах віддалених. Так синтезується пам’ять Шувалової. Перше — це оклик до глини, де стишено промовляють мертві, до роду, бо фотографії ведуть власну розмову з віршами опліч, вони, як самі трави, «чекають аби прорости й зашелестіти», коли ми будемо проходити повз.
Друге, коли пам’ять — лиш туман, повний примар та примарно спустошених міст; одне з них — Париж, він має «три шлунка два серця і жодної голови». Ще є неозоро великі країни, де люди пливуть линами «під склепінням соборів», та все ж не знаходять там свого бога, долоні повняться пусткою.
Саме тому міста міняться травами, авторка повертається до неба Гомера, каміння, мишей та чумацького місяця. Останній робиться «глиняним полумиском». Тут казкові метаморфози та фольклорні нанизування огортають і читача: він голкою з одного до іншого вуха смерти переходить царівною, кобилячою головою, болотяною богинею. Уповні видіються форми народних замовлянь, як-то у віршах: «вода», «болю» чи «сад».
Від пракоріння до поезії один крок, Шувалова нам його нагадує, як-то відчувається, коли «вимовляєш світ випадково», і «слово знаходить тебе».
авторка - Юлія Карпець @julykarp
ілюстрація - Катерина Балашова @le_juj
o.poetry and facts«ми проросли крізь темінь
ми проросли крізь камінь
в дірах де ми цвітемо
тлін затуляють нами»
— Ірина Шувалова
До павучих сплетінь, дощової застави та застиглої пам’яти — ми повертаємося в осінь разом. Ірина Шувалова — провідниця до «дому вітру» своїх віршів, де «нам постелено сутінь», «бабусині склянки» наповнені заснулими спогадами і чекає книга, написана «ожиновим чорнилом».
«каміньсадліс» — збірка віршів, які поетка писала сливе п’ять років у рідних містах та в містах віддалених. Так синтезується пам’ять Шувалової. Перше — це оклик до глини, де стишено промовляють мертві, до роду, бо фотографії ведуть власну розмову з віршами опліч, вони, як самі трави, «чекають аби прорости й зашелестіти», коли ми будемо проходити повз.
Друге, коли пам’ять — лиш туман, повний примар та примарно спустошених міст; одне з них — Париж, він має «три шлунка два серця і жодної голови». Ще є неозоро великі країни, де люди пливуть линами «під склепінням соборів», та все ж не знаходять там свого бога, долоні повняться пусткою.
Саме тому міста міняться травами, авторка повертається до неба Гомера, каміння, мишей та чумацького місяця. Останній робиться «глиняним полумиском». Тут казкові метаморфози та фольклорні нанизування огортають і читача: він голкою з одного до іншого вуха смерти переходить царівною, кобилячою головою, болотяною богинею. Уповні видіються форми народних замовлянь, як-то у віршах: «вода», «болю» чи «сад».
Від пракоріння до поезії один крок, Шувалова нам його нагадує, як-то відчувається, коли «вимовляєш світ випадково», і «слово знаходить тебе».
авторка - Юлія Карпець @julykarp
ілюстрація - Катерина Балашова @le_juj
друже,
ми шукаємо нових учасників та учасниць у команду🐞☀️
у житті нашого поетичного простору починається захоплива сторінка - він масштабується. тому нам потрібні для співпраці:
• коректор/ка,
• сммник/ця,
• тіктокер/ка,
• 2 ілюстратори/ки.
якщо ти гориш поезією та цікавишся якимось із цих напрямків - тобі до нас. на тебе чекає формочка з тестовим завданням для кожної посади.
✨ реченець - 17.10 (неділя), 23:59.
раді будемо прийняти в наші поетичні обійми!
love,
o.poetry
ми шукаємо нових учасників та учасниць у команду🐞☀️
у житті нашого поетичного простору починається захоплива сторінка - він масштабується. тому нам потрібні для співпраці:
• коректор/ка,
• сммник/ця,
• тіктокер/ка,
• 2 ілюстратори/ки.
якщо ти гориш поезією та цікавишся якимось із цих напрямків - тобі до нас. на тебе чекає формочка з тестовим завданням для кожної посади.
✨ реченець - 17.10 (неділя), 23:59.
раді будемо прийняти в наші поетичні обійми!
love,
o.poetry
Ой літа орел, літа сизокрилий
По глибокій долині,
Ой і засилає пан кошовий листи
Да по всій Україні
Часи козаччини стоять перед нами яскраво-вишитою картиною, яку цікаво розглядати, передивлятись, шукати нові деталі й цікавості. Народні козацькі пісні допомагають нам побачити всю палітру цих історичних плетив. Символіка відіграє ледве не ключову роль в автентичності й захопливості пісенного шитва про хоробрих запорожців.
У фольклорному світі українців стало традиційним порівнювати козаків із соколами або орлами. Орел у нашій уяві виглядає сильним, сміливим й відважним. Цей візерунок вплітали до пісень в поєднанні з прикметником "сизокрилий". Символ орла також працював у парадигмі "орел - військо" ("Де Савур-могила, широка долина, сизий орел пролітає, / Славне військо, славне Запорізьке у поход виступає").
Дещо інший відтінок має орнамент "сокіл", цей зооморфізм радше застосовували для опису гарного, відчайдушного юнака ("Якби, мати, я сокіл/ Я б до тебе прилетів!").
Вісником нещастя й горя в пісенному фольклорі постає ворон (або ж крук), там, де кряче ворон, паралельно плаче козак ("Летить крячок понад морем та й, летячи, кряче, / Сидить козак біля моря та й, сидячи, плаче").
Рослинний світ також не оминув увагу українців, козаків порівнювали з дубом, явором, вербою або ж маком ("Ой розвився та і на край дороги / Та дуб зеленесенький, / Од'їжджає та із України/ Козак молодесенький").
Вода або мороз стали символами журби, біди й суму ("На ніч мороз буде, /Куди їдеш, козаченьку, біда тобі буде"; "Не рад явір хилиться, вода корінь миє!/ Не рад козак журиться, так серденько ниє!").
Козацькі народні пісні сягають безмежжя своїми символами, вони яріють і світяться ними, що дає нам змогу доторкнутись до гетьманської минувшини.
авторка – Тетяна Тарасенко @listenherelittlebitch
ілюстрація – Катерина Осипчук @okathie
o.poetry and facts Ой літа орел, літа сизокрилий
По глибокій долині,
Ой і засилає пан кошовий листи
Да по всій Україні
Часи козаччини стоять перед нами яскраво-вишитою картиною, яку цікаво розглядати, передивлятись, шукати нові деталі й цікавості. Народні козацькі пісні допомагають нам побачити всю палітру цих історичних плетив. Символіка відіграє ледве не ключову роль в автентичності й захопливості пісенного шитва про хоробрих запорожців.
У фольклорному світі українців стало традиційним порівнювати козаків із соколами або орлами. Орел у нашій уяві виглядає сильним, сміливим й відважним. Цей візерунок вплітали до пісень в поєднанні з прикметником "сизокрилий". Символ орла також працював у парадигмі "орел - військо" ("Де Савур-могила, широка долина, сизий орел пролітає, / Славне військо, славне Запорізьке у поход виступає").
Дещо інший відтінок має орнамент "сокіл", цей зооморфізм радше застосовували для опису гарного, відчайдушного юнака ("Якби, мати, я сокіл/ Я б до тебе прилетів!").
Вісником нещастя й горя в пісенному фольклорі постає ворон (або ж крук), там, де кряче ворон, паралельно плаче козак ("Летить крячок понад морем та й, летячи, кряче, / Сидить козак біля моря та й, сидячи, плаче").
Рослинний світ також не оминув увагу українців, козаків порівнювали з дубом, явором, вербою або ж маком ("Ой розвився та і на край дороги / Та дуб зеленесенький, / Од'їжджає та із України/ Козак молодесенький").
Вода або мороз стали символами журби, біди й суму ("На ніч мороз буде, /Куди їдеш, козаченьку, біда тобі буде"; "Не рад явір хилиться, вода корінь миє!/ Не рад козак журиться, так серденько ниє!").
Козацькі народні пісні сягають безмежжя своїми символами, вони яріють і світяться ними, що дає нам змогу доторкнутись до гетьманської минувшини.
авторка – Тетяна Тарасенко @listenherelittlebitch
ілюстрація – Катерина Осипчук @okathie
o.poetry & facts«Вироблю із сонячних душ у футуропреріях для майбутнього»
— Ґео Шкурупій
Монтажно складаються кадри оком Ґео Шкурупія, монтажно розладнюються людські слова та тіла. Сторінка до сторінки ладнається пальцями видавництв. На вітрині - вітрина третя.
Перша збріка Ґео Шкурупія «Психотози. Вітрина третя» була опублікована в незалежному видавництві «Гольфштром» аспанфутівців у 1922 році.
Ще направду не було першої, другої вітрин, проте в кінці збірки Ґео Шкурпій помістив оголошення зі заголовком «слова залізні й фарфорові келихами і танками» про книжки.
Мистецтво вивільнене від естетичних, корисно творчих лещат — тепер «машини та механізми розуму» вільно обертаються, «вікна та двері стремлінь» відчинені.
Це лише схоплення буття в його фрагментах - поглядах, окремих кубістичних уривках тіл та слів. Наприклад, у поезіях «Дада», «Ляля» слова не мають початків, кінців, виростають зі своїх середин. Так у телеграфних потоках вчуваються ініціали Семенка та Маяковського: «ем ес ве ем ес ве» та губляться у футуропреріях вірша «Телеграфую».
Тепер поетика незалежна від цілостей сталих метафор: футуристи закидали Зерову неактуальність «очей-зірок». Поезія Шкурупія лунає радіосміхом, прочитується фіялковопахощами зустрінутих поглядів.
Технічні та наукові елементи звичні для футуризму, проте саме залізний смак семафорів в українському контексті пішов почасти від Ґео Шкурупія, чий батько працював на залізниці. «Семафор у майбутнє» — «апарат панфутуристів» 1922 року.
У «Психотозах» знаходимо також добре відому концепту нового синтетичного мистецтва, у житті вона була втілена в кіносценаріях Ґео Шкурупія для ВУФКУ, зокрема до незбережених фільмів «Синій пакет» та «Олімп». У літературному просторі тему синтези нового мистецтва панфутурист розгортає в деконструктивістському романі «Двері в день».
Розгортайте очима вітрини Ґео Шкурупія далі тут. https://chtyvo.org.ua/authors/Shkurupii/
авторка - Юлія Карпець @julykarp
ілюстрація - Катерина Балашова @le_juj
