«Отже, зважаючи на положення частини шостої ст. 4 Закону № 2464, якщо роботодавцем було сплачено страховий внесок за особу, яка визначена у пп. 4 або 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, у розмірі не менше мінімального страхового внеску, то такі особи звільняються від сплати за себе єдиного внеску, а законодавчі підстави для самостійної сплати такими особами єдиного внеску відсутні»

«Враховуючи зазначене, в період дії воєнного стану норми підпункту 38.6 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не застосовуються до об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, що розташовані на тимчасово окупованій території та перебувають у власності фізичних осіб.

Таким чином, об’єкти нерухомості, розташовані на територіях тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, не визначені Кодексом як такі, що не є об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Тобто, при визначенні бази оподаткування, в тому числі з урахуванням права на пільгу передбачену підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Кодексу, контролюючим органом враховуються всі об’єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних осіб (сумарна загальна площа таких об’єктів), при цьому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не нараховується за об’єкти нерухомості, що розташовані на територіях України тимчасово окупованих Російською Федерацією відповідно до підпункту 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, у разі, якщо фізична особа володіє двома об’єктами житлової нерухомості: першим – розташованим на неокупованій території України та другим – на території тимчасової окупації, сума податку для першого об’єкта буде обчислена виходячи із сумарної загальної площі двох об’єктів за загальним правилом, а сума податку для другого об’єкта не нараховується відповідно до вимог підпункту 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу»

«Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 № 1253 «Про затвердження Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб» постановлено рекомендувати органам місцевого самоврядування сіл, селищ, міст, на території яких розміщене нерухоме майно, що надається в оренду, визначати мінімальну вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі такого майна за формулою, що міститься у затвердженій цією постановою Методиці.

Так, ця Методика не застосовується орендарями – фізичними особами, що не є суб’єктами господарювання.

Для орендодавця, який здає нерухомість фізичній особі, яка не є самозайнятою особою, та є відповідальним за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, мінімальна сума орендного платежу не визначається».

«Якщо в поданій Декларації задекларовані податкові зобов’язання з єдиного податку та військового збору, які виникли під час проходження військової служби, то фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи може їх не сплачувати, а відповідно до положень ст. 50 ПКУ подати уточнюючу Декларацію, в якій зменшити такі суми податкові зобов’язання з єдиного податку та військового збору».

«Разом з цим, пункти 9-2 та 9-18 Закону не передбачають взаємозв’язку між звільненням від виконання обов’язків, визначених частиною другою статті 6 Закону, та наявністю доходу від підприємницької діяльності за період проходження військової служби, тобто застосовуються незалежно від наявності/відсутності доходу від підприємницької діяльності протягом зазначеного періоду».

«Також, суд враховує, що в ході проведення перевірки на адресу платника податків ОСОБА_2 було надіслано письмовий запит № 15683/6/16-31-51-24-0808 від 06.05.2024, в якому доведено про необхідність надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у пояснення та документальне підтвердження стосовно походження коштів на рахунках із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі).

Позивач у позовній заяві посилається на те, що не отримував вказаний запит, акт перевірки, оскільки зареєстрований за іншою адресою, ніж за тією, на яку направлялись вказані документи».

«… він не є надавачем та не надавав будь-яких послуг, не надавав майно у користування, володіння, розпорядження, не отримував доходу у вигляді додаткового блага, не має та не мав цивільних, трудових або інших договірних відносин із особами, що здійснювали банківські перекази на його рахунки, не отримував доходу, про який зазначає податковий орган. Позивач вважає, що податковий орган без належного надання оцінки документам та інформації, використаній при перевірці, зробив формальний висновок про можливість оподаткування переказів на рахунки, які фактично не є доходом, оскільки сам по собі переказ коштів на банківський рахунок фізичної особи не можна вважати належним доказом отримання доходу…. При цьому, податковий орган не вчинив належних дій з метою перевірки походження вказаних коштів, встановлення осіб, які їх перераховували, не встановив рахунки, з яких надходили ці кошти, та не звертався до банківських установ щодо розкриття банківської таємниці з метою встановлення походження цих коштів. Також, контролюючим органом не зазначено про наявність будь-якої первинної документації, що підтверджує отримання позивачем доходу та не встановлено ні факту надання ним послуг, ні факту здійснення будь-якої підприємницької або господарської діяльності…»