Forwarded from Каскадівська ✨Діва✨
‼️ПРОШУ ПОШИРЕННЯ ‼️
ДОРОГІ ПАНИ, ПАНЯНКИ І НЕБІНАРНІ ✨
Я доєднався з доп. баночкою до збору пана @Martin_Vida
Збираємо на L200 для 20 БрОП «Любарт» на Добропільському напрямку.
Моя мета🎯: 6000 грн
Посилання на 🫙баночку🫙
📸Пост📸 в інстаґрамі для поширення
🕊️Пост🕊️ у твітері для поширення
За донат від 1грн вас чекатиме приємний сюрприз 😘
Кожна гривня — важлива, а маленьких донатів не буває 💪🏻
Майбутній 👉🏻звіт👈🏻
ДОРОГІ ПАНИ, ПАНЯНКИ І НЕБІНАРНІ ✨
Я доєднався з доп. баночкою до збору пана @Martin_Vida
Збираємо на L200 для 20 БрОП «Любарт» на Добропільському напрямку.
Моя мета🎯: 6000 грн
Посилання на 🫙баночку🫙
📸Пост📸 в інстаґрамі для поширення
🕊️Пост🕊️ у твітері для поширення
За донат від 1грн вас чекатиме приємний сюрприз 😘
Кожна гривня — важлива, а маленьких донатів не буває 💪🏻
Майбутній 👉🏻звіт👈🏻
❤1
Ділюся своїми думками і спостереженнями.
Природно (усе що нами обговорюється є природним), що популярне - обговорюване. І це чудово, що зараз зросла популярність і цікавість до нашої літератури: трагічної, чутливої, естетичної, гуманістичної і жертовної...
Але вже давненько помічено, що соціальні мережи так само вдало поширює цікавість на щось, як і обмежує її. Це стосується і сучасних книг, де по колу читаються одні й ті самі жанри, книги, автори, створюючи маленький читацький світ. Я у цьому просторі сиджу, теж люблю деякі з обговорюваних історій і здебільшого дізнаюся про них і вирішую чи варто мені її придбати по відгуках цього маленького читацького клубу. І в цьому й полягає проблема: у такому разі не вистачає різноманітності.
Це стосується і української класики. Ми цитуємо окремих поетів ХХ століття: Семенка, Симоненка, Стуса та інших, - а деяких згадуємо виключно як трагічних постатей (М.Хвильовий, П.Тичина з його подвійною смертю, як казав В.Стус). Чому? Хіба не тому, що нам про це розповіли і просто далі про них ніхто нічого не говорить, не обговорює діяльність, вірші, прозу. А куди поділися Аркадій Казка, Євген Плужник, геніальний В. Свідзінський? Хіба не тому, що їх творчість важка для осмислення і не достатньо сказати, що це примхи футуризму, чи що рядки відгукуються своїм романтичним тоном? Не тому, що їх образи не сформовані у нашій уяві? А куди подівся взагалі Микола Зеров? Я про нього дізналася лише в університеті, не пригадую, щоб у школі взагалі належним чином викладали літературу, щоб було зрозуміло чому ми проходимо той чи інший період.
Чи не якось однобоко формується думка про нашу літературу?
І я хочу сказати, що я споживачка цього контенту і ніколи б не знала про попутників, чи взагалі діячів, митців, які не на вустах у людей, якби не профільне спрямування. І тому мені стало страшно: скільки я ще не знаю, не розумію, не можу осягнути, але хочу, щоб люди не плавали на поверхні тем, а потім розкидалися звинуваченнями, судили когось вже давно знищеного.
Я все ще вважаю чудовим, що є багато літературних проєктів, є подкасти і видавництва, але водночас мало уваги літературній критиці, цікавості до того чому він/вона так писали, як і для чого, а головне що. Мені теж не вистачає розуміння, безпомічно дивлюся на гарні, мелодійні, пейзажні, глибокі рядки і розумію, що мені потрібен коментар, контекст, але простіше пройти повз і забутися, не копати.
Я не критикую, бо сама така. Я пишу й про себе, про те, що є частиною цієї бульбашки, тому відчуваю пригнічення, бо коли бачиш цей прозорий ковпак це не минуче. Ти бачиш можливості, але й безсила до них дотягнутися. Інколи ця безсилість - розум і виснаження. Ми переповнені інформацією, нам не вистачає часу, сил, бажання, досвіду...
Природно (усе що нами обговорюється є природним), що популярне - обговорюване. І це чудово, що зараз зросла популярність і цікавість до нашої літератури: трагічної, чутливої, естетичної, гуманістичної і жертовної...
Але вже давненько помічено, що соціальні мережи так само вдало поширює цікавість на щось, як і обмежує її. Це стосується і сучасних книг, де по колу читаються одні й ті самі жанри, книги, автори, створюючи маленький читацький світ. Я у цьому просторі сиджу, теж люблю деякі з обговорюваних історій і здебільшого дізнаюся про них і вирішую чи варто мені її придбати по відгуках цього маленького читацького клубу. І в цьому й полягає проблема: у такому разі не вистачає різноманітності.
Це стосується і української класики. Ми цитуємо окремих поетів ХХ століття: Семенка, Симоненка, Стуса та інших, - а деяких згадуємо виключно як трагічних постатей (М.Хвильовий, П.Тичина з його подвійною смертю, як казав В.Стус). Чому? Хіба не тому, що нам про це розповіли і просто далі про них ніхто нічого не говорить, не обговорює діяльність, вірші, прозу. А куди поділися Аркадій Казка, Євген Плужник, геніальний В. Свідзінський? Хіба не тому, що їх творчість важка для осмислення і не достатньо сказати, що це примхи футуризму, чи що рядки відгукуються своїм романтичним тоном? Не тому, що їх образи не сформовані у нашій уяві? А куди подівся взагалі Микола Зеров? Я про нього дізналася лише в університеті, не пригадую, щоб у школі взагалі належним чином викладали літературу, щоб було зрозуміло чому ми проходимо той чи інший період.
Чи не якось однобоко формується думка про нашу літературу?
І я хочу сказати, що я споживачка цього контенту і ніколи б не знала про попутників, чи взагалі діячів, митців, які не на вустах у людей, якби не профільне спрямування. І тому мені стало страшно: скільки я ще не знаю, не розумію, не можу осягнути, але хочу, щоб люди не плавали на поверхні тем, а потім розкидалися звинуваченнями, судили когось вже давно знищеного.
Я все ще вважаю чудовим, що є багато літературних проєктів, є подкасти і видавництва, але водночас мало уваги літературній критиці, цікавості до того чому він/вона так писали, як і для чого, а головне що. Мені теж не вистачає розуміння, безпомічно дивлюся на гарні, мелодійні, пейзажні, глибокі рядки і розумію, що мені потрібен коментар, контекст, але простіше пройти повз і забутися, не копати.
Я не критикую, бо сама така. Я пишу й про себе, про те, що є частиною цієї бульбашки, тому відчуваю пригнічення, бо коли бачиш цей прозорий ковпак це не минуче. Ти бачиш можливості, але й безсила до них дотягнутися. Інколи ця безсилість - розум і виснаження. Ми переповнені інформацією, нам не вистачає часу, сил, бажання, досвіду...