Століття минають, а рівень дискусії залишається. Традиція чи традиціоналізм?

​Для тих, хто хоче приготуватись до завтрашнього свята Преображення ГНІХ, існує прекрасний з огляду на зміст і цікавий з огляду на історію богослужіння літургійний текст - Трипіснець передсвяття Преображення. Трипіснці - тексти передусім періоду Великого Посту. Свято Преображення згідно із Євангелієм, теж мало б передувати Страстям і Воскресінню Христа. Можливо тут вказівка на те, що Преображення колись було у часі Великого Посту? Це питання для істориків літургії. А для молільників просто прекрасний молитовний текст, слова якого впроваджують у таїнство цього свята.

​Сьогодні церкви візантійського обряду святкують свято Преображення Господнього.
Це свято архетипічне. Окрім реальної події, яка відбулася із трьома вибраними Христом апостолами з метою утвердження їх у вірі під час страждань Христових, вона має глибоке духовне значення, яке стосується всіх християн.
Передусім, євангеліє від Матея наголошує, що ця подія відбулася після шести днів, хоча й не вказує після шести днів після чого. Для кожного, хто знає традицію Святого Письма шість днів відсилають, по-перше, до шести днів творіння світу, по-друге до шести днів праці, після яких треба зупинитись і відпочити, тобто, нагадати собі зарази чого всі ці шість днів праці. Йдеться про тижневий день відпочинку, про спокій від метушні, про піднесення себе понад щоденне, задля бачення перспективи. А вона не в постійній праці, а й у осмисленні зробленого і насолоді від нього. Після шести днів треба зупинитися, відпочити, подумати, почути все те, чого нема часу чути впродовж тижня, але що надає всьому тижневі його остаточного сенсу. Знайти час для понадземного.
Відтак, треба зрозуміти суть остаточного. Воно полягає у переображенні. Ми працюємо для того, щоб стати кращими, світлими, спроможними бачити Бога, брати участь у розмовах небожителів. Мойсей і Ілля не даремно являються Христові перед Його стражданнями, смертю і воскресінням. Вони нагадують Йому і апостолам, що весь Закон і пророчі послання полягають у тому, щоб приготуватись до сповнення свого призначення навіть тоді, коли весь світ і навіть ти сам не до кінця розумітимеш усього сенсу того, що ти робиш. Так, мати жертвує своїм життям, красою, перспективами задля дитини, яка може не оправдати її очікувань. Воїн жертвує своє життя, не зважаючи на те, чи варті того ті, заради кого це життя було пожертвуване. Волонтер ризикує своїм життям заради тих, які ніколи не скажуть йому 'Дякую!'.
Нинішнє свято про вихід із зони комфотру. Коли Петро хоче облаштувати намети для небожителів, а насправді забезпечити собі гарне місце при них, Господь нагадує йому і іншим апостолам, що суть не в наметах, а в тому, щоб слухати Христа. А Христос двома реченнями перед тим говорить, що суть життя полягає у тому, щоб витратити його на носіння свого хреста. Не у відсиджуванні в наметах у ногах Мойсея та Іллі. В зоні комфорту зникає преображення. Суть побаченого в тому, щоб застосовувати його впродовж наступних шести днів, прислухаючись до слів улюбленого Сина Божого. Особливо тоді, коли побачиш не Преображеного, а Розп'ятого, не в роздаванні хлібів, а в 'невислуханій' молитві про те, щоб чаша терпінь оминула Його.
Суть свята Преображення в тому, щоб перші плоди були посвячені Богові і в цьому освяченні принесли користь тим, які їх споживатимуть.
Дещо про історію свята та основні теми його молитовних текстів тут.

Якщо серйозно ставишся до чогось, пробуєш це осмислити, а якщо це займає велику частину твого життя, намагаєшся переосмислювати це впродовж усього життя. Літургія, є найважливішою частиною життя церкви. Чи потрібно її осмислювати і змінювати? Про це в інтерв'ю з Тарасом Антошевським.

Усе, що створив Бог, певною мірою на Нього подібне. Простір подібний на Бога своєю неосяжністю; не те щоб неосяжність космічних просторів могла зрівнятися з Божою неосяжністю, та все ж може її бодай символізувати або принаймні служити для своєрідного перекладу нього поняття на мову недуховного, матеріяльного всесвіту. Матерія подібна на Бога тим, що наділена енергією, хоча, знову ж таки, фізична енергія - це щось геть відмінне від сили, властивої Богові. Рослинність подібна на Нього тим, що жива, а Він - "Бог живий". Утім життя у своєму біологічному сенсі - це, звісно, далеко не те саме, що життя, характерне для Бога; це лише такий собі символ чи тінь того життя. Дійшовши до тварин, знайдемо ще й інші аспекти цієї схожости, не пов'язані з біологічним життям. Приміром, інтенсивна діяльність і плідність комах - не перший, невиразний натяк на неустанну Божу діяльність і творчість. У вищих ссавців помітимо початки інстинктивної прихильности. Це не те саме, що любов, яка існує у Бозі, але щось схоже на неї, десь так, як намальований на плоскому аркуші паперу пейзаж усе ж схожий певною мірою на реальний краєвид. Коли доходимо так до людини, найвищої з тварин, то серед усього нам відомого бачимо тут найбільшу подібність на Бога. (Можливо, в інших світах існують створіння, ще подібніші на Бога, ніж людина, та нам про їхнє існування не відомо). Людина не тільки живе, але й любить і мислить; саме в людині біологічне життя сягає найвищого знаного нам рівня.

Є, утім, одна річ, людині у її природному стані не властива. Мова про духовне життя - особливий, вищий різновид життя, що існує у Бозі. Для визначення обидвох відомих нам різновидів ми вживаємо одне й те саме слово - "життя", та робити на цій підставі висновок, що не у своїй сутності одне й те ж, - це приблизно те саме, що вважати, ніби "неосяжність" космосу і "неосяжність" Бога є поняттями одного порядку. Насправді відмінність між життям біологічним і життям духовним така важлива, що, говорячи надалі про них, я маю намір користуватися двома різними словами. Біологічне життя, яке ми отримуємо через природу і якому (подібно до всього іншого у природі) властива постійна схильність до поступового згасання і занепаду, тож воно потребує неперервної підтримки з боку природи у формі повітря, води, їжі тощо, я називатиму біосом. Натомість духовне життя, яке існує в Бозі "від віку" і є джерелом усього природного всесвіту, тут буде зоє. Біосу, безперечно, притаманна певна невиразна, сказати б - символічна схожість на зое, але схожість не більша за ту, яку бачимо, наприклад, між фотознімком і місциною, статуєю чи людиною, на ньому зображеною. Людина, у якій біос змінився б на зое, зазнала б зміни не меншої, ніж статуя, яка з різьбленого каменя перетворилася б на справжню, живу людину.

Ось власне у ньому й криється вся суть християнства. Наш світ - це майстерня великого скульптора. Ми ж - статуї, а майстернею ходить чутка, що одного чудового дня деякі з нас оживуть.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Понад тридцять років тому Едвард Козак у американському сатиричномужурналі "Лис Микита" сформулював імператив. Маємо його подолати.

​"Проблемою" богородичних свят є те, що Святе Письмо дуже скупо подає історії з участю Богородиці. Нинішнє свято не виняток. Ми вкотре чуємо уривок з життя іншої Марії і вказівку на те, що справді блаженні ті, які слухають Слово Боже і зберігають його.
Про що нинішнє євангеліє? Христос приходить в життя двох сестер - Марти і Марії - діяння і споглядання. Одна огортає увагою Його фізичні потреби - їжа, гостинність, інша розкриває перед Ним своє серце - істинну причину приходу Христа. Христос приходить в наше життя не для того, щоб ми Йому служили, Він приходить послужити нам. Марта відсутня при Христі, вболіваючи за обов'язок гостинності, Марія присутня при Христі ніби нічого не роблячи. Одна краще за Христа знає, що Йому потрібно, інша прислухається до бажань Христа, до того, що Він хоче висловити.
Надто часто наше родинне, церковне суспільне життя є життям Марти. Ми охоплюємо своєю любов'ю тих, кому хочемо зробити приємність, бажаючи їм добра звалюємо на них те, що ми вважаємо мало б їх зробити щасливими. Але в цих клопотах за гонитвою "щастя для когось" ми часто відсутні. Відсутні в родині, в церкві, в суспільстві. Витрачаючи час на роблення добра для тих, кого ми любимо ми не маємо часу для них самих. Ми як добра галицька господиня, яка сідає за стіл тоді, коли гості починають розходитись.
Христос у нинішньому євангелії говорить про присутність. Марія вибрала кращу частку, бо подарувала Учителю і Спасителю себе, свою увагу і свою присутність. Вона була з Ним. Тому вона і є образом Богородиці, життя якої передусім було присутністю для Нього , тоді коли розуміла і не розуміла чому (ось я, раба Господня, нехай станеться мені за Твоїм Словом (Лк 1:38). Богоматір зберігала слова свого божественного Сина від Благовіщення, через Стрітення і стояння під хрестом аж до зустрічі у Воскресінні. Вона дарувала Йому свою присутність цілковито. Вона не лише сама дарувала себе, а й інших навчала і вчить донині словами: "Все, що Він скаже, робіть"(Йо 2:5). Тому і Христос дарує їй Свою присутність у Успенні. Сам зустрічає її і переносить у життя (присутність Божу) ту, яка є Матір'ю Життя. Богородиця, учителька присутності, є іконою всіх нас, бо не через груди які кормили і лоно, яке носило, ми можемо стати блаженними, а, йдучи за її прикладом, через слухання і зберігання (тобто дію, згідно з почутим) Його Слова.
Як бути присутнім для Христа? Передусім через вслухання в Його Слово читаючи його вдома, слухаючи в церкві, обговорюючи в колі друзів. Він донині являється нам і говорить до нас особливо, коли Його Слово читають там, де двоє або троє зібрані в Його ім'я (Мт 18:20). Присутніми при Христі ми робимось тоді, коли хрестимось біля храму чи іншої святині, визнаючи перед всіми, що Він наш Господь і Спаситель. Коли не соромимось стати на захист Євангелія перед тими, які глумляться над ним. Присутніми ми є тоді, коли, почувши Його слово впізнаємо Його у потребуючому, прислухаємось до потреб потребуючого. Коли слухання передує діяльності. Цього вчить нас також і Свята Літургія. Там слухання Слова Божого теж передує діяльності - Приношенню, Благодаренню, Возношенню і Причастю.
В день Остаточної Зустрічі з Присутністю Божою у Христі бажаю всім бути, подібно до Вчительки Присутності, перенесеними до Життя, а до цього заохочую усильно вправлятись у присутності і слуханню особливо на богослужіннях нашого храму.

Нині християни, які все ще дотримуються юліанського календаря, святкують свято перенесення Нерукотворного образу Ісуса Христа з Едеси до Константинополя. Це свято дуже важливе не стільки з огляду на почитання ікон, але з огляду на постійну пам'ять про те, хто є справжнім образом Бога.

Хто ще не помолився за перемогу українського війська, зараз саме
час. Хто не знає як, вам сюди: https://bookofhours.dyvensvit.org/24h-war

Якби християнство було лише вигадкою, ми, безумовно, зробили б його простішим. Але воно аж ніяк не вигадка. У плані простоти з винахідниками нових релігій не потягаєшся. Та й як нам із ними тягатися? Ми ж маємо справу з фактами. Натомість той, хто фактами не надто переймається, може собі дозволити й простоту.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

.. найважливіша відмінність між християнством і всіма іншими релігіями: у християнстві Бог - не статична істота, ба навіть не особа, а динамічна, пульсуюча діяльність, життя, сповнене мало не драматичного сенсу; якщо читачі не звинуватять мене у недостатній пошані, то я б навіть порівняв цю діяльність із танцем. Злука між Отцем і Сином настільки жива і конкретна, що сама постає у вигляді особи. Звучать мої слова майже немислимо, я розумію, але погляньте на це так. Вам, безперечно, відомо: коли люди об'єднуються у сім'ю, клуб чи, наприклад, профспілку, то зазвичай кажуть, що поміж членами цієї сім'ї, клубу чи профспілки виникає особливий "дух". Про цей "дух" говорять тому, що, збираючись разом, ці люди дійсно виробляють певні способи спілкування і поведінки, якими не відзначалися б, якби не зійшлися докупи. (Ця колективна поведінка, певна річ, може бути як кращою, так і гіршою за індивідуальну.) Виникає, схоже, щось наче колективна особистість. Це, звісно ж, не особистість у буквальному розумінні, а лише її, так би мовити, подоба. Тут, одначе, й виявляється ще одна з численних відмінностей між нами і Богом. Адже те, що постає внаслідок об'єднаного життя Отця і Сина, - це справжня Особа, третя із трьох Осіб, які і є Богом.

Якщо послуговуватися технічною, сказати б, богословською термінологією, то цю третю Особу називають Святим (або Божим) Духом. З'ясувавши, що ваше уявлення про неї (чи то пак про Нього) ще більш невиразне і туманне, ніж про інших двох Осіб, не тривожтеся і не дивуйтеся. Гадаю, це цілком закономірно. У своєму християнському житті ви, як правило, на Нього не дивитеся, та діє Він завжди через вас. Якщо про Отця ви думаєте як про когось "он там", перед вами, а про Сина - як про когось, хто стоїть поруч, допомагає молитися і старається перетворити вас на ще одного Божого сина, то про третю Особу маєте думати як про когось, хто перебуває у вас або позаду, за вами. Можливо, деяким людям легше буде розпочати власне від третьої Особи, а вже від Неї просуватися до інших двох. Бог є любов, а діє та любов через людей, зокрема - через усю християнську спільноту. Проте від віку цей дух любови - це любов, яка існує між Отцем і Сином.

То яке ж усе це має значення? Більше, ніж будь-що інше у світі. Цей-таки танець, чи драма, чи взірець такого-от життя у трьох особах має відбуватися в кожному з нас; або ж, якщо подивитися з протилежного боку, кожен з нас має долучитися до того взірця, посісти своє місце у тому танці. Іншого шляху до щастя, для якого нас створено, не існує.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Чудова новина для всіх молільників, які надають перевагу iOS. З'явилась перша версія часослова неустанної молитви як аплікація. Встановлюйте, моліться і, таким чином, наближайте перемогу нашого війська у війні з тими, які стали на бік брехні та вбивства. Хай Господь благословить усіх.

​Бог воює в ЗСУ! Це зрозуміло від першого дня війни. І якщо українці воюватимуть з Ним, Він явить на москалях Свою могутню десницю так, як Він являв її на єпиптянах, филистимлянах, амалекитянах і інших безбожниках. Головне, щоб священики возносили руки до Нього і було кому ті руки підтримувати, як колись Мойсеєві.
Щогодинна молитва за перемогу України над московитами тут
Разом переможемо!
З нами Бог!

​​Ковід, Трамвай і Типікон. 

Заходячи в трамвай бачу напис великими літерами «Вхід Без Маски Заборонений». Ще рік тому коли я забував маску, то всю дорогу мусів витримувати осудливі погляди оточуючих.

Сьогодні ж в трамваї не було жодної людини в масці. Напис був. Був просто «на всяк випадок». А може був тому, бо написати – просто, а віддерти набагато складніше, ще й раптом доведеться знов клеїти.

Теорію «просто наклеїти – складно віддерти» – підтверджує і безліч інших наліпок у тому самому трамваї. Ось якісь вказівки німецькою, що видають звідки той трамвай до нас причалапав, а тут непрацюючий код для оплати. Деякі написи не означають майже нічого, а без уважного прочитання й виконання вказівок інших – можна, як мінімум, отримати штраф. 

Склавши усі написи що знайдуться в трамваї докупи, можна створити навіть невеличку книжку. Якщо підійти до справи прискіпливо, то туди потрапить геть усе, від технічної документації та схем руху (може навіть й німецькою мовою) до видряпаного ручкою по спинці сидіння «Л+Ю❤️».

Навряд ця книжка буде користуватись великим попитом. Хіба би розрекламувати її як «Універсальний посібник приписів обов’язковий для усіх трамваїв світу». Якщо в цю абсурдну рекламу повірять, то користувачам трамваїв доведеться ламати голову, що ж за правило приписується написом «Л+Ю❤️» і наскільки воно важливе в трамвайному житті. ( цей припис напевно говорить що у трамваї треба любити один одного?) 

Слава Богу в трамвайній справі таку книгу ніхто ще не написав (❓) і тим паче не розрекламував, а от в церкві ми цю книгу маємо. Називається вона – Типікон. Через свою складність та заплутаність, цей фоліант здавався мені колись джерелом мудрості, недоступної для профанів. Мудрості, з якої відмовляються черпати більшість священиків, бо мудрість ця гірка і глибока. Мудрості до якої всі ніби покликані максимально наблизитись, але від якої дозволено і безконечно віддалятись. 

Сьогодні багато суперечок про типікон схожі мені на суперечки про трамвайний припис «Без Маски вхід заборонено» через 500 років. Може вже ніяких вірусів давно на світі й немає, а маски на носах в трамваї є. Бо то так корисно, бо «трамвайні старці» краще знали, як то правильно поводитись і напевно написали то не просто так. А те що є порушники, то може тому трамваї і ламаються так часто. 

Саме тому, лише змінивши ставлення до овіяного легендами типікону можна дійсно розібратись, де тут у нашому богослужбовому трамваї є інструкція, а де випадковий підлітковий напис на сидінні. Та і це все не буде мати сенсу, якщо ми втратимо з поля зору для чого нам той трамвай є і куди ми прямуємо. 

Втратити головне, за мільйоном цікавих приписів, дуже легко, тому сама ідея та потреба в Типіконі для мене під питанням. Так само як під питанням потреба існування книги «Універсальний посібник приписів обов’язковий для усіх трамваїв світу».

До 1942 року, коли Римська церква видала для примирення братніх народів новий служебник УГКЦ, наша церква послуговувалась власною літургійною традицією. Востаннє ця традиція була зафіксована у церковно-слов'янському служебнику 1930 року, виданому митр.Андреєм Шептицьким. Українською мовою Літургію св.Йоана Золотоустого переклав свящ.Ярослав Левицький у 1927 році.

Свято Покрову Пресвятої Богородиці в Україні в останні роки святкують з особливими сподіваннями на допомогу Пресвятої Богородиці. Тут кілька слів про це свято.

Православна Церква України дозволила проводити Різдвяне богослужіння цього року за Новоюліанським календарем – 25 грудня. Таке рішення ухвалили сьогодні, під час засідання Священного синоду ПЦУ. Підтримую це рішення. Це важливий крок. Він ще більше зближує Україну зі всім цивілізованим світом.

Максим Козицький - голова Львівської ОДА (ОВА)