Заселений 1930-го року, будинок «Слово» став справжньою трагедією для своїх мешканців. Саме тут пролунає останній постріл Хвильового, тут же доживатимуть свої дні Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас, Микола Куліш, Григорій Епік та багато інших культурних діячів. Пізніше це покоління назвуть «розстріляним відродженням».
Отож, все почалося на вулиці Червоних письменників, 5, у Харкові. Звичайний, на перший погляд, будинок у формі літери «С», зведений нещодавно та вже готовий приймати нових мешканців, виднівся з-поміж таких самих сірих будиночків. Нові мешканці – українська інтелігенція – охоче заселяли «Слово»: життя посеред однодумців – що може бути краще? Проте вже зовсім скоро ейфорії настав кінець: буря радянських репресій Голодомором котилася українським селом, прямуючи до міста.
Першим під гарячу руку чекістів потрапив Михайло Яловий. Все сталося швидко: ув’язнення, формування письменником зізнань проти себе ж та відправлення до табору після суду. А що було далі? Репресії, репресії і ще раз репресії. Окрім того, що за мешканцями будинку шпигували багато років до цього, під страшним тиском чекістів Яловий написав доноси на них, тим самим забивши останній цвях у домовину багатьом. Арешти покотилися будинком: 19 грудня 1933 – Олесь Досвітній, 25 грудня – Остап Вишня, 5 грудня 1934 – Григорій Епік, 8 грудня 1934 – Валер’ян Підмогильний та Микола Куліш. Пророчими стали слова вже покійного на той час Хвильового: «Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації».
Після допитів чекістів дивним чином ледве не кожен із затриманих або був у контрреволюційній організації, або готував саботажі проти радянської влади, або був прихильним до українського націоналізму. Звичний для радянської влади принцип: була б людина, а стаття знайдеться. До прикладу, Григорій Епік визнав свою приналежність до терористичної організації та у листі з покаянням закликав розстріляти співмешканців (а саме М. Куліш, В. Поліщук, В. Підмогильний, Є. Плужник, В. Вражливий) «як скажених псів». Організації, звісно, не існувало, та і покаяння не допомогли… З деякими з них Епік ще зустрінеться – «на Соловках», у таборі, де 3 листопада 1937 року буде розстріляно понад сто культурних діячів…
Іван Багряний, заарештований в 1932, прозвав будинок «Слово» моторошною назвою – «Крематорій». Постійні репресії, вибивання зізнань із мешканців будинку та примушення їх до доносів на своїх же товаришів дійсно нагадували крематорій. Місце, де «згорів» не один письменник, місце, де повільно і болісно горіло українське слово. Таким чином, з місця, де українська культура почала відроджуватися та розправляти крила, «Слово» перетворилося на похоронне бюро.
Одним із небагатьох, кому відносно пощастило, був Остап Вишня. 23 грудня 1933 року його звинуватили за вже звичні для чекістів сфабриковані справи: контрреволюційна діяльність і тероризм, вирок – розстріл. Проте під час ведення слідства, 1937-го року, він захворів на запалення легень, що і врятувало письменника від розстрілів, які в той час масово проводилися на території радянської України, знищуючи українську інтелігенцію. Та пощастило все ж відносно – письменникові все одно доведеться понести покарання за нескоєне – роки в таборах.
Як бачимо, радянська влада робила все можливе аби українська культура загинула: розстріли, заслання на каторгу, а деяких діячів, як от Тичину, що також встиг пожити в сумнозвісному «Слові», просто зламали та підім’яли під партію, зробивши рабом режиму. Єдиним, хто не застав цього жаху, був Хвильовий, що після арешту Ялового, у розпачі та з передчуттям чогось жахливого застрелився.
Загальна кількість розстріляних: 33; 1 самогубство та безліч репресованих, зломлених морально та фізично діячів культури. Людей, у яких радянська влада вбачала найбільшу загрозу – письменників, поетів, перекладачів, режисерів, драматургів. Тих, хто могли б відновити століттями руйноване, і тих, кого зруйнував режим.
Минули роки. Багато років. Будинок заселений іншими людьми, назву вулиці змінили на вулицю Культури, а про трагедію нагадує лише меморіальна табличка з іменами його колишніх мешканців.
#opoetryandfacts
Отож, все почалося на вулиці Червоних письменників, 5, у Харкові. Звичайний, на перший погляд, будинок у формі літери «С», зведений нещодавно та вже готовий приймати нових мешканців, виднівся з-поміж таких самих сірих будиночків. Нові мешканці – українська інтелігенція – охоче заселяли «Слово»: життя посеред однодумців – що може бути краще? Проте вже зовсім скоро ейфорії настав кінець: буря радянських репресій Голодомором котилася українським селом, прямуючи до міста.
Першим під гарячу руку чекістів потрапив Михайло Яловий. Все сталося швидко: ув’язнення, формування письменником зізнань проти себе ж та відправлення до табору після суду. А що було далі? Репресії, репресії і ще раз репресії. Окрім того, що за мешканцями будинку шпигували багато років до цього, під страшним тиском чекістів Яловий написав доноси на них, тим самим забивши останній цвях у домовину багатьом. Арешти покотилися будинком: 19 грудня 1933 – Олесь Досвітній, 25 грудня – Остап Вишня, 5 грудня 1934 – Григорій Епік, 8 грудня 1934 – Валер’ян Підмогильний та Микола Куліш. Пророчими стали слова вже покійного на той час Хвильового: «Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації».
Після допитів чекістів дивним чином ледве не кожен із затриманих або був у контрреволюційній організації, або готував саботажі проти радянської влади, або був прихильним до українського націоналізму. Звичний для радянської влади принцип: була б людина, а стаття знайдеться. До прикладу, Григорій Епік визнав свою приналежність до терористичної організації та у листі з покаянням закликав розстріляти співмешканців (а саме М. Куліш, В. Поліщук, В. Підмогильний, Є. Плужник, В. Вражливий) «як скажених псів». Організації, звісно, не існувало, та і покаяння не допомогли… З деякими з них Епік ще зустрінеться – «на Соловках», у таборі, де 3 листопада 1937 року буде розстріляно понад сто культурних діячів…
Іван Багряний, заарештований в 1932, прозвав будинок «Слово» моторошною назвою – «Крематорій». Постійні репресії, вибивання зізнань із мешканців будинку та примушення їх до доносів на своїх же товаришів дійсно нагадували крематорій. Місце, де «згорів» не один письменник, місце, де повільно і болісно горіло українське слово. Таким чином, з місця, де українська культура почала відроджуватися та розправляти крила, «Слово» перетворилося на похоронне бюро.
Одним із небагатьох, кому відносно пощастило, був Остап Вишня. 23 грудня 1933 року його звинуватили за вже звичні для чекістів сфабриковані справи: контрреволюційна діяльність і тероризм, вирок – розстріл. Проте під час ведення слідства, 1937-го року, він захворів на запалення легень, що і врятувало письменника від розстрілів, які в той час масово проводилися на території радянської України, знищуючи українську інтелігенцію. Та пощастило все ж відносно – письменникові все одно доведеться понести покарання за нескоєне – роки в таборах.
Як бачимо, радянська влада робила все можливе аби українська культура загинула: розстріли, заслання на каторгу, а деяких діячів, як от Тичину, що також встиг пожити в сумнозвісному «Слові», просто зламали та підім’яли під партію, зробивши рабом режиму. Єдиним, хто не застав цього жаху, був Хвильовий, що після арешту Ялового, у розпачі та з передчуттям чогось жахливого застрелився.
Загальна кількість розстріляних: 33; 1 самогубство та безліч репресованих, зломлених морально та фізично діячів культури. Людей, у яких радянська влада вбачала найбільшу загрозу – письменників, поетів, перекладачів, режисерів, драматургів. Тих, хто могли б відновити століттями руйноване, і тих, кого зруйнував режим.
Минули роки. Багато років. Будинок заселений іншими людьми, назву вулиці змінили на вулицю Культури, а про трагедію нагадує лише меморіальна табличка з іменами його колишніх мешканців.
#opoetryandfacts
друже,
семестр минув зовсім не помітно. плац знову заповнився заклопотаними студентами в передочікуванні весняної сесії. зараз важливо не забувати про себе й знаходити час на відпочинок.
хочемо тобі повідомити, що o.poetry також бере невеличку паузу, аби у травні зустрітися з вами знову та з новими силами відкривати для вас світ поезії 🤍
love,
o.poetry
семестр минув зовсім не помітно. плац знову заповнився заклопотаними студентами в передочікуванні весняної сесії. зараз важливо не забувати про себе й знаходити час на відпочинок.
хочемо тобі повідомити, що o.poetry також бере невеличку паузу, аби у травні зустрітися з вами знову та з новими силами відкривати для вас світ поезії 🤍
love,
o.poetry
друже,
стресовий сесійний період добігає кінця — лишився останній ривок. щоб порадувати тебе, ми несемо чудову новину: цьогоріч o.poetry візьме участь в абітфесті.
шукай нас 11 травня з 12:30 до 16:00 на першому плацу. на тебе чекатимуть поетичні інтерактиви, а ми будемо поруч, щоб відповісти на будь-які питання.
до зустрічі й знайомства цими вихідними. відпочиньмо разом!
love,
o.poetry
стресовий сесійний період добігає кінця — лишився останній ривок. щоб порадувати тебе, ми несемо чудову новину: цьогоріч o.poetry візьме участь в абітфесті.
шукай нас 11 травня з 12:30 до 16:00 на першому плацу. на тебе чекатимуть поетичні інтерактиви, а ми будемо поруч, щоб відповісти на будь-які питання.
до зустрічі й знайомства цими вихідними. відпочиньмо разом!
love,
o.poetry
Шарль Бодлер. Кіт
Десь, начебто в своїй оселі,В моєму мозку ходить кіт,
Міцний, чудовий кіт, а хід
Його м’який, мов на фланелі,
А голос — трепетна струна —
Ласкавий, щедрий і глибокий;
Здається, то співає спокій
Чудовий, глиб і таїна.
Дає той голос насолоду,
Як плавний вірш, п’янкий такий;
Тече, бринить в душі моїй,
І проникає аж до споду.
Втишає він боління, гнів,
В собі вміщає всі екстази;
Щоб вимовляти довгі фрази,
Не потребує жодних слів.
О таємничий, дивний коте,
Немає кращого смичка
За голос твій — душа тремка
Народжує прекрасні ноти,
Як тільки він її дряпне!
Ти — кіт незнаний, серафічний,
Невловний, гармонійний, вічний,
Мов тіло янгола ясне.
#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @wwfqossx
друже,
поки каштани поволі скидають свій цвіт на київські вулиці, нагадуємо: вже завтра, 11 травня, ми зустрінемося на абітфесті.
чекатимемо на вас із 12:30 до 16:00 на першому плацу. будемо раді побачитися з вами та відповісти на всі ваші питання.
love,
o.poetry
поки каштани поволі скидають свій цвіт на київські вулиці, нагадуємо: вже завтра, 11 травня, ми зустрінемося на абітфесті.
чекатимемо на вас із 12:30 до 16:00 на першому плацу. будемо раді побачитися з вами та відповісти на всі ваші питання.
love,
o.poetry
Аттила Могильний. Ностальгія
Розгорнуте віяло дощу і старозавітне мовчання дахів
образ чорного кота на щоглі витворити в уяві разом з посмішкою на зухвалому обличчі кота і корсарським бригом
...і слухати легендарне падіння дощових крапель.
#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @f1rstnam3
друже,
АбітФест пролетів так непомітно, але безумовно надовго закарбувався у нашій пам'яті теплими посмішками, щасливими передбаченнями та доленосними митями. ми вдячні тобі за те, що зачепив поглядом наше пристановище у гамірному просторі багатолюдного плацу. і ми з нетерпінням чекатимемо на тебе у ролі спудея в стінах Могилянки вже у вересні, аби розділити красу поезії на твоєму першому літературнику від «o.poetry»❤️
love,
o.poetry
АбітФест пролетів так непомітно, але безумовно надовго закарбувався у нашій пам'яті теплими посмішками, щасливими передбаченнями та доленосними митями. ми вдячні тобі за те, що зачепив поглядом наше пристановище у гамірному просторі багатолюдного плацу. і ми з нетерпінням чекатимемо на тебе у ролі спудея в стінах Могилянки вже у вересні, аби розділити красу поезії на твоєму першому літературнику від «o.poetry»❤️
love,
o.poetry
Оскар Вайльд. Мій голос
В цім світі, де турбот безмежна сила,
Сердець ми знали втіху — Ти і я,
А нині позгорталися вітрила
У нашого без фрахту корабля.
Ось чому й вид мій вкрили зморшки ранні,
Змінили сльози втіху чарівну,
Сум пов'ялив уста мої рум'яні,
А лихо позбавляє мене й сну.
Однак цей людний світ, притулок горя,
Тобі як скрипка був неголосна,
Він був для тебе музикою моря,
Яка заснула в мушлі, мов луна.
#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @wwfqossx
«Далі, далі від душного міста!»
Леся Українка
...А здалека, отам на заході,
Срібнокудрії хвилі кивають, –
Нереїди при сонячнім сході
Промінь ранній таночком стрівають,
І танцюють химерно та легко, –
Ось близенько вже видно ту зграю,
Аж і знов одкотилась далеко,
Геть біліє в туманному краю…
Море, море! Без краю просторе,
Руху повне і разом спокою!
Забуваю і щастя, і горе –
Все наземне, – з’єднатись з тобою
Я жадаю на час, на годину,
Щоб не бачить нічого на світі,
Тільки бачить осяйну долину
І губитись в прозорій блакиті!..
#opoetry_вірштижня
оформлення: @wwfqossx
Forwarded from ФОСА
🎊Вітаємо ЛГБТІК+ спільноту з початком Місяця Гордості!
З такої нагоди ми готуємо для вас серію дописів про ЛГБТІК+ спільноту! Цього разу нам дуууже потрібна саме ваша допомога, аби з'ясувати, про що би вам було найцікавіше почитати!
📩Тому запрошуємо заповнити форму, де ви можете поставити анонімне запитання ЛГБТІК+ людині. Можливо, вас давно бентежить якесь незручне питання, яке важко поставити в обличчя асексуальній людині? Можливо, вам цікаво, чому пансексуальні люди не називають себе бі? Ми відкриті до будь-яких запитань!
✨Ми використаємо ваші запитання для проведення інтерв'ю з ЛГБТІК+ людьми та опублікуємо анонімні результати на нашій сторінці, тож stay tuned
‼️Якщо ви ЛГБТІК+ людина та хочете поділитися з нами своїм досвідом, то залиште свої контакти у формі та ми зв'яжемося з вами для інтерв'ю!
З такої нагоди ми готуємо для вас серію дописів про ЛГБТІК+ спільноту! Цього разу нам дуууже потрібна саме ваша допомога, аби з'ясувати, про що би вам було найцікавіше почитати!
📩Тому запрошуємо заповнити форму, де ви можете поставити анонімне запитання ЛГБТІК+ людині. Можливо, вас давно бентежить якесь незручне питання, яке важко поставити в обличчя асексуальній людині? Можливо, вам цікаво, чому пансексуальні люди не називають себе бі? Ми відкриті до будь-яких запитань!
✨Ми використаємо ваші запитання для проведення інтерв'ю з ЛГБТІК+ людьми та опублікуємо анонімні результати на нашій сторінці, тож stay tuned
‼️Якщо ви ЛГБТІК+ людина та хочете поділитися з нами своїм досвідом, то залиште свої контакти у формі та ми зв'яжемося з вами для інтерв'ю!
друже,
пишу тобі цього листа, щоб запросити у поетичну подорож чарівними місцями, де народжувались та творили мисткині й митці. тими місцями, які лишились на сторінках їхньої творчості, які вони згадували з теплотою та любов'ю. дозволь поділитись цим із тобою ♡
love,
o.poetry
пишу тобі цього листа, щоб запросити у поетичну подорож чарівними місцями, де народжувались та творили мисткині й митці. тими місцями, які лишились на сторінках їхньої творчості, які вони згадували з теплотою та любов'ю. дозволь поділитись цим із тобою ♡
love,
o.poetry
«Хоч знаний я всій Батьківщині, а все ж я донецький поет».
Розпочинає подорож Україною палкий шанувальник української мови, лірик, воїн, шанований радянською владою, нею ж і зацькований, – Володимир Сосюра. Відомий усім своєю інтимною лірикою Сосюра писав настільки ж ніжні вірші й Україні, славлячи Донеччину лагідним словом.
Народився поет у Дебальцевому. Його особистість воістину унікальна: він із тих небагатьох, хто залишився вірним своїм націоналістичним поглядам до кінця життя. Навіть з однією своєю дружиною Сосюра розійшовся через її антиукраїнський шовінізм. Радянський режим намагався зломити його психлікарнею, цензурою та погрозами. Попри це Сосюра залишив величезну спадщину, у багатьох віршах проступала безмежна любов до України. ("В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни…"; "Любіть Україну як сонце любіть…"; "Якби ж я міг, якби зумів я тебе, Вкраїно, воскресить!").
Наступним представляє регіон уродженець Вінниччини, що назавжди залишив частину свого палкого серця на Донеччині. Тут він закінчив школу, здобув філологічну освіту й навчав молодші покоління української мови – Василь Стус.
Трагічна доля цього поета досі на вустах українців. Після початку навчання на аспірантурі поет переїхав до Києва, де сталася низка трагічних подій: відрахування з аспірантури, арешт, вирок п’ять років ув’язнення і три заслання. І все через випадок на прем’єрі фільму "Тіні забутих предків" (уже до неї відбувалися арешти): Стус піднявся і проскандував устати всім, хто проти арештів.
Радянській владі було замало декількох років, відбутих на таборах у Мордовії та в Магаданській області, тож 14 травня 1980 року поета заарештували. Знову. Тепер, проте, засудили до десяти років ув’язнення та пʼяти років заслання. Вийти звідти живим поету, на жаль, не судилося: у ніч із 3 на 4 вересня він помер від переохолодження. Втім, є ще одна версія цих подій, за якою смерть сталася від удару карцерними нарами.
Незламність Стуса, закарбовані ним у віршах образи досі надихають на боротьбу багатьох українців.
Подарувала нам Донеччина й Емму Андієвську, талановиту письменницю та художницю, що показала закордону різнобарвність української поезії. Вона малює свої вірші – яскраві образи зображує словом.
«Я – Емма Андієвська, яка охоче дала б вирвати з грудей серце, аби Україна по-справжньому існувала. І все, що я творю, – для України, для її людей…»
Народилася поетка в місті Сталіно, сучасному Донецьку, але більшу частину життя провела за кордоном. Через хворобу вона ще малою покинула Донеччину. Згодом через війну довелося покинути й Україну. До того ж репресивна система радянського союзу відібрала в дівчинки батька. Попри всі життєві перипетії письменниця продовжує творити дотепер. Деякі її твори вийшли в перекладі англійською, французькою та португальською мовами.
Зараз мисткині 93 роки, мешкає вона в Мюнхені.
#поетична_подорож
авторка допису: @conceptual_artist
авторка ілюстрації: @semechkasenya
Розпочинає подорож Україною палкий шанувальник української мови, лірик, воїн, шанований радянською владою, нею ж і зацькований, – Володимир Сосюра. Відомий усім своєю інтимною лірикою Сосюра писав настільки ж ніжні вірші й Україні, славлячи Донеччину лагідним словом.
Народився поет у Дебальцевому. Його особистість воістину унікальна: він із тих небагатьох, хто залишився вірним своїм націоналістичним поглядам до кінця життя. Навіть з однією своєю дружиною Сосюра розійшовся через її антиукраїнський шовінізм. Радянський режим намагався зломити його психлікарнею, цензурою та погрозами. Попри це Сосюра залишив величезну спадщину, у багатьох віршах проступала безмежна любов до України. ("В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни…"; "Любіть Україну як сонце любіть…"; "Якби ж я міг, якби зумів я тебе, Вкраїно, воскресить!").
Наступним представляє регіон уродженець Вінниччини, що назавжди залишив частину свого палкого серця на Донеччині. Тут він закінчив школу, здобув філологічну освіту й навчав молодші покоління української мови – Василь Стус.
Трагічна доля цього поета досі на вустах українців. Після початку навчання на аспірантурі поет переїхав до Києва, де сталася низка трагічних подій: відрахування з аспірантури, арешт, вирок п’ять років ув’язнення і три заслання. І все через випадок на прем’єрі фільму "Тіні забутих предків" (уже до неї відбувалися арешти): Стус піднявся і проскандував устати всім, хто проти арештів.
Радянській владі було замало декількох років, відбутих на таборах у Мордовії та в Магаданській області, тож 14 травня 1980 року поета заарештували. Знову. Тепер, проте, засудили до десяти років ув’язнення та пʼяти років заслання. Вийти звідти живим поету, на жаль, не судилося: у ніч із 3 на 4 вересня він помер від переохолодження. Втім, є ще одна версія цих подій, за якою смерть сталася від удару карцерними нарами.
Незламність Стуса, закарбовані ним у віршах образи досі надихають на боротьбу багатьох українців.
Подарувала нам Донеччина й Емму Андієвську, талановиту письменницю та художницю, що показала закордону різнобарвність української поезії. Вона малює свої вірші – яскраві образи зображує словом.
«Я – Емма Андієвська, яка охоче дала б вирвати з грудей серце, аби Україна по-справжньому існувала. І все, що я творю, – для України, для її людей…»
Народилася поетка в місті Сталіно, сучасному Донецьку, але більшу частину життя провела за кордоном. Через хворобу вона ще малою покинула Донеччину. Згодом через війну довелося покинути й Україну. До того ж репресивна система радянського союзу відібрала в дівчинки батька. Попри всі життєві перипетії письменниця продовжує творити дотепер. Деякі її твори вийшли в перекладі англійською, французькою та португальською мовами.
Зараз мисткині 93 роки, мешкає вона в Мюнхені.
#поетична_подорож
авторка допису: @conceptual_artist
авторка ілюстрації: @semechkasenya