Сьогодні командир 67 окремої механізованої бригади підполковник Олександр Шаптала відзначив бійців державними нагородами: «За службу», «За поранення», «За відданість Україні».

Серед нагороджених - піхотинці, артилеристи, танкісти та багато інших військовослужбовців нашої бригади, які мужньо знищували ворога у запеклих боях під час Курської операції, оборони Сумщини та Донеччини.

«Я не прив’язую нагородження до календаря. Бо кожен день на війні — вже визначний. І кожен солдат, який тримає цю війну на своїх плечах, — Герой», — підкреслив Олександр Шаптала.

Також бійці отримали цінний подарунок від командира бригади - годинник Casio.

Продовжуємо боротьбу.
metsuki sutemi🫡
Слава Героям! Смерть ворогам!

Вітаємо всіх наших побратимів з Днем Батька!
Бажаємо сили й незламності, віри й наснаги. Нехай любов найрідніших у світі — Ваших синів і доньок — надихає на Перемогу. Адже кожен наш крок, кожен постріл у ворога — заради їхнього вільного майбутнього.

Своїми почуттями сьогодні ділиться з нами головний сержант мінометної батареї 2 мотопіхотного батальйону ім. Тараса «Хаммера» Бобанича 67 ОМБр друг СТАЛКЕР:

«Бути батьком під час війни — не лише відповідальність, а й неймовірний стимул. Це мотивація повернутися до свого сина і коханої. Тренуватися, навчатися, аналізувати помилки. Робити все можливе, щоб вижити і нищити ворога. Бо за моєю спиною — моя сім’я.

Нам тут важко. Але ніхто за нас цього не зробить. Та ще важче нашим дітям і тим, хто чекає нас вдома. Війна — така річ, що в одну мить усе може змінитися. Один приліт. Одна куля — і все. Та щоразу, коли виходжу, в голові лише одне: за моєю спиною — мій син. Його спокій. Його сон. Діти — наша надія на майбутнє. І ми не маємо права допустити, щоб вони, як і ми, тримали зброю.

Було важко. І не раз казав собі: все, залишимось в Оріхово-Василівці, у Бахмуті, Серебрянському лісі, в Іванівському, на Курщині… Але я мушу йти далі, як би не рвалося серце додому — до сина і коханої.

Можливо, колись мій син Марк запитає:

— Тату, де ти був, коли я так тебе потребував? Чому ми бачилися тільки через екран? Чому ти так рідко приїжджав? Чому тебе не було поряд, коли мама плакала ночами?

Я не знаю, чи знайду точну відповідь. Мабуть, просто скажу:

— Сину, я мусив. Бо люблю вас більше за життя. Я був зобов’язаний вас захищати.

І як би не було важко, кожне фото, кожне відео, кожне його нове слово, перший крок — це те, що дає сили, мотивує боротися з ворогом і з самим собою. Щоб стати для нього найкращим батьком. Я ніколи не забуду момент, коли вперше взяв його на руки. Ті маленькі долоньки. Першу посмішку. Перші обійми. Це не зрівняється ні з чим.

Так, через відстань буває важко. Емоційний зв’язок з дитиною — безцінний. Я безмежно вдячний своїй коханій за кожне фото, за кожне відео. Вона — найкраща. Вона — моя.

Я роблю і робитиму все можливе, щоб настав той день, коли я повернуся додому. Коли впаду на коліна від втоми й просто скажу:

— Сину, кохана… я привіз ПЕРЕМОГУ!»

Відділення комунікацій 67 ОМБр

Фотозвіт: 67 ОМБр на Куражі

2 дні серед киян та гостей міста. Стільки щирості, обіймів, посмішок, запитань і підтримки ми й самі не очікували.
Просто приїхали на «Кураж Базар» з мерчем, який зробили за власний кошт, гільзами, розмальованими нашими друзями, напоями та печивом, зробленим для цієї події, зі стендом, який збирали своїми руками, і з головною метою — зібрати на дрони та дати людям відчути: ЗСУ — це поруч.

💬 Було багато діалогу. Хтось приходив мовчки. Хтось питав: «Як хлопці, тримаються? Як допомогти?» Хтось просто дякував. А ми дякували у відповідь.

Водночас люди мали змогу дізнатись про роботу рекрутингового центру і вакантні посади в нашій бригаді.

Всі бажаючі проходили навчання з такмеду з другом Хаундом. Власне, між тими, хто донатив, ми розіграли два дорожніх знаки з Курщини і Донбасу, яким наш талановитий медик подарував нове життя.

Дякуємо всім, хто підійшов, задонатив і просто був поруч.

Залізом і вогнем!
Разом до перемоги!

📱Більше фото дивіться на нашій Facebook сторінці