друже,
ми зустрінемося рівно за двадцять хвилин.

https://us05web.zoom.us/j/81837910373?pwd=OEEyZ0VoTithZ2JqdzlENmdzbWh4UT09
Meeting ID: 818 3791 0373
Passcode: opoetry

чекаємо на тебе,
o.poetry

P.S. Починаємо рівно о 18:00, тому не хвилюйтеся, якщо ми не додамо вас до цього часу🧡

сьогодні в нас було 45 людей у зумі, і ми безмежно вдячні вам за підтримку й присутність!

завтра тут буде опубліковано віршосушку, а також запис стріму❤

вчора було дуже тепло,
а сьогодні час сушити вірші!

Хань: @izmaragdpoetry --- @hanpoetry
Руслана Грига: @poeticmemoir
Сич: @sych_poetry --- @neruina
Юлія Заремська: @generations_of_angels_A --- insta: https://www.instagram.com/march.mockingbird
Ярослава Валентій: @drama_comedy --- insta: https://www.instagram.com/vichnyi_myzuka/
Даруся: https://instagram.com/solodkivirshi5?igshid=1w913kt8m4wr2
Тетяна Тарасенко: @arslongaaaa
Юля Красій: @shiverss
Квера: @k2920pm
Єгор Дьомін: @diominpoetry
Надія Козловська: https://www.instagram.com/nadiya_kozlovska/ https://www.facebook.com/kozlovska.nadiya
Сандра: https://www.wattpad.com/user/Sandra_1914
Софія Білогрива: @grannysattic
Катерина Балашова: @galdranorn
чай(ка): @chaika_viruchaika
Владислава Дем’янчук: @dadiart
Lis Lissock : https://soundcloud.com/user-37561348-338720249/sets/tri-zhnki-lesl-v
Максим Калініченко: @magne_k_skald
Юлія Карпець: @juliekorper
Сірослав Златоуст : @t_a_w_wolfshance
Олександр Жилко: @zhylkos
Катря Осипчук: @iamrauha
Одарка: @fen_met

...а також згадувати, як ми відсвяткували річницю o.poetry!
тепер у нас є повний запис стріму на новому youtube-каналі, який можна переглянути просто вже.
для зручності в описі під відео є активні таймкоди з виступом кожного учасника.
дякуємо, що були з нами в цей день❤️

love,
o.poetry

https://youtu.be/eubrxBSNDAw

​o.poetry&facts

​«Той мрець, що його ти торік закопав у садочку,
Чи проріс він? Чи буде цьогоріч цвісти?»
— Томас Стернз Еліот, зачинатель модернізму в поезії

Його поема «Безплідна земля» - це спроба наздогнати ілюзію, уже зневіршившись у гуманістичному ідеалі після Першої світової війни. Захоплюючись теорією часу Анрі Бергсона, Еліот витворює поезію асоціаціями, спогадами та почуттями. Його герой Тиресій, як бодлерівський, тиняється містом. Проте несправжньо, радше блукає вулицями свідомости, вишукує німф у Темзі, слухає «морозяну тишу» Лондона.

Прикметною є міфологічна метода, яка дозволяє створювати нові сенси з множинности присутніх. Один образ потопельника в поемі вбирає алюзії до Данте, античного міфу про Адоніса, давньоанглійських оповідок і не тільки. Таке літературне суголосся поет вважав істинним потягом до поезії.

Томасу Еліоту закидали, що він «занадто» консерватор. Його ж творчість і критичний доробок ілюстрував, як консерватизм може обернутися свіжим подихом. Він обожнював Данте, а шекспірівського «Гамлета» вважав недосконалим через недопрацьованість. Не любив романтиків за їх любов до Мільтона та до натхнення. Казав, що «поезія не простір для емоцій, вона втеча від них». І втеча ця має бути добре організованою.

Приїхавши з Америки, Еліот оселився у Лондоні та вже не полишав його надовго. Тут він затоваришував з Езрою Паундом, який був його творчим порадником, і подружжям Вулфів. Заснувавши журнал «Крайтеріон»,  публікував ранні твори Єйтса, Вулф і Валері.
Поему Томаса Еліота видали в 1922 одночасно з останніми розділами «Улісса» Джойса. Як і роман, «Безплідна земля» назавше залишилася класично модерністською.

авторка - Юлія Карпець
ілюстрація - Катерина Балашова

​​​o.poetry & facts

Кожен із нас — сам. Вікно. Сніги... Закам'янілі хмари ліниво тягнуться морозним небом багрянцевого кольору, що квітне лиш перед пекельним студнем наступного дня ౼ це прийшла зима, а серце часом рветься до весни, кохання! У такі дні рятує лиш інтимна лірика Павла Тичини, яка дозволяє відчути на губах солодкий присмак пізнього квітня.

У 1913 році Тичина зажеврів коханням до Полі Коновал, а виявом почуттів до неї стали поезії «Гаї шумлять...» та «Арфами, арфами» — неспланований поетом диптих. Про єдність цих творів свідчить ідентичні часопростір та відтінки пейзажу: поліська природа Придесення, гай, ріки, ниви — ліричний герой стає частиною цієї феєрії. Митець майстерно описує процес гармонізації та злиття з навколишнім середовищем за допомогою буденних процесів: "гаї шумлять", "хмарки біжать". Він милується, дивується, милується-дивується ౼ цим наскрізним прийомом делікатно градується глибина вражень та посилюється мелодійність вірша. У витворі «Арфами, арфами» центром уваги поета знов постає весна, її масштабне буяння у сприйнятті переповненого щастя та сподиву закоханого ліричного героя. Емоційне піднесення, чарівність пізнання наших почуттів, філігранно відшліфовані в єдності музичного звучання і образного сприйняття слухових і зорових нарисів, суголосних відповідним епізодам вірша «Гаї шумлять…». Та все це дитинне та злотоцінне кохання враз обривається в 1915 році симпатією Тичини до сестри Поліни ౼ Інни. І от наша мить тепла досягла кінця... І знов зимовий вечір. Тиша. Ми.

авторка - Тетяна Тарасенко
ілюстрація - Катерина Осипчук

p.s. хочемо поділитися новим баченням "О панно Інно" - кавером Мар'яни Клочко❤

​​​o.poetry & facts

«Потопельне місто, де твердий розсуд
Стрімливо стає вільготним оком…»
Венеція, 1973 рік

Зимового ранку постать виринула з пансіону «Аккадеміа» - перші різдвяні канікули у Венеції. Місто, про яке Йосип Бродський марив ще у свої двадцять, переглядаючи художні альбоми Тіціана, слухаючи музику Вівальді.

Він прямував до арсеналу, де колихались десятки гондол, нагадуючи «цинкові хвилі» рідного міста. Проходив вулички, полонені адріатичною поволокою, споглядав барокові піддашшя, за які затинався погляд, і так само затинаючись, зупинявся час, поглинений морем. Лише вода, виходячи на площу, була спроможна пересувати стрілки годинника.

Поет казав, що почуває себе ніби «лісовий брат із домішком античности та літератури абсурду», саме тому він любив Венецію, вона дарувала необхідне йому вивласнення з сучасного світу в безчасся. Місто зберігало його на сімнадцятистолітніх підвіконнях, капітелях, містках, у дзвонах на Сан-Марко та в кожній усмішці левів, що їм усміхався Бродський.

Він затримався на п’ять хвилин випити кави у «Флоріані», місці, де в ХІХ столітті проводили час Стендаль і Шопен та де у своєму сторіччі сам він частуватиме товариша-поета Євгенія Рейна.

Венеція - місто, де «кожну хвилину отримуєш дозу чарівливого світу». Зустрівшись із цим світом, Бродський понад усе забажає віддячити та повернути борг людини перед красою - у першу подорож він створює «Лагуну». Далі кожного року повертатиметься до Адріатики, аби ще раз віднайти себе в передрізвдяному повітрі Венеції, її безчассі. Воно буде м’яко спадати снігом на плечі, але снігу Венеція не береже і в мить мінить його водою.

авторка - Юлія Карпець
ілюстрація - Катерина Балашова

p.s. а послухати композицію Dakh Daughters з одним із віршів Бродського можна тут🖤

​Це був шалений рік, протягом якого ми зробили не один, а декілька визначальних кроків уперед.

Крім того, 2020 був першим роком для o.poetry, а отже дуже особливим. Для нас він був про ріст і відкриття, про знайомства та нових людей поряд, і найголовніше – про поезію, якою ми ділилися разом наживо, а згодом по обидва боки екрану.

Спочатку нас було всього двоє в роботі над проєктом, але за цей період ми встигли створити власну команду й розширити її завдяки першому відборові. Наразі нас 7, і творити o.poetry разом - велика радість! Ми також провели нашу першу колаборацію, зареєструвалися як СІГ і започаткували нову рубрику.

Дуже важливим цього року було відчуття присутності. Бути поряд навіть на відстані стало одним із наших завдань, і ми вдячні тим, із ким нам вдалося співпрацювати заради цієї мети. Разом із неймовірною командою Спудейського Вісника ми провели літературний вечір Імпульс, який зібрав чудових авторів та слухачів, взяли участь у важливому проєкті Резонуй та співпрацювали з проєктом Літера А.♥️

Також ми дуже вдячні усім, хто цього року був із нами по інший бік екрану. Тим, хто приходив і слухав поезію, ділився нею, читав уперше, ставив сердечка в зумі, писав коментарі й читав віршосушки. Ви творили це тепло разом із нами щомиті весь цей дивний і цікавий рік. Ми дуже щасливі та вдячні за кожний спільний момент цьогоріч і готуємо їх ще більше для наступного року.

Ми змогли об'єднати багатьох різних людей і не збираємося зупинятися. І ви теж пам'ятайте, що маєте безмежний потенціал, можете пробувати себе в абсолютно різних сферах і втілювати нові ідеї. Разом.

Із прийдешніми святами!

любимо вас,
o.poetry

друже,

ми починаємо цей рік із поетичного адвента, впродовж якого ми ділитимемося українськими віршами на різдвяну тематику! він відбуватиметься в нашому інстаграмі, тож чекаємо на тебе тут: instagram.com/o.poetry.kma/

love,
o.poetry

​​o.poetry & facts

Головними поезіями збірки Богдана-Ігора Антонича "Три перстні" стали "Різдво" та "Коляда", які варто розглядати як диптих чи міні-цикл, в якому є певна контамінація двох вірувань — християнських і дохристиянських. Ці вірші стали діалогом між релігійною й міфообрядовою традиціями, в яких Різдво — народження Христа, а Коляда — народження Сонця.

Ще з часів "Повісті минулих літ" сани були атрибутом поховання й смерті, Антонич зі свого боку полярно трансформує цей символ — "Народився бог на санях..." — тобто час народження Христа збігається з його смертю, що створило дуже особливий хронотоп у своїй метафоричності: Христос прийшов на землю, аби пройти довгий і тернистий шлях, зрештою померши. Наскрізний образ місяця можна розуміти як циклічність людського життя, проте варто зазначити, що зображення Богоматері над місяцем часто тлумачать як верховність вічного над земним і тимчасовим. Багато літературознавців і зовсім співвідносили місяць із постаттю Ісуса.

Провідним кольором поезії стає золотий — колір божественного явлення, сакральності, духовних дарів.
"Коляда" починається яскравою і виразною алітерацією, за якої нагромадження звуків "т", "с", "зс", "ст" викликає враження тесання та шелесту під час засніженої дороги. Якраз у слові "теслі" відображається символ божественної дії. Цікавим є те, що сани тешуть зі срібла — вони везуть Богоматір із сином до майбутнього, у якому Христа зрадять за тридцять срібняків. На противагу золотому, "Коляда" багата на синій колір, що символізує пізнання світу, а в іконописанні є маркером янгольського престолу й Царства Небесного. Ясна Пані в цьому вірші напряму відсилає нас до Марії, а уподібнення її очей до очей сарни пов'язано з легендою про те, що ця тварина щороку приносить до людей своє дитя в жертву.

Обидва вірші вбирають у себе одне одного, водночас протиставляючи цілі світоглядні системи, які зрештою гармонійно переплітаються і поєднуються, а сам поет неначе проходить обряд ініціації, усвідомлюючи важливість власної жертовності заради мистецтва.

авторка - Тетяна Тарасенко
ілюстрація - Катерина Осипчук

o.poetry & facts

​«Поеми Малларме показали мені таку навмисність своїх оздоб, що вони самі відходили в затінок того, про що промовляла їх прихована опорядженість.»
— Поль Валері «Лист про Малларме»

Влітку 1930 сталася спроба «перекладу», проте перекладу не слів, а простору поезії. Митець Анрі Матісс отримав пропозицію вперше проілюструвати книжку - збірку поезій Стефана Малларме.
Вправний художник, чиї картини завше були по вінця наповнені кольором, як деякі вірші Малларме - «темінню» метафор, відмовляється від насиченности форми. Вражіння від недавньої подорожі до Таїті, споглядання місцевих жінок, які спонукали обарвлювати свої малева, зберігаються в ілюстраціях лиш навздогад у рисах облич, у неозорості порухів.

Графічні роботи Матісса суголосять поглядам Малларме щодо безміру в поезії та йдуть услід його поетичній мові. Наприклад, для еклоги «Пополудень Фавна» художник створює чотири ілюстрації німф і Фавна витонченими чорними лініями, що залишають читачеві можливість витворювати «приспане повітря», прямувати «крізь млости лінь і супокій тривкий» та роздивлятися «змовклий виднокіл». Від ледь окресленої на малюнку флояри «відбивається хвилею істоти білина». Поки Фавнові сновидно мариться «сяйово спин», ми бачимо те світло у (не)конечности паперу; озираємося, шукаючи відсутности «пелехатих тіней». «Спокій розпростер» тіло Фавна сторінкою, Матісс усунув останні вільготні слова.

Лінії Матісса - це той самий «дотик на відстані», образ, який породжує ідею, але не оприсутнює німф чи фавна. Вони залишаються можливими, але не уможливленими. Це слово Малларме, що промовляє не пагін, цвітіння чи зелене листя, а лиш ідею квітки.

авторка - Юлія Карпець
ілюстрація - Катерина Балашова

p.s. Переглянути поетичну збірку Малларме в українському перекладі з ілюстраціями Матісса можна тут❤️

o.poetry & facts

​"Хтось когось любить"...
Особлива зацікавленість епістолярним діалогом між Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою спричинена, певно, неймовірною самобутністю їхнього спілкування та стосунків. У них була спільна метамова, що виявлялась у взаємних звертаннях — "Хтось чорнесенький", "Хтось біленький", зменшено-пестливе — "Хтосічок", німецькі — "Liebe, frene Lotosblume!" (у перекладі "Мила, далека квітко лотоса!") й "Liebe, liebste Wunderblume!" ("Мила, люба чарівна квітко!"). Ці форми, що заперечували будь-які звертання на ім'я, неначе несуть у собі тендітний, терпкий страх визнати свої теплі почуття одне до одної. Цікаво, що квітку лотоса в українській міфології часто називали "русалчиним цвітом", який символізував холодну красу русалок, а старовинні травники вважали біле латаття травою-приворотом, тобто пов'язували цей цвіт із любовними почуттями.

До того ж Ольга Кобилянська часто постає як цвіт папороті в листах Лесі Українки. Значення цього символу несе в собі дещо навіть більш поетичне — певну ефемерність (бо ж цього квіту ніхто не бачить, як тільки на свято Івана Купала під опікою відьом), скороминучість, щастя. Якраз щастя, певно, стало провідним значенням, бо листування зі своєю товаришкою стало для Лесі Українки проблисками сонця серед захмарних перипетій особистого життя ("Хтось бідний і хтось би вже до когось, бо хтось та й ще хтось, як зберуться до купи, то вже не такі бідні обидва" — лист Лесі Українки від 9 квітня 1903 року).

Їхнє спілкування могло бути будь-чим: розмовою двох витончених, красивих душ; дружбою, під якою можна сховатись від негараздів; платонічним або ж і зовсім романтичним боязким коханням, — та воно без сумнівів несе в собі велику силу двох жінок, силу світлих чуттів, у яких "хтось когось любить".

авторка - Тетяна Тарасенко
ілюстрація - Катерина Осипчук

​o.poetry & facts

«Я вчора загубила Світ.
Чи з ним не стрілись ви?
У нього знак — вінок із Зір
Довкола голови.»
— 181 вірш, Емілі Дікінсон

Сусіди вгадували її за білосніжною сукнею, лілеями у волоссі та порпанням у саду. Ще казали, вона випікала смачні пироги.

Насправді ж, Емілі Дікінсон не намагалася бути зрозумілою ані друзям у листах, в яких вона відмовлялася тлумачити вже написані слова, ані чоловікові, якому відмовила в одруженні, хоча кохання було взаємним.

Тихе одноманітне життя лише трохи привідкрилося, коли сестра Лавінія знайшла після її смерти обережно складені стосики з 1775-ма віршами. Дікінсон частково надсилала їх друзям, один-два навіть надрукували ще за її життя, проте виправленими - туди додавали коми, крапки, в той час як поетка обмежувалася лиш тире та знаками питання. Для неї цього було досить, як і було досить наголосити на важливості слова великою початковою літерою, а не линути в розлогу метафоричність.

Емілі Дікінсон була сучасницею Вітмена та По, не менш проникливо та сильно, ніж останній, вона складала вірші про смерть та граничні стани. Проте якщо По творив свою ритмічність із сучасности, поетка експерементувала з традиційним розміром балади.

Вона часто писала про власне «я». Тогочасне «я» Вітмена дорівнювалося всесвіту, було здатне відгукнутися на чийсь сум і в Німеччині, і в Японії. На противагу йому Емілі Дікінсон плекає світ, лаштований кімнатою та садком. Її «я» - то глибини спостерігання за красою, яку ніколи не дозволить витлумачити вітер, то мовчання, що вона лишається з ним на самоті, то поезія, що вповні відгукується нашому сьогоденню.

авторка - Юлія Карпець
ілюстрація - Катерина Балашова

p.s. Переглянути поетичну збірку Емілі Дікінсон в українському перекладі з передмовою Соломії Павличко можна тут.

друже,

на небі все закінчується лише для того, аби знову початись. на цій сцені день і ніч стоять, притулившись спинами. сонце й місяць стоять, закривши одне одному обличчя. їхні механічні оберти, мов у годинника, ніколи не починалися й ніколи не закінчаться.

рука сонця відкрила місяцю око.

нова фаза. відчуваєш? місяць дивиться у вікна, слідкує за рухом води, поступово наливається світлом. усе повторюється знову, але по-новому.

щойно рук на місячному обличчі не залишиться - ми знову з тобою побачимось.

30 січня о 18:00.

love,
o.poetry

друже,

інакше й бути не могло. наповнення по вінця - це кульмінація існування, неминуча складова життя. небесна підлога тримає срібну кулю. вона повна собою та дає стільки світла, скільки знає й уміє.

обличчя місяця до нас відкрите - відкриймо до нього свої. і читаймо йому вірші, розповідаймо йому про своє красиве, ніжне та сильне.

робімо це вільно й відкрито. робімо це з повагою одне до одного. робімо це з підтримкою та щирими посмішками. робімо це разом.

приходь.

love,
o.poetry

друже,

з-під пальців сонця виглядає серп світла. обличчя місяця майже повністю закрите долонями.

старим він має зморщені руки й безліч ластовиння, проте невдовзі знову прокинеться в колисці. у цій виставі завершення - завжди початок.

завтра над містами зійде повний, налитий світлом місяць. зустрінемося з тобою на його темному боці.

шоста вечора.
лінк на каналі.

love,
o.poetry

Чекаємо на всіх за цим покликанням рівно о 18:00 ❤️
https://us05web.zoom.us/j/85005189552?pwd=dGNPY204YVFiSkJLUlNRcUlSVU45dz09

​друже!

ми знов побачилися сьогодні, і, як завжди, це було найтеплішим вечором цього січня. чути й бачити вас у різних куточках міста чи навіть країни - неймовірна річ. обов'язково побачимося ще, але вже встигли скучити. найближчим часом тут з'явиться і стрім читань❤️
а поки - час для віршосушки тих, хто сьогодні до нас завітав!

1. мідянка: t.me/emralltpoetry
2. Юлія Карпець: https://t.me/juliekorper
3. Катря: https://t.me/iamrauha
4. Юля Заремська: https://t.me/generations_of_angels_A
5. Квера: https://t.me/k2920pm
6. Олександр Жилко: https://t.me/zhylkos
7. Лісок: @LeTheMaybug
8. Юлія Красій: https://t.me/shiverss
9. Владислава Дем'янчук: @dadiart
10. Одарка: http://t.me/fen_met
11. Вікторія Кадіна: https://t.me/joinchat/VpEZmBOcKJsmNXJ_
12. Катерина Балашова: https://t.me/galdranorn
13. Magne Kalinsen: https://t.me/magne_k_skald
https://soundcloud.com/magne_kalinsen
14. Любава: https://t.me/viergefolie_blog
https://t.me/na_stoli_podcast
15. Марія: t.me/zhmenyazlyv
16. Тетяна Тарасенко: t.me/arslongaaaa
17. Саша Чайка: https://t.me/chaika_viruchaika
18. Софія Білогрива: https://t.me/grannysattic
19. Єгор Дьомін: https://t.me/diominpoetry

до нових зустрічей✨

love,
o.poetry

​o.poetry & facts

«Ти краща за цю Джоконду. Бо Ти — це Ти і Ти...»

Жіночі образи посідали по-справжньому особливе місце в ліриці Стуса, постаючи в різних іпостасях — палкої коханки, друга, матері, цнотливої дівчини, а своєрідність цих образів була зумовлена специфікою художнього сприйняття світу митцем, його дуже особливою творчою манерою.

Він промалював межу між високим самохизуванням коханки та сірою буденністю навкруги у вірші "А скажи — Модільяні був ідіот?". Експозиційна еротична сцена, спалах пристрасті, перебитий її недоречними питаннями і роздумами, що знайшли своєї розв'язки в проханні вбити докучливу муху, бо та "дзижчить і дзижчить".

Іноді жінки набувають менш інтимного характеру і постають у побутових замальовках, як, наприклад, у поезії "Йдуть три циганки розцяцьковані", в якій Стус розкривав соціальні проблеми, застосовуючи окремі епізодичні деталі.

Та саме образ своєї любої жінки особливо помітно викоханий і з ніжністю був прописаний — "...перегортаю сторінки книжок, / іду в крамницю, / слухаю Бортянського, / про тебе думаю". Епістолярний діалог між Стусом і його дружиною розкриває її як богиню, Богородицю, особливо часто — Еврідіку. Відомо, що Еврідіка — це дружина півця і поета Орфея, та в листах це звертання пішло від захоплення Стусом поемою Рільке "Орфей, Еврідіка й Гермес". Дуже тендітно поет вбачав у ній Джіневру — "Переді мною портерт Джіневри деї Бенічі, написаний Леонардо да Вінчі 1482 р. Це Ти — перша, яку я пізнав багато літ тому (Тільки в тебе незрівнянно кращий носик)", — і навіть порівнював із Джокондою — "... ти краща за цю Джоконду. Бо Ти — це Ти і Ти.". Так і вивершився серед інших цей образ-мрія, ідеал тієї жінки, яку так лебедино кохав Василь Стус.

авторка - Тетяна Тарасенко
ілюстрація - Катерина Осипчук

P.S. Принагідно ділимося кавером Мар'яни Клочко "на згадку для Стефанії Шабатури" на слова В. Стуса❤️