Після того як всім відомий миротворець, лауреат премії миру у футболі, покінчив з всіма війнами, наркотрафіком, замінив президента Венесуели, він вирішив забезпечити демократичні права тих, що протестують в Ірані.

Цікаво, та ще й корисно розбиратися в тому, як виглядає ідеологія різних політичних напрямків в США. Ось, наприклад, консерватори, що зараз наче ближче до влади, ніж ліберали — наче всі згодні робити Америку знов великою, але одні вимагають робити її Великою державою Добра, а інші — великою Америкою, яку всі вже достали.

Хоча, якщо розбиратися глибше — то це скоріше протистояння пропагандистів, а не ідеологів. Дискусія про малюнок, а не про зміст або реформу держави.
https://firstthings.com/tucker-and-the-right/

Всього за декілька годин перебування на посту очільника Офісу Президента Кирило Буданов вже встиг вляпатись у скандал. Як виявляється, він неодноразово за останні роки відвідував окупований Крим, де розважався дайвингом, про що свідчать світлини. Як він взагалі пройшов перевірку СБУ?

Якщо ви бачили доволі гучні заяви про автопілоти у Tesla або досягнення Waymo (хоча останнім дещо не пощастило під час блекауту у Сан-Франциско), то могли подумати, що в цьому напрямку вже все гаразд та невдовзі ми всі зможемо насолоджуватися self-driving технологіями. Але ось скептичний погляд на це — у тому ж Waymo існує великий fleet support, де люди контролюють поведінку авто в складних ситуаціях й це не поодинокий приклад. Якщо казати відверто, self-driving вже вміє справлятися зі стандартними ситуаціями на дорозі, але в будь-якому edge-кейсі, яких дуже багато, автомобіль потребує допомоги людини.

https://strangecosmos.substack.com/p/self-driving-cars-arent-nearly-a

До речі, точніше, до призначення Буданова — а всі памʼятають, що це суто технічна посада, секретар та завгосп в офісі?

Очевидно, що Трамп, не отримавши номінацію на Нобелівську премію миру, вирішив поборотись за Нобелівську премію війни.

🇺🇸🇻🇪 Дональд Трамп наказав атакувати об'єкти у Венесуелі в рамках посилення кампанії проти режиму президента Ніколаса Мадуро.

Про це заявила журналістка CBS News Дженніфер Джейкобс із посиланням на джерела:

Президент Трамп наказав завдати ударів по об'єктах у Венесуелі, включаючи військові об'єкти, повідомили офіційні особи США, оскільки адміністрація рано вранці в суботу посилила свою кампанію проти режиму президента Ніколаса Мадуро.

Окремо співрозмовники CBS повідомили, що в адміністрації Трампа знають про вибухи, однак не надали подальших коментарів.

Президент Колумбії, яка межує з Венесуелою, Густаво Петро також написав в Х, що «Каракас перебуває під атакою»:

Каракас зараз під атакою. Попередьте світ: на Венесуелу напали!

Вони бомбардують ракетами.

ОАД та ООН повинні негайно зустрітися.

@babel

Судячи зі всього, саме Дональд Трамп не мав відношення до планування операції з арешту Мадуро. Тобто хтось там дорослий є.

Підбиваючи підсумки 2025 року, не можна не обговорювати мита — tariffs. Тут як раз під кінець року вийшло дослідження від Northwestern University, що мабуть вперше надає відповідь на це явище.

Автори проаналізували всі значні зміни митної політики в США з 1840 року і відокремили ті, що були викликані ідеологією чи політикою, від тих, що приймалися у відповідь на економічні проблеми. Це дозволило встановити справжній причинно-наслідковий зв'язок.

Головний висновок: мита завжди шкодять економіці, яка їх запроваджує.

Підвищення мита на 1 в.п. призводить до падіння ВВП майже на 1%, імпорт скорочується одразу на 4%, а експорт — з лагом на 2%. Промислове виробництво також падає, попри «захисні» наміри.

Парадокс у тому, що мита не перенаправляють попит на вітчизняних виробників — вони просто стискають всю економіку через зміцнення валюти, падіння експорту та відповідні заходи торгівельних партнерів.

Цікаво, що до Другої світової мита викликали інфляцію (через механізм золотого стандарту), а в сучасну епоху плаваючих курсів і глобальних ланцюгів постачання — навпаки, дефляцію.

Багато років зустрічаю в анонсах конференцій та курсів знайомі багатьом фрази «Ви отримаєте тільки практичні знання, жодної “води”, тільки дієві інструменти, 100% практичні кейси, це не «теорія», а практичні фреймворки» й так далі. Чесно кажучи, завжди сприймав це як зручний слоган — точніше, спочатку це було зручно, бо якось відрізняло від конкурентів, які використовували щось дуже корпоративне на кшталт «Конференцію присвячено розгляду системних питань трансформування парадигми бізнес-процесів за допомогою стратегічних підходів у контексті цифрової трансформації».

Але потім все одно це стало таким само штампом, тем більш, що про які практичні знання можна розповісти за 20-30 хвилин доповіді? Який може бути рівень спрощення кейсу, щоб вкласти його в 10-15 слайдів?

Нещодавно, коли я в черговий раз якось зустрівся з маркетологами та аналітиками, так би мовити, іншого покоління, у мене таки склалася повна картина. Ці фрази про практичність я чую десь років 15, у більшості поточних спеціалістів досвід роботи такий або менше, якість вищої освіти відома, тобто можна припустити, що майже всі професійні знання вони отримали саме на таких івентах, або на курсах з інтернету, де також обіцяють «виключно практичні знання з користування дієвими інструментами», а у багатьох ще й тімліди та керівництво приблизно з таким же багажем — ось так ми й отримуємо «спеціалістів», де все, що написано в відповіді сервісу, є істиною, а оновлення професійного інтерфейсу викликає ступор, бо посилання незнайомі, а «практичний курс» ще оновив скриншоти.

Я, ще навчаючись у виші, декілька разів зустрічав навчальні посібники для технікумів (так, коледжі тільки почали зʼявлятися) та навіть ПТУ. Там одразу була помітна різниця — якщо у підручнику для вишу (по спецкурсу, наприклад, «Управління експлуатаційною роботою на залізничному транспорті») наводилось декілька математичних формул, то для технікумів формул було менше та вони були спрощені, а для ПТУ писалось щось на кшталт «Натисніть кнопку, перевірте, що сигнал увімкнувся». Звичайно, й для вишів були методичні посібники для виконання курсових проектів з, так би мовити, адаптованими формулами та корисними таблицями, але на іспитах нас питали про те, що написано у підручниках, або що викладалося на лекціях, що насправді досить збігалося зі змістом підручників.

А зараз, після 15 років просування «виключно практичних знань» ми в багатьох сферах життя маємо покоління спеціалістів, що навчилися по методичках й працюють, не розуміючи сенсу власних дій. Тому у нас з одного боку «роль кібербезпеки перебільшена», а з іншого — висловлювання «експертів» про «затишний оупенсорс з лавандовим лате».

Якщо ви цікавитеся можливостями імміграції в США, то, можливо, знаєте, що, крім традиційної для IT-фахівців візи H-1B, існує ще й віза O-1B, яка призначена для людей з «екстраординарними здібностями» в мистецтві. Свого часу її введення домоглася група імміграційних адвокатів, один з яких захищав Джона Леннона від депортації з США під час президентства Ніксона.

Іронія полягає в тому, що тепер його син, Майкл Вайлдес, теж адвокат з питань імміграції, продовжує сімейну справу, оформляючи таку візу для авторів контенту в соцмережах і моделей OnlyFans. Виявляється, бюрократичній машині набагато простіше довести геніальність заявника через скріншот з мільйоном підписників, ніж через пачку рецензій на авангардну постановку. Лайки і охоплення стали ідеальною валютою для USCIS: цифри зрозумілі будь-якому клерку, на відміну від культурної цінності.

Енді Воргол, ймовірно, оцінив би іронію: здатність монетизувати увагу остаточно стала юридичним синонімом таланту. А чим артисти відрізняються від президента?

https://www.ft.com/content/8816fcec-4148-4cda-be7f-fc59d5bcbf59

Добре, давайте про Венесуелу.

Але почну з американських консерваторів. Я деякий час цікавлюся консерватизмом — по-перше, я й сам схильний до цього напряму, по-друге, саме вони виглядають найбільш серйозною групою в ідеологічному плані серед тих, хто підтримував Трампа на шляху до другого терміну. Є декілька представників, але дуже цікаво спостерігати за найяскравішими — такими як Кертіс Ярвін та Річард Хананія.

Якщо дуже коротко і спрощено, то їхня "база" виглядає так: демократія в її нинішньому вигляді — це забагований софт, який неможливо пофіксити патчами. Ярвін (програміст за мисленням) каже прямо: систему треба перезавантажити. Замість неефективної бюрократії та "влади натовпу" країні потрібен CEO-Монарх. Людина, яка має абсолютну владу і несе абсолютну відповідальність. Держава — це корпорація, і керувати нею треба як стартапом, а не як дискусійним клубом. Хананія додає: досить грати в лібералізм і "маленький уряд". Ліві перемогли тому, що захопили інституції (HR, суди, медіа). Якщо праві хочуть вижити, вони мають перестати бути лібертаріанцями і почати використовувати державну машину як дубину для насадження своїх порядків.

І ось ми дивимось на останні події: захоплення Мадуро, заяви про пряме управління Венесуелою ("We are going to run the country"), ідеї про Гренландію та погрози Кубі та Колумбії.

Якщо подивитися на це очима "нових правих", Трамп нарешті повів себе правильно. Як би це робили Штати часів “Собору” (так Ярвін кличе ліберальний істеблішмент та бюрократію)? Вилучили б Мадуро, поставили проксі — Мачадо, або будь-кого, оголосили б перемогу демократії — власне, так робилося багато разів, починаючи з 1898 року. Як зробив Трамп? Відкинув лицемірство про "права людини" і "демократичний транзит". Він діє як той самий імперський CEO — ну, ви ж бачили це на прикладі багатьох: приходить новий керівник, приймає жорсткі одноосібні рішення, наводить “порядок”. Хананія, до речі, вже аплодує: нарешті Америка демонструє суб'єктність і силу, а не стурбованість.

Але я теж бачив багато таких “крутих менеджерів”. Та бачив, як це робиться і чим закінчується.

Те, що робить Трамп — це не побудова "Саду" і не "Просвічений Деспотизм".

Проблема в тому, що в геополітиці, як і в бізнесі, не можна просто ігнорувати "операціонку" та рутину. Заявити "ми будемо керувати країною" легко. Але хто буде це робити? Венесуельська нафта — це важкий бітум, який потребує мільярдних інвестицій і складної логістики. Інфраструктура зруйнована. Населення — це не юніти в комп'ютерній грі, а живі люди, які можуть почати партизанську війну.

Ярвін мріє про монарха-інженера, який будує ідеальний механізм (до речі, мету такого будівництва він зазвичай залишає за дужками). Але механізм — це передусім рутина. Чи можете ви уявити, що Трамп або хтось в його адміністрації буде займатися нудною рутиною з побудови інститутів у Венесуелі? Нагадати про DOGE? Їхня мета — різати кости, а не будувати.

Набагато імовірніше виглядає інша аналогія. Памʼятаєте перший фільм “Wall Street” з Майклом Дугласом у ролі Гордона Гекко? Це класичне корпоративне рейдерство, тобто asset stripping: зайти, вивести активи, оголосити про прибуток і піти. Тому аналітики вже підраховують обсяги запасів нафти (а у випадку з Гренландією — рідкоземельних металів), а Рубіо пояснює Китаю та іншим, що не варто перешкоджати.

Так, це кінець старого "світового порядку, заснованого на правилах". Можна, звичайно, казати, що цей порядок закінчився ще декілька років тому, а можна додати, що його ніколи й не було — просто раніше ілюзія його наявності підтримувалась ритуалами.

У мене особисто немає великого жалю з приводу “кінця rule-based order”. Але на його місце приходить не ефективна Корпорація "США", а хаотичний холдинг під управлінням ексцентричного CEO, який плутає капіталізацію з величчю. Ось тут я бачу прірву між класичним консерватизмом (який, за Берком, розглядає суспільство як партнерство між мертвими, живими та ненародженими) та тим, що проповідують сучасні "техно-праві". А те, що дії Трампа ситуативно збігаються з їхніми мріями — це просто іронія долі.