o.poetry kma

Заселений 1930-го року, будинок «Слово» став справжньою трагедією для своїх мешканців. Саме тут пролунає останній постріл Хвильового, тут же доживатимуть свої дні Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас, Микола Куліш, Григорій Епік та багато інших культурних діячів. Пізніше це покоління назвуть «розстріляним відродженням».

Отож, все почалося на вулиці Червоних письменників, 5, у Харкові. Звичайний, на перший погляд, будинок у формі літери «С», зведений нещодавно та вже готовий приймати нових мешканців, виднівся з-поміж таких самих сірих будиночків. Нові мешканці – українська інтелігенція – охоче заселяли «Слово»: життя посеред однодумців – що може бути краще? Проте вже зовсім скоро ейфорії настав кінець: буря радянських репресій Голодомором котилася українським селом, прямуючи до міста.

Першим під гарячу руку чекістів потрапив Михайло Яловий. Все сталося швидко: ув’язнення, формування письменником зізнань проти себе ж та відправлення до табору після суду. А що було далі? Репресії, репресії і ще раз репресії. Окрім того, що за мешканцями будинку шпигували багато років до цього, під страшним тиском чекістів Яловий написав доноси на них, тим самим забивши останній цвях у домовину багатьом. Арешти покотилися будинком: 19 грудня 1933 – Олесь Досвітній, 25 грудня – Остап Вишня, 5 грудня 1934 – Григорій Епік, 8 грудня 1934 – Валер’ян Підмогильний та Микола Куліш. Пророчими стали слова вже покійного на той час Хвильового: «Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації».

Після допитів чекістів дивним чином ледве не кожен із затриманих або був у контрреволюційній організації, або готував саботажі проти радянської влади, або був прихильним до українського націоналізму. Звичний для радянської влади принцип: була б людина, а стаття знайдеться. До прикладу, Григорій Епік визнав свою приналежність до терористичної організації та у листі з покаянням закликав розстріляти співмешканців (а саме М. Куліш, В. Поліщук, В. Підмогильний, Є. Плужник, В. Вражливий) «як скажених псів». Організації, звісно, не існувало, та і покаяння не допомогли… З деякими з них Епік ще зустрінеться – «на Соловках», у таборі, де 3 листопада 1937 року буде розстріляно понад сто культурних діячів…

Іван Багряний, заарештований в 1932, прозвав будинок «Слово» моторошною назвою – «Крематорій». Постійні репресії, вибивання зізнань із мешканців будинку та примушення їх до доносів на своїх же товаришів дійсно нагадували крематорій. Місце, де «згорів» не один письменник, місце, де повільно і болісно горіло українське слово. Таким чином, з місця, де українська культура почала відроджуватися та розправляти крила, «Слово» перетворилося на похоронне бюро.

Одним із небагатьох, кому відносно пощастило, був Остап Вишня. 23 грудня 1933 року його звинуватили за вже звичні для чекістів сфабриковані справи: контрреволюційна діяльність і тероризм, вирок – розстріл. Проте під час ведення слідства, 1937-го року, він захворів на запалення легень, що і врятувало письменника від розстрілів, які в той час масово проводилися на території радянської України, знищуючи українську інтелігенцію. Та пощастило все ж відносно – письменникові все одно доведеться понести покарання за нескоєне – роки в таборах.

Як бачимо, радянська влада робила все можливе аби українська культура загинула: розстріли, заслання на каторгу, а деяких діячів, як от Тичину, що також встиг пожити в сумнозвісному «Слові», просто зламали та підім’яли під партію, зробивши рабом режиму. Єдиним, хто не застав цього жаху, був Хвильовий, що після арешту Ялового, у розпачі та з передчуттям чогось жахливого застрелився.

Загальна кількість розстріляних: 33; 1 самогубство та безліч репресованих, зломлених морально та фізично діячів культури. Людей, у яких радянська влада вбачала найбільшу загрозу – письменників, поетів, перекладачів, режисерів, драматургів. Тих, хто могли б відновити століттями руйноване, і тих, кого зруйнував режим.

Минули роки. Багато років. Будинок заселений іншими людьми, назву вулиці змінили на вулицю Культури, а про трагедію нагадує лише меморіальна табличка з іменами його колишніх мешканців.

#opoetryandfacts

401 views06:00