Сталева дизельна кіннота 67 окремої механізованої бригади розсікає простори сходу України в пошуку противника.

Мета завжди одна - нещадно знищувати ворожі цілі і, відпрацювавши по них, сховатись із поля зору дронів загарбників, бо танчики - завжди пріоритетна ціль.

Враховуючи досвід, отриманий в численних запеклих боях, наші екіпажі працюють чітко і влучно, відточивши до автоматизму свою взаємодію під час виконання бойових завдань.

Кожен, хто має бажання полювати на «дичину» і звільняти рідну землю від окупантів - повинен взяти відношення до 67 ОМБр, а побратими та інструктори навчальних центрів забезпечать тебе необхідною підготовкою і фаховим навчанням!

Стань тим, ким пишатимуться твої діти!
Контакти рекрутингових центрів.
+38066 894 63 68 — Київ
+38099 191 32 45 — Львів

🕊Instagram📩Telegram 📱YouTube
😎 Facebook🥳TikTok 📱Twitter

Снаряд, який виривається зі ствола танка, — це крик землі, розірваний і потрощений, що летить, аби влучити в ціль.
У ньому застигає уся історія війни - холодна, бездушна, але водночас болісно людська.
Коли снаряди летять, небо тремтить від звуку, а повітря стає важким, мов
перед бурею.

Вибух. Земля під ногами здригається,
як серце, що не витримало ваги втрати.
Снаряди розривають тіло ворога, вириваючи нутро, перетворюючи ґрунт на кривавий вир.
Каміння летить у різні боки, ніби крик самої природи, яка протестує проти цього руйнування, але не має сили зупинити.

Снаряди - це мовчазні посланці людської люті. Вони не знають про любов чи прощення, вони просто виконують свою місію.
В цьому є щось жахливо красиве - політ, що сповнений незворотності.
Пекучий жар, який залишає слід на металевій оболонці, нагадує, що кожен вихід - це кінець ворога.

Є ті, хто надає їм сенсу. Команда, яка керує снарядами, мов режисери на сцені хаосу.
Їхні руки, вкриті порохом, торкаються холодного металу, ніби
вдихаючи в нього життя.

🕊Instagram📩Telegram 📱YouTube
😎 Facebook🥳TikTok 📱Twitter

«Повномасштабна війна — продовження боротьби проти пацаків, що триває не одне століття. Це війна на виживання, й у нас немає можливості обирати: зберігати українську державність чи ні — ми мусимо її зберегти», - у напівтемному бліндажі під канонаду вибухів ділиться думками Юрій Мельничук на псевдо «Бук». Чоловік за освітою філософ-релігієзнавець, раніше працював інженером у міжнародній кампанії. Як тільки почалось вторгнення мо*ковитів, Юрій долучився до війська й тепер методично знищує ворога - служить командиром взводу 1 Самохідного артилерійського дивізіону 67 ОМБр.

«Основна наша задача — полегшити роботу піхоті, прикрити хлопців і зробити все можливе, щоб **апів стало менше. Відпрацьовуємо по живій силі ворога, укріпленнях та броньованій техніці, вогнених позиціях окупантів. Снаряди дають можливість працювати і затикати ***ла п**рам. Нам тільки РЕБи та снаради, і ми їх будемо гнати за урал», - каже друг «Бук».

Артилерист-філософ переконаний, що боротьба з ворогом триває вже не перше століття. «У нас була фора в 30 років незалежності, за які ми повинні були укріпити українську ідентичність. Знаю чимало сімей, де ця індентичність укріплювалась. Багато хто зі старших людей розповідав своїм дітям, онукам про історичні події визвольної боротьби українського народу за часів ОУН-УПА. Тож зараз є покоління, яке знає і пам’ятає історію. Сучасна війна — ціна нашої незалежності. Це визвольна боротьба за збереження не лише державності, а загалом Української нації», - розмірковує боєць.

На запитання «Що мотивує?» Юра відповідає щиро — сім’я: дружина, діти, батьки. А також побратими — добровольці з чітким усвідомленням хто вони, навіщо тут і для чого. «Це і заспокоює — розумієш, що інакше не можна. Ти знаєш, що треба стримати орду тут, щоб не пустити їх туди — у мирні міста і села».

У тісному бліндажі в буржуйці тихо потріскують дрова, кидаючи кумедні тіні на усміхнені обличчя побратимів. «Гумор - невід’ємна частина життя військовослубовця. Без гумору, здається, людина божеволіє. От ми з собою з початку повномасштабки возимо із собою портрет якоїсь жіночки — фотокартку 60-х років: сувора жінка на фоні червоно-чорного стягу. Вона, мабуть, жодного відношення до УПА не має, але ми вигадали легенду, що її звуть Любов Петрівна, - посміхається «Бук». - Тож на пункті управління батареї вона завжди присутня й пильним поглядом слідкує, щоб ми вправно виконували свої задачі».

Про майбутнє України Юрій говорить із захопленням: «О... це буде найкраща країна! Вона й зараз така, а буде ще кращою. Ми переможемо не лише в цій війні, а переможемо в усіх сенсах». Гармаш вірить, що в Україні сформується суспільство активних і свідомих людей, майбутні покоління не знатимуть, що таке війна, але ніколи не забудуть про високу ціну, якою їхні батьки здобували свободу.

🕊Instagram📩Telegram 📱YouTube
😎 Facebook🥳TikTok 📱Twitter