Бути вчителем — мрія всього її життя. З дитинства вона марила цією професією: писала крейдою на шафі, вчила читати своїх іграшкових ведмедиків, уявляючи себе перед класом. Обрала фах учителя української мови та літератури й упевнено стала на омріяний професійний шлях.

За чоловіком, кадровим військовим, поїхала жити й працювати до Херсона. Та всі життєві плани перекреслила війна. Перебування в окупації було важким і небезпечним. Вона ризикувала, адже була дружиною офіцера. Знала, чого боятися, тому нагороди й особисті речі чоловіка ховала в дитячих іграшках. Найбільше ж боялася зустрічей з окупантами на блокпостах.

Попри страх і невизначеність, продовжувала працювати. Спроби виїхати почала лише тоді, коли завершився навчальний рік — коли відчула, що нікого не зрадила, що виконала свій обов’язок перед учнями.