Вже завтра починаємо Великий тиждень Страстей і Воскресіння Христа.

Лазар означає 'Господь - моя надія!' В Лазареві проображається весь Великий Тиждень. Він - образ самого Христа, якого люди вкладають до гробу, але Господь - його надія - велить людям дати йому ходити.

Христос входить в Єрусалим на ослі - не надто царський вхід. Але це лише те, що бачать наші очі. Господь вчить нас бачити серцем, так як бачать діти. Бачать і пізнають Бога і кричать Йому "Осанна".

У віруючої людини не має часу, аби не плодоносити. У людини, яка вірить у Бога, не існує таких обставин, коли вона не може принести плоду, якого Господь від неї потребує.

Притча про десятьох дів - історія про світло і бажання бути видимим. Вона також про приготування, яке є необхідним для справжньої участі в весільному бенкеті Небесного Жениха. Єлей, яким слід запастися для того, щоб горіти в час приходу цього Жениха є Його милість. Саме тому так часто в богослужіннях ми повторюємо цю коротку фразу - Кіріє елейсон! Господи, дай нам свого єлею - помилуй! Дай нам горіти тоді, коли ніч найтемніша, а Ти приходиш, щоб увести у світлицю Твоєї Любові.

Традиційно нагадую собі і всім християнам доброї волі, які святкують Великий Тиждень у візантійській традиції про нагальну потребу реформи наших богослужінь. Краще самим очистити наш храм, ніж це має зробити за нас Христос. Після Христового очищення храм зазвичай руйнується.

Для того, щоб могти зробити вчинок треба бути радикальним. Посередня людина, людина зі щоденними гріхами не здатна ані на великий гріх, ані на велике покаяння.
Христос ставить у приклад посереднім праведникам великих грішників. Саме вони здатні перейти 'від сили в силу', від великого гріха через велике покаяння до великої любові.

«Великий четвер поєднує в собі відразу декілька подій, дуже важливих для християнської ідентичності. Передовсім мова про “Тайну вечерю”, останню вечерю Христа зі своїми учнями, на якій Він пояснює їм те, заради чого прийшов у цей світ, про любов, у якій Його післанництво розкривається перед нами. Тайна вечеря — це про служіння один одному, яке через смерть приведе нас до воскресіння. Тайна вечеря — це також похід до Гетсиманського саду і чування з Христом, якого ми дуже часто, так само як і апостоли, не дотримуємося. Бо очі наші важніють, увага зникає і ми засинаємо. І дуже часто залишаємо Бога на самоті із Його бажанням спасти світ»

Михайло Бойчук
Тайна вечеря
1911

Велика П'ятниця — день, коли істина торжествує в той момент, коли від неї всі відвертаються. Пилат, який вмиває руки, будучи тим, який мав би відповідати за істину. Ірод, який одягає Христа в білу одіж, але нічого не робить для того, щоб Його не розіп'яли. Люди, які кивають головами і кажуть: "Спасав інших, себе спасти не може". Апостоли, які втікають з-під Христа. Жінки, які оплакують Христа і до яких Він звертається, щоб оплакували не Його, а себе. Людство відвертається від істини…

Ікона "Страсті Господні"
з церкви Воздвиження Чеснаго Хреста м. Дрогобич
II пол. XVI ст.

Якщо літургійний обряд не осмислювати, а 'просто служити', з часом він перетвориться в антиобряд - літургійний забобон.

Велика Субота про тишу...Христос спускається в найнижчі глибини, туди, де ми намагаємося сховати нашу неміч, сховати нашу слабкість, сховати перемогу смерті над нами, щоб не можна було її побачити. Христос сходить в ад і показує, що саме Він є життям, Він є переможцем.

Свято Пасхи — про пошук Христа. Наше завдання — шукати Господа. Він являється там, де люди збираються в його ім’я. Він проходить через закриті двері нашого зневір’я, страху, скепсису, аби запросити навіть тих, які найбільш недовірливі з нас, вкласти свої пальці у Його бік, щоб пересвідчитися, Він живий, Він Воскрес.

Подорож до Еммауса (Еммаус = гаряча весна) є подорожжю до оживлення людської природи і її стосунків з Христом. Про Христа можна багато довідатись із Святого Письма, але отримати досвід Христа можна лише на літургії - зустрічі церкви з Ним за столом при ламанні хліба. Саме тоді очі відкриваються і палаючі серця стають не лише дивною емоцією, але свідченням особистісного зв'язку з Ним.

Впродовж усього Світлого Тижня всі богослужіння - Пасхальні. В українській літургійній традиції вони виражені особливо чудесними піснеспівами, на жаль, назагал нині призабутими і спрощеними, але, на щастя, воскреслими завдяки невтомній праці ентузіастів УКУ Максима Тима, Оленки Денис та  хору Стрітення цього університету. Стихири Пасхи з Львівського ірмологіону 1709р.

У світлий тиждень богослужіння особливі. Це стосується також і часів впродовж дня. У сучасному вигляді пасхальні часи є набором піснеспівів, зібраних з різних богослужінь. Давні джерела, натомість, подають особливі чини цих часів.

Про те, що пиво - напій Божий можна довідатись із численних житій святих, для яких пиво було не лише джерелом радості і підкріплення тіла, але й постійною причиною до благодарення. А благодарення, згідно із святим Павлом - вище за їжу і пиття.

​З роздумів над недільним євангелієм:
Євангеліє про увірування Томи нагадує про кілька важливих аспектів християнського життя.
Передовсім, євангеліє нагадує про необхідність відкритості, чи радше навіть сказати, свободи. Христос приходить в світлицю апостолів через замкнені двері. Приходить після того, як Він Сам розірвав завісу храму, розтрощив двері аду, отворив двері раю, відвалив камінь від Свого гробу і гробів багатьох святих усопших. Христос нагадує нам про те, що період закритості пройшов, починається період відкритості. Саме тому Він приходить до апостолів за закритими дверми і, ставши посеред їх страху, проповідує їм Свій мир. Христос відкриває все, включно з ранами на своєму прославленому тілі. Воскреслий Бог відкриває перед невіруючим учнем своє тіло настільки, що невіруючий палець учня фізично може торкнутись люблячого серця Бога.
Христос відкриває перед людиною нутро Свого люблячого серця, пробитого списом людського невірства.
Із Христом перед людиною відкривається все - святая святих (царське священство) і навіть незбагненно більше - нутро Бога (дар Духа Святого). Головне для людини - відмовитись від 'страху перед юдеями' (страху перед релігією і владою) і вийти із своєї закритості. Прийняти мир Христа і не боятись релігії.
Другий аспект євангелія про Тому - серйозність віри. Християни не є легковірами. Сумнів і пошук аргументів - надзвичайно важливі як для самого віруючого, так і для тих, кому віруючі мають свідчити віру, передавати її. На кожен невірства віри має віднайтись аргумент віри аж до вкладання руки в бік воскреслого Христа. Християни відповідали на виклики невір'я дослідженням віри. З цього виникли духовні школи, але також і університети, коментарі до Святого Письма, але і критичні видання Писань Віри. Саме невірство Томи створило університет. Саме бажання дати солідну поживу розумові, створило християнську філософію. Христос не лише дорікає апостолам, що вони не повірили, а й пояснює їм, що в Мойсея і пророків написано про Нього.
Євангеліє про Тому - євангеліє про свідчення. Ніхто, одержавши досвід воплоченого Слова, не може залишатись безсловесним. Він має обов'язок висловити цей досвід - Господь мій і Бог мій! Христос дає учням завдання свідчити Його в світі. Свідчити з огляду на досвід воскреслого Христа - розмови з Ним і вкладання Його Тіла в своє тіло. Саме тому так важливо вслухатися в Слово Боже і приймати Тіло і Кров Христа, ставати співтілесним Йому аж до 'хай будуть у вас ті самі думки, що й в Ісусі Христі' і 'вже не я живу, а живе в мені Христос'.
Як не згоріти в запалі свідчення Христа світові? Через постійне оновлення єдності з Христом через Божественну Літургію і Таїнства. Літургійне читання Святого Письма, пожива Євхаристії, очищення в Покаянні, через оспівування, ісповідування, розмову і тишу з Христом у Молитві Церкви.

Не забуваймо ніколи, а особливо тепер, молитись за тих, хто тримає над нами небо!
Господи, не зволікай!