Это уникальный случай в истории криминальной России. Впервые под санкциями собралось 130 миллионов мудаков.

Тётя мама, скажите мне, как русский человек русскому человеку. Я что, двухсотый?

- А в Новошахтинске это вы?
- Та нє.
- А в Новофедоровке это вы?
- Та нє.
- А в Белоруссии это вы?
- Ну, а от тут уже, на жаль, де не ми, там не ми.

Есть такие клещи, которые могут впадать в спячку на 13 лет, а потом падать на тебя, кусать и пить кровь.

То есть ты ещё в школу не пошёл, а клещ уже залез на ветку, чтобы когда ты на выпускном романтически решишь трахнуть одноклассницу на природе, упасть на тебя и заразить Лаймом.

Так же и Россия-матушка. До твоего рождения ещё 28 лет, твоя мама ещё даже не встретила твоего папу, а на Руси уже отпечатана твоя похоронка.

Короткая зарисовка из жизни россиян.

Почему они не выступают против Путина? Почему они за войну? Почему они не против смерти собственных детей?

ДА ХУЙ ЕГО ДАЖЕ ЗНАЕТ.

А что случилось?

Надо ещё Колю Тищенко послушать по данному вопросу. Тоже узнаем, как он всё Закарпатье вооружил, потому что герой и патриот.

Сука героев понесли, ух. Мне стыдно говорить, что я в тро только на второй день записался, 24го ещё что то ебловал. Мне стыдно, что я стоял не на передовой, а на границе Киева только.

А тут человек партизанский отряд на Банковой из самого себя какой пиздатый организовал. И гордится этим, главное.

Медаль, я думаю, получит Алексей. Вижу к этому все предпосылки.

— Мы к вам, волонтер, — заговорил тот из них, у кого на голове возвышалась на четверть аршина копна густейших вьющихся черных волос, — вот по какому делу...

— Вы, господа, напрасно ходите без бронежилетов, но с гранатометами в такую погоду, — перебила его наставительно Дана Яровая, — во-первых, вы простудитесь, а во-вторых, вы испачкали мне футболку, а все футболки у меня дорогие, не дешевле трехсот долларов.

Тот, с копной, умолк, и все четверо в изумлении уставились на Яровую. Молчание продолжалось несколько секунд, и прервал его лишь стук пальцев Даны по расписному деревянному блюду на столе.

— Во-первых, мы не господа, — молвил наконец самый юный из четверых — персикового вида.

— Во-первых, — перебила и его Яровая, — вы мужчина или женщина?

Четверо вновь смолкли и открыли рты. На этот раз опомнился первый, тот, с копной.

— Какая разница, товарищ? — спросил он горделиво.

— Я — депутат Безуглая, — признался персиковый юноша в кожаной куртке и сильно покраснел. Вслед за ним покраснел почему-то густейшим образом один из вошедших — блондин в папахе.

— В таком случае вы можете оставаться в кепке, а вас, милостивый государь, попрошу снять ваш головной убор, — внушительно сказала Дана Яровая.

— Я не «милостивый государь», — смущенно пробормотал блондин, снимая папаху.

— Мы пришли к вам... — вновь начал черный с копной.

— Прежде всего — кто это «мы»?

— Мы — новое домоуправление нашего дома, — в сдержанной ярости заговорил черный. — Я — Ермак, она — Безуглая, он — товарищ Арестович и Подоляк. И вот мы...

— Боже! Пропал калабуховский дом! — в отчаянии воскликнула Дана Яровая и вплеснула руками.

Узнал, что Арестович сбрил усы и брови, и пытался инкогнито прорваться на фронт, но был опознан и задержан фанатами. Плачущего, его вернули в ОП и в эфир к Фейгину.

Беру назад все плохие слова, которые про него говорил и особенно думал. Сильный поступок.

Він переїхав в Бучу в середині березня 2021
винайняв маленьку квартиру у цоколі і завів кота
шерсть якого була кольору помадки на еклері.

Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді
він любив дивитись, як падає сніг
та в тумані зникає вулиця.

Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи дощ, грім і стукіт серця дівчинки
з якою засинав у маленькій цокольній квартирі
і прокидався у маленькій цокольній квартирі
цілував її тепле обличчя
пригортався до її липкого тіла
пірнав долонею у хвилі її волосся
та борсався там, наче мушка на павутині.

Вона покинула його восени
так як птахи покидають ліси
так як інженери фабрику по-закінченню зміни
і поїхала в Польщу
щоб там залишитись.

Він взяв кота, схожого на тістечко
і сказав: кіт, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок що зветься "Спокійне життя" закінчився.

У тумані зникає вулиця
падає дощ
його зовсім не слухають
кіт вибіг у поле і ім'я його вітер.

На хресті наче на id-картці написано:
тут спочиває номер 234 вічна пам'ять.

Вона мріяла про мандрівку в Патагонію
про роман з рок-музикантом
про реєнкарнацію в царицю чи в рибу.

Планувала написати книгу
про те, що пам'ять
крихка наче кірка на крем-брюле
вразлива, наче кохання
розсипається, як пісок поміж пальців
і зникає
щезає
немає.

Вона любила свій велосипед
морозиво зі згущівкою
збирала пожовкле листя
наче марки
любила розглядати хмари
розсипані наче поп-корн
неохайним хлопчиком в кінотеатрі.

Мандрувала у гори наодинці
щоб приймати інгаляції лісом та повітрям
збирала м'яту та іван-чай
збирала зорі, розкладаючи в пам'ять, наче у фото-альбом.

Її батько загинув у чортинадцятому
їй було чотирнадцять, коли мама поїхала в Італію
та не повернулась.

Вона не мала стосунків, бо все чекала на рок-музиканта.

Коли зима вирішила залишитись
щонайменше до наступної осені
гучно і боляче сповістивши про це
і пахнуло на вулицях
тишею жахаючою
вогнем і землею
розліталося вороння

тоді вона не розгубилися
дістала із верхньої полиці пляшечку
із висушеним іван-чаєм та чебрецем
заварила трави
розлила у термос
та понесла на пости
хлопцям із тероборони.

На хресті наче татуюванням закарбовано:
тут спочиває номер 457 вічна пам'ять.

Вона жила поруч з парком
у невеликому будинку
годувала білок
годувала собак
годувала п'яниць
була хранителькою осені
і хранителькою спогадів
розсипаних, як цукор.

Їй було 54
вона працювала у комунальному підприємстві
носила синю робу "Епіцентр"
та їздила на велосипеді.

Фарбувала нігті у багряний
фарбувала губи у багряний
і щоночі до неї приходили багряні сни.

Вона дивилась "Говорить Україна"
витирала сльози білим носовичком
згадувала дитинство
яким тоді теплим було сонце
перед сном читала Кокотюху
та стрибала, наче плавець у воду, в свої сни
багряні, як нігті
багряні, як губи.

Чекала на суботу
щоб витерти пилюку в кімнатах
випрати одяг
приготувати шарлотку
та думати про минуле.

Її вбили п'ятого березня
коли вона повертала на свою вулицю
їдучи на велосипеді
вбили, як ніч вбиває день
як осінь вбиває літо
розіпнули чергою кпвт.

На хресті наче на дошці оголошень написано:
тут спочиває номер 451 вічна пам'ять.

На вулицях та на полях
з'являлись нові Голгофи
тільки кулі замість цвяхів
тільки артилерія замість списів.

Хотілося
рахувати дні до літа
рахувати кошенят
рахувати дітей
рахувати зорі
рахувати до ста, засинаючи.

Тут спочиває номер 176 вічна пам'ять
тут спочиває номер 201 вічна пам'ять
тут спочиває номер 163 вічна пам'ять
тут спочиває номер 308 вічна пам'ять.

https://www.facebook.com/100011994764563/posts/pfbid02KAmKHJaPVfXnS3gRTqGVXa4k5mKX9fDiXCbTNE9476PcygodnkDS62tFeD6bn9W7l/

А если бы Турция не закрылась, тогда конечно надо, тогда конечно весь мир в труху.

Я так понимаю, это тот россиянин, который против войны, поэтому мы должны ему сочувствовать.

С праздником!

Украинские танки засовывали ствол российским морпехам и творили ад.

"Скворечник не участвует в конкурсе glory hole"

Застыла отчизна в погибельном трансе
Осталась секунда последнего шанса
Простая секунда, ничтожная малость
Нельзя обосраться!
Нельзя обосраться!
И МЫ!
ОБОСРАЛИСЬ!

Лай-лай-лай
Ла-ла-ла-лай-ла-ла-лай
Нельзя обосраться, но мы обосрались
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла

Веселый вторник в Джанкое. Загорелось сразу всё. Очевидно, просто совпадение. Небольшое совпадение в череде совпадений.