Почитав про те, як у Києві у людей в будинках температура 10-12 градусів без опалення, та світло по 3 години на добу, та згадав молодість у гуртожитку.

Це були 1992-1994 роки, ДІІТ (Дніпро, інститут інженерів транспорту), найбільший гуртожиток у студмістечку (9 поверхів, на кожному, крім першого, 6 блоків, в кожному блоці 7-9 кімнат плюс кухня, плюс пара побутових приміщень). Моя кімната була на 8 поверсі та була кутовою. Опалення забезпечувалось однією батареєю, а ось охолодження — стіною, що в довжину була 5 метрів, бо вона була зовнішньою, з північного боку та ще й на пагорбі. Тобто іній в деяких кутах не дивував. Середня температура навіть з опаленням була десь 12-13 градусів, ми навіть закликали до нас коменданта, яка подивилась на власний термометр та дозволила використовувати електрокамін. Не одразу — бо студенти ж, та Епіцентру с Розеткою ще не було, але ми якось обігрілися.

А наступної зими трапилось дійсне лихо — згорів головний трансформатор. Гуртожиток будувався в 1983 році, тому був єдиним в містечку без газопостачання — виключно електроплити. Їдальня втратила актуальність для студентів у січні 1992 року, коли навіть з батьківською допомогою можна було хіба хліба там купувати (дуже смачний був, між іншим). Ми навіть наважилися піти до декана та запитати — що робити? Холод, нема де поїсти готувати, ба більше — починається заліковий тиждень, потім сесія, як нам заліки та іспити складати?

Це я зараз подумав, що ми дійшли тоді до Пунктів Незламності, але декан зібрав всіх та оголосив, що керівництво вишу вирішило відкрити для студентів деякі аудиторії (бо все ж в містечку, 5 хв пішки з гуртожитку до навчального корпусу), доступ дозволяється до 10-й вечора, здається. Як зараз памʼятаю — заходиш у велику аудиторію, стоїть декілька електрочайників, а дехто навіть плитку з каструлею притягнув та суп готує.

Якось так два чи навіть більше тижнів й прожили, пока новий трансформатор купували та монтували.

Тут має бути висновок, так? Ось дивиться — тоді (30 років тому) це було звичайне життя та навіть романтика студентського життя. Мирний час, немає енергодефіциту, просто економічна криза. А зараз ми маємо надзвичайний стан в наслідок війни та бомбардувань.

Мені здається, ми дещо недооцінюємо власний прогрес за 30 років та набутий рівень життя і здатність його підтримувати. Хоча, звісно, русня — людожери.

Навіть не знаю, що огидніше — телеграм-канали, що постять рекламу "Він ще колись попереджав про обстріли Одеси, а ви його не дослухаєтесь" та новини "Незабаром на шахеди поставлять зірки смерті та колайдер", чи численні експерти, яки підписуються "директор аналітичного центру себе коханого" та розповідають, скільки хвилин світла на тиждень скоро буде.

Десь вже в другому ешелоні невдахи з маркетингу сотових операторів, яким навіть в армії не знайшли ніякого заняття, крім як продовжувати доставати абонентів.

За ранковою кавою з Денисом Довгополим (@DDEcW) обговорювали дуже старі родини Європи та згадали, що за підтримку деяких країн Україна має дякувати саме родинним зв'язкам — наприклад, іспанським та пармським Бурбонам, які є нащадками французьких Капетингів, а отже, через Анну Ярославівну, — нащадками Ярослава Мудрого. Якщо що, то саме Бурбони зараз правлять в Іспанії та Люксембурзі.

Але це дещо несправедливо, що ми нині пам'ятаємо виключно Анну, королеву Франції та матір Філіпа I, та забуваємо про інших.

Сестра Анни — Єлизавета — була одружена з норвезьким конунгом Гаральдом Суворим, а по його загибелі у битві при Стемфорд-Бріджі 1066 року вступила у шлюб удруге і стала королевою Данії.

Ще одна сестра Анни — Анастасія — була видана за угорського короля Андраша.
Але далі маємо онука Ярослава — Володимира Мономаха, дві онучки якого, Інгеборга та Мальмфріда, були відповідно дружинами данського принца Кнуда Лаварда та норвезького короля Сігурда I. Інгеборга народила майбутнього короля Данії Вальдемара I. Іронія полягає в тому, що «ісконно русская» династія Романових фактично пресіклася на Петрі II, внукові Петра I. Насправді 30 років потому на російському престолі опинився не просто представник династії Гольштейн-Готторпів Петро III, а нащадок Вальдемара I, тобто — нащадок Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого.

Між іншим, внучка Петра III — Анна Павлівна — на початку XIX століття була видана за Віллема II Оранського — тобто правлячий король Нідерландів Віллем-Олександр теж є нащадком Ярослава Мудрого.

Я вже не буду перераховувати численних представників Саксен-Кобург-Готської династії — тобто Віндзорів (Карл III) та королів Бельгії, або залишки Стюартів, що теж панували в Шотландії та Англії. Але це все трохи пояснює підтримку. Та трохи зобов'язує нас — не те щоб я натякав на Гренландію, але щось у цьому є.

Дуже цікаво Палмер Лаки розповідає про стан американської оборонки та інші питання в подкасті у Майка Роу.

Сподобалась цитата, здається, із Клайва Льюїса про "Володаря перснів". Я пошукав оригінальну цитату та переклав її:

Важливо спершу глибоко зануритися в ту саму “домашність”, легковажність, навіть (у своєму найкращому сенсі) простоту істот, яких називають гобітами… які сприймають куріння як мистецтво і люблять книги, що розповідають їм те, що вони вже знають.
Майже центральною темою книги є контраст між гобітами (або “Широм”) і жахливою долею, до якої деяких із них покликано, той лякаючий висновок, що буденне щастя Ширу, яке вони сприймали як щось нормальне, насправді є певним локальним і тимчасовим випадком, що його існування залежить від захисту сил, про які гобіти бояться уявити, і що будь-який гобіт може опинитися змушеним покинути Шир і бути втягнутим у ту високу конфліктну боротьбу.

Палмер багато каже про те, що зараз в США саме така ситуація та, якщо уявити собі висадку в Нормандії (D-Day), то зараз просто не знайдеться достатньої кількості солдат, щоб це зробити.

Чого він не каже — бо вони обговорюють американські проблеми, — що саме таки гобіти мешкають навіть у Німеччині, яка набагато ближча до Мордору.

Подкаст не дуже великий — година з чимось, — та дуже легко слухається, так що раджу.
https://youtu.be/dejWbn_-gUQ

Ніколи не знаєш, де зустрінеш знайомого — цього разу я зустрів Олександра Яковенка у Financial Times.

Стаття детально розкриває те, що уважні люди знають й так — в сучасної дроновій війні поки що перемагає Китай, бо саме китайські виробники продають все в обидва боки. Висновок не дуже втішний — воно так й буде продовжуватись, бо Китаю це вигідно.

https://www.ft.com/content/58416bf8-97d0-4d99-8152-cff9ec2dd3ef

+1 Ukrainian unicorn — щиро вітаю команду Preply з новим раундом в 150 млн доларів з оцінкою в 1,2 млрд.

Так, я такий старий, що памʼятаю власну менторську сесію у 2013, здається, році, в EastLabs, де Preply проходив інкубацію.

https://techcrunch.com/2026/01/21/language-learning-marketplace-preplys-unicorn-status-embodies-ukrainian-resilience/

Ось вам дайджест статті у FT, що я наводив вище.

Гонка озброєнь у китайських промзонах

Китай став ключовим вузлом у війні в Україні, оскільки обидві сторони критично залежать від його електронних компонентів (процесорів, камер, моторів). Попри офіційний нейтралітет Пекіна, на китайських фабриках у Шеньчжені та Гуандуні розгортається «негласний балет»: постачальники намагаються розводити українських і російських замовників за часом, щоб вони не перетиналися на заводах.

Ключові факти та цифри

• Домінування Китаю: КНР виробляє 70–80% світових комерційних дронів і контролює постачання ключових деталей (контролери швидкості, датчики, пропелери).

• Залежність: Україна залежить від Китаю приблизно на 85% у питанні компонентів для простих FPV-дронів.

• Вартість: Китайські запчастини втричі дешевші за західні аналоги.

• Масштаби атак: Кількість запусків російських дронів «Герань» (на базі іранських технологій, але з китайськими деталями) зросла з десятків на місяць у 2022 році до понад 5 000 на місяць до листопада 2024 року.

Перевага Росії та роль Пекіна

Західна розвідка та українські офіційні особи стверджують, що Китай надає приховану підтримку Росії:

• Викуп виробничих ліній: Багатші російські компанії перекуповують цілі виробничі лінії та перевозять їх до РФ, що позбавляє українських виробників доступу до необхідних деталей.

• Вибірковий контроль: Володимир Зеленський заявляв, що експорт популярних дронів Mavic для України заблоковано, тоді як для Росії він залишається відкритим.

• Локалізація в РФ: Китайські фахівці присутні на заводах у Росії, допомагаючи налагоджувати виробництво «на місці», що формально обходить обмеження на експорт готової продукції.

Логістичні лазівки

Попри посилення експортного контролю КНР (запроваджене у вересні 2024 року), обидві сторони знаходять способи обходу обмежень:

- Використання підставних компаній у Казахстані, Киргизстані, Німеччині чи Польщі.
- Послуги «сірих» логістичних компаній, що пропонують доставку чутливих вантажів до Росії через треті країни.
- Постачання дронів у розібраному вигляді під виглядом цивільних товарів.

Країна походження деталей у збитих дронах РФ (2025)

1. Китай
2. США
3. Швейцарія

Підсумок

Експерти сходяться на думці, що Китай став вирішальним фактором у результаті війни. Підтримка з боку Пекіна (шляхом постачання товарів подвійного призначення та електронних компонентів) дозволяє Росії продовжувати воєнні дії та нівелює ефект західних санкцій. Попри спроби України локалізувати виробництво, вона залишається вразливою перед політичним та економічним тиском Китаю.

Натрапив на дискусію між двома діячами - один комік, другий письменник. Один іронізує, що якщо у Києві немає води та тепла, то треба грітися світлом душ, а митися водою з патріотичних гасел, а інший розʼяснює, що води немає через обстріли, які стали можливими тому, що у Києві стояв памʼятник Булгакову та мало розмовляли українською.

Подвійна іронія, насправді.

По-перше, на більшості книжок Ілларіона Павлюка, виданих українською, вказано перекладача. Це відомий факт — він писав текст російською, за виключенням останньої книги. Про всяк випадок — я цей допис пишу одразу українською, хоча й з допомогою спеллчекера.

По-друге, памʼятаєте, у того ж Булгакова:

Если я, вместо того чтобы оперировать, каждый вечер начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха

Тобто, доведено — якщо на четвертий рік війни замість децентралізації інфраструктури та підготовки до зими та обстрілів декілька місяців вирішувати, як зносити памʼятник Булгакову, то буде руїна та відсутність води.

Будь ласка, тільки не починайте "Так дійсно ж обстрілюють". Це нагадує мені моїх сусідів по селищу — будинки однакові, шахеди літають ті самі, тільки у мене нова батарея та uptime будинку за останні пів року 100%, а у них дві нові машини та скарги в чаті "Сусіди, де ж світло, чому його так довго нема"

Цікаве есе, що проводить паралелі між росією та США. Мене зачепив в цьому порівнянні ось цей момент:

Подвійна держава складається з «нормативної держави», яка є суверенною системою права і порядку, в яку нас всіх вчать вірити, та «прерогативної держави», яка є паралельною системою нечітких і мінливих законів та процедур, що повністю підпорядковуються довільній волі тих, хто перебуває при владі.

Можна припустити, що тиранія залежить від витіснення першого другим, але насправді вона найкраще працює, коли обидва діють у тандемі. В умовах подвійного стану більшість населення живе своїм життям у звичайних рамках нормативної державної системи. Вони знають, що не живуть у демократії, але можуть вести більш-менш нормальне життя, якщо не висловлюють свої незгоди з урядом і не мають, як Яна, страшенного нещастя. Ситуація не ідеальна, але й не здається дистопічною. Однак якщо вони переступлять невидиму межу, то опиняться в перевернутому світі, де звичні старі правила стають викривленими, аморфними і незрозумілими, ніби ви випадково вийшли за межі законів ньютонівської фізики і потрапили в субатомну квантову сферу.

Ричард Хананія, відомий консервативний блогер у США, провів дослідження — спочатку він натрапив на звіт, що показує залежність відчуття щастя від політичних поглядів, але замислився, що є тому причиною. Обираючи поміж декількох варіантів — наприклад, що лібералізм погано впливає на психіку, — він зупинився на ідеї, що власне прийняття культури ментального здоровʼя та обізнаності призводить до менш позитивного відчуття.

Щоб довести це, він зробив опитування по своїх каналах — в розсилці, X та інших, — та обробив результати. Виявилося, що спочатку дійсно відчувається кореляція між політичними поглядами та відчуттям щастя, але якщо додати відношення людини до культури ментального здоровʼя, то вплив поглядів зникає. Навпаки, виникає стійка кореляція між тим, що людина сприймає культуру терапії, та відчуттям гіршого психічного стану та щастя.

Тобто, висновок дуже простий — консерватори краще себе відчувають тому, що не вірять в терапію. Можливо, є й зворотний звʼязок — людина, що обізнана у терапії, частіше інтерпретує свій стан у клінічних термінах, хоча реальний стан може бути не гіршим за консерваторів.

З одного боку, я навіть згоден — 20-30 років тому люди набагато менше розповідали про свій крихкий психологічний стан, а зараз дві третини аргументів в будь-якому обговоренню виглядають як "Це дуже токсично" або "Ось зараз дуже огидно було". Особливо це дико виглядає, коли ти людини повідомлюєш факт.

З іншого боку, висновок "Консерватори відчувають себе більш щасливими, тому що не знають про терапію" виглядає дуже схожим на ефект Даннінга — Крюґера. Який, нагадаю, в дуже простому формулюванні виглядає як "Ідіоти не знають, що вони ідіоти. Тому що вони ідіоти".

Цікава історія з розвалом львівського IT-кластеру — як я розумію, менеджмент кластеру та його наглядова рада не змогли поділити "IT Арену", тобто конференцію, що проходить у Львові (а вже має бути й в Варшаві).

Дуже дивно дізнатись, що "IT Арена" — це особистий проект Степана Веселовського, тобто CEO кластеру. Скільки памʼятаю, завжди це було за підтримки кластера, та я неодноразово дорікав одеським CEO компаній, що це саме ілюстрація того, що можуть зробити компанії, якщо об'єднують зусилля. Хоча, чесно кажучи, мені складно назвати контент конференції якісним, але то вже мій максималізм.

Цікаво, мабуть, засновники конференції надихалися прикладом WebSummit?

Олександр Борняков, у статусі т.в.о. Мінцифрі, дав інтервʼю УТ-2 — дуже велике, понад 2 години та про все.

Саша вміє розмовляти, обґрунтовувати та доводити, особливо з допомогою освіти — у нього є й MBA, й MPA, — тому слухається легко, хоча принципово нового там мало. Витримка, звісно, теж є, вона відчувається, коли Юра Федоренко намагався довести, що західні мілтек-стартапи неодмінно програють у продукті українським, а західні інвестори бовдури, бо не поспішають вкладатись в наших підприємців.

Щоправда, наостанок вийшло дивне — коли Саша почав пояснювати, що держава не може просто, як деякі колеги, зробити LLM, бо потрібно дотримуватись прав на контент та все інше. Він навіть згадав MamayLM як приклад, чім здивував навіть більше.

По-перше, дві відомі LLM з українською локалізацією — MamayLM та Lapa, — зроблені на той самої Gemma, яку обрали для розробки у державі. Це відкрита модель, будь-хто може дотренувати її як забажає. Це навіть не дуже дорого — кілька тисяч доларів на тренування.

По-друге, MamayLM (якщо вже саме її згадувати) тренувалася на відкритому датасеті Kobza. Наскільки мені відомо, до ліцензійної чистоти датасета претензій ніхто не пред'являв.

По-третє, Саша згадує, що зараз буде готовий токенізатор — але розробники MamayLM та Lapa вже й розробили токенізатори, вони доступні, нащо держава розробляє ще один?

Як й казав — дивне щось.

Історія навколо львівського IT-кластера потрохи розвивається — обидві сторони, тобто Наглядова Рада кластера та менеджмент, активно інформують суспільство. Наглядова Рада видала заяву, що виникли "розбіжності щодо непрозорості фінансового обліку та бонусної політики керівництва", а Степан Веселовський, вже колишній CEO кластеру, відповів скриншотами угод про передачу прав на торгові марки асоціації "Львівський кластер".

Якщо перекладати все це на зрозумілу мову, то ситуація досить ясна — Наглядова Рада кластера зацікавилась станом фінансів організації та почала ставити питання, чому менеджменту стільки платять. Чи одразу після цього менеджмент почав виводити активи (тобто торгові марки, угоди та все інше) з кластера, чи вони вже до цього були оформлені на інші особи — не дуже важливо. Розповіді про те, що ось бачите, права на торгові марки передаються кластеру, все гаразд, конфлікту немає — це маячня, як взагалі торгова марка "IT-Cluster" опинилася у іншого власника? Чи цей, IT Village — це ж розпіарений будинок, що починали будувати кластер та мерія Львову, так? — як права на нього стали належати приватній особі?

При цьому "щодо ТМ IT Arena — переговорний процес триває", повідомляє ex-CEO, бо він наче проект конференції придумав за пів року до приходу на посаду в кластері.

Сподіваюсь, що у Степана знайдеться знайомий юрист, який зможе йому пояснити, що саме відбувається. Тому що торгову марку "IT Arena" було зареєстровано у 2016 році (у 2018 додано ще один клас) саме на кластер. Виходячи з дат, можу сказати, що реєстрацію було почато десь у 2014 році, тобто коли конференція вже проводилась, а сам Степан їздив країною з розповідями, як чудово побудовано кластер у Львові. А ось зараз цікавіше — маркою володіє заступник Веселовського, а він сам у жовтні 2025 року подав три заяви на реєстрацію торгових марок "IT Arena", "IT Arena Lviv", "IT Arena Conference" та "IT Arena Techevent". Та вишенька на цьому торті — "IT Arena" та "IT Arena Lviv" це просто текст, а ось "IT Arena Conference" та "IT Arena Techevent" — це добре відоме лого IT Arena, де слово "IT" винесено на інше поле. Та класів побільшало — між іншим, додана діяльність, яка цілком закриває діяльність кластера, включаючи інформаційний супровід та програми лояльності.

Яке місто, такий й патентний тролінг, перепрошую за мою одеську.

Стосовно енергетичного перемир'я — не знаю, хто та про що домовився та кому це невигідно, але на болотах ниють, а це добре, це порядок.

Очікувано, після того, як Київстар отримав погодження на чергову інвестицію — цього разу він купує Tabletki.ua, — пішли коментарі про те, що росіяни купують чергову компанію, зараз фсб буде знати, хто яку віагру вживає, що ж це робиться, панове…

Я навіть не здивований такому уявленню — мов, якщо хтось з росії володіє часткою в компанії, якої належить частка в іншої компанії, яка своєю чергою володіє третьою компанією, то все зрозуміло — будь-який майор фсб зараз може отримати будь-які дані з Уклону або ось з Таблеток. Знаєте, чому? Бо таки коментатори щиро вважають, що так і потрібно бути та сами так намагаються робити — якщо їм належить хоч яка частка компанії, то це для них означає, що всі гроші в касі їхні, всі працівники мають звітувати їм, та будь-кого вони мають право звільнити.

Навіть припускати не треба — просто дочекайтеся коментарів про Укрзалізницю, Укренерго та будь-яке інше державне підприємство.

Те почуття, коли ти намагаєшся не вмикати нічого додатково, коли увімкнули світло, бо інвертор заряджає батарею, вживаючи 3,5 кВт, та читаєш у селищному чаті, як сусіди дивуються «А чому фаза вилітає, немає ж навантаження, тільки мій електро котел трошки та у сусіда теплонасос на 6 кВт»…

Цікаво, що серед персонажів файлів Епштейна є політики, фінансисти, актори, бізнесмени на кшталт Білла Гейтса, навіть принці, але жодного рок-музиканта.

Тобто бухай, вживай наркотики, ламай гітари на сцені або меблі у готелях, тобто, роби що хочеш, ми розуміємо, головне, що ти не педофіл.

Ні, до реперів це відноситься.

Згадав сьогодні, як у 2000 році Одеську область накрив дощ з морозом, все енергозабезпечення від Роздільної до Жмеринки (та від Слобідки до Первомайську), включно з контактним дротом на залізниці, було обірвано, та я просидів два чи три тижні у колишньому Котовську у складі великої групи, що забезпечувала рух та відновлення. Загалом там понад місяць відновлювали все.

А зараз це вже другий чи навіть третій такий дощ за зиму (ОК, не такий само, але те ж з поривами дротів як вчора), та війна, та немає ким — відновлення займає години, навіть не дні.

Здається, ми трохи не усвідомлюємо, як розвинулися за ці останні 25 років.

Навіть цікаво, чому нашу скромну підстанцію 110/10 кВ русня вважає настільки важливою, що вже вдруге за рік б'є по ній десятком дронів? Не Трипільська, не Ладижинська ГРЕС, навіть не Дарницька, — просто стандартна підстанція, що живить кілька селищ.

Правда, сьогодні було спокійніше — тільки одні двері у двір від вибуху відчинилися, але нічого не вилетіло. Ну, а світло то таке — його навіть обіцяють повернути десь сьогодні, а якщо ні, то є генератор, батарею зарядити.

Якщо маєте дві години на цікавий подкаст — дуже раджу послухати Орисю Демську у Павла Клімкіна. Зазвичай тема мов в Україні викликає істерику та відстоювання чорно-білих підходів, а пани Орися як науковець розповідає зважено та спокійно.

Між іншим, від неї лунає досить очевидна думка, яку ми не осмислюємо достатньо, на мій погляд — вперше в історії українського народу ми маємо одночасно чотири покоління культури — від Ліни Костенко до сучасних молодих митців, тобто не переламаний хребет.

В подкасті згадується нова книжка про Одесу, "Одеса. Степом і Морем розказана історія", я її замовив, почну читати наступною. Що читаю саме зараз — окремо.
https://youtu.be/resGiO0jYYg

Змушений визнати, що дещо поспішив з рекомендацією книги Орисі Демської про Одесу та мову. Я її купив (в електронному варіанті), прочитав та відверто розчарований.

Коли відкриваєш книгу, яка, судячи з назви, присвячена Одесі, мовам та історії, то, знаючи, що автор книги є науковцем, очікуєш зустріти викладення наукових фактів, так, в популярній формі, але наведених точно, та досить повно пояснених, з обґрунтуванням та висновками. Чого точно не очікуєш — це стикнутись з постійними повторами дивних поетичних виразів, наче вставлених скриптами або LLM (наприклад, "вигін луки тепер Одеської затоки", або постійні нагадування "того самого року", після чого наводиться обовʼязково ще дві події, незрозуміло як повʼязані зі згаданою датою). Або з фантазіями на кшталт припущення, що мілетські засновники колонії на берегах Чорного моря виганяли туди всіх невгодних, зокрема євреїв. Насправді в той час, 5-6 століття до нашої єри, євреї потерпали від Вавілонського полонення та до Іонії не переселялись. Ствердження про те, що серед мешканців Північного Причорномор'я того часу були семіти, ґрунтуються на написах на свинцевих табличках, знайдених на острові Березань та в Ольвії, що вважаються, найімовірніше, фінікійськими.

Мабуть, автор, постійно перелічуючи мови, якими розмовляли на місці, де зараз розташована Одеса, намагалася показати, що тут завжди було багато чого, багато хто жив та багатьма мовами розмовляв, а головна мова Російської імперії панувала лише пару століть, проте це, на мою думку, вийшло непереконливо. Так само не вдалося переконливо показати, що українська тут має право панувати — здебільшого розповідається про інтелігенцію, активістів "Просвіти", та про базар, що, на думку автора, ілюструє, що навколо Одеси була українська. Спроб хоча б пояснити, чому вона там була, не робиться — це окремо дивно. Як можна було намагатися довести щось про українську мову навколо Одеси, та не згадати жодне поселення козаків, що оселилися тут після розгрому Запорізької Січі (а дехто селився ще до цього) — не розумію.

Відверто кажучи, це якась недолуга пропаганда. Доволі погано написана. Такий собі лінгвістичний TikTok. Тому посилання не даю.