Аттила Могильний. Київське серце.
«Щиро вважаю цього неприкаяного київського блукальця одним із найкращих українських поетів кінця другого тисячоліття», — Іван Малкович.
Аттила Могильний з’явився на світ 16 вересня 1963 року в Києві – місті, яке назавжди полонило його серце. Він був не лише династійним поетом величної столиці, а й одним із найяскравіших представників покоління «вісімдесятників». Його батько – Віть Вітько, відомий поет-шістдесятник, який значно вплинув на світогляд та творчість Аттили.
Аттила зростав у районі Чоколівка, який важко назвати аристократичним, як зазначає Іван Малкович. Саме Чоколівка посідає чільне місце в його поезії, поряд зі згадками про Сирець, Відрадний та інші райони, окрім центру Києва. Його юність була пов’язана з хуліганами та жорсткішими за характером хлопцями, що пізніше він також відтворив у своїй поезії.
Україна починалася з Відрадного,
оточеного пустирями,
де в корпусах розбитих машин
виростали ожини й легенди,
де вранці
світляки чорними стрілами
вилітали з голубників,
де курились дахи від спеки
і ходили дахами тіні,
граючи на гітарах і губних гармоніках.
Могильний здобув освіту на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Пізніше він ділився своїми знаннями, викладаючи в тому самому університеті, працюючи в редакціях газет, досліджуючи перську мову й культуру в Таджикистані та викладаючи українську мову у Варшавському університеті.
Під час проєкту «Мистецька Алея» Іван Малкович, давній друг Аттили, схарактеризував поета так:
«Аттила відрізнявся від нас усіх, тому що він був киянин. І він був взірцевий киянин. Завжди всюди лунала переважно російська мова, а Аттилина мова, українська, київська, була викшталтувана, прекрасна, і завжди можна було сказати: от – киянин!»
У віршах поета відчувається питоме єднання із Києвом, ніби він сам – його частинка. Складається враження, неначе місто стало людиною і потайки дивиться на себе в дзеркало. Київ у поезії Аттили існує в усіх часових площинах: від минулого і самих лише нарисів міста в історії — до майбутнього, яке перегнало життя поета:
Доки падає сніг,
сумні дракони на будинках
пам’ятатимуть нас,
бо це тільки Річард
заскочив до Києва,
щоб побудувати замок і піти,
а ми лишаємось тут
назавжди.
За життя Аттили побачили світ лише два томи його поезій: "Турмани над дахами" в 1987 році та "Обриси міста" в 1991 році. Він був поетом, закоханим у міський пейзаж, та трубадуром, співцем міста. Рух міста має самодостатню цінність, а його настрій і характерні риси не потребують додаткових прикрас. Для Могильного Київ – це цілий всесвіт, і він прагне поділитися з нами його таємницями, які вже відкрив для себе.
Кав’ярня у підвальчику.
Якщо захотіти,
то можна побачити з її вікон
весь світ.
Останні вірші Аттили Могильного резонують з його особистим болем, екзистенційною тугою, непохитним і похмурим судженням про епоху, світ і власне існування. Трагічно, на 44-му році життя третього вересня 2008 року поет поринув у вічність, залишивши по собі глибоку спадщину.
Так, наче життя скінчилося.
Так, наче збираюся вмерти.
Кожен спогад закінчується болем,
кожен спогад закінчується гіркотою.
#opoetryandfacts
авторка допису: Злата Пелих
ілюстрації: Юлія Заремська
«Щиро вважаю цього неприкаяного київського блукальця одним із найкращих українських поетів кінця другого тисячоліття», — Іван Малкович.
Аттила Могильний з’явився на світ 16 вересня 1963 року в Києві – місті, яке назавжди полонило його серце. Він був не лише династійним поетом величної столиці, а й одним із найяскравіших представників покоління «вісімдесятників». Його батько – Віть Вітько, відомий поет-шістдесятник, який значно вплинув на світогляд та творчість Аттили.
Аттила зростав у районі Чоколівка, який важко назвати аристократичним, як зазначає Іван Малкович. Саме Чоколівка посідає чільне місце в його поезії, поряд зі згадками про Сирець, Відрадний та інші райони, окрім центру Києва. Його юність була пов’язана з хуліганами та жорсткішими за характером хлопцями, що пізніше він також відтворив у своїй поезії.
Україна починалася з Відрадного,
оточеного пустирями,
де в корпусах розбитих машин
виростали ожини й легенди,
де вранці
світляки чорними стрілами
вилітали з голубників,
де курились дахи від спеки
і ходили дахами тіні,
граючи на гітарах і губних гармоніках.
Могильний здобув освіту на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Пізніше він ділився своїми знаннями, викладаючи в тому самому університеті, працюючи в редакціях газет, досліджуючи перську мову й культуру в Таджикистані та викладаючи українську мову у Варшавському університеті.
Під час проєкту «Мистецька Алея» Іван Малкович, давній друг Аттили, схарактеризував поета так:
«Аттила відрізнявся від нас усіх, тому що він був киянин. І він був взірцевий киянин. Завжди всюди лунала переважно російська мова, а Аттилина мова, українська, київська, була викшталтувана, прекрасна, і завжди можна було сказати: от – киянин!»
У віршах поета відчувається питоме єднання із Києвом, ніби він сам – його частинка. Складається враження, неначе місто стало людиною і потайки дивиться на себе в дзеркало. Київ у поезії Аттили існує в усіх часових площинах: від минулого і самих лише нарисів міста в історії — до майбутнього, яке перегнало життя поета:
Доки падає сніг,
сумні дракони на будинках
пам’ятатимуть нас,
бо це тільки Річард
заскочив до Києва,
щоб побудувати замок і піти,
а ми лишаємось тут
назавжди.
За життя Аттили побачили світ лише два томи його поезій: "Турмани над дахами" в 1987 році та "Обриси міста" в 1991 році. Він був поетом, закоханим у міський пейзаж, та трубадуром, співцем міста. Рух міста має самодостатню цінність, а його настрій і характерні риси не потребують додаткових прикрас. Для Могильного Київ – це цілий всесвіт, і він прагне поділитися з нами його таємницями, які вже відкрив для себе.
Кав’ярня у підвальчику.
Якщо захотіти,
то можна побачити з її вікон
весь світ.
Останні вірші Аттили Могильного резонують з його особистим болем, екзистенційною тугою, непохитним і похмурим судженням про епоху, світ і власне існування. Трагічно, на 44-му році життя третього вересня 2008 року поет поринув у вічність, залишивши по собі глибоку спадщину.
Так, наче життя скінчилося.
Так, наче збираюся вмерти.
Кожен спогад закінчується болем,
кожен спогад закінчується гіркотою.
#opoetryandfacts
авторка допису: Злата Пелих
ілюстрації: Юлія Заремська
друже,
вулиці Подолу обережно вкриваються тендітними сніжинками, що тихо падають на закрижанілий асфальт, усміхнені обличчя та волохаті капюшони перехожих. у повітрі витають пахощі випічки, і десь поблизу чути дружній сміх компаній із задубілими від холоду руками та сяйливими від щастя очима. вони вдихають зимне повітря, сповнене святкових запахів мандарин.
у цей морозно-магічний час ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з тобою, аби обмінятися теплом посмішок та захоплених поглядів!
"...коли ми бачимо світ очима любові, він відкриває нам свої кращі сторони..."
love,
o.poetry
вулиці Подолу обережно вкриваються тендітними сніжинками, що тихо падають на закрижанілий асфальт, усміхнені обличчя та волохаті капюшони перехожих. у повітрі витають пахощі випічки, і десь поблизу чути дружній сміх компаній із задубілими від холоду руками та сяйливими від щастя очима. вони вдихають зимне повітря, сповнене святкових запахів мандарин.
у цей морозно-магічний час ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з тобою, аби обмінятися теплом посмішок та захоплених поглядів!
"...коли ми бачимо світ очима любові, він відкриває нам свої кращі сторони..."
love,
o.poetry
друже,
будні часом проходять надто швидко й монотонно, тож хочеться ловити миті, запам‘ятовувати щасливі моменти — і, звісно, творити, закарбовуючи спогади у слова й ноти. є хвилини, коли хочеться вискочити на стіл і віршованими рядками розповісти про все, що відчуваєш
тому ми запрошуємо тебе на кінопоказ «Спілки мертвих поетів» та літературний вечір із атмосферою стрічки. разом переглянемо й обговоримо фільм, а потім поділимося своєю творчістю і залишимо її частинку в нашому поетичному блокноті. буде багато поезії, музики і захопливих дискусій за чашкою гарячого чаю
із нетерпінням чекаємо на тебе 17 грудня о 15.00 на першому поверсі 7 корпусу та нагадуємо, що подія благодійна — вхід за вільний донат на потреби військовим. будемо раді послухати твої вірші, пісні та мелодії. заповнюй формочку для реєстрації тут ♡
«і п’єса життя ще не закінчена, і ти, можливо, впишеш свій рядок…»
love,
o.poetry
будні часом проходять надто швидко й монотонно, тож хочеться ловити миті, запам‘ятовувати щасливі моменти — і, звісно, творити, закарбовуючи спогади у слова й ноти. є хвилини, коли хочеться вискочити на стіл і віршованими рядками розповісти про все, що відчуваєш
тому ми запрошуємо тебе на кінопоказ «Спілки мертвих поетів» та літературний вечір із атмосферою стрічки. разом переглянемо й обговоримо фільм, а потім поділимося своєю творчістю і залишимо її частинку в нашому поетичному блокноті. буде багато поезії, музики і захопливих дискусій за чашкою гарячого чаю
із нетерпінням чекаємо на тебе 17 грудня о 15.00 на першому поверсі 7 корпусу та нагадуємо, що подія благодійна — вхід за вільний донат на потреби військовим. будемо раді послухати твої вірші, пісні та мелодії. заповнюй формочку для реєстрації тут ♡
«і п’єса життя ще не закінчена, і ти, можливо, впишеш свій рядок…»
love,
o.poetry
друже,
спішимо нагадати, що вже завтра о 15:00 для тебе відчиняться двері 7 корпусу, аби ми разом переглянули «Спілку мертвих поетів» та обговорили фільм за чашкою чаю❤️🩹
після перегляду фільму буде літературний вечір, на якому ти зможеш поділитися своєю творчістю та залишити її частинку в нашому блокноті
carpe diem (лови мить!) та реєструйся у формочці. захід є благодійним, вхід — за вільний донат
love,
o.poetry
спішимо нагадати, що вже завтра о 15:00 для тебе відчиняться двері 7 корпусу, аби ми разом переглянули «Спілку мертвих поетів» та обговорили фільм за чашкою чаю❤️🩹
після перегляду фільму буде літературний вечір, на якому ти зможеш поділитися своєю творчістю та залишити її частинку в нашому блокноті
carpe diem (лови мить!) та реєструйся у формочці. захід є благодійним, вхід — за вільний донат
love,
o.poetry
друже,
час спливає невпинно, новорічні свята закручуть у завірюху метушні; а ми все одно знаходимо хвильку, щоб згадати безцінні моменти, розділені між нами, і дозволити їм зігріти навіть кінчики пальців. ми дякуємо тобі за ще один день, проведений разом, і за ще одну мить любові, поезії та натхнення.
сьогодні пропонуємо тобі теж поринути у спогади та усміхнутися, переглядаючи світлини Саші та світлини Софії з нашого кіноперегляду та літературного вечора.
до зустрічі зовсім скоро,
"Лови мить, поки спить час, друже."
©Джон Кітинг
love,
o.poetry
час спливає невпинно, новорічні свята закручуть у завірюху метушні; а ми все одно знаходимо хвильку, щоб згадати безцінні моменти, розділені між нами, і дозволити їм зігріти навіть кінчики пальців. ми дякуємо тобі за ще один день, проведений разом, і за ще одну мить любові, поезії та натхнення.
сьогодні пропонуємо тобі теж поринути у спогади та усміхнутися, переглядаючи світлини Саші та світлини Софії з нашого кіноперегляду та літературного вечора.
до зустрічі зовсім скоро,
"Лови мить, поки спить час, друже."
©Джон Кітинг
love,
o.poetry
друже,
до нового року лишились лічені дні, а це означає, що настав час доробляти цьогорічні справи, планувати наступний рік та відпочивати. останній пункт – найважливіший, щоб почати 2024 із новими силами.
хочемо повідомити, що o.poetry також бере невеличку паузу, аби наступного року так само натхненно відкривати тобі світ поезії✨ тож до зустрічі у 2024🤍
love,
o.poetry
до нового року лишились лічені дні, а це означає, що настав час доробляти цьогорічні справи, планувати наступний рік та відпочивати. останній пункт – найважливіший, щоб почати 2024 із новими силами.
хочемо повідомити, що o.poetry також бере невеличку паузу, аби наступного року так само натхненно відкривати тобі світ поезії✨ тож до зустрічі у 2024🤍
love,
o.poetry
друже,
свята пролетіли повз нас швидко, проте гомін щедрівок вже задалеко і треба згадувати, як заводити будильник на восьму. маємо надію, що ти відпочив від навчання і готовий повернутися до звичного ритму. разом з тобою це робимо і ми.
наша команда вже готує анонси нових подій і теми для освітніх дописів.
з нетерпінням чекаємо зустрічі. кожна перерва дає нам зрозуміти, як сильно ми любимо те, чим займаємося.
love,
o.poetry
свята пролетіли повз нас швидко, проте гомін щедрівок вже задалеко і треба згадувати, як заводити будильник на восьму. маємо надію, що ти відпочив від навчання і готовий повернутися до звичного ритму. разом з тобою це робимо і ми.
наша команда вже готує анонси нових подій і теми для освітніх дописів.
з нетерпінням чекаємо зустрічі. кожна перерва дає нам зрозуміти, як сильно ми любимо те, чим займаємося.
love,
o.poetry
— А де наша скринька з прикрасами,
Щоб прикрашати життя?
Ну де?
І коли вже не було кому ставити
це запитання, я випадково
її відшукав,
у великому дзеркалі відшукав…
Микола Воробйов — геній абсурду, чия поезія торкається глибин єства. Народився митець на Черкащині в 1941 р. «З дитинства запам’яталась статуя Свободи, що стояла у нас на городі. На жаль, я був малим і нічого не знав про свободу, не звертав на неї уваги, я сам був свободою». Згодом на цю свободу полюватиме КГБ.
Вперше світ побачив твори Воробйова в газеті «Молодь Черкащини», де працював Василь Симоненко, який власне й допоміг з публікацією. Вірші отримали позитивні відгуки, а самому поету пророкували успіх. Плани перекреслив 1967 р., коли Віру Вовк зупинили в аеропорту, вилучивши всі рукописи Воробйова для друку закордоном. З того моменту й впродовж наступних 20-ти років, розмова із КГБ і заборона публікуватися стали невід’ємною частиною життя поета та його колег. Відмова Воробйова у співпраці була чіткою і непохитною, тому він був змушений змінювати роботу ледь не кожного року, а писати «до шухляди».
Та попри це, внесок Миколи Воробйова в літературу величезний, і налічує 19 збірок з проникливими віршами. Крім цього, він — засновник Київської школи поезії, представники якої тікали від життя й творили мистецтво для мистецтва:
щоб не ставати великими
ми завше
були великими:
«київська школа поезії»
Покоління талановитих митців — український андеграунд. Витіснені зі шпальт газет і полиць книгарень, вони тікали у мистецтво: писали, малювали, різьбили скульптури. Творили, поки була можливість.
Освіта філософа відобразилася в віршах Воробйова: пошук відповідей, дослідження світу й себе, уважність до деталей. Оскільки іноземних авторів у доступі на той час не було, можна з певністю сказати: геніальна абсурдність Воробйова бере початок в ньому самому. Серед українських авторів на нього справила велике враження творчість Івана Драча.
Поезія Миколи Воробйова лаконічна й довершена, насичена образами й кольорами. Вона існує поза часом, подалі від галасу. Це діалог лише між автором і дійсністю. Вірші залишають післясмак чогось важливого й справжнього, наче ти нарешті знайшов щось давно загублене, але таке дороге серцю.
Поверніть мені щось таке —
Наче свічка горить і гасне…
Біле-біле і зовсім легке,
Ніби гуси летять щоразу…
#opoetryandfacts
авторка допису: Софія Шелест
авторка ілюстрації: Вікторія Гапетченко
Щоб прикрашати життя?
Ну де?
І коли вже не було кому ставити
це запитання, я випадково
її відшукав,
у великому дзеркалі відшукав…
Микола Воробйов — геній абсурду, чия поезія торкається глибин єства. Народився митець на Черкащині в 1941 р. «З дитинства запам’яталась статуя Свободи, що стояла у нас на городі. На жаль, я був малим і нічого не знав про свободу, не звертав на неї уваги, я сам був свободою». Згодом на цю свободу полюватиме КГБ.
Вперше світ побачив твори Воробйова в газеті «Молодь Черкащини», де працював Василь Симоненко, який власне й допоміг з публікацією. Вірші отримали позитивні відгуки, а самому поету пророкували успіх. Плани перекреслив 1967 р., коли Віру Вовк зупинили в аеропорту, вилучивши всі рукописи Воробйова для друку закордоном. З того моменту й впродовж наступних 20-ти років, розмова із КГБ і заборона публікуватися стали невід’ємною частиною життя поета та його колег. Відмова Воробйова у співпраці була чіткою і непохитною, тому він був змушений змінювати роботу ледь не кожного року, а писати «до шухляди».
Та попри це, внесок Миколи Воробйова в літературу величезний, і налічує 19 збірок з проникливими віршами. Крім цього, він — засновник Київської школи поезії, представники якої тікали від життя й творили мистецтво для мистецтва:
щоб не ставати великими
ми завше
були великими:
«київська школа поезії»
Покоління талановитих митців — український андеграунд. Витіснені зі шпальт газет і полиць книгарень, вони тікали у мистецтво: писали, малювали, різьбили скульптури. Творили, поки була можливість.
Освіта філософа відобразилася в віршах Воробйова: пошук відповідей, дослідження світу й себе, уважність до деталей. Оскільки іноземних авторів у доступі на той час не було, можна з певністю сказати: геніальна абсурдність Воробйова бере початок в ньому самому. Серед українських авторів на нього справила велике враження творчість Івана Драча.
Поезія Миколи Воробйова лаконічна й довершена, насичена образами й кольорами. Вона існує поза часом, подалі від галасу. Це діалог лише між автором і дійсністю. Вірші залишають післясмак чогось важливого й справжнього, наче ти нарешті знайшов щось давно загублене, але таке дороге серцю.
Поверніть мені щось таке —
Наче свічка горить і гасне…
Біле-біле і зовсім легке,
Ніби гуси летять щоразу…
#opoetryandfacts
авторка допису: Софія Шелест
авторка ілюстрації: Вікторія Гапетченко
друже,
перші тижні навчання промайнули непомітно й ми всі повертаємось до звичного ритму з лекціями, семінарами й посиденьками в бібліотеці. але вже скоро стрічки соцмереж заповнять валентинки, троянди та вірші про кохання. День святого Валентина – це шанс іще раз нагадати коханим про наші почуття.
а що може бути романтичнішим, ніж паперовий лист у прикрашеному власноруч конверті? тож ми запрошуємо тебе на камерну подію, де разом створюватимемо листи-валентинки, спілкуватимемось і надихатимемось передчуттям свята.
з нетерпінням чекаємо на зустріч ✨
love,
o.poetry
перші тижні навчання промайнули непомітно й ми всі повертаємось до звичного ритму з лекціями, семінарами й посиденьками в бібліотеці. але вже скоро стрічки соцмереж заповнять валентинки, троянди та вірші про кохання. День святого Валентина – це шанс іще раз нагадати коханим про наші почуття.
а що може бути романтичнішим, ніж паперовий лист у прикрашеному власноруч конверті? тож ми запрошуємо тебе на камерну подію, де разом створюватимемо листи-валентинки, спілкуватимемось і надихатимемось передчуттям свята.
з нетерпінням чекаємо на зустріч ✨
love,
o.poetry
друже,
почуття любови супроводжує нас усе життя, проте вже за тиждень його можна буде відчути на дотик. адже воно відобразиться на валентинках, подарунках та в словах любови до найрідніших❤️ і хоч 14 лютого прийнято вважати днем усіх закоханих, проте ми переконані, що любов не має меж, а тому цей день створено для усіх, кого ми любимо.
у свою чергу ми запрошуємо тебе на подію, де ти зможеш підготувати подарунок для найближчих. будемо разом писати листи-валентинки та власноруч створювати конверти!✨ а ще будемо багато говорити та ділитися своїми думками.
до зустрічі в Лекторії на другому поверсі КМЦ цієї пʼятниці о 17:00 (для зручності ми заздалегідь повісимо вказівники, аби ти точно нас зайшов_ла). покликання на реєстрацію тут 🫶🏻
love,
o.poetry
почуття любови супроводжує нас усе життя, проте вже за тиждень його можна буде відчути на дотик. адже воно відобразиться на валентинках, подарунках та в словах любови до найрідніших❤️ і хоч 14 лютого прийнято вважати днем усіх закоханих, проте ми переконані, що любов не має меж, а тому цей день створено для усіх, кого ми любимо.
у свою чергу ми запрошуємо тебе на подію, де ти зможеш підготувати подарунок для найближчих. будемо разом писати листи-валентинки та власноруч створювати конверти!✨ а ще будемо багато говорити та ділитися своїми думками.
до зустрічі в Лекторії на другому поверсі КМЦ цієї пʼятниці о 17:00 (для зручності ми заздалегідь повісимо вказівники, аби ти точно нас зайшов_ла). покликання на реєстрацію тут 🫶🏻
love,
o.poetry
друже,
спогади схожі на малюнки на піску: хоч якими б чудовими не були, однак їх стирають морські хвилі. важливо знаходити хвилини, щоб згадати теплі моменти, зігрітися ними та дозволити їм залишитися в пам'яті. тож ми дякуємо тобі за ще один приємний спогад — за ще один вечір творчості, любові та натхнення.
окрема щира подяка адресується майстрині колажів Ані, яка провела затишний майстер-клас і допомогла кожному створити щось нове й прекрасне.
пропонуємо тобі згадати найтепліші моменти події, переглянувши світлини Софії та світлини Ані.
до зустрічі на майбутніх подіях 🫶
love,
o.poetry
спогади схожі на малюнки на піску: хоч якими б чудовими не були, однак їх стирають морські хвилі. важливо знаходити хвилини, щоб згадати теплі моменти, зігрітися ними та дозволити їм залишитися в пам'яті. тож ми дякуємо тобі за ще один приємний спогад — за ще один вечір творчості, любові та натхнення.
окрема щира подяка адресується майстрині колажів Ані, яка провела затишний майстер-клас і допомогла кожному створити щось нове й прекрасне.
пропонуємо тобі згадати найтепліші моменти події, переглянувши світлини Софії та світлини Ані.
до зустрічі на майбутніх подіях 🫶
love,
o.poetry
«Мій секрет творчості: біль. Повна душа болю».
Народився майбутній письменник на Полтавщині 1931 року.
Коли Григору було 6 років, його батька заарештували. Надворі вирував буремний 1937, коли маленький хлопчик залишився напівсиротою. Забігаючи наперед слід сказати, що навіть у зрілому віці Григір буде згадувати батька («Мені якби мати… живого батька… Хоч би знати, де його могила… Мені вона ввижається десь далеко-далеко, в дрімучому лісі»).
Опісля, прихисток майбутньому письменникові надає його дядько донеччанин. Його віддають до школи, але через голод він мусив повернутися до матері на Полтавщину. Пішки. У майбутньому саме тема важкого дитинства стане наріжним каменем багатьох творів Тютюнника.
До початку письменницької діяльності Григір ще встигне вивчитися на слюсаря, закінчити кафедру російської філології ХНУ Каразіна та відслужити в армії. І вже після завершення служби почне писати.
Перший твір Григора був написаний російською мовою. Це був твір «В сумерки», опублікований в журналі «Крестьянка» 1961 року. Проте, вже 1963-го виходить перший твір українською мовою – оповідання «Дивак».
Цікавом фактом є те, що саме під впливом брата Григора Григорія формувалось українське слово письменника та громадянська свідомість. В одному з листів брат Григорій запитав: «Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу, адже мова – душа народу?». Саме після смерті Григорія вийде переклад «В сумерки» українською, і відтоді твори будуть писатися лише нею.
У житті Григір був безкомпромісний та різкий. Разом із цим він плекав любов до всього людського. Про це свідчать як його твори, так і цитати: «Іноді я відчуваю людину, як рана — сіль», «…Найдорожчою темою, а отже й ідеалом, для мене завжди були і залишаться доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах.»
Творчість Григора сповнена страждань та чітко передає атмосферу епохи, у якій він жив, та епохи, яка його згубила. Чого тільки вартий твір «Климко», сюжет для якого Григір узяв із власного дитинства. Твори часто піддавалися цензурі, а письменник – утискам зі сторони влади. Реакція Григора була відповідною: «Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?»
Життя письменника було сповненим випробувань. Здається, він пройшов усі кола пекла, починаючи від втрати близьких через радянську владу, утиски, моральні травми від війни та Голодомору у зовсім юному віці. Здавалося би, Григора вже ніщо не зможе зламати після таких життєвих подій. Але навіть найсильнішу особистість може зламати доля (або радянська влада). Так і сталося. Письменник не витримує нарікань, які лунали звідусіль, та вчиняє самогубство.
«Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть»
#opoetryandfacts
авторка допису: Яковенко Дарина
авторка ілюстрації: Гунькевич Ксенія
Народився майбутній письменник на Полтавщині 1931 року.
Коли Григору було 6 років, його батька заарештували. Надворі вирував буремний 1937, коли маленький хлопчик залишився напівсиротою. Забігаючи наперед слід сказати, що навіть у зрілому віці Григір буде згадувати батька («Мені якби мати… живого батька… Хоч би знати, де його могила… Мені вона ввижається десь далеко-далеко, в дрімучому лісі»).
Опісля, прихисток майбутньому письменникові надає його дядько донеччанин. Його віддають до школи, але через голод він мусив повернутися до матері на Полтавщину. Пішки. У майбутньому саме тема важкого дитинства стане наріжним каменем багатьох творів Тютюнника.
До початку письменницької діяльності Григір ще встигне вивчитися на слюсаря, закінчити кафедру російської філології ХНУ Каразіна та відслужити в армії. І вже після завершення служби почне писати.
Перший твір Григора був написаний російською мовою. Це був твір «В сумерки», опублікований в журналі «Крестьянка» 1961 року. Проте, вже 1963-го виходить перший твір українською мовою – оповідання «Дивак».
Цікавом фактом є те, що саме під впливом брата Григора Григорія формувалось українське слово письменника та громадянська свідомість. В одному з листів брат Григорій запитав: «Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу, адже мова – душа народу?». Саме після смерті Григорія вийде переклад «В сумерки» українською, і відтоді твори будуть писатися лише нею.
У житті Григір був безкомпромісний та різкий. Разом із цим він плекав любов до всього людського. Про це свідчать як його твори, так і цитати: «Іноді я відчуваю людину, як рана — сіль», «…Найдорожчою темою, а отже й ідеалом, для мене завжди були і залишаться доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах.»
Творчість Григора сповнена страждань та чітко передає атмосферу епохи, у якій він жив, та епохи, яка його згубила. Чого тільки вартий твір «Климко», сюжет для якого Григір узяв із власного дитинства. Твори часто піддавалися цензурі, а письменник – утискам зі сторони влади. Реакція Григора була відповідною: «Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?»
Життя письменника було сповненим випробувань. Здається, він пройшов усі кола пекла, починаючи від втрати близьких через радянську владу, утиски, моральні травми від війни та Голодомору у зовсім юному віці. Здавалося би, Григора вже ніщо не зможе зламати після таких життєвих подій. Але навіть найсильнішу особистість може зламати доля (або радянська влада). Так і сталося. Письменник не витримує нарікань, які лунали звідусіль, та вчиняє самогубство.
«Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть»
#opoetryandfacts
авторка допису: Яковенко Дарина
авторка ілюстрації: Гунькевич Ксенія
