ㅤвідверто ненавиджу цей стан, коли є ідеї для тексту, але нема ресурсу на те, щоб почати писати. і це постійно відбувається «через не хочу. через не можу. через "ще трохи"». 🥹
ㅤхоча буквально вчора я таки "переступили через себе" й сіли писати текст, і вийшло навіть щоб трохи більше 1к слів написати.
ㅤа потім, коли вже засинали, я почали писати якийсь твіт, який благополучно перетворився на шматочок, який піде в цей текст трошки згодом. от просто тому, що так сталося, просто тому, що думки склалися в такий ланцюжок у той момент.
ㅤі це два зовсім різні процеси написання. я не можу сказати, що в першому випадку я не насолодилися процесом, але відчуття, які викликав той шматочок на, якщо пощастить, 100 слів, вони були іншими.
ㅤяк працює мозок і цей світ, рятуйте. 🤧

#думки@notesfrommadness

ㅤговорячи про той маленький шматочок тексту, можу скинути невеликий спойлер до фіку. 👀

#чорновики@notesfrommadness #стоун@notesfrommadness

ㅤнасправді, набагато важче відповісти на питання «чому» це аніме є улюбленим. адже часто воно може здатися посереднім, не настільки великі сенси закладені в сюжет, який може видатися банальним. і, мабуть, такі моменти зазвичай і відбивали в мене бажання висловлювати свої думки у вигляді «оглядів» на будь-що.
ㅤпроте, коли мова вже йде про суб'єктивний вибір, про почуття улюбленого, чи є сенс намагатися в об'єктивні пояснення?
ㅤце аніме дарує мені теплі спогади. спогади про те, як я розказали про нього другу, і сказали, що один із персонажів нагадує мені його, хоча вони взагалі не були схожими. нагадує про приїзд додому через повітора року з початку повномасштабного вторгнення росні; нагадує, як ми увімкнули його з друзями після спроби подивитися й крінжанути з «Назви мене своїм ім'ям»; як я тоді поспішали, бо боялися запізнитися на маршрутку, щоб не повернутися додому занадто пізно.
ㅤце аніме хочеться передивлятися в ті моменти, коли мій настрій знаходиться у стані квантової невизначеності; коли хочеться просто поплакати, хоча я й знаю весь сюжет, усі його вигини.
ㅤ«Літній привид» нагадує мені про закинутий аеродром край кладовища в бабусі, а «Найближча далека зірка» про німу мрію колись купити собі той клятий телескоп, і мати змогу дивитися на зірки на даху багатоповерхівки.
ㅤ«Літній привид» однозначно пахне літнім сонцем, а ще вогкою землею обабіч річки та яблуками.
ㅤ«Найближча далека зоря» пахне книжками, чорнилом ручки, і має той аромат, що з'являється в повітрі після дощу.

ㅤможу багато чого сказати про заїзд... точніше, хочеться багато чого розказати, але деякі моменти мають залишитися лише ніяковими спогадами, що на смак нагадують кислувате вино, а пахнуть сумішшю жасмину й ванілі. ✨
ㅤта маю таки виділити серед усього цього вилазку на виставку «Jugendstil» в Kunsthalle. 👀
ㅤтрошки передісторії з моїм конфузом, адже дехто знехтував прочитанням опису, і, як виявилося, це була виставка робіт стилю модерн, творці яких жили в Мюнхені. гіршим, звичайно, вона від того не стала, та й подарувала купу натхнення.
ㅤале детально про мої емоції саме від першої картини, бо ця краля, розміром 1,5 × 4,5 м покорила моє серденько.
ㅤпо-перше, контраст із кольором стіни створює окрему атмосферу. по-друге, я в коханні до цих мазочків на шкірі. вони створюють неймовірну текстуру, якщо дивитися здалеку, а зблизька їх хочеться дуже довго розглядати, вловлюючи відтінки різних кольорів. 🛐
ㅤхочеться писати так само, щоб загально текст вигравав приємним присмаком, а варто заглибитися – усе нові підтексти й символи. 🤲🏽❤️‍🩹

#думки@notesfrommadness