Жиди люди жалюгідні, що роблять все невчасно. <...>тому вони і відкинуті та на їхнє місце з'явились християни. Їхня синагога не краща за театр, місце розпусти і розбійників; вона є житлом демонів... Не тільки синагога, але й сама душа юдеїв є житлом демонів. – Бог відкинув їхні жертви, їхні свята та самий храм, віддаючи його в руки язичників.

— Св. Іоан Златоуст

Нехай Бог прийме мої страждання заради благополуччя та процвітання нашої нації. Біль за болем, страждання за стражданням, агонія за агонією, рана за раною в наших тілах і в наших синах, падіння за падінням: у цьому нас шлях, і ми переможемо.

—Корнеліу Зеля Кодряну.

P.S: На світлині остання фотографія Корнеліу Кодряну.

Безсумнівно, існує лише два дійсні способи життя людей: один релігійний, а інший військовий, або, якщо хочете, лише один, оскільки немає жодної релігії, яка б не була військовою, ані жодної армії, яка б не з’єдналася з релігійними почуттями. Нам давно пора зрозуміти, що ключем до відродження Іспанії є це релігійне та військове почуття життя.

—Хосе Антоніо Прімо де Рівера.

Держава є органічною, коли вона має центр, і цей центр є ідеєю, яка дієво формує різні сфери життя; воно є органічним, коли воно ігнорує поділ і автономізацію окремого і коли, завдяки системі ієрархічної участі, кожна частина в межах своєї відносної автономії виконує свою власну функцію і тішиться тісним зв’язком із цілим.

—Юліус Евола.

Демократія заговорює себе до смерті, люди не знають, чого вони хочуть; вони не знають, що для них найкраще. Занадто багато дурості, занадто багато втраченого часу та сил. Я припинив балаканину і нісенітниці, я людина дії, демократія прекрасна в теорії, але на практиці вона є помилкою, ви в Америці побачите це одного дня.

—Беніто Мусоліні.

Нові ідейні й політичні рухи–це реакція на витворений демократією безнадійний стан. Одні з них (комунізм)—це реакція ще глибшого занепаду, в якому виявляються деструктивні сили, що загрожують людству катастрофою. Інші (націоналістичні)—це здорові відрухи омолоджених, обновлених індивідуальних і суспільних первнів, що змагають до заміни перегнивших основ суспільного життя й перебудови його в конструктивному плані. Не в приклад космополітичному розгонові демократії—ці націоналістичні рухи не відриваються від того джерела, яке їх зродило від нації, черпаючи в ній свої сили й конструктивні властивості.
Між тим йде про оборону справжньої демократії від її профанаторів; демократії реальної–від професійної, христіянської–від атеїстичної, про оборону народу від згубних впливів фразеологічної брехні. Час зрозуміти, що сучасна офіційна демократія давно вже не має нічого спільного з конструктивною ідеєю народоправства.


—Микола Сціборський.

Тому в сьогоднішньому світі ми говоримо про дві містики. З одного боку, містика Риму, тобто містичний дух, за яким стоять сили, що вірять і борються в ім'я європейської традиції, в ім'я "північноєвропейської та середземноморської" цивілізації: католицизм і фашизм, націоналізм і рексизм, Австрія Дольфуса і Шушніґґа, Португалія Салазара і Іспанія Франко. Інша–містика матеріалізму, так звана цивілізація золота, яка відродила міф про бика, яка повторює долю фінікійського купця і Карфагену, яка триває 1789 і 1917 років, за прапором якої, червоним від крові і жертв, стоїть об'єднана зарозуміла і комуністична Росія Сталіна, Франція Блюма і Англія масонів і євреїв.
Фашистська цивілізація–це цивілізація духу: ось велика істина століття.

—Нікколо Джані

Робітник, який виконує свій суспільний обов'язок, не маючи іншої надії, окрім шматка хліба і здоров'я своєї сім'ї, щодня повторює акт героїзму. Робітники безмежно вищі за всіх фальшивих пророків, які претендують на те, щоб представляти їх. Ці фальшиві пророки легко користуються нечутливістю тих, хто має священний обов'язок піклуватися про робітників. Лише в цьому питанні іза чого ми і залишаємося соціалістами.

—Беніто Муссоліні

Нація живе вічно завдяки своїм поняттям, честі та культурі. Саме з цих причин правителі держав повинні судити та діяти не лише на основі фізичних і матеріальних інтересів держави, але й на основі історичної честі нації, вічних інтересів нації. Отже: не хліб за всяку ціну, а честь за всяку ціну.

—Корнеліу Зеля Кодряну.

Європа дорівнює своєму історичному завданню. Проти антидуховних, антигероїчних "ідеалів" жидівства, Європа протиставляє свої метафізичні ідеї, свою віру в свою долю, свої етичні принципи, свій героїзм. Європа безстрашно йде в бій, знаючи, що вона озброєна наймогутнішою зброєю, коли-небудь викуваною Історією: надособистісною долею європейського організму. Наша європейська місія полягає в тому, щоб створити культуру-державу-націю-імперію Заходу, і тим самим ми здійснимо такі вчинки, виконаємо такі роботи і так перетворимо наш світ, що наші далекі нащадки, побачивши залишки наших будівель і валів, скажуть своїм онукам, що на землі Європи колись жило плем'я надлюдей.

—Освадьд Мослі.

Ми твердо віримо, що всі справжні джерела Іспанії живі. Іспанія переживає важкі часи через потрійний поділ: поділ, породжений місцевим сепаратизмом, поділ між політичними партіями та поділ, породжений класовою боротьбою. Коли Іспанія знайде спільну мету, яка подолає всі ці розбіжності, вона буде великою, як у часи свого розквіту.

24 квітня 1903 року народився вождь іспанського народу Хосе Антоніо Прімо де Рівера. Народився в сім'ї генерала з аристократичним корінням Мігеля Прімо де Рівери, який свого часу був лояльним до деградантського короля диктатором Іспанії. На відміну від інших аристократів по всій Європі, Антоніо не навернувся у консервативний монархізм із його латентною тягою до Нью-Йоркських фінансів, а розумів необхідність адекватної відповіді на комунізм, що заражав уми мас класовою боротьбою та ідеєю громадянської війни. Він дійшов до необхідності прийняття тоталітарного, націоналістичного та корпоративного фашизму за зразком Італії і заснував у 1933 році Іспанську Фалангу, яка стала після об'єднання з групою Рамоса єдиним представником іспанського фашизму, який почав запеклу боротьбу з вічними реакцією та ротфронтом. Однак незадовго до початку громадянської війни, що розділила Іспанію, Хосе Антоніо Був заарештований республіканськими органами. Під час війни переговори йшли про обмін де Рівери та Рамоса на полонених комуністів, однак консерватор Франко не вельми то й хотів опозиції і здав обох лідерів іспанського фашизму, після чого вони були розстріляні.

Однак не дивлячись на свою трагічну смерть, Фаланга продовжила жити і отримала великий приріст прибічників, що були невдоволеними поміркованими консерваторами і монархістами. Згодом Фаланга влилася в нову партію, яка тим не менш була переформатована у традиціонал-монархічне казна-що. Не дивлячись на трагічну історію Фаланги, вона стала головним представником дійсно фашистського руху в Іспанії і спадком нашої ідеї в Європі.

Arriba España!

Демократія—це жалюгідна віра в колективну мудрість індивідуального невігластва. Наскільки я знаю, ніхто в цьому світі—а я роками шукав записи та найняв агентів, щоб мені допомогли—ніколи не втрачав грошей, недооцінюючи інтелект великих мас простих людей. Також ніхто ніколи не втрачав через це державну посаду. Це схоже на те, ніби населення випило якесь зілля, що викликає божевілля, засліпивши їх перед розумом і раціональністю, зробивши їх сприйнятливими до найнижчих і демагогічних маніпуляцій.

—Говард Лавкрафт.

Дорогі друзі! Хочемо вам порадити збірку нашого камрада з каналу Rhutenia. Не так давно він закінчив свій цикл перекладів творів про НС, а сам пішов на заслужений перманентний відпочинок. Тож хочемо вам запропонувати цей збірник праць націонал-соціалістів ХХ століття. Приємного прочитання!

Юліус Евола про свою зустріч з Корнеліу Кодряну у 1938 році:

"Ми запитуємо Кодряну, наскільки його рух духовно пов'язаний із православ'ям. Він відповідає: «В цілому ми прагнемо оновити в формі національної свідомості та живого переживання те, що в релігії занадто часто виявляється муміфікованим та перетворюється на традиціоналізм сонливого духовенства. Ми опинилися в сприятливих умовах, оскільки наша національна релігія не приймає дуалізму між вірою і політикою і вона здатна забезпечити етичні і духовні елементи, необхідні для розбудови нашого руху. Саме з нашої релігії Залізна Гвардія отримує свою основопокладаючу ідею–ідею екуменізму. Це шлях позитивного подолання як інтернаціоналізму, так і будь-якого абстрактного раціоналістичного універсалізму. Ідея екуменізму є ідеєю суспільства, що розуміється як життєва єдність, живий організм, як спільне життя не тільки з нашим народом, але й із Богом та нашими мертвими. Здійснення подібної ідеї як дієвого досвіду є головною ціллю нашого руху; політика, партія, та все інше для нас є лише наслідками та відгалуженнями. Ми повинні воскресити цю центральну реальність і тим самим оновити румунів, що дозволить у подальшому також відродити націю та державу. Особливим є те, що для нас присутність померлих у вселенській нації є не абстракцією, а реальністю; наші мертві це, перш за все, наші герої. Ми не можемо відокремлювати себе від них, вони як сила, що звільнилася від людської обумовленості, пронизують і підтримують наше вище життя.
Легіонери періодично збираються невеликими групами, які називаються «гнізда». Ці збори супроводжуються особливими обрядами. Будь-які збори починаються зі звернення до всіх наших полеглих побратимів, на які ті, хто зібрався, відповідають "Присутній". Але це не проста церемонія або алегорія, це реальне звернення до духів наших предків"

Христос Воскрес!

Сьогодні ми знову відчуваємо, як на Сході формується новий потужний буревій (більшовизм). Ми чуємо в наших вухах завивання шалених східних вітрів і подих гримучих темних хмар звідти. Нарід Фінляндії, що живе в лещатах власних суперечностей, політичних та ідеологічних розбіжностей, під час великих фінансово-економічних труднощів, іде назустріч цій бурі, хоче він того чи ні. Ворошилов уже збирає війська, від чиїх слідів більше не росте трава й уся країна червоних сутінків знову готується атакувати миролюбний нарід Фінляндії, а після нас–решту Західної Цивілізації.
Але якщо тільки наш нарід зуміє пробудиться від страху перед Богом і від живого почуття націоналізму, ми змогли б упевнено протистояти цій східній бурі апокаліпсису. Тоді фінський нарід і все фінське плем'я знайдуть своє місце під сонцем, а народи Карелії та Інґрії повернуться на свої знелюднені, занедбані, донині поневолені землі. Тоді справдиться мрія Героїв часів Великого Лихоліття, яким доводилося з безсилою ненавистю спостерігати, як кам'яні стіни Санкт-Петербурга споруджуються на берегах Неви. Саме тоді втілиться в життя ідея молодих людей, котрі лежать у безлічі безіменних могилах на просторах Карелії та Інґрії, які мріяли про весну, що так і не настала для них. Тоді ми побачимо, відчуємо, що молитву матері-інгерманландки, котра дотепер намагається нагодувати дитину грудним молоком власного зів'ялого тіла за горами в Красноярську, почули.
Світанок Воскресіння нарешті тоді засяє над похмурими кладовищами й руїнами в Карелії та Інґрії. Ми маємо набратися сміливости й сил, щоб дочекатися цього знаменного моменту, про який писав убитий невідомими карателями інґерманландський поет Антті Тійттанен, чиє серце розривалося в очікуванні національної ранкової зорі: «У нас має бути сила вірити, що цей день скоро настане, сила молитися, щоб він обов'язково й безповоротно міг настати».

—Еліас Симойокі, лютеранський пастор.