Тяглось на тумани та не відлетіліло
віяло злагодою і раєм
вітряне золото миготіло
вуличка похитувала трамваєм.
Равлики хмиз запасали бо саме
час їм в хатках палити
булькали вина в бутлях під лавками
(щасливий хто буде їх пити)
Проходили сумно безглуздо й далеко
люди самотні навзаєм
вітер відносив листки і лелеки
й вуличку із трамваєм.
— Іван Малкович.
авторка ілюстрації Оксана Музиченко
#opoetry_вірштижня
віяло злагодою і раєм
вітряне золото миготіло
вуличка похитувала трамваєм.
Равлики хмиз запасали бо саме
час їм в хатках палити
булькали вина в бутлях під лавками
(щасливий хто буде їх пити)
Проходили сумно безглуздо й далеко
люди самотні навзаєм
вітер відносив листки і лелеки
й вуличку із трамваєм.
— Іван Малкович.
авторка ілюстрації Оксана Музиченко
#opoetry_вірштижня
Ким була Сапфо? Як і кого вона любила?
Зі згадуванняс Стародавньої Греції, в уяві одразу виникає славнозвісне місто Атени, осередок маскулінного грецького інтелектуалізму та чуттєвості. Попри всю освіченість мешканців Атен, те, що збереглося від еротики в їхніх ліричних віршах, зосереджене майже винятково на сексуалізації соціально нижчих за статусом людей –жінок або юнаків. Гендерні ролі були дещо менш жорсткими і деспотичними за межами Атен, зокрема на острові Лесбос, жінки якого були відомі своєю значною емансипацією. Саме звідти і походить Сапфо – донька аристократів, та, хто в ті часи мала змогу здобувати освіту, поетеса, чия біографія оповита таємницею. І аж надто багато уваги привертає до себе сторінка особистого життя мисткині.
Ще в елліністичний та римський періоди точилися суперечки про сексуальність Сапфо. Деякі автори відзначали очевидний гомоеротичний підтекст у її поезії та розглядали можливість того, що вона була фізично або романтично пов'язана з жінками, про яких розповідає у своїх ліричних віршах.
У грецькому суспільстві жінки, як було заведено, трималися подалі від спілкування з чоловіками на публічній арені суспільного життя, і їхні головні соціальні зв'язки були з іншими жінками та членами власної родини. Тож не дивно, що Сапфо, схоже, спілкувалася переважно з жінками подібного соціального статусу.
З'ясувавши, що про особисте життя Сапфо відомо дуже мало, варто запитати, чому історики зробили ті чи ті припущення щодо сексуальності поетеси. Важливо підкреслити, що довгий період в історії не існувало припущення, мовбито потяг до певної статі
засвідчує належність людини до будь-якої орієнтації. Якби у нас була нагода запитати Сапфо про її орієнтацію, вона, схоже, і сама б не знала, як відповісти на це питання.
Попри це, звернемо увагу на фрагмент вірша Анакторія, де Сапфо проголошує, що вона воліє бачити "сяюче обличчя" і "легку ходу" Анакторії, а не те, що люблять бачити чоловіки (флот кораблів, воїнів):
“But that reminds me
now: Anactória,
she's not here, and I'd rather see her lovely
step, her sparkling glance and her face than gaze on
all the troops in Lydia in their chariots and
glittering armor.”
Це не обов'язково доводить, що це вірш про нерозділене кохання, але немає жодних підстав ставити під сумнів досить прозоре прочитання. Ще один прикметний уривок:
“Sweet mother, I cannot weave –
slender Aphrodite has overcome me
with longing for a girl…”
Тема розбитого серця в найрізноманітніших формах є важливим аспектом віршів Сапфо про розлуку. Цей уривок спілкування з жінкою на ім'я Діка є особливо драматичним:
“I simply wish to die.
Weeping she left me
and told me this too:
”We've suffered terribly, Sappho.
I leave you against my will.”
Фрагмент 31 – не лише один з найважливіших творів Сапфо, а й один з небагатьох, що зберігся до нашого часу. Більшість перекладачів та літературознавців розглядають цей вірш як оду тривозі потягу та зізнання в коханні однієї жінки до іншої:
“That man seems to me to be equal to the gods
who is sitting opposite you
and hears you nearby
speaking sweetly
and laughing delightfully, which indeed
makes my heart flutter in my breast;
for when I look at you even for a short time,
it is no longer possible for me to speak
but it is as if my tongue is broken
and immediately a subtle fire has run over my skin,
I cannot see anything with my eyes,
and my ears are buzzing…”
Дехто стверджує, що ці вияви одностатевого бажання могли бути просто літературною умовністю, інші стверджують, що вони розкривають власні переживання та емоції поетеси. Її творчість пропонує гнучкий і небінарний підхід до кохання і бажання, з відкритістю до різноманітних емоційних і фізичних переживань. Зрештою, сексуальність Сапфо може залишитися невідомою, але її поезія продовжує надихати і резонувати з сучасними читачами зі всього спектру ЛГБТК+.
Отже, хоча Сапфо і залишає місце для двозначності у своїй поезії, її твори, безумовно, мають гомоеротичний характер, але не обов'язково гомосексуальний.
#opoetryandfacts
авторка допису Злата Пелих
Зі згадуванняс Стародавньої Греції, в уяві одразу виникає славнозвісне місто Атени, осередок маскулінного грецького інтелектуалізму та чуттєвості. Попри всю освіченість мешканців Атен, те, що збереглося від еротики в їхніх ліричних віршах, зосереджене майже винятково на сексуалізації соціально нижчих за статусом людей –жінок або юнаків. Гендерні ролі були дещо менш жорсткими і деспотичними за межами Атен, зокрема на острові Лесбос, жінки якого були відомі своєю значною емансипацією. Саме звідти і походить Сапфо – донька аристократів, та, хто в ті часи мала змогу здобувати освіту, поетеса, чия біографія оповита таємницею. І аж надто багато уваги привертає до себе сторінка особистого життя мисткині.
Ще в елліністичний та римський періоди точилися суперечки про сексуальність Сапфо. Деякі автори відзначали очевидний гомоеротичний підтекст у її поезії та розглядали можливість того, що вона була фізично або романтично пов'язана з жінками, про яких розповідає у своїх ліричних віршах.
У грецькому суспільстві жінки, як було заведено, трималися подалі від спілкування з чоловіками на публічній арені суспільного життя, і їхні головні соціальні зв'язки були з іншими жінками та членами власної родини. Тож не дивно, що Сапфо, схоже, спілкувалася переважно з жінками подібного соціального статусу.
З'ясувавши, що про особисте життя Сапфо відомо дуже мало, варто запитати, чому історики зробили ті чи ті припущення щодо сексуальності поетеси. Важливо підкреслити, що довгий період в історії не існувало припущення, мовбито потяг до певної статі
засвідчує належність людини до будь-якої орієнтації. Якби у нас була нагода запитати Сапфо про її орієнтацію, вона, схоже, і сама б не знала, як відповісти на це питання.
Попри це, звернемо увагу на фрагмент вірша Анакторія, де Сапфо проголошує, що вона воліє бачити "сяюче обличчя" і "легку ходу" Анакторії, а не те, що люблять бачити чоловіки (флот кораблів, воїнів):
“But that reminds me
now: Anactória,
she's not here, and I'd rather see her lovely
step, her sparkling glance and her face than gaze on
all the troops in Lydia in their chariots and
glittering armor.”
Це не обов'язково доводить, що це вірш про нерозділене кохання, але немає жодних підстав ставити під сумнів досить прозоре прочитання. Ще один прикметний уривок:
“Sweet mother, I cannot weave –
slender Aphrodite has overcome me
with longing for a girl…”
Тема розбитого серця в найрізноманітніших формах є важливим аспектом віршів Сапфо про розлуку. Цей уривок спілкування з жінкою на ім'я Діка є особливо драматичним:
“I simply wish to die.
Weeping she left me
and told me this too:
”We've suffered terribly, Sappho.
I leave you against my will.”
Фрагмент 31 – не лише один з найважливіших творів Сапфо, а й один з небагатьох, що зберігся до нашого часу. Більшість перекладачів та літературознавців розглядають цей вірш як оду тривозі потягу та зізнання в коханні однієї жінки до іншої:
“That man seems to me to be equal to the gods
who is sitting opposite you
and hears you nearby
speaking sweetly
and laughing delightfully, which indeed
makes my heart flutter in my breast;
for when I look at you even for a short time,
it is no longer possible for me to speak
but it is as if my tongue is broken
and immediately a subtle fire has run over my skin,
I cannot see anything with my eyes,
and my ears are buzzing…”
Дехто стверджує, що ці вияви одностатевого бажання могли бути просто літературною умовністю, інші стверджують, що вони розкривають власні переживання та емоції поетеси. Її творчість пропонує гнучкий і небінарний підхід до кохання і бажання, з відкритістю до різноманітних емоційних і фізичних переживань. Зрештою, сексуальність Сапфо може залишитися невідомою, але її поезія продовжує надихати і резонувати з сучасними читачами зі всього спектру ЛГБТК+.
Отже, хоча Сапфо і залишає місце для двозначності у своїй поезії, її твори, безумовно, мають гомоеротичний характер, але не обов'язково гомосексуальний.
#opoetryandfacts
авторка допису Злата Пелих
друже,
ми раді повідомити тобі, що наша команда шукає нових учасників та учасниць! 🏹🤍
якщо твоє серце та душа завжди відкриті до поезії, запрошуємо до співпраці:
🪽реченець - 22.10, 23:59.
з нетерпінням чекаємо на тебе у нашому поетичному просторі!
love,
o.poetry
ми раді повідомити тобі, що наша команда шукає нових учасників та учасниць! 🏹🤍
якщо твоє серце та душа завжди відкриті до поезії, запрошуємо до співпраці:
• ілюстраторів_ок/дизайнерів_ок;
• райтерів_ок освітніх дописів та анонсів;
• оператора_ку та монтажера_ку ТікТок;
• коректорів_ок;
• фотографів_инь;
якщо запропоновані посади зацікавили тебе, і десь всередині починає горіти вогник очікування – хутчіш заповнюй формочку! 🕊🪽реченець - 22.10, 23:59.
з нетерпінням чекаємо на тебе у нашому поетичному просторі!
love,
o.poetry
Forwarded from KMA Today
❗️Збір для брата могилянкині Катерини Осипчук
Брат Катерини Осипчук, який служить у 120 бригаді територіальної оборони ЗСУ, потребує гроші на ремонт автівки.
Реквізити:
💳Монобанка
#Допомога_KT
Брат Катерини Осипчук, який служить у 120 бригаді територіальної оборони ЗСУ, потребує гроші на ремонт автівки.
Реквізити:
💳Монобанка
#Допомога_KT
Telegraph
Збір для брата могилянкині Катерини Осипчук
Брат Катерини Осипчук, який служить у 120 бригаді територіальної оборони ЗСУ, потребує гроші на ремонт автівки.
берег стоїть в тумані по кісточки чорна осока пір’ям намоклим липне жовтень свій зламаний палець у жовч умочив і полічив нас одягнених ще по-літньому
– Ірина Шувалова.
авторка ілюстрації: Ксенія
#opoetry_вірштижня
– Ірина Шувалова.
авторка ілюстрації: Ксенія
#opoetry_вірштижня
сонце – у сонячному сплетінні голос твій у діафрагмі вібрує
ти – сонцестояння моє осіннє
– Юрій Іздрик
авторка ілюстрації: Оксана Музиченко
#opoetry_вірштижня
ти – сонцестояння моє осіннє
– Юрій Іздрик
авторка ілюстрації: Оксана Музиченко
#opoetry_вірштижня
друже,
ми дякуємо тобі за всі заповнені формочки і хочемо запевнити, що ми отримали і прочитали кожну з них. вже з понеділка ті, хто пройшов перший етап відбору, отримають тестове завдання. чекай на відповідь з подальшими діями.
до зустрічі в команді,
love,
o.poetry.
ми дякуємо тобі за всі заповнені формочки і хочемо запевнити, що ми отримали і прочитали кожну з них. вже з понеділка ті, хто пройшов перший етап відбору, отримають тестове завдання. чекай на відповідь з подальшими діями.
до зустрічі в команді,
love,
o.poetry.
Аттила Могильний. Київське серце.
«Щиро вважаю цього неприкаяного київського блукальця одним із найкращих українських поетів кінця другого тисячоліття», — Іван Малкович.
Аттила Могильний з’явився на світ 16 вересня 1963 року в Києві – місті, яке назавжди полонило його серце. Він був не лише династійним поетом величної столиці, а й одним із найяскравіших представників покоління «вісімдесятників». Його батько – Віть Вітько, відомий поет-шістдесятник, який значно вплинув на світогляд та творчість Аттили.
Аттила зростав у районі Чоколівка, який важко назвати аристократичним, як зазначає Іван Малкович. Саме Чоколівка посідає чільне місце в його поезії, поряд зі згадками про Сирець, Відрадний та інші райони, окрім центру Києва. Його юність була пов’язана з хуліганами та жорсткішими за характером хлопцями, що пізніше він також відтворив у своїй поезії.
Україна починалася з Відрадного,
оточеного пустирями,
де в корпусах розбитих машин
виростали ожини й легенди,
де вранці
світляки чорними стрілами
вилітали з голубників,
де курились дахи від спеки
і ходили дахами тіні,
граючи на гітарах і губних гармоніках.
Могильний здобув освіту на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Пізніше він ділився своїми знаннями, викладаючи в тому самому університеті, працюючи в редакціях газет, досліджуючи перську мову й культуру в Таджикистані та викладаючи українську мову у Варшавському університеті.
Під час проєкту «Мистецька Алея» Іван Малкович, давній друг Аттили, схарактеризував поета так:
«Аттила відрізнявся від нас усіх, тому що він був киянин. І він був взірцевий киянин. Завжди всюди лунала переважно російська мова, а Аттилина мова, українська, київська, була викшталтувана, прекрасна, і завжди можна було сказати: от – киянин!»
У віршах поета відчувається питоме єднання із Києвом, ніби він сам – його частинка. Складається враження, неначе місто стало людиною і потайки дивиться на себе в дзеркало. Київ у поезії Аттили існує в усіх часових площинах: від минулого і самих лише нарисів міста в історії — до майбутнього, яке перегнало життя поета:
Доки падає сніг,
сумні дракони на будинках
пам’ятатимуть нас,
бо це тільки Річард
заскочив до Києва,
щоб побудувати замок і піти,
а ми лишаємось тут
назавжди.
За життя Аттили побачили світ лише два томи його поезій: "Турмани над дахами" в 1987 році та "Обриси міста" в 1991 році. Він був поетом, закоханим у міський пейзаж, та трубадуром, співцем міста. Рух міста має самодостатню цінність, а його настрій і характерні риси не потребують додаткових прикрас. Для Могильного Київ – це цілий всесвіт, і він прагне поділитися з нами його таємницями, які вже відкрив для себе.
Кав’ярня у підвальчику.
Якщо захотіти,
то можна побачити з її вікон
весь світ.
Останні вірші Аттили Могильного резонують з його особистим болем, екзистенційною тугою, непохитним і похмурим судженням про епоху, світ і власне існування. Трагічно, на 44-му році життя третього вересня 2008 року поет поринув у вічність, залишивши по собі глибоку спадщину.
Так, наче життя скінчилося.
Так, наче збираюся вмерти.
Кожен спогад закінчується болем,
кожен спогад закінчується гіркотою.
#opoetryandfacts
авторка допису: Злата Пелих
ілюстрації: Юлія Заремська
«Щиро вважаю цього неприкаяного київського блукальця одним із найкращих українських поетів кінця другого тисячоліття», — Іван Малкович.
Аттила Могильний з’явився на світ 16 вересня 1963 року в Києві – місті, яке назавжди полонило його серце. Він був не лише династійним поетом величної столиці, а й одним із найяскравіших представників покоління «вісімдесятників». Його батько – Віть Вітько, відомий поет-шістдесятник, який значно вплинув на світогляд та творчість Аттили.
Аттила зростав у районі Чоколівка, який важко назвати аристократичним, як зазначає Іван Малкович. Саме Чоколівка посідає чільне місце в його поезії, поряд зі згадками про Сирець, Відрадний та інші райони, окрім центру Києва. Його юність була пов’язана з хуліганами та жорсткішими за характером хлопцями, що пізніше він також відтворив у своїй поезії.
Україна починалася з Відрадного,
оточеного пустирями,
де в корпусах розбитих машин
виростали ожини й легенди,
де вранці
світляки чорними стрілами
вилітали з голубників,
де курились дахи від спеки
і ходили дахами тіні,
граючи на гітарах і губних гармоніках.
Могильний здобув освіту на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Пізніше він ділився своїми знаннями, викладаючи в тому самому університеті, працюючи в редакціях газет, досліджуючи перську мову й культуру в Таджикистані та викладаючи українську мову у Варшавському університеті.
Під час проєкту «Мистецька Алея» Іван Малкович, давній друг Аттили, схарактеризував поета так:
«Аттила відрізнявся від нас усіх, тому що він був киянин. І він був взірцевий киянин. Завжди всюди лунала переважно російська мова, а Аттилина мова, українська, київська, була викшталтувана, прекрасна, і завжди можна було сказати: от – киянин!»
У віршах поета відчувається питоме єднання із Києвом, ніби він сам – його частинка. Складається враження, неначе місто стало людиною і потайки дивиться на себе в дзеркало. Київ у поезії Аттили існує в усіх часових площинах: від минулого і самих лише нарисів міста в історії — до майбутнього, яке перегнало життя поета:
Доки падає сніг,
сумні дракони на будинках
пам’ятатимуть нас,
бо це тільки Річард
заскочив до Києва,
щоб побудувати замок і піти,
а ми лишаємось тут
назавжди.
За життя Аттили побачили світ лише два томи його поезій: "Турмани над дахами" в 1987 році та "Обриси міста" в 1991 році. Він був поетом, закоханим у міський пейзаж, та трубадуром, співцем міста. Рух міста має самодостатню цінність, а його настрій і характерні риси не потребують додаткових прикрас. Для Могильного Київ – це цілий всесвіт, і він прагне поділитися з нами його таємницями, які вже відкрив для себе.
Кав’ярня у підвальчику.
Якщо захотіти,
то можна побачити з її вікон
весь світ.
Останні вірші Аттили Могильного резонують з його особистим болем, екзистенційною тугою, непохитним і похмурим судженням про епоху, світ і власне існування. Трагічно, на 44-му році життя третього вересня 2008 року поет поринув у вічність, залишивши по собі глибоку спадщину.
Так, наче життя скінчилося.
Так, наче збираюся вмерти.
Кожен спогад закінчується болем,
кожен спогад закінчується гіркотою.
#opoetryandfacts
авторка допису: Злата Пелих
ілюстрації: Юлія Заремська
друже,
вулиці Подолу обережно вкриваються тендітними сніжинками, що тихо падають на закрижанілий асфальт, усміхнені обличчя та волохаті капюшони перехожих. у повітрі витають пахощі випічки, і десь поблизу чути дружній сміх компаній із задубілими від холоду руками та сяйливими від щастя очима. вони вдихають зимне повітря, сповнене святкових запахів мандарин.
у цей морозно-магічний час ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з тобою, аби обмінятися теплом посмішок та захоплених поглядів!
"...коли ми бачимо світ очима любові, він відкриває нам свої кращі сторони..."
love,
o.poetry
вулиці Подолу обережно вкриваються тендітними сніжинками, що тихо падають на закрижанілий асфальт, усміхнені обличчя та волохаті капюшони перехожих. у повітрі витають пахощі випічки, і десь поблизу чути дружній сміх компаній із задубілими від холоду руками та сяйливими від щастя очима. вони вдихають зимне повітря, сповнене святкових запахів мандарин.
у цей морозно-магічний час ми з нетерпінням чекаємо зустрічі з тобою, аби обмінятися теплом посмішок та захоплених поглядів!
"...коли ми бачимо світ очима любові, він відкриває нам свої кращі сторони..."
love,
o.poetry
друже,
будні часом проходять надто швидко й монотонно, тож хочеться ловити миті, запам‘ятовувати щасливі моменти — і, звісно, творити, закарбовуючи спогади у слова й ноти. є хвилини, коли хочеться вискочити на стіл і віршованими рядками розповісти про все, що відчуваєш
тому ми запрошуємо тебе на кінопоказ «Спілки мертвих поетів» та літературний вечір із атмосферою стрічки. разом переглянемо й обговоримо фільм, а потім поділимося своєю творчістю і залишимо її частинку в нашому поетичному блокноті. буде багато поезії, музики і захопливих дискусій за чашкою гарячого чаю
із нетерпінням чекаємо на тебе 17 грудня о 15.00 на першому поверсі 7 корпусу та нагадуємо, що подія благодійна — вхід за вільний донат на потреби військовим. будемо раді послухати твої вірші, пісні та мелодії. заповнюй формочку для реєстрації тут ♡
«і п’єса життя ще не закінчена, і ти, можливо, впишеш свій рядок…»
love,
o.poetry
будні часом проходять надто швидко й монотонно, тож хочеться ловити миті, запам‘ятовувати щасливі моменти — і, звісно, творити, закарбовуючи спогади у слова й ноти. є хвилини, коли хочеться вискочити на стіл і віршованими рядками розповісти про все, що відчуваєш
тому ми запрошуємо тебе на кінопоказ «Спілки мертвих поетів» та літературний вечір із атмосферою стрічки. разом переглянемо й обговоримо фільм, а потім поділимося своєю творчістю і залишимо її частинку в нашому поетичному блокноті. буде багато поезії, музики і захопливих дискусій за чашкою гарячого чаю
із нетерпінням чекаємо на тебе 17 грудня о 15.00 на першому поверсі 7 корпусу та нагадуємо, що подія благодійна — вхід за вільний донат на потреби військовим. будемо раді послухати твої вірші, пісні та мелодії. заповнюй формочку для реєстрації тут ♡
«і п’єса життя ще не закінчена, і ти, можливо, впишеш свій рядок…»
love,
o.poetry
друже,
спішимо нагадати, що вже завтра о 15:00 для тебе відчиняться двері 7 корпусу, аби ми разом переглянули «Спілку мертвих поетів» та обговорили фільм за чашкою чаю❤️🩹
після перегляду фільму буде літературний вечір, на якому ти зможеш поділитися своєю творчістю та залишити її частинку в нашому блокноті
carpe diem (лови мить!) та реєструйся у формочці. захід є благодійним, вхід — за вільний донат
love,
o.poetry
спішимо нагадати, що вже завтра о 15:00 для тебе відчиняться двері 7 корпусу, аби ми разом переглянули «Спілку мертвих поетів» та обговорили фільм за чашкою чаю❤️🩹
після перегляду фільму буде літературний вечір, на якому ти зможеш поділитися своєю творчістю та залишити її частинку в нашому блокноті
carpe diem (лови мить!) та реєструйся у формочці. захід є благодійним, вхід — за вільний донат
love,
o.poetry
друже,
час спливає невпинно, новорічні свята закручуть у завірюху метушні; а ми все одно знаходимо хвильку, щоб згадати безцінні моменти, розділені між нами, і дозволити їм зігріти навіть кінчики пальців. ми дякуємо тобі за ще один день, проведений разом, і за ще одну мить любові, поезії та натхнення.
сьогодні пропонуємо тобі теж поринути у спогади та усміхнутися, переглядаючи світлини Саші та світлини Софії з нашого кіноперегляду та літературного вечора.
до зустрічі зовсім скоро,
"Лови мить, поки спить час, друже."
©Джон Кітинг
love,
o.poetry
час спливає невпинно, новорічні свята закручуть у завірюху метушні; а ми все одно знаходимо хвильку, щоб згадати безцінні моменти, розділені між нами, і дозволити їм зігріти навіть кінчики пальців. ми дякуємо тобі за ще один день, проведений разом, і за ще одну мить любові, поезії та натхнення.
сьогодні пропонуємо тобі теж поринути у спогади та усміхнутися, переглядаючи світлини Саші та світлини Софії з нашого кіноперегляду та літературного вечора.
до зустрічі зовсім скоро,
"Лови мить, поки спить час, друже."
©Джон Кітинг
love,
o.poetry
друже,
до нового року лишились лічені дні, а це означає, що настав час доробляти цьогорічні справи, планувати наступний рік та відпочивати. останній пункт – найважливіший, щоб почати 2024 із новими силами.
хочемо повідомити, що o.poetry також бере невеличку паузу, аби наступного року так само натхненно відкривати тобі світ поезії✨ тож до зустрічі у 2024🤍
love,
o.poetry
до нового року лишились лічені дні, а це означає, що настав час доробляти цьогорічні справи, планувати наступний рік та відпочивати. останній пункт – найважливіший, щоб почати 2024 із новими силами.
хочемо повідомити, що o.poetry також бере невеличку паузу, аби наступного року так само натхненно відкривати тобі світ поезії✨ тож до зустрічі у 2024🤍
love,
o.poetry
друже,
свята пролетіли повз нас швидко, проте гомін щедрівок вже задалеко і треба згадувати, як заводити будильник на восьму. маємо надію, що ти відпочив від навчання і готовий повернутися до звичного ритму. разом з тобою це робимо і ми.
наша команда вже готує анонси нових подій і теми для освітніх дописів.
з нетерпінням чекаємо зустрічі. кожна перерва дає нам зрозуміти, як сильно ми любимо те, чим займаємося.
love,
o.poetry
свята пролетіли повз нас швидко, проте гомін щедрівок вже задалеко і треба згадувати, як заводити будильник на восьму. маємо надію, що ти відпочив від навчання і готовий повернутися до звичного ритму. разом з тобою це робимо і ми.
наша команда вже готує анонси нових подій і теми для освітніх дописів.
з нетерпінням чекаємо зустрічі. кожна перерва дає нам зрозуміти, як сильно ми любимо те, чим займаємося.
love,
o.poetry
— А де наша скринька з прикрасами,
Щоб прикрашати життя?
Ну де?
І коли вже не було кому ставити
це запитання, я випадково
її відшукав,
у великому дзеркалі відшукав…
Микола Воробйов — геній абсурду, чия поезія торкається глибин єства. Народився митець на Черкащині в 1941 р. «З дитинства запам’яталась статуя Свободи, що стояла у нас на городі. На жаль, я був малим і нічого не знав про свободу, не звертав на неї уваги, я сам був свободою». Згодом на цю свободу полюватиме КГБ.
Вперше світ побачив твори Воробйова в газеті «Молодь Черкащини», де працював Василь Симоненко, який власне й допоміг з публікацією. Вірші отримали позитивні відгуки, а самому поету пророкували успіх. Плани перекреслив 1967 р., коли Віру Вовк зупинили в аеропорту, вилучивши всі рукописи Воробйова для друку закордоном. З того моменту й впродовж наступних 20-ти років, розмова із КГБ і заборона публікуватися стали невід’ємною частиною життя поета та його колег. Відмова Воробйова у співпраці була чіткою і непохитною, тому він був змушений змінювати роботу ледь не кожного року, а писати «до шухляди».
Та попри це, внесок Миколи Воробйова в літературу величезний, і налічує 19 збірок з проникливими віршами. Крім цього, він — засновник Київської школи поезії, представники якої тікали від життя й творили мистецтво для мистецтва:
щоб не ставати великими
ми завше
були великими:
«київська школа поезії»
Покоління талановитих митців — український андеграунд. Витіснені зі шпальт газет і полиць книгарень, вони тікали у мистецтво: писали, малювали, різьбили скульптури. Творили, поки була можливість.
Освіта філософа відобразилася в віршах Воробйова: пошук відповідей, дослідження світу й себе, уважність до деталей. Оскільки іноземних авторів у доступі на той час не було, можна з певністю сказати: геніальна абсурдність Воробйова бере початок в ньому самому. Серед українських авторів на нього справила велике враження творчість Івана Драча.
Поезія Миколи Воробйова лаконічна й довершена, насичена образами й кольорами. Вона існує поза часом, подалі від галасу. Це діалог лише між автором і дійсністю. Вірші залишають післясмак чогось важливого й справжнього, наче ти нарешті знайшов щось давно загублене, але таке дороге серцю.
Поверніть мені щось таке —
Наче свічка горить і гасне…
Біле-біле і зовсім легке,
Ніби гуси летять щоразу…
#opoetryandfacts
авторка допису: Софія Шелест
авторка ілюстрації: Вікторія Гапетченко
Щоб прикрашати життя?
Ну де?
І коли вже не було кому ставити
це запитання, я випадково
її відшукав,
у великому дзеркалі відшукав…
Микола Воробйов — геній абсурду, чия поезія торкається глибин єства. Народився митець на Черкащині в 1941 р. «З дитинства запам’яталась статуя Свободи, що стояла у нас на городі. На жаль, я був малим і нічого не знав про свободу, не звертав на неї уваги, я сам був свободою». Згодом на цю свободу полюватиме КГБ.
Вперше світ побачив твори Воробйова в газеті «Молодь Черкащини», де працював Василь Симоненко, який власне й допоміг з публікацією. Вірші отримали позитивні відгуки, а самому поету пророкували успіх. Плани перекреслив 1967 р., коли Віру Вовк зупинили в аеропорту, вилучивши всі рукописи Воробйова для друку закордоном. З того моменту й впродовж наступних 20-ти років, розмова із КГБ і заборона публікуватися стали невід’ємною частиною життя поета та його колег. Відмова Воробйова у співпраці була чіткою і непохитною, тому він був змушений змінювати роботу ледь не кожного року, а писати «до шухляди».
Та попри це, внесок Миколи Воробйова в літературу величезний, і налічує 19 збірок з проникливими віршами. Крім цього, він — засновник Київської школи поезії, представники якої тікали від життя й творили мистецтво для мистецтва:
щоб не ставати великими
ми завше
були великими:
«київська школа поезії»
Покоління талановитих митців — український андеграунд. Витіснені зі шпальт газет і полиць книгарень, вони тікали у мистецтво: писали, малювали, різьбили скульптури. Творили, поки була можливість.
Освіта філософа відобразилася в віршах Воробйова: пошук відповідей, дослідження світу й себе, уважність до деталей. Оскільки іноземних авторів у доступі на той час не було, можна з певністю сказати: геніальна абсурдність Воробйова бере початок в ньому самому. Серед українських авторів на нього справила велике враження творчість Івана Драча.
Поезія Миколи Воробйова лаконічна й довершена, насичена образами й кольорами. Вона існує поза часом, подалі від галасу. Це діалог лише між автором і дійсністю. Вірші залишають післясмак чогось важливого й справжнього, наче ти нарешті знайшов щось давно загублене, але таке дороге серцю.
Поверніть мені щось таке —
Наче свічка горить і гасне…
Біле-біле і зовсім легке,
Ніби гуси летять щоразу…
#opoetryandfacts
авторка допису: Софія Шелест
авторка ілюстрації: Вікторія Гапетченко
